ДОРОГА, ПРАВДА, ЖИТТЯ

“Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить” (Івана 8: 31, 32).
У СВОЄМУ першому приході наш Господь прийшов до юдейського народу, який був Домом Слуг у стосунках угоди з Богом. Їм був даний перший привілей стати синами Бога, а благословення мали залежати від вірності світлу, яке завітало до них. Однак перш ніж вони могли стати синами Бога, потрібно було, щоб Ісус став їхнім Відкупителем, вчинив примирення за беззаконня і таким чином відкрив дорогу. Це Він прийшов зробити, але ще не зробив. Хто би хотів зрозуміти Божественні ціли та наміри і діяти згідно з ними, повинен був стати вільним, повинен був звільнитися від осуду, який лежить на юдеях, від наслідків їхньої слабкої плоті і мав бути приведений до повної згоди з Богом.
Можемо бачити, що цей великий привілей означав щось більше, щось вище – співспадкоємство з Месією. Але всі ці речі ще були захованою таємницею. Про них знав тільки наш Господь, і вони стали ясними для Нього відколи Він був зачатий Святим Духом. Багато речей були важкими для розуміння в той час. Ісус говорив притчами, неясною мовою з метою зробити Дорогу Життя (відкриту в той час) “вузькою дорогою”. Тому, як читаємо у Святому Письмі, дехто казав про слова Учителя: “Жорстока це мова! Хто слухати може її?” Хто може в неї повірити?
Особливо жорстокими були слова, що “тіло Його то правдиво пожива, Його ж кров то правдиво пиття”, і хто буде їсти й пити їх, той зможе здобути вічне життя. Тому читаємо, що після цього деякі покинули Його і відмовилися від думки бути Його учнями – настільки сліпими вони були до своїх інтересів. Замість того, щоб йти за Ним терпляче, вони заявили: “Це – безглуздя! Ми цього не розуміємо!”
Ісус передбачав такий стан речей, коли говорив ці слова. Він хотів їх застерегти і немовби казав: “Ви самі говорите, що «Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік». Ви вже чули слова, які дуже різняться від слів книжників та фарисеїв. Зважайте на них і далі, потерпіть ще трохи. Якщо так зробите, то з часом збагнете стан справ. Проявіть віру, проявіть терпеливість. Вас вже зацікавили ці речі, і коли ви повністю станете Моїми учнями, ви отримаєте знання Правди. А ця Правда зробить вас вільними; вона дасть вам всі благословення та привілеї, що стають надбанням Божих дітей”. Якою блаженною стала ця громадка, що прислухалася до поради Учителя!

БЛАГОСЛОВЕННЯ ПОЧАЛИСЯ У П’ЯТИДЕСЯТНИЦЮ

Згадані слова Ісуса були адресовані не дванадцятьом апостолам, а юдеям, які ставилися доброзичливо. Можливо, серед них був Никодим. Духовні речі були для нього спотиканням; він не міг зрозуміти, як можна народитися знову. Святий Дух, читаємо, ще не був даний, “не був бо Ісус ще прославлений”. Св. Павло розповідає, що “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2: 14).
Але деякі бачили в Ісусі достатньо, щоб це притягнуло їх до Нього. Вони в щирості серця казали, що Його слова дійсно є правдою, що Його докори народові правильні. “Ми не знаємо, як Він збирається виконати ці пророцтва, але Він каже нам потерпіти, і ми згодом зрозуміємо”. Тож деякі терпеливо чекали – “більш як п’ятсот братів”. Як Ісус обіцяв, їм був даний привілей стати справжніми учнями.
Коли настала П’ятидесятниця, Небесний Отець прийняв усіх, які перебували в Ісусовому Слові, і вони були зачаті Святим Духом, увійшовши в Господню сім’ю. Тоді вони почали бачити духовні речі – були осяяні. Однак все світло не прийшло одразу – поступ відбувався день за днем і рік за роком. Вони справді були Христовими учнями – послідовниками Ісуса, яких хотів бачити Отець. Вони звільнилися не тільки від осуду Угоди Закону, але й від гріха та смерті. Вони здобули нову волю, новий розум, і Святий Дух показав їм “Божі глибини”.
У Своїй молитві до Отця наш Господь сказав: “Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда”. Під словом Правда Ісус мав на увазі, що Отець відкрив Свій Божественний План через Святий Дух. Через знання цієї Правди, прийнятої до щирого серця, мав прийти вплив, який освячує. Це освячення, тобто відокремлення, взагалі кажучи, почалося разом із благословенням П’ятидесятниці і продовжується далі. Освячення триває доти, доки особа дозволяє Правді мати бажаний вплив на її життя. Тому бачимо різницю між нашим віршем і процитованим попередньо. В другому випадку мова йде про Слово Єгови, тоді як у першому – про Слово Ісуса. Ісус говорить: “Якщо ви пробуватимете у Моєму Слові, то пізнаватимете щораз більше Небесного Отця, будете знати Його волю, Його шлях, Його метод, і завдяки цьому пізнаєте Його Слово. Всі речі виконують Його волю – волю Отця – тому якщо розуміти і виконувати волю Отця, процес освячення триватиме”. Ісус промовляє до всіх: “Я – дорога, і правда, і життя”. “Я – єдиний, через Кого ви можете прийти до Отця і стати Його синами; а якщо ви будете пробувати в Мені, це принесе вам величне завершення”.

ШЛЯХ ЗДОБУТТЯ ВСІХ НАШИХ БЛАГОСЛОВЕНЬ

Отже, ми розуміємо, що Христос, про якого Бог подбав для нас, є достатнім у всіх відношеннях. Він “став нам мудрістю від Бога, праведністю ж [виправданням], і освяченням, і відкупленням [визволенням]” (1 Кор. 1: 30). Спочатку ми отримуємо (через знання про Його жертовну працю для нас) потрібну мудрість, повчання та провід, завдяки яким можемо через Його заслугу приходити до Отця. На всьому шляху Він є нашою мудрістю. Небесний Отець мав славетний План ще перед закладенням світу. Про це був даний натяк в Едемі, одразу після гріхопадіння. У властивий час Він дав наступний натяк про цей План через Еноха та Авраама, а ще пізніше – через Мойсея та пророків. Але те, яким чином світ має почерпнути користь з нього, було заховано, трималося у таємниці.
Коли прийшов Ісус, відчинилася дорога життя – стала явною. “Ісус Христос... вивів на світло життя та нетління Євангелією”. Перед приходом Ісуса зміст Євангелія ніколи не був проголошений, і ще менше був відомий. Апостол Павло каже, що це спасіння “проповідувалося спочатку від Господа, ствердилося нам через тих, хто почув” (Євр. 2: 3). Наш Господь почав розповідати про нього, але розгадка Євангелія, його Таємниця, була виявлена лише після П’ятидесятниці. І навіть сам Ісус почав його виразно розуміти лише після зачаття Святим Духом. Лише тоді Він почав представляти нам шлях до життя та безсмертя. І навіть в той час Його слова були метафоричними, тому доки Його послідовники не були зачаті Святим Духом, вони не могли вникнути в “Божі глибини”.

ІСУС – НАША ПРАВЕДНІСТЬ

На додаток до того, що Ісус є нашою мудрістю, Він стає нашою праведністю. Він закриває наші гріхи. Він приписує нам Свою праведність, заслугу Своєї власної жертви. Це приписання приводить нас до стану повної праведності – не дійсної, а приписаної, яку Богу було до вподоби визнати шляхом, який Він задумав.
Наш Господь ще не став Відкупителем кожного, ані навіть тих, які дещо прислухаються до Його слів. Він є Відкупителем тільки тих, які дійшли до стану повного підкорення Отцівській волі. Для цього є слушна причина: тільки ті, які представляють себе на жертву, щоб стати членами Його Тіла під час Євангельського віку, тільки духовно зачаті матимуть користь з виправдання вірою. Інші були би засуджені нею зараз на смерть. Інші прийдуть до Нього в наступному віці. Отже, тільки ті, які приходять до Нього зараз, щоб йти слідом за Ним, мають виправдання вірою.

ІСУС – НАШЕ ОСВЯЧЕННЯ

Крок посвячення з боку тих, які стали учнями Ісуса, по-біблійному названий освяченням. Але це не те саме освячення, яке приходить до нас через Нього. Бог каже: “І ви будете освячуватися,.. Я Господь, що освячує вас” (3 М. 20: 7, 8), – тобто відокремтеся, і Я вас відокремлю, поставлю вас на те місце, де ви прагнете бути. Тому для всіх нас, які приходять до Отця через Нього, Ісус не тільки стає нашим виправданням, але й через Нього ми маємо освячення – повне відокремлення. Ми прийняті в Ньому, і Його благодать та заступництво дозволяє нам досягти повного та остаточного освячення.
Бог відокремлює нас через зачаття Святим Духом до нової природи і робить нас майбутніми членами Царського Священства – майбутніми членами Тіла Помазанця. У Святому Письмі це називається передсмаком, “завдатком” нашої спадщини, яку ми одержимо повною мірою тоді, коли перемінимося з людської до духовної природи – “раптом, як оком змигнути”.  Цей “завдаток нашого спадку” даний для того, щоб ми зростали в процесі освячення, яке вже почалося в нас, аж до його завершення. Ми досягаємо цього через Христа.

ІСУС – НАШЕ ВИЗВОЛЕННЯ

Той, хто робить задовільний поступ, матиме у воскресінні повне визволення від гріха, від усіх вад плоті, а також від самої плоті – повне визволення силою Першого Воскресіння. Таким чином Христос стає нашим Визволителем. Тоді ми здобудемо повноту Божих синів на Божественному рівні.
У всіх цих речах Христос є Осередком, і тільки через Нього ми можемо здобути згадані благословення. Хоча їх дає Отець, вони є через Його Сина, Який є Представником Отця. Ісус отримав Дух Отця і злив його на нас. Це показано в образі – в помазанні первосвященика. Свята олія помазання була вилита на його голову і стікала по його тілу. Так і ми помазані через нашого Голову як члени великого Первосвященика.
“Той, хто підняв Христа з мертвих”, підніме через Ісуса і нас; інакше кажучи, Ісус буде діяльним знаряддям. Але є певні риси Божественного Плану, які Ісус виконає у Своєму імені: наприклад, благословення та підняття світу. Хоча Отець є автором цілого Плану, однак благословення дістанеться світу виключно через жертву Сина. Христос виконуватиме працю Тисячолітнього віку і тоді зможе передати людство Отцеві.
Але Його праця для Церкви є іншою: “Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що, по великій своїй милості, знов породив нас” (1 Петр. 1: 3, Кул.). Нас породив не Син, хоча ми через Сина одержали цю Божественну милість. Ціна, вартість, здобуття цієї особливої Божественної милості – жертва нашого життя. Особливою річчю, яку Церква одержує прямо від Сина, є виправдання. Однак це виправдання є від Отця і не є дійсним виправданням, а лише приписаним. Це – особлива постанова Отця для нас, щоб ми здобули Його милість раніше від світу – стали першими плодами для Бога та Агнця.
Наш Бог – чудовий Бог, і Його великий План настільки дивовижний, що це не передати словами! Наші серця радіють, що наші очі були намазані, щоб бачити ці славні речі, заховані від багатьох впродовж Євангельського віку, знаючи, що всі сліпі очі побачать і всі глухі вуха почують!

“ВОНИ СЛУХ СВІЙ ВІД ПРАВДИ ВІДВЕРНУТЬ”

Господнє проповідування завжди мало протилежний вплив на багатоликий натовп Його слухачів: Він притягував один клас і відштовхував інший. Учення Христа відштовхували тих, які мали багато пихи та зарозумілості і замість світла віддавали перевагу темряві, бо їхні вчинки були злі, і вони розуміли, що коли б вони визнали світло Правди, то були би змушені підпорядкувати їй свої характери. І коли би Господь зайнявся працею служіння, виходячи з методів, яких дотримуються сьогодні – які залежать від підтримки та внесків людей – така підтримка була би дуже слабкою або, щонайменше, дуже хиткою.
У деяких випадках натовп приймав Його свідчення, але пізніше полишав Його і більше з Ним не ходив, бо Він нав’язував уроки Божественної Правди (Лк. 4: 14-29). Часом натовп захоплювався Його ученнями, “дивувався словам благодаті, що линули з уст Його”, та знову і знову люди полишали Його, і врешті позосталася тільки жменька (Ів. 6: 60-69).
Яке приголомшення настало б у різних церквах, коли би вдавані служителі Євангелія пішли за прикладом Учителя і об’являли усю Божу волю! Як швидко вони втратили би популярність та були звинувачені у розпуску церков! Громади великих і популярних храмів, начебто присвячених служінню Богу та ученням Христа, цього не пережили б. Вони ходять туди, щоб милуватися красою та пишнотою проповідей титулованих джентльменів, які кажуть, що знають смаки та настрої аудиторії і говоритимуть проповіді, які їй подобаються. Люди готові платити гроші за те, що вони хочуть чути, але вони не хочуть чути Правди.
Ті, які ходили з Господом малий час, а тоді відійшли, зрозуміло, перестали бути Його учнями і більше ними не вважалися, та й самі вони вже не вважали себе Його учнями. Учень – це той, хто вчиться, школяр; а коли людина перестає бути дослідником і школярем Христа, великого Учителя, вона більше не є Його учнем. Це стало очевидним, коли Господь був присутній, коли Його ім’я викликало дорікання людей; але пізніше, коли Його присутність закінчилася, і Його учення безсовісно були змішані з людською філософією настільки, що позбулися докору і стали марними, люди почали вважати себе Його учнями. Це сталося незадовго після того, як Його Учення були цілковито полишені.

НАГОРОДА ЗА СПРАВЖНЄ УЧНІВСТВО

Вираз Господа “тоді справді Моїми учнями будете” непрямо показує різницю між справжніми й номінальними учнями. Та оскільки ми прагнемо далі бути щирими Ісусовими учнями, звернімо увагу на умову: “Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете”. Лицемірство номінального учнівства є гидотою для Господа.
Блаженна річ – зробити перший крок у християнському житті: прийняти Христа як нашого Відкупителя та Господа і цілком підкоритися Отцю через Нього. Але нагорода за цей крок залежить повною мірою від нашого перебування в Його Слові, від поведінки як справжніх учнів. Схильність людської пихи – залишити простоту Божественної Правди і шукати власних нових теорій та філософії або вникати в теорії та філософію інших, які добиваються, щоб їх вважали мудрими і великими за мірками цього світу.
Нагорода постійного учнівства: “Пізнаєте правду”, – а не: “Завжди будете вчитися, та ніколи не зможете прийти до пізнання правди” (2 Тим. 3: 7). Багато хто роблять ось яку помилку: не перебуваючи у Слові Господа, вони заглиблюються в різні людські філософії, які ігнорують або перекручують Слово Господа і висувають протилежні теорії. Для тих, хто шукає Правду в цих людських теоріях, немає жодної обітниці, що вони її там знайдуть, і вони її ніколи не знайдуть.
Божественна Правда приходить тільки Божественно встановленим шляхом – через нашого Господа, апостолів та пророків. Перебувати в ученнях, викладених в натхнених писаннях пророків та апостолів, вивчати їх і роздумувати над ними, довіряти їм беззастережно, вірно пристосовувати до них свій характер – ось що означає “позоставатися у Слові” Господа. Це цілком сумісне з уважним прийняттям усіх помічників, яких Господь піднімає з-поміж наших братів у Тілі Христа, як зазначає апостол Павло (Еф. 4: 11-15; 1 Кор. 12: 12-14). Господь завжди давав і даватиме таких помічників для зміцнення Тіла Христа, але обов’язок кожного члена – уважно піддавати випробуванню їхні вчення з допомогою безпомилкового Слова.
Якщо ми так перебуватимемо у Слові Господа як наполегливі та щирі учні, ми справді “пізнаємо Правду”, будемо “утверджені в теперішній правді” (Хом.) [своєчасній Правді], “закорінені й основані” в Правді; будемо “тверді в вірі”, здатні “дати відповідь кожному, хто домагається від нас звіту про підставу надії нашої” (Дерк.); будемо “боротись за віру, раз дану святим”; “провадити... добру війну”; “складати добре визнання” (Хом.) і стійко “терпіти труднощі, як добрі воїни Ісуса Христа” (Дерк.), до самого кінця нашої сутички.
Ми не приходимо до пізнання Правди в одну хвилину, але ведені до Правди поступово, крок за кроком. Кожний такий крок є постійним, упевненим поступом, що піднімає нас на вищий щабель для подальших здобутків у знанні та зміцненні характеру.
Здобута таким чином Правда, крок за кроком, стає силою, що освячує, приносячи в нашому житті блаженні плоди праведності, миру, радості у Святому Дусі, любові, покори, віри, терпеливості й кожної чесноти та благодаті, які час та догляд приведуть до славної зрілості.
Окрім того, що справжні учні пізнають Правду і освятяться нею, Господь також сказав, що “правда вас вільними зробить”. Ті, які прийняли Правду, знають із блаженного досвіду про її силу, яка дає волю. Як тільки якась міра Правди прийнята до доброго і чесного серця, вона починає розбивати окови гріха, неуцтва, забобонів та страху. Її цілющі промені проникають у темні закутки нашого серця та розуму і зміцнюють всю істоту; вона оживлює наші смертні тіла.

“ВХІД У СЛОВА ТВОЇ СВІТЛО ДАЄ”

Гріх не може стерпіти світла Правди; і ті, які продовжують жити в гріху, коли є достатньо світла, що показує потворність гріха, неминуче втратять це Світло, бо вони не заслуговують на нього. Неуцтво та забобони повинні зникнути перед цим Світлом. Яке блаженне відчуття бути вільним! Мільйони, однак, далі є під засліплюючим  впливом гріха. Податливі на його обман, вони відчувають страх і пошану до найбільш зіпсованих знарядь сатани, і це гнітить їх і веде до деградації, бо ті лицемірно твердять про Божественні повноваження, навчаючи боятися Бога, як мстивого Тирана, що призначив переважну більшість Своїх створінь на вічні муки. Але, дякувати Богу, ми, які прийняли Правду, збудилися від жахливих нічних марив, і кабала сатани над нами зламана. Світло розпорошило нашу темряву.
Ми також стали вільними від страху, який, бачимо, приходить на весь світ, де великі суспільні та церковні системи, які довго керували світом, жахливо трясуться. Всі мислячі люди перестрашені можливим наслідком анархії та терору; тривога всіх зростає в міру наближення страшної кризи, що притьмом суне на нас, і небезпеки, що стає щораз більше явною. Та посеред усього цього і при повному запевненні непомильного Божого Слова щодо жахливого конфлікту, через який світ незабаром має пройти, справжні учні Христа, які перебувають в Його Слові, не лякаються, а радіють, бо знають, що Бог дозволяє цю сильну бурю, щоб очистити моральну атмосферу світу і щоб після бурі настав, у Його провидінні, тривалий мир. Навчені в Правді, вони розуміють вимоги ситуації і мають довіру до Божественного провидіння, що навіть людський гнів буде славити Його, і все допомагатиме на добре.
Яка блаженна обітниця: “Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить”! Улюблені, отримавши цю чудову милість від Господа, чи ж ми не перебуватимемо в ній, відмовляючись прислухатися до обманливих учень, а замість того приносячи блаженні плоди в нашому житті? Чи ж ми не будемо вірні їй за кожних обставин, захищаючи її від нападу і приймаючи докори за неї? Покажімо, що ми цінуємо це славне Світло, нашою відданістю та вірністю, виконуючи наше спасіння зо страхом та трепетом.

R5506 (1914 р.)