ПОГАНІ ВИНАРІ
МАТВІЯ 21: 33-46

“Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем” (Матвія 21: 42).
ВІДКУПИТЕЛЬ не тільки навчав, як правило, притчами, але, на додаток, всі ці притчі прямо чи посереднього стосувалися Царства. Причина цього очевидна. Божественний План говорить про встановлення Царства праведності Божественною силою, щоб здолати князя темряви і його панування, яке впродовж шести тисяч років було пануванням гріха та смерті. Сьогоднішня лекція, хоча й непрямо, розповідає про Царство.
Коли весь світ знаходився у темряві, гріху та під Божественним вироком, який свідчив, що він не заслуговує на життя, Бог посадив у світі корінь обітниці, надію. Ця обітниця, дана Аврааму, передбачала, що його насіння (потомство) остаточно стане дуже великим та могутнім і принесе Боже благословення усій землі замість прокляття, яке буде забране. У відповідний час ця Обітниця завітала до народу Ізраїлю, як природних потомків Авраама та спадкоємців цієї Обітниці. Ось так Бог насадив виноградник у світі, юдейський народ, особливий, винятковий народ, пов’язаний з Ним (а Він з ним) Угодою Закону, укладеною через Мойсея. Бог встановив огорожу довкола цього народу і дав йому особливі прояви Божественної милості “на всякий спосіб” (Рим. 3: 1, 2). Цією Божественною огорожею була Божественна обітниця, що доки ізраїльтяни будуть вірні та віддані Богу, вони будуть цілковито захищені від своїх ворогів.
Виноградник мав вартову башту, як це було звичаєм тих часів, щоб із башти сторожі могли пильнувати від злодіїв. Так само Господь називає Себе Вартовою Баштою Ізраїлю. Він поставив сторожів, пророків, які голосно гукали і від часу до часу попереджали про кожне пошкодження стіни або її частини. Цей захист можна було втратити тільки через невірність, недбалість, гріх з боку Ізраїлю. Вираз, що Господь, установивши цей порядок для насіння Авраама, відійшов у далеку країну, означає, що цей порядок мав тривати довгий час.

ПЕРШІ ВИНАРІ

Якщо в цій притчі весь народ Ізраїлю показаний як виноградник, то землеробами, доглядачами за виноградником були релігійні провідники, про яких Ісус казав: “На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї. Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте” (Мт. 23: 2, 3). Ці виноградарі стали пихатими, їм здалося, що вони мають право власності на виноградник, і вони поводилися як справжні власники, а не як слуги Господаря. Навіть у своїй мові вони звикли звертатися до людей Ізраїлю як до мирян, вважаючи себе духовенством. Про народ вони говорили як про “наш народ”, “мій народ” і т. д. Іншими словами, вони не прославляли Бога належним чином, тому, беручи честь собі, вважали себе більше ніж слугами Бога, шанованими за те, що їм дано бути винарями у Його винограднику.
Як минали століття, можна було сподіватися, що дія Угоди Закону принесе добрий плід в народі, що через нездатність виконувати Закон люди здобудуть міцніший характер, що труднощі, разом узяті, зроблять їх більш шанобливими, більш відданими Богу, щиріш прагнучими, щоб образне царство поступилося місцем позаобразному, коли Господар буде присутній чи то безпосередньо, чи через особливо призначеного представника. З часом Господар, Єгова, посилав Своїх слуг, пророків, до Ізраїлю: то з одним посланням, то з іншим. Ці слуги та їх послання стали випробуванням любові, присвяти і відданості винарів, а також випробуванням розвитку характеру народу Ізраїлю.
На жаль, ті, які мали радо привітати представників Господаря і показати їм плоди святості в народі, проявили віроломство, знущаючись із цих слуг. Вони вважали, що визнавати цих слуг і їхні докори означало би визнавати, що вони самі є тільки винарями, а не власниками виноградника (в тому чи іншому значенні слова), тобто особливо привілейованим класом, що не несе відповідальності під загальним Законом, який керує усіма. Тому їхня гордість і бажання привабливо вирізнятися в очах народу підштовхнули до брутального поводження з особливими представниками Господаря, пророками. Як говорить притча, деяких з них побили, інших убили, а ще інших каменували.

“ТА ВІН УРОДИВ ДИКІ ЯГОДИ”

Врешті Господар виноградника послав Свого Сина, кажучи: “Може хоч поважатимуть Мого Сина”. По суті Біблія каже, що Бог знав, що правителі Ізраїлю не поважатимуть Його Сина, а розіпнуть і що Він послав Свого Сина, знаючи про їхні наміри.
Але притча представляє справу з іншого погляду – немовби Господар сказав, немовби Він мав сказати: “Посоромляться сина мого”. Дійсно, правителі юдеїв мали би поважати Досконалого – “святого, незлобивого, невинного, відлученого від грішників”. Вони мали би визнати Того, про Кого народ казав: “Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік”. Дійсно, вони мали би прислухатися до Його послання, навернутися від своїх гріхів, прийти через Нього до згоди з Отцем і цим здобути прощення та благословення. Які би причини в них не були думати, що Ісая, Єремія, Авакум, Малахія та інші пророки помилялися, жодний з цих аргументів не можна було використати проти Сина Господаря, чиї повноваження проявлялися в Його святості, в Його чудах та могутніх ділах, а також у ще могутніших словах життя.
Та дух самолюбства і самовпевненості має силу і часто веде тих, хто його має, до жахливих вчинків, які пізніше лякають їх самих. Юдейські законовчителі, духовні особи того часу, розуміли, що Ісус, Божий Син, Представник Господаря виноградника, Своїми словами та вчинками має великий вплив на народ. Його слова, що Він – Син Господаря, мали підтримку численних знаків, які народ був готовий бачити. Читаємо, що коли люди хотіли силоміць зробити Його царем, Він пішов на гору самітно. Клас духовних міркував так: наскільки Його справа торжествуватиме, настільки їхня влада над народом, їхній вплив, їхні титули і почесті в людей будуть меншати.

“ТА ОСЬ КРОВОЛИТТЯ... ТА ОСЬ ЗОЙК”

Управителі виноградника – фарисеї та садукеї, як виникає з опису, даного Ісусом, – почали дуже сумніватися в словах пророків, що в кінці Цар пришле Месію з великими благословеннями та владою для прославлення виноградника і поширення його впливу на весь світ. Садукеї разом із багатьма книжниками були, як клас, агностиками – не вірили в натхненність обітниць та пророцтв. Той самий дух значною мірою охопив фарисеїв. Всі шукали свого. Ісус називав їх “сріблолюбцями” і казав, що вони шукають почестей від людей більше, ніж почестей від Бога.
У своєму озлобленні на Ісуса та усвідомленні того, що Його перемога означає їхню поразку і поразку всіх інституцій, які представляли їхню мудрість та учення, вони постановили, що Він має померти. Під цим вони розуміли, що Його смерть потрібна для успіху їхніх теорій та планів, бо Його теорії, Його учення дуже відрізнялися від їхніх. Вони не могли змиритися з думкою, що великі інституції, які вони так старанно будували з людських традицій, зводивши нанівець Боже Слово, щезнуть усі. Їм здавалося, що відмовитись від власних планів на користь Ісуса і дозволити Йому впроваджувати плани, які Він проголошував, означатиме руйнування виноградника, народу. Вони не знали, що саме обраний ними шлях веде до знищення образного Божого царства, образного виноградника.
Ісус застосував притчу до Свого часу і сповістив про Свою насильницьку смерть від рук цих злочинних винарів, які поводилися з Господньою спадщиною як з власною. Тоді, на завершення, Він запитав Своїх слухачів, чого можна сподіватися від Господаря виноградника щодо цих злих винарів, коли Він прийде, щоб забрати спадщину і відшкодувати збитки. Відповідь була, що Він нещадно покарає злих винарів і віддасть Свій виноградник іншим винарям, які віддаватимуть Йому належний плід у відповідний час.
Ісус сам не дав відповіді, але Його мовчання свідчило, що Він погоджується з відповіддю людей. Саме так і виконалася притча. Божий суд прийшов на юдейський народ, і все закінчилося тим, що цьому народу прийшов кінець у 70 році н.е. Говорячи про це, св. Павло каже: “Наближається на них гнів до кінця” (1 Сол. 2: 16, Гиж.), щоб усе, написане про них у Законі та Пророках, виконалося. Їхня державність була знищена та ніколи відтоді не відновилася і не відновиться, доки не прийде час, провіщений пророками, коли Месія у славі встановить Своє царювання праведності, і в Його Царстві вірні слуги, пророки, яких вбивали, каменували на смерть і т. д., будуть Його спільниками і отримають повноваження та владу як представники Месії на землі (Пс. 45: 16).

НОВІ ВИНОГРАДАРІ

Господь сказав, що призначені на початку винарі виявились нечестивими. Він призначив нових, а саме, дванадцять апостолів, де св. Павло зайняв місце Юди. Більше того, Він дав початок новому винограднику, помістивши в нього тільки правдиву Виноградину, натхнену вірою і відданістю Богу. Ці вірні слуги, хоча вони вже давно поснули, продовжують через свої слова, через свої учення, через свій вплив вести, утримувати правдиву Виноградину Господа – Церкву, Тіло Христа. Про цей виноградник наш Господь говорить: “Я Виноградина, ви галуззя”. Століття за століттями ці правдиві гілки правдивої Виноградини були посаджені через хрищення в смерть зі своїм Учителем і приносили мирні плоди праведності. Незабаром, віримо, цей плід буде зібраний весь і через “зміну” воскресіння перенесений до небесного стану.
Тим часом дух, який проявляли винарі Юдейського віку, проявився знову. Покладено початок іншим виноградникам. Своєю кількістю, багатством і впливом вони перевершили величчю і блиском Господній виноградник, який єдиний приносить бажаний для Нього дорогоцінний плід. Біблія говорить про дві виноградини. Про одну сказано: “Яку насадила правиця” Мого Отця. Інша названа “земною виноградиною”. Плід однієї проявляється у характері на подобу Христа, у вірності до смерті; плід іншої проявляється у хвастощах, гордості, показності – у вигляді побожності без її сили.
Плід земної виноградини має бути зібраний у Другому приході Учителя. Читаємо, що він буде вкинений у чавило Божого гніву у великому Часі Горя, з яким промине цей вік, поступаючись місцем тисячі років Царства Месії для підняття світу.

НАРІЖНИЙ КУТОВИЙ КАМІНЬ

Святе Письмо наводить думку, що Церква Христа представлена в піраміді, що має п’ять наріжних каменів, головним з яких є горішній камінь – досконала піраміда сама по собі, лінії якої формують цілу споруду. Ісус, відкинений юдеями, розп’ятий, є Головним Наріжним Каменем цього великого Божого Храму, яким є Церква. Він вже прославлений. Під час цього віку Його послідовники, сформовані на подобу Його характеру, готуються, щоб приєднатися до Нього у небесній славі.
Тому, як сказав наш Господь, Боже Царство забрано від Ізраїлю – буквального насіння Авраама – і передано духовному Ізраїлю. Таким чином Бог розвиває, тобто творить, новий народ, святий народ, особливий народ, зовсім інший і відокремлений від усіх інших, зібраний з юдеїв та поган, рабів і вільних, з кожного народу та віровизнання.
Христос Ісус, Горішній камінь, є справді “каменем спотикання” багатьом. Спотикаючись об Нього, вони завдають собі шкоди, та коли б Він упав на них (в значенні осуду), це означало б їхнє повне знищення – відтяття у Другій Смерті.
Первосвященики та фарисеї чули притчі Учителя і розуміли, що Він говорить про них як про злих винарів. Вони намагалися упіймати Його і знищити, але боялися натовпу, який, хоч і не бачив у Ньому Божого Сина, насправді цінував Його як великого Пророка, Учителя.

R5504 (1914 р.)