ВЕЛИЧ – НАГОРОДА ЗА СЛУЖІННЯ
МАРКА 10: 32-45

“Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (вірш 45).
Згадані події відбулися при закінченні Ісусового служіння. Понад три роки зайняло покликання учнів і їхнє навчання. Вони почали бачити в Ньому Месію, спадкоємця всіх Божих обітниць – Того, через Кого повинно бути встановлене Месіанське Царство, яке благословитиме весь світ – мертвих і живих.
Учитель окремо запевнив їх, що у випадку вірності вони будуть сидіти з Ним на Його престолі. Проте Він не сказав, що Царство буде духовним і що вони потребуватимуть зміни Першого Воскресіння, перш ніж стати його учасниками. Він ще не виклав їм виразно факту, що буде потрібний цілий вік, перш ніж вони будуть мати участь в цьому Царстві, і воно буде встановлене між людьми. Але Він вже натякнув про все це. Він сказав: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам”.
Однак Ісус вже почав сповіщати учням частину того, що вони мали знати і розуміти, бо інакше вони були би цілковито приголомшені і розчаровані. Він розповів їм, що збирається йти в Єрусалим і що там його віддадуть поганам на розп’яття. Св. Петро, завжди сміливий, цього разу стягнув на себе суворий докір, бо наважився зробити Учителю зауваження, кажучи: “Ти не говориш нам правди; з Тобою це не станеться, і Твої слова нас тільки знеохочують. Я кажу, що ти є великим Месією. Ти маєш царювати, і Ти не будеш розіп’ятий. Полиш цю думку, дорогий Учителю, і давай краще думати про славні речі Царства, яке Ти скоро запровадиш і в якому ми, Твої вірні учні, будемо мати частку”. Але Ісус докорив св. Петру: “Відступись, сатано, від Мене, бо думаєш ти не про Боже, а про людське”.
І тепер (в цій лекції) Ісус під час подорожі знову говорить про сором, про погане ставлення до Себе і про смерть, яка має прийти на Нього. Але цього разу Він додає про Своє воскресіння з мертвих на третій день. Однак дана річ далі була незбагненною для учнів, і вони тільки казали між собою: “Це ще один неясний вислів Учителя і знову, мабуть, таємничий. Пам’ятаєте, як Він одного разу говорив: «Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крові Його, то в собі ви не будете мати життя»? Це був неясний вислів, і ми не могли його зрозуміти. Але ми його прийняли, хоча ані тоді, ані тепер не в змозі збагнути зміст цих слів. Перед нами ще один схожий вислів: Учитель каже, що Його будуть трактувати як найгіршого зі злочинців – що Його розіпнуть”.
Вони не могли збагнути значення слів Учителя; Його думки здалися такими інакшими ніж все те, чого вони сподівалися. Як вони могли їх прийняти? Тільки після П’ятидесятниці вони змогли повністю зрозуміти стан справ і те, про що Ісус їм говорив. Тоді Святий Дух почав робити зрозумілим Божественний задум: що страждання усієї Церкви повинні прийти перед об’явленням слави Царства і початком благословення світу.

ПРАВОРУЧ ОДИН І ЛІВОРУЧ ОДИН

Інше Євангеліє розповідає, що мати Якова та Івана підійшла разом з ними і вголос попросила за них. Вони вірили, що час роздавання почестей Царства дуже близько і хотіли порозмовляти про почесні місця. Не думаймо, що ці два дорогі учні шукали становища поряд з Учителем тільки заради честолюбства. Краще вважати, що вони дуже любили Господа і тому думали, що здатні оцінити становище близько Нього більше ніж дехто інший. Дійсно, вони, мабуть, цінували можливість знаходитися поруч з Учителем в години Його страждань і найглибших переживань, і їм було дозволено бути ближче до Нього, ніж більшості з Дванадцяти. У кількох випадках Господь брав тих самих Якова, Івана та Петра зі Собою. Вони були з Ним на святій горі, під час пробудження дочки Яіра і в Гефсиманському саду. Вони мали гарний характер, який Господу дуже подобався.
Звернімо увагу на слова Ісуса. Він не сказав: “Мої дорогі учні, ніякого престолу не буде”, а, навпаки, ствердив, що хоча престол буде, і на ньому будуть більш почесні місця, проте їх розподілятиме не Він, а Отець. Отець виступає представником абсолютної справедливості, тоді як Ісус виступає представником милосердя, співчуття, прощення. Місця в Тисячолітньому Царстві будуть дані не на основі милості або прихильності, а виключно на основі достоїнств. Господь Ісус займатиме найвище місце, бо Він достойний: “Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення”. Отець дасть це Йому, як обіцяв. І справді, Він вже дав Господу честь і велику славу, навіть якщо ця слава Царства далі чекає, доки Церква, Тіло Христа, не буде укомплектована через зміну Першого Воскресіння.

ЩО ОЗНАЧАЄ ЦАРСТВО?

Багато століть серед християнського народу панувала плутанина щодо Царства Месії, про яке так часто згадували Ісус та апостоли і яке є основою нашої лекції. Спочатку не було жодної плутанини, ані протягом майже двісті років після днів Ісуса. Первісна Церква дуже добре розуміла обітницю, що Месія прийде вдруге, прийме Церкву до слави зі Собою і Божественною Силою встановить Царство, щоб керувати світом та підкорювати всі речі під волю Бога, і що це Месіанське Царство потребуватиме тисячу років, щоб виконати свою місію. Але поступово виникла теорія, що Церква має бути організована як Царство Месії і має завоювати світ перед Другим приходом Ісуса.
Цей небіблійний погляд змінив весь шлях історії церкви. Замість того, щоб далі проповідувати Євангеліє з єдиною метою вибрати і удосконалити нечисленних святих, які мають вуха щоб слухати і серце, здатне оцінювати, щоб зробити їх готовими до честі та слави Царства, шлях було змінено. З’явилося намагання захопити світську владу. Почалися інтриги, висунуто фальшиві претензії і на основі забобонів зроблено спроби захопити контроль над царями та народами. До того ж були вжиті переслідування, натомість до світських правителів ставилися з лестощами, погрозами, примусом, щоб вони стали знаряддям церковництва для встановлення всесвітнього панування церкви.
Деякий час (з використанням інквізиції і т. д., і т. п.) ці речі мали успіх, але після 1799 року від всіх думок про церковне панування над землею довелося відмовитися. У своєму сум’ятті деякі втратили усіляку віру в Месіанське Царство, і небагато хто виглядає за ним у Другому Приході Христа. Багато хто в розгубленості уявляє собі духовне царство в серцях віруючих. Інші вірять, що Христове Царство тепер представлене у великих урядах світу, однак вони присоромлені і спантеличені, коли їх питають, чому деякі частини цього Царства Месії будують військові кораблі, щоб нищити інші частини цього ж Царства.
Більшість християн вважає учення Біблії непослідовними, нелогічними. У протилежному випадку вони би розуміли, що св. Яків, св. Іван та інші апостоли не зможуть сидіти на дванадцяти престолах, якщо не буде правлячого Царства. Вони би також розуміли, що Царство повинно бути в майбутньому, на основі Господньої молитви: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Треба врешті припинити трактувати Боже Слово облудно. Ми повинні вчитися читати нашу Біблію шанобливо і розуміти її, порівнюючи вірші один з одним. Дослідники Біблії, які так роблять, отримують велике благословення і усвідомлюють, що Царство Месії не тільки є в майбутньому, але, очевидно, є близько – в дверях.

“ЧИ Ж МОЖЕТЕ ВИ?” – “МОЮ ЧАШУ, МОЄ ХРИЩЕННЯ?”

Двом дорогим учням, які просили про місця поруч з Учителем в Царстві, Ісус дав зрозуміти, що будь-яке становище в Царстві вимагатиме виконання певних умов. Недостатньо бути покликаним до учнівства. Недостатньо підкорити все, щоб йти за Господом, недостатньо бути з Ним, чути Його учення, приймати їх в міру розуміння. Потрібне ще щось, інакше взагалі можна не потрапити до Царства.
Ці умови Учитель виклав так: “Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму або христитися хрищенням, що я ним хрищуся?” Що це означало? Хіба Він хотів дізнатись, чи вони здатні та охочі їсти Пасхальну вечерю, приймати прісний хліб та пити з пам’яткової чаші, які Він встановив? Багато хто з них вже був охрищений. Чи мав Ісус на увазі, що вони знову повинні христитися у воді? Який був зміст висловів “Моя чаша”, “Моє хрищення”?
Відповідаємо, що “чашею” Ісуса була чаша, про яку Він згадав в іншому місці, кажучи: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” У Божественному Плані Бог вже постановив, що той, хто належатиме до великого Месії, і кому буде довірена слава, честь і сила Месіанського Царства для благословення світу, зобов’язаний показати, що він заслуговує на таку честь та славу. У випадку самого Ісуса чаша означала всі випробування, пов’язані зі соромом та приниженням (включаючи розп’яття), яких Він зазнав протягом трьох з половиною років Свого земного служіння і які повністю закінчилися на Голгофі, коли Він вигукнув: “Виконалося”.
Про цю чашу Учитель сказав до учнів: “Пийте з неї всі”. Іншими словами, той, хто хоче бути успішним як учень Христа в здобутті співспадкоємства з Учителем у славі, честі та силі Його Царства, повинен перш за все продемонструвати відданість та вірність в стражданнях з Учителем, повинен показати свою любов, відданість і вірність до смерті, йдучи слідами Ісуса.
Учитель говорив не про водне хрищення, а про Своє хрищення в смерть, про яке він казав кілька днів згодом: “Я ж маю христитися хрищенням, і як Я мучуся, поки те сповниться!” Хрищення Учителя на початку Його служіння було тільки символом, образом дійсного хрищення. Занурення у воді, поховання в ній і підняття з неї символічно представляли Його занурення в смерть і Його воскресіння з неї. Його дійсне хрищення в смерть продовжувалося три з половиною роки, від Йордану до Голгофи, і коли Він вигукнув на хресті “Звершилося!”, то дав зрозуміти, що Його хрищення в смерть закінчилося. Він був піднятий з цієї смерті-хрищення на третій день силою Отця, щоб сісти праворуч Нього, і це становище Він займатиме завжди.
Таким було хрищення Учителя. Воно означало повну відмову від всіх земних прав. І ось тепер Він запитав Своїх дорогих учнів, чи вони готові, здатні і охочі йти за Ним такою мірою – бути учасниками Його чаші безчестя і Його хрищення в смерть. Вони могли сподіватися частки в Його Царстві тільки шляхом вірного слідування за Ним. Цей самий принцип варто застосовувати до всіх послідовників Ісуса. Кожен з нас повинен вирішити, чи він питиме з Його чаші чи ні, чи він братиме участь в Його хрищенні в смерть чи ні. Тільки скромні, самовіддані будуть здатні і охочі перейти крізь таке випробування.
А тепер застосуймо ці думки до неправильних поглядів про Царство, які так часто вживають. Як можна таке бачення застосувати до Божого Царства в серці або до різних царств на землі? Чи потрібно царям землі брати участь в Христовому безчесті та жертві до смерті через посвячення, щоб вони могли царювати? Або якщо застосувати цю річ до церковних систем теперішнього часу, як це деякі роблять, то чи справді хтось з великими труднощами добивається членства в земних інституціях, званих церквою Христа? Чи для того, щоб до них потрапити, потрібно самовідречення? Чи всі в них поховані з Христом у хрищенні – у Його смерть? Чи всі вони беруть участь в чаші Його страждань? Зовсім ні! Тільки правильний погляд на Царство дозволяє розібратись із цими різними уявленнями. Ми повинні розуміти, що Царство є дорогоцінною Перлиною, для здобуття якої потрібно пожертвувати всім іншим (Мт. 13: 46).

“МОЖЕМО” – “ВИ... БУДЕТЕ”

В іншому описі цієї події учні відповіли, що вони можуть, тобто хочуть, мати частку в чаші Учителя і в Його хрищенні. Певно, вони не знали чітко, що все це означає, але могли, хотіли, були готові робити все, що Учитель накаже. Так само повинно бути з усіма, які, як вірні апостоли, вийдуть переможцями і будуть мати частку з Відкупителем у славі, честі та безсмерті, обіцяними Його класу Царства, класу Нареченої.
У цьому випадку Ісус висловився так: “Ви питимете Мою чашу і будете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся”. Іншими словами, готовність з боку усіх є саме тим, чого Господь розсудливо вимагає від Своїх учнів. У нас немає сили, якою Він володів: ми – грішники з природи. Він був “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників”. Отже, ми повинні хотіти робити добре, а Господь обов’язково прийме нас під Свою опіку і у Свою Школу випробувань та досвіду, даючи лекції, потрібні, щоб показати нашу відданість та вірність аж до смерті. Яке милосердя, яка божественність: оскільки ми, члени деградованого роду, не спроможні відстояти себе, Бог подбав про нас через Спасителя, якого призначив. Наші вади вважаються приписаними Відкупителю, тоді як Його досконалість вважається приписаною нам. Тому тільки через Нього ми можемо сподіватися здобути Царство, славу, честь і безсмертя.

ГОЛОВНИЙ СЛУГА – НАЙБІЛЬШ ШАНОВАНИЙ

Інші апостоли обурилися, що св. Яків та св. Іван наважилися на таке прохання. Однак цей випадок дав Ісусові можливість викласти засади, які повинні зобов’язувати, коли мова йде про велич у Месіанському Царстві. Хто буде служити іншим найбільше, той продемонструє Богу, що він набагато більше підходить на те, щоб зайняти вище становище. Усе це відрізняється, як говорить Ісус, від загальноприйнятого стану речей, де влада здійснюється на засадах певного примусового порядку.
Порядок Царства буде такий: хто найбільше служить, той матиме найвищі почесті. Найбільшим слугою всіх є сам Ісус. Його становище в Царстві є найвищим і божественно визначеним. Інші будуть шикуватися після Нього залежно від того, наскільки будуть мати Його дух любові, служіння, слухняності та відданості.

R5483 (1914 р.)