ТРУДНОЩІ БАГАТИХ
МАРКА 10: 17-31

“Не можете Богові й мамоні служити” (Луки 16: 13).
Мабуть, учням Ісуса було дивно бачити, як один багатий юнак, начальник, побіг за Учителем і, перепинивши Його, впав до ніг, промовляючи: “Учителю Добрий, що робити мені, щоб вічне життя вспадкувати?”. Всі ми погодимось, що його хвилювала життєво важлива річ. Добрий Учитель не відповів на запитання прямо, але для користі юнака та інших, які відтоді читають цю розповідь, запитав, чому титул “добрий” стосують до Нього – бажаючи, очевидно, щоб юнак зрозумів (а з ним усі), що все, що насправді добре, якимось чином повинно бути від Бога і в згоді з Ним.
Було тільки два шляхи сприйняття Ісуса. Або Він був, як Сам твердив, Сином Бога, Який прийшов у світ з особливою місією в інтересах людства, а, отже, є слугою Бога; або, з іншого боку, якщо Він таким не є, то Його можна вважати ошуканцем, який називає себе тим, ким не є, і обманює людей, є поганою, дуже поганою людиною. Ісус хотів, щоб юнак сам подумав над тим, що сказав, і вирішив для себе важливе питання, від якого так багато залежить.
Не чекаючи відповіді, Ісус продовжив: “Знаєш заповіді: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво, не кривди, шануй свого батька та матір?” Юнак відповів: “Учителю, це все виконав я ще змалку”. Тоді Ісус, дивлячись на нього з любов’ю, промовив: “Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста”.

ЩО ІСУС МАВ НА ДУМЦІ?

Що Ісус мав на думці, коли казав юнакові, що шляхом до вічного життя є виконання заповідей? Ми б йому так сьогодні не відповіли. Навпаки, ми би сказали, що досконало виконувати заповіді неможливо, що єдина надія на вічне життя є через вияв віри в Христа та в Його жертву за гріхи.
Чому Ісус вказав на Закон? Відповідаємо, що Угода Закону далі була в силі для Ізраїлю, як і протягом попередніх шістнадцяти і більше століть. Божа обітниця для юдеїв стосувалася Закону, говорячи, “що людина, яка його виконує, буде ним жити”. Праведність мала бути умовою вічного життя. Всі юдеї це розуміли, і юнак признався, що він теж це розуміє і намагається жити відповідно до такого правила. Але він усвідомлював, що вмирає, як і решта людства. Звідси його питання. Відповідь Ісуса означає: “Ти не повинен виконувати тільки Закон і не більше. Треба скласти жертву, взяти свій хрест і наслідувати Мій приклад”.
Не подумаймо поспіхом, що Ісус вважав, що багатства треба позбутися бездумно, легковажно. Якби юнак погодився на такі умови і запитав Господа, як йому краще роздати багатство, Господь напевно відповів би: “Віддай його Богу, а тоді, як Його слуга, роздай за мудрістю, яку Бог дасть тобі, і за Його провидінням”. Але навіть цього повного підкорення земних маєтків недостатньо, якщо хтось хоче здобути місце в класі Царства. Треба зробити ще більше: треба стати діяльним у Господній службі, взяти свій хрест, проявити самовідречення і йти терпеливо вузьким шляхом самопожертви, слідом за Відкупителем аж до смерті.
Після закінчення Юдейського віку Ісус не радив би шукати вічного життя через виконання Закону, а виразно сказав би про неможливість для будь-якої недосконалої особи триматися Божественного Закону досконало, а також про обов’язковість приписання заслуги Христа для прикриття вад. Тільки так може “виконатися виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом”.

А ВІН ЗАСМУТИВСЯ ТИМ СЛОВОМ,.. БО ВЕЛИКІ МАЄТКИ ВІН МАВ

Молодий юдейський начальник дуже хотів чинити Божу волю, але не дуже намагався бути гідним членства в Малій Черідці. Він хотів поводитися правильно, справедливо, але не хотів жертвувати. Ісус та всі Його послідовники, навпаки, вирішили пожертвувати своє життя аж до смерті. “Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові”.
Само по собі багатство молодого начальника не було згубним. Бог дуже багатий; Авраам колись теж був дуже багатий. Біда в тому, що юнак прихилив своє серце до багатства, і коли прийшло випробування, кого він любить більше – багатство чи Бога – він показав, що любить Бога та Божественну волю менше, ніж своє земне майно. Він не скористався з можливості здобути найбільше благо і, тим самим, відмовився від членства в класі Царства. Проте ми не повинні думати, що немає жодної надії для цього юнака, який мав такий благородний характер, що Ісус полюбив його. У відповідному часі він отримає потрібні уроки. Навіть втративши нагоди Царства, він зможе стати одним із багатьох, які будуть благословенні Царством.
Ісус звертає увагу на це випробування, кажучи: “Не можете Богові й мамоні служити”. Покликання Євангельського віку є до того, щоб бути слугами Бога в будь-якій жертві, при цьому маючи запевнення, що “усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” і побачать, що стежка до слави, честі та безсмертя слідами Ісуса дуже нерівна. Бог свідомо влаштував справи так, щоб ми не могли бути одночасно слугами багатства і слугами Бога. Він хоче поставити нас у крайнє становище. Для всіх із цього класу, покликаних тепер зі світу, щоб стати синами Бога і співспадкоємцями з Христом, випробуванням є: “Бог – перший”. Ми не повинні мати жодних ідолів – чи то багатства, чи слави, чи самолюбного догоджання собі – які могли би позбавити нас відданості Богу і спокусити до того, щоб проігнорувати рясні благословення, які Він зараз пропонує вірним.

НЕБАГАТО МАЄТНИХ У ЦАРСТВІ

Невдача багатого юнака стати учнем на Ісусових умовах дала Ісусові нагоду сказати кілька слів. Він промовив до учнів: “Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже”. Як тяжко комусь із багатих потрапити у клас Царства!
Учні були дуже здивовані, бо з великого числа тих, які вважали себе святим народом тих днів, мало хто був Ісусовим учнем. Багатші юдеї водилися переважно з фарисеями. Як це так, що небагато маєтних увійде в Царство? Може це помилка? Може Ісус щось інше мав на думці?
Але Ісус далі наполягав на своєму, кажучи: “Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне... Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!” (Мт. 19: 23, 24).

ВЕРБЛЮДОВІ ЛЕГШЕ ПРОЙТИ ЧЕРЕЗ ГОЛЧИНЕ ВУШКО

Ілюстрація “голчиного вушка”, яку використав наш Господь, була ненавмисне спотворена перекладачами. Багато хто, дивлячись на звичайну швацьку голку і розуміючи, яким маленьким є її вушко і наскільки неможливо пройти верблюдові через нього, розгубився.
“Голчиним вушком”, про яке згадував Ісус, називали маленькі ворота, тобто отвір, у великій брамі в міському мурі. Брами Єрусалима зачиняли на ніч від розбійників, а біля них виставляли варту. Ці брами не дозволялося відчиняти аж до ранку, щоб загін озброєних людей не проник у місто і не пограбував його. Однак для мандрівників, які не змогли дістатися до брами перед її закриттям, знайдено вихід. Менші ворота, “голчине вушко”, були достатньо великими, щоб верблюд міг проповзти крізь них після того, як його розв’ючили – зняли з нього ношу. Виходячи з цього, Ісус навчав, що так само, як верблюд може проникнути через “голчине вушко”, тобто менші ворота, тільки скинувши свою ношу, так і багата людина може увійти в Боже Царство тільки позбувшись своїх тягарів, віддаючи все Господу.
Все це, мабуть, ставило багатий, привілейований клас у менш корисне становище порівняно з бідним та непривілейованим, що і викликало таке здивування в учнів. Вони запитали: “Хто ж тоді може спастися?” Якщо в багатих, здається, є всі можливості – час, вплив і гроші, – щоб більше і краще служити Господу, ніж інші, і їм так важко дістатися в Царство, то як бути з іншими, явно менш привілейованими? Ісус відповів, що “для Бога можливе все”. Іншими словами, якщо серце багатого подобається Господу, якщо він щирий і покірний серцем, і на шляху лежить тільки багатство, то Господь знатиме, як показати йому Свою волю, як використовувати багатство. А якщо це не допоможе, то Господь знає, як позбавити його цього багатства – так само, як господар верблюда знімає ношу з тварини, щоб вона пройшла через “голчине вушко”.
Багато хто відчув це на собі. Деякі були багатими на почесті в людей, займали високе становище, чи їм добре велося фінансово, але Бог у Своїй любові та милості позбавив їх всього цього, даючи потрібні уроки, щоб прилаштувати і приготувати їх до участі в Царстві. Для Бога все можливе. Він знає, як покерувати всіма справами для добра тих, хто любить Його всім своїм серцем, розумом, душею і силою.

“УСЕ МИ ПОКИНУЛИ”

Св. Петро, мабуть, вхопив думку, що співспадкоємство з Учителем в Царстві означатиме повне підкорення Богу – залишення всього, відмову від всього, щоб наблизитися до Бога і мати Його повне прийняття. Він сказав: “От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом”. Ісус не підтвердив слова св. Петра. Він знав про Юду, що той не покинув усе. Він знав про св. Петра, що в ньому ще залишилося трохи свавілля і що самозбереження підштовхне його до того, щоб зректися свого Учителя. Та відповідь Ісуса повністю пояснила питання не тільки апостолам, але й усім, які стали послідовниками Ісуса відтоді і дотепер. Він сказав:
“Поправді кажу вам: «Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії, і не одержав би в сто раз більше тепер, цього часу, серед переслідувань, домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і піль, а в віці наступному вічне життя»”.
Яка щедра обітниця, як рясно вона виконалася в земних справах багатьох! Переслідування неминучі, але все, що було пожертвуване Господній справі, зрівноважується в сто разів у теперішньому житті. Який милостивий Божественний задум! Потім буде вічне життя і, у випадку вірності, частка з Учителем в Царстві!
“І багато-хто з перших стануть останніми, а останні першими”. Іншими словами, багато хто, маючи великий привілей і нагоду отримати Божественну милість та возвеличення в Царстві, не скористається цією нагодою, тоді як інші, від природи менш привілейовані, здобудуть велику нагороду слави, честі та безсмертя. А ще можемо сказати, що ті, які перші мали можливість стати учнями Ісуса в Його першому приході, не матимуть з причини цього (за винятком апостолів) жодної переваги або першості над іншими Господніми послідовниками в майбутньому, як не мали тут.

R5465 (1914 р.)