СПРАВЕДЛИВІСТЬ – ПРАВЕДНІСТЬ – ОСНОВА ХРИСТИЯНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

“Чинити справедливість і суд – ліпше в очах Господніх, аніж жертва” (Хом.). “Послух ліпший від жертви, слухняність від баранячого жиру” (Хом.) (Притч. 21: 3; 1 Сам. 15: 22).

Ці слова були адресовані Божому вибраному народові, юдеям. Народ Ізраїлю увійшов у особливі відносини з Богом. Біля гори Сінай ізраїльтяни уклали Угоду з Ним і зобов’язалися чинити справедливість та суд. Такою була вимога Єгови. Та, мабуть, з’явилася тенденція думати, що Господу особливо подобаються жертви. Деякі були навіть схильні думати, що якими б несправедливими вони не були, достатньо принести жертву і все гаразд. Та Єгова дав зрозуміти, що цього недостатньо. Його Закон був вимогою і мав бути попереду всього іншого, тоді як особливі жертви вдячності за перемоги і т. п. були привілеєм, добровільними жертвоприношеннями. Закон вимагав повної відданості Богу.

Стосунок Ізраїлю до Бога як Його народу ґрунтувався на Законі. Цей Закон охоплював справедливість та суд. Ізраїльтяни мали робити все згідно з його наказами – спочатку для Бога, потім для людей. Вони не мали красти, вбивати, домагатися чужого і т. д. У ньому була втілена сутність та значимість Золотого Правила.

Чинити справедливість значить робити те, що справедливе, правильне, неупереджене; натомість чинити суд – приймати праведні рішення в розумі, вирішувати справедливо. Хтось може бути дуже справедливим у своїх бізнесових стосунках з ближніми. Він може бути дуже дбайливим, щоб не обманути нікого ні на цент, однак у своєму розумі може мати невдячні, немилосердні думки про інших і може говорити про них щось зовсім незаслужене. Рада мудреця, здається, остерігає не тільки перед такими несправедливими вчинками, але й перед поганими думками. Рішення нашого розуму, а також наші вчинки повинні бути в згоді з принципами праведності.

МИ НЕСПРОМОЖНІ СУДИТИ ІНШИХ

Ми не повинні судити (вирішувати) негативно у випадку тих, з ким маємо до діла, без очевидних доказів. Якщо вони кажуть, що намагаються робити правильно, ми повинні вірити, якщо можливо, їх щирості. Не треба називати їх лицемірами, бо ми не можемо судити їхнє серце. Наш Господь за Своїх днів називав деяких лицемірами, бо Він мав вищу силу бачити серце, а ми такої сили не маємо. Ми не повинні судити наміри інших, і не повинні виходити за межі того, що вони говорять, бо ми не маємо на це права.

Часом ми можемо судити зовнішню поведінку як погану або невластиву, але ми не повинні намагатися судити серце тоді, коли існує можливість помилитися. Зобов’язавшись дотримуватися Золотого Правила в кожному нашому вчинку, слові та думці, ми повинні пам’ятати, що Богу більше до вподоби не проста жертва та формальне дотримання нашого стосунку до Золотого Правила, а великий запал у жертвуванні, хоча при цьому ми можемо порушити правило справедливості. Таке правило вимагає любові до нашого ближнього як до себе самого. Апостол Павло нагадує нам про це в неперевершеному уривку про Любов (1 Кор. 13: 1-13): “І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, то пожитку не матиму жадного”.

Правильний шлях для нас як учнів Христа полягає в тому, щоб дотримуватися Золотого Правила в нашій поведінці, пильнуючи свої думки та уста, а також постійно приносити в жертву Господу все, що ми маємо і чим є. Та спочатку повинна бути слухняність і справедливість, бо такою є вимога Закону Бога. Перш ніж досягти значного розвитку в культивуванні жертовної любові, ми повинні навчитися любові до справедливості, праведності. Знана і правдива приказка каже, що перш ніж бути добрим, треба бути справедливим. Це заохочує Божих дітей (членів Нового Створіння) старанно вивчати предмет строгої справедливості до всіх і запроваджувати на ділі день за днем цю прикмету характеру, яка абсолютно обов’язкова, якщо ми хочемо бути прийнятними для Бога, оскільки вона лежить в основі усякого християнського характеру.

Ми, перебуваючи в деградованій плоті, нездатні досконало дотримуватися цього Закону строгої справедливості в учинку, слові та думці. Але з молитвою ми повинні намагатися це робити наскільки, наскільки можливо. Тоді заслуга Христа надолужить всі ненавмисні та неминучі недоліки. Тільки ті, у кого ця основа характеру добре закладена, можуть робити відповідний поступ. Любов, побудована на фундаменті несправедливості, тобто на хибних уявленнях про праведність, є ілюзорною і не є любов’ю, яку Господнє Слово прищеплює і якої Він вимагатиме як проби справжнього учнівства. Слухняність Богу вимагає, щоб ми прагнули бути справедливими в ділі, слові та думці.

СЛУХНЯНІСТЬ – ПРОБА ВІДДАНОСТІ

Урок Господнього докору Саулові через уста пророка Самуїла, наведений у нашому другому вірші, ще більшою мірою стосується духовного Ізраїлю. Як часто ми сьогодні бачимо потребу в такій пораді тим, які звуться послідовниками Христа! Багато з них є християнськими працівниками у різних віросповіданнях християнства, жертвуючи багато часу, сил та грошей. Та якщо вони неслухняні Господу, то не отримують благословень, які могли би мати, і позбавляють себе ще більших привілеїв та можливостей.

Боїмось, що багато хто з них позбавляє себе Царства – слави та співспадкоємства з Учителем у цьому Царстві. Ми повинні навчитися з лекції, даної нам з життя Саула, що наш Небесний Отець хоче, щоб ми були дуже уважні до Його Слова, ні на мить не думаючи, що ми можемо покращити його або що які-небудь обставини чи умови можуть виправдати нашу неслухняність Йому.

Коли би цар Саул слухався Бога і при цьому наслідки могли здатися згубними, він мав би чисте сумління. Послухавшись, він залишив би наслідки Господу. Бог відповідав би за ці наслідки. Скільки з Господнього народу у Вавилоні мало би благословення, дотримуючись порад цієї лекції!

Скільки є таких, які щокроку повторюють: “Я бачу, що теперішні порядки та умови в церквах суперечать простоті Євангелія Христа і ділам ранньої Церкви. Я бачу, що вони роблять і навчають багато того, чого не дозволяє Святе Письмо. Але що я зроблю? Я зв’язаний з цією системою і зайнятий жертвуванням собою для її розбудови. Якщо я зараз залишу її, то це буде лихом і втратою як для неї, так і для мене. Я не проти звільнитися від людських інституцій і зайнятися Господньою працею згідно з Його Словом, але я не можу піти, бо на мені, здається, лежить обов’язок. Це, мабуть, найвідповідніше місце для праці та жертвування для мене”.

Господа не задовольняють такі аргументи. Він каже, що послух ліпший від жертви, якими б діяльними та зайнятими ми не були. Він виразно каже, що жодна жертва, яку ми можемо принести, не буде прийнятною для Нього, якщо спочатку ми не будемо слухняні Його Слову. Сьогодні Він кличе всіх послідовників Христа, які все ще є у Вавилоні: “Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його. Гріхи бо його досягли аж до неба, і Бог ізгадав про неправди його” (Об. 18: 4, 5).

ПЛОДИ НЕПОСЛУХУ

Пам’ятаємо, що помилкою Саула було невиконання Господнього наказу в кожній подробиці. Він повбивав усіх амаликітян, старих і малих, окрім царя, якого захопив живим, очевидно, думаючи виставити його на свого роду тріумфальний показ. Щодо стад та отар, він дозволив, щоб його люди пощадили все пригоже та бажане, а все огидне та непридатне знищили.

Коли ми вивчаємо розповідь і звертаємо увагу на обурення Самуїла, а також на категоричні слова про Господнє несхвалення і про покарання Саула, ми виразно бачимо, що навряд чи можна сказати, що цар неправильно зрозумів його розпорядження. Ні, він цілком обдумано зламав їх. Тому його слова виправдання перед Самуїлом ми повинні вважати як доволі лицемірні. Він перший привітав пророка благословенням і запевнив, що виконав наказ Господа. Та Самуїл відповів: “А що це за мекання цієї отари в ушах моїх, та рик великої худоби, що я чую?” Пророк одразу зрозумів, що знищення не було повним, що Саул тільки частково послухався Господа.

Саул, побачивши незадоволення Господнього пророка, почав лицемірно переконувати, що добірні вівці та воли притримали, щоб пожертвувати для Господа. На жаль, деградована людська природа завжди шукає виправдання незговірливості та неслухняності Божим наказам! Наскільки мудріше і краще бути слухняним за усіх обставин! Саул пожав наслідки своєї неслухняності в тому, що був відкинутий як цар Ізраїлю. Якими гіркими є плоди нашого свавілля, поступок з боку сумління, намагань уникнути відповідальності, яка лежить на тих, хто вважає себе дітьми Бога! Це неминуче спровадить лихо і духовне нещастя на Господній народ, і наш Отець ховатиме від нас Своє лице.

У своїй суті жертва є лише наступним кроком після простої слухняності. Слухняність є обов’язком перед Богом. Ми зобов’язані слухатися Бога. Для Його створінь Божа воля – Закон. Цей обов’язок є найвищого зразка. Але привілей жертви, дарований Божому народу, сягає далі обов’язку, далі повинності. Ми можемо дати Господу те, чого Він від нас не вимагав; але те, що ми даємо на жертву, є добровільним, не з наказу.

Тепер виникає питання: як ми можемо пристосувати ці вірші до себе? Перш за все бачимо, що деякі прагнуть бути Господнім народом і, мабуть, здатні збагнути, що існує привілей жертви у теперішньому часі, проте вони не помічають, що Господь дав певні прямі накази, на які треба зважати в першу чергу. Такі особи повинні зрозуміти, що слухняність є головною вимогою. Ніхто не може досконало виконувати Закон Бога, однак він повинен показати справжній дух слухняності, щире намагання бути в згоді з цим Законом. Наступним в черзі є посвячення для жертви. Для всіх, хто задовольнив ці вимоги, вчинено відшкодування, і вони прийняті в Христі. А “коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове” (2 Кор. 5: 17).

Св. Павло каже про таких: “Виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом” (Рим. 8: 4). Якщо ж ми не ходимо за Духом, то не звертаємо уваги на Господа, і доки ми в такому стані, доти Він не задоволений тим, що ми робимо. Навіть якщо ми віддаємо на жертву трохи свого часу для розповсюдження літератури, для пілігримства тощо, ми не будемо подобатися Богу, якщо не виконуватимемо Його вимог справедливості стосовно інших.

Якщо хтось вирішує посвятитися Богу і розуміє, що він був несправедливий до іншого, то потрібно відшкодувати збитки. Ніхто не має права бути добрим за рахунок грошей іншого – взяти чиїсь гроші і запропонувати їх на службу Богу. Це своєрідна форма несправедливості, яка дуже образлива для Отця, і до такої жертви Він поставиться з презирством. Однак бачимо, що так переважно діється. Є багато таких, які здобули гроші не зовсім чесним шляхом, і тепер, щоб заспокоїти сумління, віддають частину з них на релігійну працю. Цей клас випускає з уваги важливіші речі Божого Закону. Згадані особи забирають в інших несправедливо, а тоді хочуть дати Господу те, що належить іншому. Божий Закон вимагає справедливості, і не дивно, що Богу не подобається такий спосіб поведінки.

Повертаючись до буденних життєвих справ, ми бачимо, що справедливість повинна бути основою всього – стосунків між чоловіками та дружинами, батьками та дітьми, братами та сестрами, учителями та учнями, працедавцями та найманими працівниками тощо. Урок з нашого вірша дуже важливий для нас як Церкви. У християнському характері справедливість, слухняність Божому Закону є першими, тоді як милосердя та доброзичливість йдуть слідом. Ми не знаємо принципу, якого Господній народ повинен навчатися більш ретельно, ніж принцип справедливості.

У деградованій людській природі несправедливість виходить на поверхню багатьма способами. Маленькі несправедливості проявляються щодня в різних дрібницях. Вважається, що на них не варто звертати увагу. Але той, хто виховує в собі навіть незначну несправедливість, творить характер, який буде непридатним для Царства. Як справедливість є основою Божого престолу та Божого характеру, так справедливість повинна бути фундаментальним принципом, який керує життям Його народу.

СЛУХНЯНІСТЬ ХРИСТУ

Всі освячені в Христі Ісусі повинні глибоко закарбувати у своєму серці урок слухняності. Потрібно мати також дух слухняності, а не тільки слухатися букви. Хто має справжній дух слухняності, той не тільки слухатиметься виразних наказів Господа, даних у Його Слові, але й намагатиметься знати Божественну волю в усьому. Він буде намагатися зауважити провидіння у своєму житті, щоб бути веденим так, як того бажає Господь. Такі вірні, слухняні Божі діти вигукують словами пророка: “Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого!” (Єр. 15: 16). Вони можуть сказати разом із нашим дорогим Учителем: “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу!” Отже, нехай усі, які прагнуть бути цілковито прийнятними для нашого Небесного Отця, дуже дбайливо будують характер у згоді з Його Законом, маючи справедливість у думках, словах та вчинках в якості основи, а також справедливість у своїх стосунках з Богом, братами та всіма, а тоді нехай будують на цьому всі різні прикмети любові, щоб в усьому зростати в Христа, нашого живого Голову, і у кінці дати звіт з радістю, а не зі смутком.

R5430 (1914 р.)