“ЧИ МОЖЕТЕ?”

“Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму?” (Матвія 10: 22).

Пригадаймо обставини, за яких наш Спаситель сказав ці слова. Буквально за кілька днів до Свого розп’яття Ісус пообіцяв учням, що вони сидітимуть з Ним на Його престолі в Царстві. Переконані, що буде саме так, як Господь сказав, вони обговорювали, яке становище можуть зайняти. Мати двох учнів, Якова та Івана, підійшла до Нього і запитала, чи її два сини могли би сидіти у Царстві – один праворуч, а другий ліворуч від Нього. Ісус, повернувшись до цих двох учнів, відповів їм запитанням: “Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму, або христитися хрищенням, що я ним хрищуся?”.

Знаємо, що Ісусове хрищення у воді відбулося на початку Його служіння. Згідно з Божественним Планом Він мав померти як Спаситель людей, і символічно показав цю смерть, коли Йому було тридцять років – як тільки це стало можливим за Законом. Протягом трьох із половиною років Свого служіння Він виконував це хрищення, віддавав Свою душу на смерть і закінчив цю смерть на Голгофі. Ісус сказав: “Хрищенням, що я ним хрищуся” – зараз, а не хрищенням у майбутньому або минулому.

Натомість Він по-іншому сказав про чашу: “Чашу, що Я її питиму”. Тим самим Він дав зрозуміти, що чаша була в майбутньому – не тепер і не в минулому. Ісус розповів учням, що Він збирається йти до Єрусалима, що там Його розіпнуть, і на третій день Він встане знову. Іншого разу Він сказав: “Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крові Його, то в собі ви не будете мати життя”. Учні не зрозуміли того, що Учитель сказав про Своє розп’яття. Але Ісус добре розумів, що діється, і знав, що незабаром ця чаша мала бути налита для Нього. І Він про неї згадав ще раз, кажучи: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?”.

ОСОБЛИВЕ ВИПРОБУВАННЯ НАШОГО ГОСПОДА

Можна сказати, що вираз “чаша” представляє різні життєві випробування, що кожен має свою чашу, в якій змішалися радість і смуток. Але Ісус використав це слово в іншому значенні. У Гефсиманському саді Він молився: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене... Та проте, не як Я хочу, а як Ти”. Далі, тієї ж ночі Він молився, кажучи: “Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, нехай станеться воля Твоя”. У справі хрищення до смерті не було жодного вагання з боку нашого Господа. Навпаки, Він від самого початку добровільно брав у ньому участь. Те, про що Він молився, щоб воно, якщо можливо, минуло Його, була ганебна смерть. Та коли Він дізнався, що така воля Отця для Нього, Він погодився з нею.

У Законі не було нічого, що вказувало би на те, що наш Господь має бути страчений як блюзнір Божественного Закону. Однак Його звинуватили передусім у блюзнірстві. Синедріон постановив, що Він богозневажив, коли сказав: “Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його”, а також твердив, що Він – Божий Син. Очевидно, річ, яка особливо гнітила Його розум і від якої Він хотів звільнитися, – це ганьба та сором бути розп’ятим як злочинець, як блюзнір Отця, Якого Він так любив.

Ісус знав, що Він прийшов у світ померти і що мусить страждати. Але ця частина випробування не була Йому до кінця зрозумілою. Очевидно, Він знав, що “як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський”, бо досить рано у Своєму служінні згадав про це в розмові з Никодимом. Та чим ближче надходив час Його упокорення, пониження, і Він усвідомлював, що це означає, Ісус відчував великий неспокій і вилив душу в благанні: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене”. Та одразу ж, знаючи, що Його запевнення в час посвячення: “Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже”, – не порожні слова, додав: “Та проте, не як Я хочу, а як Ти” (Мт. 26: 39).

ЧИ МИ ГОТОВІ ДІЛИТИ ЙОГО СОРОМ?

Отже, до Своїх учнів наш Спаситель сказав: “Чи ви можете покласти своє життя сповна, навіть якщо у вас забиратимуть його несправедливо? Чи можете пити з чаші, з якої Я питиму? З цим буде пов’язана зневага та ганьба. Чи ви готові розділити це зі Мною, Мою чашу?” Вони відповіли: “Так, можемо”. Вони були готові до цього.

Як бачимо, це та сама чаша, що була під час Пам’яткового служіння. Хліб представляє тіло, а вино – кров нашого Господа. Чаша особливим чином представляє сором та ганьбу, пов’язані з Його смертю, і два учні сказали, що вони згодні ділити Його чашу, що в них немає вагання. Вони будуть вірні за будь-яку ціну і погодяться на будь-які умови, які Він висуне. Звичайно, вони ще не знали всієї важливості слів “хрищення” або “чаша”. Це були речі, яких всі Його учні прагнули. Коли настане П’ятидесятниця, все, що Ісус говорив їм, пригадається, як Він і передбачив (Ів. 16: 4; 13: 19). Але вони були готові і чекали. Такими повинні бути і ми. Ісус обіцяв, що при бажанні вони обов’язково матимуть такі випробування, а якщо далі бажатимуть, далі страждатимуть з Ним тут, то повинні царювати з Ним на Його престолі. Але щодо конкретного місця кожного на престолі, це вирішувати не Йому, а Отцю.

Відвага, стійкість нашого дорого Відкупителя на вузькому шляху викликає в нас захоплення. Яким сильним і хоробрим був Його характер! Він навіть не думав оглядатися назад; вся Його істота прагнула виконати волю Свого Небесного Отця – жертвувати Себе в інтересах світу. Який шляхетний Приклад був даний апостолам: велич у покорі, перемога через повне самовідречення!

ЦЕРКВА П’Є ГОСПОДНЮ ЧАШУ

Пиття Господньої чаші представляє нашу участь у стражданнях Христа в теперішньому часі. Ніхто не стане членом Тіла великого Посередника Нової Угоди, якщо не підкориться сьогодні відповідним умовам. Пиття крові, отже, є участю в чаші. Бо якщо ми не п’ємо з Його чаші, ми не будемо мати частки з Ним у Його славі. Він сказав: “Пийте з неї всі”. Всі повинні пити, і вся чаша має бути випита під час цього віку.

Ми маємо великий привілей: нам дозволено мати частку у стражданнях Христа. “А коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати”. Ми будемо брати участь у запровадженні Нової Епохи і в роздаванні її благословень. Позаобразний Мойсей, який виконуватиме кроплення, це – Христос (Голова і Церква, Його Тіло), прославлений, про Якого читаємо у Діях Апостолів 3: 22: “Бо Мойсей провіщав: Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене”. Мойсей був Його образом, тільки в меншому масштабі. Підняття Тіла відбувається зараз. Ісус був піднятий першим, потім всі апостоли, а далі – решта членів Його Тіла.

Як Мойсей покропив весь народ, так позаобразний Мойсей, коли буде укомплектований, “покропить” світ людства, і це означатиме приведення людей до згоди з Божественним Законом. Потрібна буде тисяча років, щоб “покропити” людство. Тому є велика різниця між питтям чаші і кропленням кров’ю. Кроплення кров’ю представляє виправдання, тоді як пиття чаші Церквою представляє не тільки виправдання, але й освячення.

НАШ ГОСПОДЬ ВИЗНАЄ БОЖЕСТВЕННІ ЦІЛІ

Наш Господь у Своїх пам’ятних словах до св. Петра: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” – мав на увазі, очевидно, Свої смертні муки, вкрай тяжкі. Люди Його зневажили і зарахували до Божих ворогів – назвали богохульником. Він знав, що Його фізичні страждання будуть великими, але при Його досконалому розумі до болісності мук великою мірою додалися сором та зневаги, зганьблення. Одначе такою була чаша, яку Отець Йому дав, таким був Божественний задум для Нього.

Наш Господь отримав всі труднощі, потрібні для випробування та підтвердження Його відданості, оскільки треба було показати Свою відданість перед ангелами та людьми. Вся ця річ була Божественно влаштована ще перед створенням людини. Він був “Агнцем, заколеним від закладин світу” (Об. 13: 8). Все, що стосувалося цього заколеного Агнця, було відомо Отцю заздалегідь. Ісус мав пити чашу, яка належиться грішнику, щоб відкупити людину і таким чином бути вірним і милосердним Первосвящеником. Це була чаша страждання та смерті. Також було потрібно зазнати смерті на хресті, щоб відкупити юдея.

ЛЮБОВ І ВІДДАНІСТЬ, ПОКАЗАНІ ЧЕРЕЗ ПІДКОРЕННЯ

Всі Його страждання були провіщені у Святому Письмі. Розп’яття було показане у піднятті мідного змія в пустині. Всі Його випробування були відомі наперед, впорядковані і потрібні. Коли Він прийшов на землю, щоб чинити волю Отця, то не знав всього, що мало статися. Але Він навчився слухняності з того, що вистраждав, з того, що було “написано в книзі”. Він підкорився усій волі Отця і цим показав Свою відданість. Він сказав: “Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене”. Коли наблизилася година завершення Його жертви, Учитель, перебуваючи серед самотніх тіней Гефсиманії, молився: “Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене!” Ми не повинні думати, що Він молився, щоб Його обминула чаша смерті. Ні, Він хотів знати, чи можливо, щоб Його минули ганебні обставини розп’яття. Однак бачимо, що Він ані не нарікав, ані не бунтував, але сказав: “Та проте, не як Я хочу, а як Ти”.

ОСОБЛИВИЙ ДОГЛЯД ЗА НАШОЮ ЧАШЕЮ

Отже, наш улюблений Господь випив гірку чашу до дна і зробив це з вдячністю. Ми повинні пам’ятати, що Він дав цю чашу нам, щоб ми всі пили з неї  – не обов’язково мали такі ж випробування, як Він, але всі пили з чаші страждань та смерті так, як хоче Отець. Ісус був досконалим, і Отець поводився з Ним особливим чином.

У нашому випадку випробування будуть іншими, бо відношення до нас з причини нашої недосконалості не може бути з погляду досконалості. Тому ми не повинні думати про свою чашу як про щось встановлене, визначене заздалегідь, як було з Учителем. Отець радше дозволив нам мати частку в цій чаші смерті з Його Сином. За нашою чашею доглядає наш Спаситель, хоча її наливає Отець, бо це задум Отця.

У випадку Учителя була потрібна чаша за гріхи всього світу. У нашому випадку це не потрібно, але Отцю вподобалося запропонувати нам участь у стражданнях та славі нашого Господа. Ісус компенсує наші недоліки та розвиває наш характер, формує нас на Свій славний образ. Без цього догляду за нашою чашею з боку нашого Господа ми б зовсім слабо розвинули багато рис, тому за нашою чашею потрібно особливо доглядати. І Він запевняє нас, що хоча на нас приходять обов’язкові труднощі, при цьому Його благодать буде достатньою, і Його міць удосконалиться в нашій немочі, а все співпрацюватиме для нашого добра.

Ніколи не забуваймо, що коли ми не споживаємо з Його чаші, коли ми не охрищені в смерть з Ним, ми не можемо мати частки у Його Царстві слави, не можемо ніколи сидіти з Ним на Його престолі. Тому вважаймо всі речі на цій землі втратою та сміттям, щоб тільки здобути дорогоцінну Перлину. Коли на нас приходять труднощі зі стражданнями, не лякаймось, “не дивуймось огневі, що нам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для нас”, бо навіть “на це ми покликані”, щоб страждати з нашим улюбленим Учителем зараз, а потім бути прославленими разом з Ним у вічному Царстві!

R5421 (1914 р.)