НЕДБАЛЕ ЖИТТЯ ЯК ФОРМА БОГОХУЛЬСТВА

“Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно” (2 Мойсея 20: 7).
Цей наказ не був даний поганам, бо Господь не мав нічого зі світом. Його дано юдейському народові, який ввійшов у стосунки з Богом через Угоду Закону. Ми маємо всі підстави вірити, що багато юдеїв намагалося усіма силами зовні дотримуватися Десятьох Заповідей, дотримання яких означало життя, а неспроможність дотримуватися – смерть. Та всі їхні зусилля були марними, і вони продовжували вмирати (Рим. 7: 10).
Не дивлячись на намагання багатьох виконувати цю заповідь із нашого вірша, св. Павло сказав про них, що Боже ім’я зневажається через них у поган (Рим. 2: 24). Не думаємо, що апостол мав на увазі більш відверті прояви богохульства. Богохульство було жахливою річчю для юдеїв. Навіть батько, який почув, що його дитина хулить Бога, повинен був каменувати цю дитину на смерть за такий вчинок. Припускаємо, апостол мав на увазі, що життя, яке вели юдеї, насправді було знеславленням Божого імені перед світом. Вони називалися Божим народом. Тому якщо під Божественними наказами, Божественною опікою, Божественним визнанням вони робили речі, які безчестили Бога, вони хулили Його ім’я.
Хоча Десять Заповідей не були дані Церкві, проте кожна риса Десяти Заповідей є наказом, адже, виходячи з нашого посвячення, ми зобов’язані намагатися знати Божу волю, до того ж не лише букву Його Слова. Отже, хоча Церква не є під Угодою Закону, ми знаходимося під загальними вказівками Десяти Заповідей. Тому апостол каже, що “виконалось виправдання Закону [справжнє значення Закону] на нас, що ходимо не за тілом, а за духом” (Рим. 8: 4).
Неможливо собі уявити, щоб справжня Божа дитина (посвячений послідовник Христа) мала бажання брати ім’я Бога надаремно. Отже, видиме значення цього наказу нас не стосується, бо відколи ми стали Його дітьми і отримали Його Дух, ми менш за все бажатимемо ганьбити Його ім’я. Та як юдеї ганьбили ім’я Господа своїм недбалим життям між поганами, так існує велика небезпека для християн ганьбити Його ім’я недбалим життям. І Святе Письмо звертає на це увагу як на небезпеку.
Наш Господь говорить про деяких, які у Його Другому Приході казатимуть: “Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?” Він їм скаже: “Я ніколи не знав вас”. Вони обманювали себе (Мт. 7: 21-23). Вони не входили дверима кошари і ніколи не вважалися Господом Його вівцями. Серед них, мабуть, знайдеться дуже багато тих, які займалися доброчинством та реформами.
Та тисяча років Христового Царювання буде часом, коли Бог проводитиме дійсну реформаторську працю через Христове Царство. Тепер же Господь працює в серцях Свого народу через Свої обітниці, шукаючи особливий клас, який ці обітниці зворушили і який вони виховують. Ось так Він шукає Малу Черідку, особливий народ, який має бути співспадкоємцями з Христом у Його Царстві.

НЕ БЕРІМО ЙОГО ІМЕНІ НАДАРЕМНО

З такого погляду весь Божий народ повинен дуже остерігатися, щоб не брати імені Господа надаремно, коли він називає себе Його народом, Його дітьми, вважає себе послідовниками Ісуса і називає себе християнами. Було б набагато краще, коли б так звані християни не брали імені християнин взагалі. Єдиними, хто властиво може брати Христове ім’я, є ті, які справді стали Його учнями. А єдина умова, на якій хтось може стати Його учнем, – взяти свій хрест і йти за Ним, віддати своє життя, підкорити свою волю.
Хоча ця заповідь не була дана духовному Ізраїлю, неважко побачити, як її дух стосується нас. Ми прийняли ім’я Христа як своє. Ми вважаємо себе членами Тіла Христа. Святе ім’я Голови належить всім членам Його Тіла. Почесне ім’я Нареченого належить Його Зарученій. Яку обережність ця думка повинна вселяти в нас, як важливо пильнувати, щоб ми не брали цього блаженного імені надаремно, щоб ми оцінювали честь, гідність і відповідальність нашого становища як Його представників і послів у світі! Тому ходімо обачно, уважно пильнуючи, щоб не принести жодного безчестя цьому святому імені, а, навпаки, вшановувати його кожною думкою, словом і вчинком.
“Якими мусите бути в святому житті [поведінці] та в побожності ви?” “Але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: «Будьте святі, Я бо святий»” (2 Петр. 3: 11; 1 Петр. 1: 15, 16).

R5404 (1914 р.)