“БО ДЕ СКАРБ ВАШ...”
Луки 12: 13-34

“Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше” (вірш 34).
Ісуса оточив натовп юдеїв, і один із них, знаючи Його як впливову особу, почав наполягати, щоб Ісус вмовив його брата віддати йому частину сімейної спадщини. Ісус відмовився, кажучи, що Він не суддя і не буде нічого ділити. Було би добре, щоб послідовники Ісуса наслідували свого Учителя в цьому, а також в інших речах. Надто багато схильні втручатися в справи інших і не можуть догледіти факту, що їх повноваження від Господа – проповідувати Євангеліє.
Суспільство встановило певні правила, закони та регламенти, і “влади існуючі встановлені від Бога”. Хоч як би ці закони нас не влаштовували, ми повинні змиритися. Ми повинні задовольнятися тим, що маємо, чим Господнє провидіння нас постачає. Як Ісус мав іншу працю для виконання, так і Його послідовники. Цією іншою працею є приготування до славного Месіанського Царства. Багатства, які воно обіцяє нам, набагато перевершують усі земні багатства, які в порівнянні з ними здаються, як сказав св. Павло, втратою та сміттям, не вартими порівняння з блаженними речами, які наш Господь обіцяє.
Ісус підтвердив Своє небажання втручатися застереженням від жадібності. Це означало, що маєток по праву належав братові, і той, хто звертався до Ісуса, хотів більше, ніж мав на це законне право. Він домагався того, що за законом належало іншому. Ісус хотів, щоб він, як і всі ми, розумів, що земний достаток, багатство не є змістом життя. Людина може бути нужденною, купаючись у багатстві, і може бути щасливою у відносній нужді. Основа щастя вимірюється єдністю душі з Богом і надією на Нього.
Юдеї були образним народом – буквальним Ізраїлем на відміну від духовного Ізраїлю цього Євангельського віку. Божа обітниця для буквального Ізраїлю була такою – якщо вони дотримуватимуться Закону, то успадкують Обітницю, дану Авраамові, і Бог вжиє їх як Його Царство, щоб благословити світ. Але вони були грішними, як і решта людей, і їхня трудність полягала у тому, що вони не були в змозі дотримуватись Божественних вимог і не відповідали Божим вимогам вжити їх як Його Царство, щоб розповсюджувати Його благословення народам. Тим не менше, надія Царства завжди переважала в їхньому розумі, і вони звертались до неї.
Ісус прийшов у світ, щоб дати Себе на “викуп за всіх” (1 Тим. 2: 6) і розпочати працю покликання та притягнення “справді ізраїльтян”, щоб ті були Його спільниками у Месіанському Царстві. Він міг виконати і виконав Закон досконало і, на додаток, поклав Своє життя жертовним чином за Адама та його рід. Ця жертва дозволила Йому відшкодувати мимовільні провини всіх “справді ізраїльтян”, в яких не було лицемірства. Хоча вони не могли виконати Закон і здобути Царство, їм через прийняття Христа могла бути приписана праведність Закону, щоб стати прийнятними для Бога. Отож проповідування Ісуса повністю відповідало вимогам Царства і було звернене до людей, які століттями намагалися знайти схвалення в Бога, що вони достойні бути цим Царством. Перша нагода здобути членство в класі Царства була запропонована юдейському народові; і коли вони відкинули цю милість, вона відійшла від них до поган. Як говорив св. Павло до деяких із них: “До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте,.. то ось до поган ми звертаємось” (Дії 13: 46). З огляду на ці факти бачимо, що учення Ісуса були адресовані не світу, а людям, які казали, що вони відокремилися від світу і намагаються, прагнуть здобути співспадкоємство в Месіанському Царстві.
І дійсно, все вчення Нового Завіту стосується саме їх. Тільки вони мають вуха, щоб слухати, і нам сказано, що “хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає”. Далі, сказано, що Євангеліє Царства має проповідуватися покірним, смиренним, тим, у кого розбите серце, бо тільки такі в якому-небудь значенні слова готові прийняти Послання. Всі інші – сліпі та глухі до Євангелія Царства. Усім, хто зараз не чує або не бачить, поступово розплющаться очі та вуха під час Панування Месії, бо Він скуштував смерть за кожну людину. При цьому їм нічого не дістанеться з того, що стосується славного Високого Поклику Євангельського віку – Царства.

“ДУШЕ, СПОЧИВАЙ”

Наш Господь дав притчу, яка ілюструвала відносну безрозсудність усіх земних амбіцій. Це не означає, що земні амбіції є чимось найгіршим; просто вони убогі порівняно з великою можливістю – Царством. Мова йде про перлину великої вартості, задля якої від всіх інших перлин, всіх інших цінностей, всіх інших амбіцій та інших надій треба відмовитися і вважати їх за сміття.
Притча розповідає про багатого фермера, який, замість того щоб використовувати свої багатства для добра, був скнарою – отримував задоволення від нагромадження. Він збудував великі клуні та комори і тішив себе думкою, що у нього всього вдосталь та понад міру і тепер можна спочити. Притча каже, що невдовзі він помер. Ми запитуємо: “яку користь насправді мав цей чоловік з того, що зібрав велике багатство, яке не зміг використати?” Він залишив його іншим, щоб ті судилися за нього і, можливо, навіть зазнали тієї чи іншої шкоди. Він був безглуздим багатієм. Замість того, щоб залишити його отак, він мав би використати його розумно для добра інших і для слави Бога. Тоді він був би багатим у Бога. Та, з іншого боку, він був ілюстрацією тих, які не багатіють у Бога, а складають скарби для себе.
Багато хто бачить у цій притчі те, чого вона не містить. Вони гадають, що багатий чоловік пішов на вічні муки, але Господні слова нічого такого не мають на увазі. Вираз “ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе” означає, що цієї ночі ти втратиш своє життя – помреш у злиднях. Земне багатство не буде зараховане тобі в майбутньому, якщо ти не складав духовних скарбів у серці, в розумі та добрих учинках, які зроблять тебе багатим у майбутньому.
Багатий чоловік, замість того, щоб мати користь від нагромаджених багатств, у майбутньому житті буде у невигідному становищі. Він міг використати свої багатства жертовним чином або міг посвятити все своє життя Богу через Христа і тоді вірно класти свій час, талант, можливості, багатство. Тим самим він складав би скарби на небі, щоб у воскресінні Господь прийняв його як вірного послідовника і щоб він розділив Його славу, честь та безсмертя – став членом Його класу Царства, завдання якого – протягом тисячі років розповсюджувати Божественні благословення, гарантовані смертю Ісуса для всіх з Адамового роду.
Тим не менше, цей багатий чоловік, який не помітив своїх нагод, вийде з гробу в Христовому Тисячолітньому Царстві, бо, читаємо, всі, що в гробах, почують Його голос і повиходять. Але замість того, щоб при виході отримати схвалення, щоб мати частку в Першому Воскресінні, він вийде, не маючи похвали від Бога, і його нагоди у воскресінні описані як Воскресіння Суду (Ів. 5: 29). Він вийде на сором і ганьбу, які триватимуть доти, доки під судами того часу він не навчиться лекції і не сформує кращий характер. Якщо ж він відмовиться це робити, то буде відтятий у Другій Смерті.

ШУКАЙТЕ Ж НАЙПЕРШ ЦАРСТВА

Не думаймо, що добрий Учитель мав на увазі, що ми повинні розглядатися між царствами землі, сподіваючись знайти те, яке є Його Царством. Навпаки, Він каже нам, що Його Царство належить до майбутнього: “Моє Царство не із світу цього” – не з цього порядку речей (Ів. 18: 36). Про Його Царство, про Боже Царство, ми молимося: “Нехай прийде Царство Твоє”. Ми надіємось, ми чекаємо на це Царство, ми готуємось до нього. Ми повинні шукати його в тому значенні, щоб намагатися робити речі, які б “вчинили нас достойними участі в спадщині святих у світлі”. Ми повинні складати скарби на небесах. Ми повинні вживати наші міни і таланти так мудро, щоб у Другому Приході Спасителя, коли Він кличе, перш за все, Своїх слуг і розраховується з ними, ми не тільки могли бути серед Його слуг, але й могли почути Його слова: “Гаразд, рабе добрий і вірний!.. Увійди до радощів пана свого!” – радощів Царства, “володій” двома містами або “п’ятьма”.
Для тих, які мають бути спадкоємцями Царства, є певний визначений порядок: (1) Вони повинні вважати себе грішниками, які не заслуговують на Божественну увагу. (2) Вони повинні вважати Ісуса “Агнцем Божим, що на Себе гріх світу бере”. (3) Вони повинні розуміти, що хоча Його жертва є основою кінцевого очищення світу, поєднання всіх охочих та слухняних із Богом, однак ця праця ще не почалася. Він має виконати її під час тисячі років панування Його Царства. (4) Вони повинні чути Господнє Послання, що Він зараз шукає членів класу Царства і що шляхом до членства є вузький шлях. “Коли хоче хто йти вслід за Мною [бути Моїм учнем], хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде”, “і де Я, там буде й слуга [учень] Мій”. Вони повинні розуміти, що випробування цього класу пролягають крізь численні труднощі, що Бог потребує не тільки святих, а тих, чия святість витримає огняні проби, випробування любові до Бога та братів, а також відданості до самої смерті.
З часу повного посвячення бути Господніми слугами, вірними до самої смерті в службі праведності, вони повинні вважати Небесне Царство великим скарбом, вартість якого не піддається порівнянню. Вони повинні шукати його щоденно, щогодини. Їхні серця повинні бути там, де цей скарб. Він повинен бути темою їхніх думок удень і роздумів уночі. Хоча їм далі треба займатися земними справами, щоб подбати про те, що потрібне та порядне, але жодна земна винагорода в їхньому сприйнятті нічого не варта в порівнянні з Небесною нагородою. Саме такі стануть успішними спадкоємцями Царства, яке Бог обіцяв тим, хто Його любить більше ніж будинки чи землі, батьків чи дітей, чи навіть себе.

R5396 (1914 р.)