ВЕЛИКИЙ ПРИВІЛЕЙ СПРАВЖНЬОГО СЛУЖІННЯ

“Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Матвія 20: 28).
Слово “послужити” має те саме значення, що й слово “служити”. Учитель говорить, що ціль Його приходу в світ була несамолюбною. Його цілком влаштовувала слава та честь, які Він мав у Отця, поки світ постав (Ів. 17: 5). Щоправда, Спаситель тепер звеличений до становища набагато вищого, ніж Його попереднє становище, однак Він запевняє, що під час приходу в цей світ у Нього не було ні духа, ні бажання бути звеличеним. Навпаки, Він хотів служити і сказав: “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці” (Пс. 40: 9).
Слухняний Божественній волі, наш Господь залишив славу, яку мав у Отця, зійшов на землю і віддав Себе на смерть, хресну смерть. У ніч, коли Його зрадили та заарештували, Він сказав: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” Він був слухняний до кінця.
Ще перед приходом у світ наш Господь зрозумів, що людство потребує Спасителя, і це, мабуть, дозволило Йому радо прийняти Божественний задум. Він до певної міри розумів цей задум Отця для деградованого людства. Коли потім, під час Свого земного життя, Він бачив нещасні створіння в гріху, деградації та слабості, Він не намагався їх поневолювати, не намагався використовувати власну силу, власну інтелігенцію самолюбно для Свого затишку, але віддав Своє життя несамолюбно. Він постановив виконати План, влаштований Отцем.
Наш Господь прийшов не для того, щоб Йому служили. Він прийшов у світ не для того, щоб мати слуг і здобути все, що можна, витрачаючи тільки трохи енергії. Він прийшов не зі самолюбних намірів, але щоб служити іншим – робити добро. Він сам свідчив: “Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”. Саме це Він робив на основі плану Отця.
Це, однак, не означає, що наш Господь відмовлявся, щоб Йому служили. Ні, Він приймав служіння інших. Суть нашого вірша у тому, що Він прийшов служити, а не щоб Йому служили; і щоб досягти мети, Йому потрібно було стати слугою. Коли б не було потреби у такому служінні, Господь навряд чи упокорив би Себе і прийняв вигляд слуги, а також наважився зазнати суворих випробувань Свого земного існування. Але Він прийшов, щоб послужити речами, які потрібні для благополуччя, щастя і навіть самого життя усієї людської сім’ї.
Через непослух Адама гріх увійшов у світ. Божий Закон звістив, що карою за цей гріх є смерть. Увесь людський рід гинув, і щоб люди врятувалися і не загинули, немов дикі тварини, їх треба було відкупити. Згідно з Божественним Планом була потрібна ціна викупу за першу досконалу людину, яка згрішила. Єдинородний був готовий задовольнити цю вимогу. Він радо взявся за виконання такої праці, за те, щоб бути слугою Бога, оскільки була потрібна саме така служба і це мало принести благословення іншим.
Такий дух повинен спонукати кожного з нас. Ми повинні прагнути прищепити у своєму характері такий принцип служіння. Ми повинні служити не тільки тому, що любимо працювати або любимо бути зайнятими, але й повинні усвідомлювати, що є праця, яку потрібно виконати, і ми повинні радо класти наше життя в цій благословенній службі.

СТАН СПРАВЖНЬОГО ПОСВЯЧЕННЯ

Деякі думають, що потрібно вмивати ноги іншим. Оскільки така церемонія не дає жодної реальної користі – нічого бажаного, – немає причини її проводити. Навряд чи Ісус вмивав би ноги Своїм учням, коли б вони цього не потребували. І коли свого часу ми дійсно могли би прислужитися, кожен з нас повинен радіти з такої можливості служити співчленам Тіла Христа, вмиваючи їм ноги чи роблячи ще щось. Річ у тому, що ми повинні оцінювати привілей справжньої служби, а не просто можливість зробити щось непоказне. Ісус робив те, що робив, бо це було корисною службою, і такою була Отцівська воля. Він також хотів навчити учнів, що вони не повинні уникати найбільш принизливого служіння один одному як братам. На додаток, Ісусові слова при цьому наголошували на потребі щоденного очищення Господніх учнів від забруднення земними речами (див. Ів. 13: 6-10).
Наш Господь віддавав Своє життя мить за миттю, день за днем, навчаючи, зціляючи хворих, глухих, сліпих, даючи поради Своїм учням. При цьому Він не прагнув служити Собі. Написано, що “ходив Він, добро чинячи”. Цей принцип ми повинні застосовувати до себе, бо “який Він, такі й ми на цім світі”. Стан справжнього посвячення – ходити слідами Ісуса, намагатися знати волю Отця і виконувати її. Це означатиме, що ми є дослідниками Біблії, такими як веріани давнини, які “Писання досліджували день-у-день”.
Якщо ми маємо дух Учителя, ми будемо прагнути “усім робити добро, а найбільш одновірним” (Гал. 6: 10). Такою є рада св. Павла, який наполягав, щоб ми були його послідовниками, так як він був послідовником Христа. Життя Ісуса та апостолів викладене дуже виразно на сторінках історії і є яскравим прикладом їх несамолюбного служіння іншим.
З тих пір багато хто панував над Божим спадком. Контекст показує, що наш Господь мав на думці саме цей клас. Він говорить, що правителі поган володарюють над своїми народами, і що це відбувається коштом тих, над ким вони панують, і дуже рідко супроводжується бажанням служити людям.

САМОЛЮБСТВО НЕ НАДАЄТЬСЯ ДЛЯ ЦАРСТВА

Бачимо, як наш Учитель вживав слова нашого вірша. Учні заразилися поширеною хворобою – любов’ю до почестей у людей, а також любов’ю до почестей у Господа. Двоє з них забажали мати особливі почесті в Його Царстві. Їхнє прохання викликало дух обурення в решти десяти, що привело до суперечки. У їхньому розумі утвердилася думка, що Ісус обіцяв їм частку в Царстві (Мт. 19: 27-29). Тому якщо їм не слід тримати цю обітницю в думках, то і Господу не слід було давати її. Та вони не взяли до уваги, що Отець не дасть цього місця нікому, хто не проявить повною мірою відданості Йому та Його Слову.
На той час учні мали досить спотворене почуття про гідність, мали пиху, що робило їх непридатними до місця на Престолі. Тому Господь нагадав, що умовою, за якої хтось здобуде право сидіти на престолі, буде вияв такої відданості принципам Божого правління і така покора духа, щоб радо служити тому, хто в потребі. Для цього Він поставив Себе в приклад.
Перефразуємо слова нашого Господа: “Думаєте, що Я залишив небеса і зійшов на землю, щоб люди Мені служили? Ні, умови, в які Я потрапив, дуже поступаються тим, які Я залишив. Та Отець дав Мені привілей послужити цій справі, і Я радий служити, бо такою є Божественна воля. Я прийшов служити, прислуговувати, віддати Своє життя як викупну ціну за всіх”.
Саме таку думку Він виклав їм – що вони повинні радіти привілеєм служіння, радіти тим, що мають привілей робити щось справді корисне для інших, особливо для братів у Тілі Христа. Якщо ми застосуємо цей принцип ширше, то побачимо, яким чином він проявляється у світі, у справах щоденного життя. Весь людський рід є слугами. Один є слугою як ювелір, другий служить тим, що виготовляє вироби з вовни: купуючи вовну, він виготовляє з неї тканину і шиє одяг. Інший служить як продавець і забезпечує людей продовольством. Ще інші є манікюрницями, перукарями, кравцями, лікарями і т. п. У кожному випадку це – служіння іншим. Якщо зійти нижче, бачимо, що цей принцип поширюється на прислуговування тваринам. Кінь не може сам чистити свою шерсть, і навіть свині треба послужити – наготувати корито, постелити і дати їсти. Нам, у свою чергу, прислуговують дикі тварини. Той, хто сторониться такого порядку служіння, позбавляє себе того, що добре для нього, порушує Закон Вселеної. Хто не виконує жодної служби, але хоче, щоб йому служили інші, той перебуває в жалюгідному стані. Він нещасний, навіть якщо заможний, і, стаючись таким, є зарозумілий і самолюбний, а його життя позбавлене принади та вартості.

СЛУЖБА, ЯКА ПРИНОСИТЬ ХРИСТИЯНИНУ ЗАДОВОЛЕННЯ

Справжній християнин проймається духом служіння, як це робив його Учитель, і залюбки віддає добром кожному, коли є нагода. Якщо перед ним безпорадні та немічні, то це стимул до служіння, коли є здібність і можна подати руку допомоги. Ми повинні служити усім людям, коли є нагода, “а найбільш одновірним”.
Де провести цю межу? Відповідь у тому, що ми повинні проявляти поміркованість. Щодня ми проходимо повз служіння, якого інші потребують і якого ми їм не змогли подати. Тож як нам бути, якщо ми не можемо зробити те, що хочемо? Перший обов’язок, перша відповідальність є перед нашими сім’ями. Той, хто нехтує своїми, гірший від невіруючого. Доброчинність починається з дому. Якщо ми маємо вдома відповідальність, ми не можемо іншим приділити стільки ж уваги, часу, грошей, скільки власній сім’ї.

НЕ ТРЕБА ПОХВАЛЯТИ ЛІНОЩІ

Хто має гроші, той має талант, який можна використовувати, щоб робити добро. У світі ви не знайдете для цього надто багато нагод. Навіть якщо б у нас були мільйони доларів, дух здорового розуму повинен керувати нашими видатками. Давати гроші, щоб когось підштовхнути до марнотратства, лінощів, неробства, означає зловживати ними, а не робити добро. Бог сказав: “У поті свойого лиця ти їстимеш хліб”. Найщасливіші ті, які мають що робити, а найбільш нещасливі ті, які не мають чим зайнятися, у кого немає амбіцій.
Навіть для наших сімей ми не можемо зробити те, що хочемо, бо часто стикаємося з браком оцінювання. Деяким нашим родичам ніколи не є досить. Ми ніяк не можемо їм догодити. Тому коли ми вирішуємо, що робити, треба проявляти дух здорового розуму. Пам’ятаймо, що, увійшовши в Господню службу, ми отримали нове повноваження, особливу працю для виконання у світі.
Який вид служіння дано нам? Служба послів Христа. Ми повинні проповідувати Правду скрізь, де є вуха, готові слухати, і очі, готові бачити. Ті ж, котрі не мають відкритих вух та очей, можуть нас розшматувати, як попередив Учитель (Мт. 7: 6). Тому ми повинні використовувати дух здорового розуму, коли визначаємо, хто є добрим об’єктом для Правди, а хто – ні.
Ми кажемо Учителеві: “Господи, ми віддамо Тобі і Твоїй Правді весь свій час”. А Він відповідає: “Ви ж не можете іти проповідувати Євангеліє у лахмітті чи без одягу. Добре було би подбати про потрібні речі. Але не подумайте, що спочатку треба назбирати трохи грошей для себе, а вже потім іти і розповідати про Царство”.
Ми можемо запитати: “Чи ж це не виправдання, Господи, щоб не робити нічого для наших ближніх і сімей?” Господь відповідає, що ми не повинні занедбувати наші сім’ї, а повинні дбати про них відповідно до їхніх потреб. Тим не менше, свої справи треба вести ощадно. Якщо наша сім’я не робить те, що повинна, і не прикладає зусиль, коли за віком може заробляти на своє життя сама, ми не повинні нічого робити для неї, адже вона, маючи сили, не потребує нашої допомоги. Ми повинні робити для неї тільки те, що потрібно. Віримо, що таким є розум Господа.

НАША ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК СЛУГ

Хоча ми повинні робити добро всім людям, наша особлива служба має стосуватися Господньої праці, праці Отця – розповсюдження Правди. Роблячи це, ми можемо сказати добре слово тим, з ким маємо до діла. Якщо в нас є гроші, ми можемо ще й допомогти. Але треба пам’ятати, що ми не маємо ані гроша, ані хвилі часу у своєму розпорядженні, бо все належить Господу і має бути використане в духовних речах, за винятком справжньої потреби в земних справах. Будьте певні, світ вас не оцінить, коли ви робитиме багато в земних речах. На додаток пам’ятаймо, що ми не отримали наших повноважень від світу.
Ми усвідомлюємо, що дух Господа Ісуса мав великий вплив у світі. Він справив глибоке враження на шляхетні душі і вів їх до заснування притулків для сиріт, госпіталів для сліпих, домів для невиліковно хворих і т. п. Цими інституціями займається громадськість. Сьогодні вважається закономірним дбати про тих, хто не може подбати про себе сам. Та оскільки світ влаштовує ці справи на основі грошей, Господній народ звільнений віл особистої відповідальності в даній речі, бо він є Божими послами. Добре дбати про хворих та калік, та оскільки цим займається місто та держава, це, як правило, знімає з нього особисту відповідальність.
Є багаті люди, які кажуть: “Мені краще доглядати за хворими друзями самому і скерувати їх до дорогого закладу”. Якщо хтось так робить, це його справа. Людина також може сказати: “Я віддаю перевагу будинку за мільйон доларів”. Це теж його справа. Він має на це право, може мати кілька автомобілів і особисту яхту для дозвілля. Але з християнином є по-іншому. Вся його власність належить Господу. Тому становище християнина відрізняється від інших. Він не повинен бути схожий на світ. Все, що він робить, є для Бога задля його стосунку до Нього як сина. “Ми тепер Божі діти”.

ПОКІРНІ БУДУТЬ ПІДНЕСЕНІ

Словами нашого вірша Учитель навчає учнів, щоб вони не прагнули панувати – що Він хоче мати в якості Своїх послідовників тих, у кого найбільше Його духа покори та служіння. Коли б хтось підносився, Учитель, відповідно, мав би до нього менше поваги, “хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться”. Господь пошле випробування, які піднесуть або понизять, і скрізь, де ми бачимо в дії правильні принципи, ми повинні показати, наскільки ми їх оцінюємо. Хто виявляє найбільше Духа Христа, того ми повинні цінувати найвище. Хто має менше Духа Христа, того ми цінуємо менше. Ми повинні уважно спостерігати за цими прикметами.
Світ діє на засаді самолюбства. У цьому таємниця війн, повстань, революцій і т. п., де кожна зі сторін намагається самолюбно контролювати багатства, почесті, владу і повноваження. Ми, як християни, відчуваємо радість, коли бачимо різницю в дусі, з якого ми є. Треба пам’ятати, що ми “з природи були дітьми гніву, як і інші”, і не думаймо, що ми змінимося миттєво. Ні, зміні підлягає розум, і ми стаємо більш Христоподібні. Як Нові Створіння в Христі, ми повинні пильно стежити, щоб служба, яку ми так прагнемо виконувати для Господа, так чи інакше не мінилася на гірше на манер духа світу.

ТИСЯЧОЛІТНЄ ЦАРЮВАННЯ Є СЛУЖБОЮ

Наш Господь, прийнявши Свою велику владу, щоб царювати, не матиме тих самих мотивів, що й правителі теперішнього часу – щоб тільки здобути владу для власної слави та самовихваляння. Так, справді, Він матиме велику владу та повноваження, але це буде у згоді зі задумом Небесного Отця. Вияв слави та сили буде не для того, щоб гнобити світ, а щоб його благословити та підняти. Ця праця буде службою з наміром допомогти людству стати справжніми правителями світу, бо Месіанське Царство припиниться, коли світ зможе про себе подбати сам.
Ми розуміємо, що такий шлях був задуманий від початку. Небесний Отець зробив людину царем землі. Бог увінчав людину славою і честю і поставив її над ділами Своїх рук (Пс. 8: 6, 7; Євр. 2: 7). Він не має наміру тримати людство під залізною палицею завжди. Ця палиця має послужити тільки тимчасово, для справжнього розвитку людини, щоб людський рід міг бути приведений назад до повного благословення свого первісного привілею як царів землі.
Господнє Царство, бачимо, дуже відрізнятиметься від будь-чого, встановленого раніше. Наша служба, як членів Христового Тіла, буде такою ж, як Його служба. Ми матимемо з Ним частку у піднятті людства. “Бог же... нас... разом із Ним воскресив і разом із Ним посадив на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб у наступних віках показати безмірне багатство благодаті Своєї в добрості до нас у Христі Ісусі” (Еф. 2: 6, 7).

R5375 (1914 р.)