ВИСОТИ І ГЛИБИНИ БОЖЕСТВЕННОГО ЗАКОНУ

“Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім” (Матвія 5: 19).
Між християнами поширений помилковий погляд на Божественний Закон. Загально вважається, що оскільки, за словами апостола, ми не є під Законом, а під благодаттю, то це означає, що із Законом покінчено. Ми віримо, що така думка неправильна. Наш Господь сказав, що “доки небо й земля не минеться, ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все”. Тобто все записане в ньому виконається.
Божественний Закон існував завжди. Він був виразно представлений в Адамі; різні частини його організму були вираженням Божественного закону. Закон Бога був записаний у його серці. Він перебував у повній згоді з Божественним Розумом, а, отже, у повній згоді з Божественним Законом. Та коли прийшов гріх, Божественний Закон у його істоті значною мірою знищився. Трохи Божественного Закону ще позосталося у всіх, хто оцінює добре і погане, але не настільки, щоб по можливості вести правильне життя.
Маючи справи з народом Ізраїлю, Бог дав йому Закон. Цей Закон, написаний у вигляді Десяти Заповідей, є коротким підсумуванням обов’язків людини, свого роду текстом, з якого можна почерпнути багато лекцій. Виходячи з нашого знання Десяти Заповідей, ми маємо уяву, чим є Божий Закон. Бог ніколи не скасовував цей Закон. Він далі зобов’язує юдеїв, а також Угода Закону. Але погани ніколи не були під Угодою Закону.
Бог запропонував юдеям вічне життя, якщо вони дотримуватимуться Закону. Відповідно, вони були зв’язані Законом, тому апостол дає зрозуміти, що спочатку їм треба було померти для Угоди Закону, перш ніж вони могли увійти в Христа, Життєдавця (Рим. 7: 4). Це не означало, що вони повинні померти для Закону Бога. Ні, вони мали померти тільки для Угоди Закону. Це означало відмову від усіх надій на здобуття вічного життя через дотримання Угоди Закону.
Нова надія, яку здобули християни з поган, не анулює Божий Закон, ані не звільняє їх від зобов’язань перед Його Законом. Але Бог приготував шлях, щоб, не дивлячись на нашу недосконалість, на нашу нездібність дотримуватися Закону досконало, прийняти нас у Христі, оскільки наші вади закриті Христовою заслугою. Про таких апостол сказав: “Виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом”. Ми повинні бути досконалими істотами, щоб жити згідно з духом Божественного Закону, який є вимогою для досконалої людини.

ДОСКОНАЛІСТЬ ЯК КРИТЕРІЙ ХРИСТИЯНИНА

Ця думка, отже, є ключем до слів нашого Господа у вірші, який розглядається. Той, хто порушив би цей Закон Бога і навчав цього інших прикладом або напученням, вважався б найменшим. А той, хто дотримувався б Закону Бога і прикладом або напученням допомагав би іншим дотримуватися його, був би названий найбільшим у Церкві, започаткованому Царстві, Царстві в зародку. Ті, які хочуть належати до цього класу Царства, повинні полишити батька та матір і всі речі, щоб взяти свій хрест і йти за Христом. Іншими словами, Христос повинен бути першим. Між цими послідовниками будуть відмінності. Деякі через успадковані вади і т. п. будуть менш вірні, натомість інші – більш вірні. Хто дотримуватиметься Божественного Закону найбільш досконало у серці та житті, буде найбільш близькою копією дорогого Божого Сина.
Так само є з нами сьогодні. Ми високо цінуємо найбільш пильних у службі, найбільш завзятих. Натомість тих, які ходять трохи безладно, які нерішучі, ми оцінюємо менше. Ми бачимо прояви необізнаності та слабості в Церкві. Цьому треба співчувати, але той, хто не долає власні слабості, не буде настільки поважаний у класі Царства, як той, хто ретельно йде за Господом. Іншими словами, зі слів Учителя ми розуміємо, що Євангеліє не протиставляє себе юдейському Закону. Він сказав: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний”. Немає нижчого критерію, ніж критерій досконалості. Господь не збирався казати: “Будьте трохи схожі на Отця” або “Будьте майже такі як Він”. Ні, Він був зобов’язаний представити досконалий критерій.
Кожен юдей прагнув досконалості, намагався здобути вічне життя. Християнин також прагне досконалості і сподівається здобути вічне життя – не через досконале дотримання Закону, яке неможливе, але через заслугу Христа, яка відшкодовує його недоліки, закриває його вади.

ЗОВНІШНЯ ОБОЛОНКА ГЛИБШИХ ПОЧУТТІВ

Божественний Закон коротко підсумований не тільки у Старому Заповіті, але й самим нашим Господом словами: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Люби свого ближнього, як самого себе” (5 М. 6: 5; 3 М. 19: 18; Мт. 22: 37-39). Ще коротше підсумував апостол Павло: “Любов – виконання Закону” (Рим. 13: 10). Любов до Бога вестиме нас до того, щоб виконувати все, що прищеплює Його Слово; а любов до нашого ближнього дозволятиме виконувати всі наші зобов’язання перед ним, як сказано.
Якщо ми починаємо застосовувати до себе як християн накази Закону, ми легко можемо їх розширити. Наприклад, визначення перелюбства, яке дав наш Господь, є набагато глибшим від виразу, який містився на скрижалях Закону. Визначення убивства в Новому Заповіті набагато глибше, ніж це загально прийнято. Апостол Іван сказав, що ненавидіти брата є убивством. Бог бачив, що убивство було в серці ненависника брата. Всевидяче Око бачить, чи в нас якоюсь мірою не присутнє віроломство, чи ще щось, що суперечить Божественній волі. З цього погляду розуміємо, що Десять Заповідей є лише, так би мовити, зовнішньою оболонкою глибших почуттів.
За звичаєм, юдеї нічого не робили сьомого дня тижня. Припускаємо, що значення цієї заповіді для Нового Створіння у Христі наступне: відпочинок сьомого дня зображує досконалий відпочинок, у який ми увійшли через Христа.
Усі Нові Створіння в Христі дотримуються Суботи щоденно. Апостол так і каже: “Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували”, – вже увійшли до відпочинку. Це не означає, що обов’язково відпочивають наші м’язи чи наш мозок, але ми увійшли до відпочинку серця, відпочинку розуму, Божого миру, який перевищує усіляке розуміння. Важливо підтримувати цей мир весь час і не дозволяти жодній речі стати йому на перешкоді чи позбавити нас єдності з Богом. Якщо вона це робить, то ми повинні вважати, що ми зламали заповідь Суботи.
Нове Створіння не може вбивати. У нього немає іншої зброї, окрім Меча Духа. Хто ненавидить свого брата, той убивця. Плекати дух ненависті є дуже серйозною річчю. Той, хто так робить, не повинен вважатися справжнім братом або сестрою в Тілі Христа, яким є Церква.

R5359 (1913 р.)