НЕВЕЛИКІ СПОСОБИ, ЯК ЧИНИТИ ДОБРО ІНШИМ

“Тож тому, поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним!” (Гал. 6: 10).

Це заохочення Апостола є дуже широким – робити добро без обмеження, словом, чи ділом. Декому слова можуть принести більше користі, ніж будь-яка інша наша послуга. Однією з великих потреб світу є більше знання. І якщо хтось може розсіяти темряву цього невігластва і пролити світло, то він, безперечно, зробить велике добро. Та, ймовірно, під тим Апостол мав на увазі, що Господній народ повинен розпізнавати принципи справедливості і несправедливості – добра і зла. З нашої точки зору ми повинні бачити, що було би доброю справою, а що поганою. Ті, котрі чинять зло, знаходяться (з дуже малим винятком) в більшому або меншому незнанні і сліпоті.
Савл з Тарсу, наприклад, робив злу справу, переслідуючи церкву. Але він не усвідомлював цього. Тому найкращою послугою для Савла з Тарсу, або для будь-кого іншого в схожих обставинах, було би відкрити очі зрозуміння.

Перелік деяких добрих діл
Одягання вбогих, годування голодних, опіка над безпомічними – все це є добрими справами, принесенням добра людському роду. Коли ми дивимось на світ, то бачимо чимало намагань робити добро. Деякі з цих намагань скеровані розумно, деякі ні. Але це не наша справа виправити світ. Ми з ніким не повинні спорити. Інші мають таке ж право на свій погляд, як і ми. Та якщо б хтось робив злу справу, думаючи, що робить добре, ми цілком справедливо можемо спробувати зупинити його, користуючись такими засобами, які виглядали би властивими і розумними – законом, або нашими власними словами, або словами інших. Але навіть тут ми повинні бути обережними, щоб не вмішуватися в чужі справи.
Якщо дальше перелічувати певні добрі справи, які слід робити, то можна назвати опіку над сліпими, організацію або запровадження способу, яким вони змогли би читати, або відчути щастя; опіка над глухими і німими також була би дуже доброю справою. Щодо праці в хрущобах, то ми не дуже симпатизуємо значній частині того, про що розказують. Однак ми повинні бути надзвичайно прихильними до всього, що направлене на добро – добро фізичне, розумове, соціальне, добро всякого роду. Крім всього цього існують ще лікарні, санаторії і т.п., передбачені для хворих, для невиліковних.
Всі, котрі люблять своїх ближніх і співчувають їм у горі, повинні симпатизувати намаганням покращити їхній стан, не виявляючи, ані не відчуваючи до тих упередження. Жодна Божа дитина не може відчувати прихильності до чогось злого. Бог є представником всього, що є добре. Сатана є представником всього, що зле і шкідливе. Якщо ми хочемо бути Божими дітьми, то повинні не погоджуватися зі всім, що не відповідає передбаченому Ним на початку для людини, і не згоджуватися зі всім, що підтримує Сатана.
Деякі намагання в плані соціального підйому цілком не погані. Можливо, їхні прибічники діють нерозумним шляхом, і ми точно бачимо, що той шлях не погоджується з Біблійним, та ми, все ж, симпатизуємо соціалістам. Вони намагаються робити добро. Але ми не маємо жодної прихильності до тих, які стараються приносити зло, шкоду. Ми маємо віру в Бога – ми віримо, що Він збирається незабаром запровадити велику зміну, але ми віримо, що її не в силі запровадити жодні людські намагання. Тоді, можна чинити добро в інтелектуальному плані, в плані навчання. Це є доброю річчю вчити дітей шити, куховарити, пізнавати механічні науки, бо цим вони приноситимуть користь. Вчителі наших громадських шкіл роблять добру справу, навчаючи молодь, особливо якщо вони дають правильне розуміння того, чого вони вчать; розуміння, яке погоджується з Божим Словом, – властиве навчання.

Особлива праця Господнього народу
Але є вища праця, ніж все це. І ми повинні віддавати наше життя і наш час для того, що є в наших очах найціннішим. Ця вказівка дана для всіх, котрі мають вуха для слухання про Всесильного, Його волю, Його наміри, Його план, бо вони поєднані з кожною життєвою справою. Для тих, які приймають її, ця постанова стається найкращою допомогою, щоб властиво думати, властиво жити, властиво діяти, бо це є Божим шляхом. І цей шлях стає шляхом всіх, котрі посвятилися виконувати Його волю, йти Ісусовими слідами.
Отже, в міру того, як ми приходимо до все більшої згоди з Божим планом, ми усвідомлюємо, що жодна інша праця не може бути такою ж величною, як звіщення іншим про Божий характер, Божий план і Божу волю стосовно нас. Якщо це принесло велике благословення і освячення нам, то ми повинні мати бажання ділитися доброю новиною з іншими, освіжуючи їх, як і ми були освіжені, потішаючи їх, як і ми були потішені.
Виконуючи цю роботу, вдаємося до кожного законного способу. І це називається в Писанні проповідуванням Євангелії (чи це робиться через друк, чи усно, чи через наочне представлення, – це є проголошенням Євангелії). Саме це принесе найбільше добра всьому людству. У цьому відношенні нам перешкоджає одна трудність: світ не здатний оцінити доброї новини, оскільки Сатана осліпив їхні очі, і вони не можуть бачити філософії Божого Плану – це не здається їм розумним. Ті, котрі є в такому стані, стараються, так би мовити, придивлятися до кута, замість того щоб підійти до кута і отримати правильний кут бачення. Але не дивлячись на те, вірять люди цьому, чи ні, ми віримо, що проповідування Євангелії є Господньою працею, а тому – найкращою. Однак це не перешкоджає нам симпатизувати іншим, котрі роблять те, що вони вважають найкращим, якщо наслідки хороші. Ми повинні прихильно ставитися до всього, що узгоджується з правдою – симпатизувати всьому, вплив чого є корисним для людства.
Отже, Апостол загально нам нагадує про можливість чинення добра всім людям. Але хтось може потребувати допомоги, якої ми не можемо надати. Наприклад, ми не можемо покинути проповідування Євангелії і почати працю в хрущобах, бо праця в хрущобах не є проповідуванням Євангелії. Однак побожний лікар міг би в поєднанні зі своєю практикою робити добро не лише в фізичному і розумовому плані, але і в духовному. Так що ми маємо нагоди кожного дня, зустрічаючись з м’ясником, пекарем, продавцем морозива і т.д. Всі вони є спів-творіннями, бо Бог створив всю людськість з одної крові. Як Апостол призиває, ми повинні старатися робити їм добро, старатися робити їх кращими, щасливішими, спокійнішими.

Лагідні слова і усмішки ефективні для добра
Хтось може стверджувати, що для того, щоб принести добро якнайширшому колу, до старань треба докласти гроші. Це правда, що гроші представляють накопичення часу. Щоб заробити гроші, потрібен час, тому кожен, хто дає долар на якусь справу, дає еквівалент такої ж кількості часу. Хто дарує тисячу доларів, дає те, що представляє таку ж кількість часу, бо гроші куплятимуть час, втіхи і т.д. Але мало-хто з Господнього народу має багато грошей для вжитку. А якщо б у них і було багато грошей, то вони вважали б це талантом, який необхідно вживати в основному для дому віри, для Господніх братів.
А оскільки ми не можемо багато зробити для людей в матеріальному плані, день-у-день зустрічаючи їх на життєвому шляху, тоді як ми можемо робити їм добро? Один з найлегших шляхів – це виглядати щасливим самим, таким чином надихаючи на щастя інших. Не схоже, щоб людина, яка ходить з нещасним виглядом, могла допомогти іншим відчути щастя. А якщо ми не можемо завжди виглядати щасливими, то стараймося виглядати щасливими наскільки можемо, і таким чином ми принесемо добро багатьом людям, що зустрічаються нам на протязі дня. Це ми можемо робити навіть тоді, коли не можемо помогти іншим грішми. Виглядайте щасливими і, таким чином, старайтеся робити щасливими інших. І по-друге: якщо ми не маємо грошей, то можемо поділитися лагідним словом, усмішкою, приємним тоном, невеличкою люб'язністю – чим завгодно, що є властиве.
Всі ті невеликі знаки уваги в житті є засобами для чинення добра, і вони можуть принести промінь сонячного світла у життя багатьох людей, більшість яких знаходиться у несприятливих обставинах. Світло пізнання слави Бога ще не світить в їхніх серцях. Всередині в них темрява, морок, погані передчуття, страх. Вони не знають Бога! А те, що вони знають про своїх ближніх, – це лиш егоїзм. Вони відчувають, що повинні берегтися, щоб їх бува не ошукали і не використали. А коли наш погляд, наша манера, наш тон нестимуть допомогу, заспокоєння, певність, тоді ми робитимемо їм добро – більше добро, ніж коли би ми розкидали доларові купюри вздовж нашого шляху. “Лагідні слова ніколи не помруть”, а почуття, що їх супроводжують, - це ті окремі засоби, якими можна при нагоді робити добро всім людям.
Ми маємо особливу працю, а тому не маємо можливості ходити вулицями і весь час усміхатися. Наша життєва праця призначена для великого Царя. Але виконуючи нашу працю, нам слід час від часу усміхнутися або сказати приємне слово – щось з розряду чинення “добра для всіх людей”. Наша праця має особливо стосуватися дому віри в тому значенні, що навіть при виконанні місіонерської праці і в спілкуванні з тими, котрі не є одновірцями, ми керуємось надією, що серед них можуть бути ті, хто вже належить до дому віри, або хто послухається послання і, пізнавши шлях, забажає служити Господу. І якщо ми маємо бажати робити добро для них, то наскільки більше ми маємо бажати заохочувати тих, які належать Господу, які стали членами Його духовної сім’ї!

Дім віри
Ці слова, дім віри, є достатньо широкими, щоб включати не тільки тих, котрі повністю стали на цей шлях, але і тих, котрі більше або менше наблизились до Господа і до правди. Сам факт, що хтось наближається до позаобразної Скинії, є вагомою причиною, щоб в нас було бажання заохочувати його продовжувати в тому ж дусі. Він вже пройшов частину шляху, навіть якщо і не вчинив ще посвячення.
В вузькому значенні, дім віри, звичайно, включає тільки тих, хто посвячений. Але слова Апостола дають нам право вірити, що той, хто розмірковує над цією справою, підраховує кошти, буде, у широкому значенні, вважатися одним з дому віри. І таким ми повинні надавати особливу допомогу – всім, у кому ми бачимо якусь майбутню можливість посвячення. Ми постійно повинні бажати і намагатися вказувати людям (прямо чи непрямо) на Господа. Так ми будемо “звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого”.
Коли ми маємо нагоду, ми повинні все це робити. При цьому треба, також, враховувати час, пору, шляхи і засоби чинення добра. Ми повинні “допоминатися вчасно-невчасно”, якщо йдеться про нас. Ми не повинні рахуватися з нашими власними нахилами, смаками і т.д., але мали би враховувати інтереси інших. Чоловік має особливо поважати інтереси своєї дружини, а дружина інтереси свого чоловіка і дітей.

Необхідність духа здорового розуму
Ми маємо бути готові при нагоді служити будь-кому і будь-яким шляхом. І якщо можливостей для служби є багато, ми повинні, користуючись духом здорового розуму, вибирати між ними, котра може бути волею Господа для нас. Господній народ повинен так впорядкувати своє життя, щоб отримати найкращі результати – досягнути в ньому якнайбільше добра. У вибиранні засобів для існування (якщо є  вибір з п’яти праць) хтось розмірковував би, котра буде найбільш прибутковою, котра буде найчистішою, котра найпочеснішою, котра вимагатиме найбільших зусиль і т.д. Це було би з земної точки зору. Але з божественної точки зору, християнської точки зору, вирішальним запитанням має бути: при котрій з цих професій я зможу найкраще служити Господу? І це означало би: при котрій я зможу знайти найкращу можливість для втілення добрих намірів мого серця щодо Господньої волі стосовно мене?
Якщо ми допустили якусь помилку в цьому відношенні, і Господь широко відкриває двері, щоб увійти кудись інакше, або якщо Він зробив наше нинішнє місце таким трудним, що ми не можемо залишатися там надалі, тоді влаштуймо відповідно наші справи, щоб ми могли мати найбільше можливостей для чинення добра всім, а особливо одновірним.
Є деякі заняття, які відлучають нас від людей, і ми можемо мати менше можливостей зустрічати з ними. Немає сумніву, що саме по Господньому розпорядженню Мойсей тимчасово був змушений відійти в Мідіянську землю і стерегти отару свого тестя Їтро. Але як тільки Господь забажав, Він покликав Мойсея і дав йому  місце з великими можливостями і відповідальністю. Немає сумніву, що праця в пустині теж давала великі можливості, і безперечно, раніше, коли він був у єгипетських школах, він мав велику можливість отримати потрібний досвід.
Таким чином Господній народ повинен пильнувати за своїми можливостями. І день-у-день він повинен старатися, наскільки це можливо, робити добро іншим, а особливо тим, котрі належить до Господнього дому віри, – завжди надаючи їм перевагу.
Християнин повинен бути готовим робити добро всім людям за рахунок власного часу і вигод, але за братів він повинен бути готовим віддати своє життя. Він повинен шукати можливостей класти своє життя кожен день, тобто віддавати свій час для розповсюдження правди, або щоб якось допомагати Господнім братам одягатися у “всю зброю Божу”, щоб вони могли вистояти у злий день.

“Немов пустиня був би світ,
Та хтось отут і там,
Хто пиху в серце не пустив,
Любов до Бога не згубив,
Хвалу Йому не припинив,
Знайде таких, як сам.
Яка ж велика праця жде
На тих, хто тут і там,
Щоб піднімати людський рід,
Щоби гріха стирати слід,
Щоб вдосконалити весь світ,
Щоб слава була там”.