ДУХ СЛУЖБИ – ДУХ УЧНІВСТВА

“А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба” (Матвія 20: 27).

Властиві прагнення надзвичайно корисні як для самої особи, так і для тих, з ким їй доводиться спілкуватися. Наш Господь мав певне прагнення. Читаємо, що Він задля “радості, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором” (Євр. 12: 2). Існують гідні похвали стимули, інакше Отець не представив би один із них Своєму Синові. Нас повинна надихати думка, що у випадку вірності в теперішніх речах Господь зробить нас правителями над багатьма речами. Тому наполегливе бажання здобути речі, які Бог зберіг для тих, хто Його любить, гідне похвали, бо ці благословення є від Бога.

Кожне Нове Створіння має високі прагнення. Фактично, кожен повинен мати ідеал, до якого прямує. А бажання досягти його свідчить про те, що за цим бажанням стоїть певний мотив. Добре мати прагнення в розумі і добре знати, які прагнення варті наших зусиль, інакше погані прагнення можуть повести нас геть. У нашому вірші показане прагнення, гідне найбільшої похвали.

Церква, яка є представником Христа, є Тілом нашого Господа у плоті. Тому апостол Павло, говорячи про амбіції, радив Церкві мати корисніші прагнення, щоб бути вчителями, наставниками черідки, бо це найкорисніше становище в Церкві. Відомо, що одним із дарів за часів св. Павла було вміння говорити незнайомою мовою. Це був чудовий дар. Та апостол сказав, що розмовляти незнайомою мовою менш істотно, ніж мати дар, корисний в Церкві.

Ми не маємо цих чудесних дарів у наш час, але ми маємо Боже Слово і бажання вміти представляти Господню Правду. Тому дар ораторства далі бажаний. Апостол говорить, що ми повинні прагнути мати плоди Духа – щоб вони мали контролюючий вплив на нас.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КОЖНОЇ ЕКЛЕЗІЇ

Щодо становищ у Церкві, Господь дав зрозуміти, що Він розподілятиме їх Сам: “Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів”. Бог постановив, що в Тілі все має бути розкладено. За приклад візьмемо служіння ока. Око, як член людського тіла, допомагає тілу; так само член-око в Церкві може бути дуже помічним для Тіла Христа. Також є члени такі як вухо, нога, рука, язик. Для благополуччя всього тіла ці різні члени виконують різні завдання. Рука не повинна казати нозі: “Ти мені не потрібна”, або навпаки (1 Кор. 12: 14-31).

Якщо тіло намагається ходити на руках, то це не є Божественним порядком. Тіло повинно ходити на ногах. Так само в зібранні. Та якщо зібрання занадто покладається на такі члени як ноги, воно не дає використовувати члени-руки. Різні члени повинні перебувати в становищі, в якому вони можуть виконувати найбільш ефективну службу. Іншими словами, зібрання повинно намагатися дізнатися, яку службу Бог приготував для кожної особи. Воно повинно намагатися якомога краще розсудити це і поставити правильну особу на правильне становище.

Часом зустрічаються зібрання, які намагаються зробити так, щоб всі ходили на руках, а не на ногах. Такі зібрання не вміють поставити кожного члена на те місце, до якого Божественне Провидіння особливо кваліфікувало його, хоча це входить в обов’язки зібрань. І якщо зібрання намагається змусити Тіло ходити на руках, а не на ногах, з часом воно зрозуміє це, і руки стануть на своє місце, а ноги – на своє, і кожен член остаточно буде виконувати ту службу, до якої надається.

ПОКОРА НЕВІД’ЄМНА В СЛУЖБІ БОГУ

Якщо члени займають неправильне становище, це не тільки не приносить користі зібранню, але й самі члени не повинні намагатися виконувати службу іншу, ніж та, яку вони повинні виконувати. Ми не в силах змінити себе в тому, якими ми є з природи. Тільки Божественна Сила може приготувати нас до служби в іншій частині Тіла. Наше правильне ставлення – дійсно служити Тілу Христа, служити Господу. Ми повинні дивитися, де є служба, яку ми можемо виконати: “Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби”.

Проблема багатьох у Церкві в тому, що вони прагнуть робити щось, що робить хтось інший, щось, що їх захоплює. Вони не озираються довкола, щоб побачити, що саме можна було би робити, тобто добро всім людям, коли є нагода, і насамперед тим, хто з дому віри. У них немає потрібного духа учнівства. Тому пересторога нашого вірша повинна змусити їх сказати: “Моєю найвищою амбіцією має бути служіння Господу задовільним чином, і нехай Він подбає про місце, де я зможу служити. Ось тут є невеличке місце, а тут – маленький куток. Я буду намагатися робити те, що потрібно в моєму становищі. Якщо Господь відкриє шлях і покаже мені щось інше, що здаватиметься мені більш важливим, я буду займатися цим. Але я зі всіх сил робитиму те, що є моїм обов’язком – чи то підмітати, чи винаймати приміщення для зібрання. Що мені трапиться, те я буду робити”.

Це не означає, що ми не маємо прагнень. Панівним імпульсом є служіння Церкві. Це гідний похвали стимул, правильне бажання. Та, здається, деякі особи амбіційні – хочуть бути керівниками. Нашою амбіцією (і, віримо, таким є Дух Господа) не повинно бути бажання допомагати тому, хто домагається першого місця, прагне жаданого становища. Сприяти такому на його шляху означало б завдати кривди йому і цілій справі. Та коли ми бачимо, що хтось з усіх сил намагається робити те, що знаходять його руки, будьмо певні, що він отримає схвалення від Господа, і, можливо, Господь згодом дасть йому якусь важливішу справу, яка буде визнанням його вірного служіння Йому.

КОРИСЛИВІСТЬ ТРЕБА ЗАСУДЖУВАТИ

Кожен повинен задовольнятися тим, що Господнє Провидіння відкриває перед ним. Не треба бути корисливим: “Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться” (Лк. 18: 14). Хто підноситься, того Церква не повинна підносити, бо його не піднесе Господь. Хто ж понижується, той піднесеться – чи то голосуванням зібрання, чи Господньою волею.

Судячи з того, як річ викладена в нашому вірші, ми думаємо, що Господь мав на увазі наступне: “Декого з вас обов’язково вважатимуть провідними. Є різні види служби, і потрібно, щоб хтось був провідним в якійсь службі в кожному зібранні. Так постановив Бог. Він зробив Ісуса Головним. Він обминув сатану, який був користолюбним, і вибрав Ісуса, зробивши Його шлях дуже вузьким! Коли Ісус показав покору, Отець високо підніс Його і дав Йому обіцяну велику нагороду”.

Отець сьогодні шукає тих, які матимуть такий дух покори, такий дух служіння, який показав Господь Ісус. Ми дивимось на Нього і бачимо, що хоча Отець запропонував Йому бути головним, Він також запропонував Йому бути слугою. Ісус, бачимо, був Слугою всіх. Тому Бог підніс Його і дав Йому ім’я, вище від кожного імені.

Так повинно бути в кожному малому зібранні Церкви. Господня воля в тому, щоб не кожен, хто хоче бути її головним слугою, вважався головним. Господь визнає того, хто покаже (як показав Він Сам), що він покірного розуму в чиненні будь-чого для братів. Нехай такий буде вашим слугою. Кожен повинен знати, що головна почесть між вами, між Господніми братами – бути слугою. І той, хто найбільш вірний, повинен отримати можливість служити. У такому значенні він буде головним між вами.

R5321 (1913 р.)