МИЛОСЕРДЯ І ПРАВДА – СКЛАДОВІ ХРИСТИЯНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ

“Милість та правда нехай не залишать тебе, прив’яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого”. “Я скажу тобі, чоловіче, що є добре, та й чого Господь вимагає від тебе: ділай справедливо, люби вчинки милосердні, й ходи в покорі перед Богом твоїм” (Приказки Соломонові 3: 3; Михея 6: 8, Куліш).
Милосердя і Правда становлять великі принципи праведності. Можна сказати, що Правда і праведність є синонімами. Те, що правильне – правдиве, а те, що правдиве – тверде, вірне, непохитне, справжнє – зазвичай правильне. Запис не каже, щоб ми прив’язали справедливість до своєї шиї. Справедливість – прикмета, яку не дозволяється підносити надто високо, хіба що в серці та в розумі, як принцип Божественного мірила. Ми повинні пам’ятати, що немає нікого праведного, ні одного – нікого досконалого. Отже, наш стосунок до Справедливості не може бути таким, як нашого Небесного Отця. Він не визнає жодного нижчого мірила, крім справедливості, згідно з яким треба вимірювати все інше.

МИЛОСЕРДЯ ТА ПРАВДА НЕХАЙ БУДУТЬ ВИДИМІ

Якщо ми прийнятні для Отця, то тільки через праведність. А якщо ми не маємо праведності, її треба отримати від Христа, бо Бог не приймає нічого, позбавленого досконалості. Хоча ми недосконалі в собі, ми повинні досягти мірила справедливості, наскільки це можливо, в нашій поведінці, але ми не повинні вимагати повної справедливості від людства. Оскільки ніхто не може людям це компенсувати, наш обов’язок – бути доброзичливими до них і, тим самим, наслідувати характер Бога, Який милосердний. Хоча у Своїх діяннях Він чітко розмежовує ці дві риси – Справедливість і Милосердя, ми не повинні так робити.
Для того, хто дотримується принципів правди та праведності у своєму розумі, це означає бути зовсім порядною людиною, яка керується правдою, чистотою, добротою. Однак особа, яка керується тільки цими принципами, повинна виховувати щораз більше прикмету милосердя. Ми повинні прив’язати їх до шиї – як намисто, як барвисту стрічку. Як чоловік зав’язує довкола шиї галстук, прикрашений коштовним каменем, що знаходиться на видному місці, так і ці риси характеру є коштовним камінням. Нехай вони впадають у вічі, бо тоді вони допоможуть вам стати кращими, зроблять вас більш прийнятними для Господа.
Шия – це найкраще місце, щоб показати коштовний камінь,. На ній камінь стає особливо помітним, стає прикрасою. Так і ми повинні умістити ці шляхетні риси характеру там, де вони будуть видимі у всіх справах життя. Чи ми купляємо, чи продаємо, чи робимо ще щось, ми повинні носити ці прикраси. Вони покажуть назовні, з самого переду, яким є характер чоловіка або жінки. Коли ми зустрічаємося з іншими, треба, щоб їх було видно. Про нас не має бути нічого поганого, нічого, що заслуговує презирства, нічого нікчемного.

ПЕРЕЗАПИСАТИ МИЛОСЕРДЯ І ПРАВДУ НА СЕРЦІ

Більше того, ми повинні написати милосердя і правду на своєму серці. Треба пам’ятати, що початково Бог написав Божественний Закон на серці Адама. Знаємо, що в Божественному серці, Божественному характері є прикмети Правди та Милосердя. Бог милосердний, добрий і люблячий. І як Бог має ці риси характеру, так само Він, вчинивши людину на Свій образ, Свою подобу, створив її з цими прикметами характеру. Людина не була створена неправедною, неправдивою істотою.
Та людина відійшла від початкової досконалості. Після століть гріхопадіння та недосконалості в розумі та тілі, коли кожен інтерес спонукав до потакання собі коштом інших, ці принципи милосердя та правди великою мірою стерлися з нашого серця, так само як від крапель води і погодних впливів стирається первісний напис на камені. З часом важко розрізнити букви. Так само в людстві деякі відверто втратили всяке почуття справедливості, всяке почуття милосердя і майже всяке почуття терпеливості, доброти, братньої доброзичливості та любові. Всі ці прикмети, які належать серцю, які на початку туди помістив Бог, тією чи іншою мірою стерлися – в одних більше, ніж в інших.

ЦІЛЬ БОЖОГО ПРОВИДІННЯ

Під умовами Нової Угоди і через служіння Христового Царства Бог планує перезаписати на серці людини первісний характер, який був у її серці і був стертий самолюбством. “Ось надходять дні, говорить Господь, коли Я складу з домом Ізраїля і з домом Юди Нового Заповіта,.. Укладу закон Мій у нутрощі їхні і на серцях їхніх напишу його” (Єр. 31: 31-33). “І дам вам серце нове і дух новий дам; і візьму з плоті вашої серце кам’яне, і дам вам серце тілесне” (Єз. 36: 26).
Божий Закон є Законом правди і милосердя. Правда містить все праведне в стосунку до Бога і до людей. Милосердя містить всі благодаті характеру. Тисячоліття буде часом, щоб переписати ці риси в характері. А праця переписування Божественного характеру в серцях, яка відбуватиметься згодом у світі, протягом тисячі років, вже почалася в Церкві. Ми пишемо ці риси на нашому серці. Поступлення в Школу Христа є добровільним, не примусовим. У наступному віці людство повинно написати ці риси на своїх серцях з допомогою Посередника. Щоб привести людство до праведності, потрібні будуть різки. А якщо люди свідомо не хотітимуть слухатися Законів праведності, вони будуть знищені.
Тепер слухняність є добровільною справою. Ми кажемо, що прагнемо, щоб ці уроки були записані в нас у серці, а щоб добитися цього, ми йдемо в Школу і слухаємося великого Учителя. Тоді, через різні прояви провидіння в нашому житті, Він показує, де ми не закарбували цих рис у нашому серці. Коли ми молимося про терпеливість, Він дає нам уроки досвіду, щоб защепити цю рису в нашому серці і більше зміцнити її. Коли ми молимося про любов, Він дає нам тести любові. Коли ми молимося, щоб розвинути милосердя, ми натрапляємо на більшу опозицію, яка розвине милосердя. Ось так Бог дає нагоди, щоб написати правду і милосердя на нашому серці.
Ми повинні досягти такого стану серця, в якому будемо любити правду і праведність, будемо ненавидіти беззаконня та несправедливість. Як Божий народ ми перші маємо можливість зараз розвинути ці прикмети. І Господь каже, що у випадку вірності в засвоєнні наших уроків, Він має намір використати нас під час тисячолітнього панування. Він має намір зробити нас суддями світу – його правителями, вчителями.

ЮДЕЙСЬКИЙ ЗАКОН ПОМІЧНИЙ ХРИСТИЯНАМ

Слова нашого другого вірша були звернені до єврейського народу, а не до християн, бо в той час, зрозуміло, ще не було християн. Ці слова, здається, не є пророчими, а лише пересторогою для народу. Очевидно, юдеї думали, що Господь вимагає від них забагато, а якщо так, то вони відчували, що не повинні сприймати Закон надто серйозно. Господь, здається, зводить все до конкретного формулювання: Чого жадається від тебе, крім трьох речей, а саме, поводитися справедливо, любити милосердя і ходити покірно з твоїм Богом? Це, мабуть, і є підсумок всього Закону.
Господь дивився, як близько Ізраїль живе до вимог Закону. Він має намір дати їм у властивому часі обіцяну Нову Угоду, яка забере з їхньої плоті кам’яне серце і дасть їм серце з плоті, роблячи їх м’якосердими. І якщо тепер вони ходитимуть якомога більше в згоді з вимогами цього Закону, поводячись справедливо, люблячи милосердя і ходячи покірно з Богом, вони, відповідно, матимуть благословення.
Хоча цей Закон був даний тільки євреям, однак принципи, які він прищеплює, стосуються всього світу. Від кожного, хто хотів би мати те чи інше становище перед Господом, вимагається поводитися справедливо, любити милосердя і ходити покірно. Тому кожний вираз Закону, який дає християнинові уявлення про Божі критерії, корисний для нього. Він показує йому критерії досконалості. Та критерій християнина перевищує критерій Закону. Закон є лише розширенням Золотого Правила: робіть іншим так, як би ви хотіли, щоб вони робили вам. Поводьтеся справедливо з іншими, якщо ви хочете, щоб вони поводилися справедливо з вами. Будьте милосердними до інших, якщо ви хочете, щоб вони були милосердними до вас.
Розмірковуючи над цими рисами і зважуючи, яку з них поставити першою, якщо ми визначаємо це на основі нашої поведінки з іншими, нам ані на мить не могло спасти на розум щось менше від справедливості. Щоправда, ми можемо бути милосердними настільки, наскільки дозволяють обставини. Та думати треба перш за все про справедливість. Звичайно, в наших вимогах до інших ми, як вже стверджувалося, не можемо сподіватися повної справедливості. Пам’ятаймо, що вся людська сім’я недосконала. Якщо за Божою благодаттю ми здатні бути більш справедливими або більш милосердними, ніж є в загальному, то це завдяки Божому Духу.

БОЖИЙ КРИТЕРІЙ ПРАВЕДНОЇ ПОВЕДІНКИ

Ходити покірно з Господом означає мати такий стан розуму, в якому ми можемо вчитися від Нього, можемо оцінювати Його доброту і власну малозначність, можемо приймати кожну вказівку, яку Він посилає. Хоча Бог створив наш рід на Свій образ, ми великою мірою втратили цей образ. Тому нам треба бути дуже покірними у всьому і готовими вчитися.
Порівнюючи Божі вимоги до Ізраїлю, як вони наведені у вірші, з Його вимогами до Церкви, можемо сказати, що Бог не вимагає від Церкви нічого більшого. Це те, що справедливість може вимагати від кожного створіння. Особливість становища Церкви є в тому, що воно не є з вимоги, а з привілею. Та бачимо, що в Церкві діє ще вищий принцип, ніж був у Законі, а саме – принцип жертвування. Як Ісус любив Отця і праведність і пожертвував Своєю земною волею, земними амбіціями та привілеями, так само Він дав приклад, щоб ми йшли Його слідами. Від Нього не вимагалося чинити щось більше, ніж справедливість, але було дозволено вчинити більше. Так само з Церквою. Від нас не вимагається чинити щось більше, ніж справедливість, але дозволяється вчинити більше. Якщо ми представляємо наші тіла на живу жертву і є вірними до кінця, Господь зарахує нас до тих, кому Він захоче дати, дуже скоро, славне Царство – те, про яке ми молимося.

РІЗНІ СТУПЕНІ ЛЮБОВІ

Відколи ми добровільно увійшли в цей стан жертвування, він стає для нас рабством, бо ми дали обіцянки і тепер зв’язані цими обіцянками. Ми обіцяли, що кластимемо своє життя на основі вимоги: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною”. Господь не вимагає від нас чогось більшого, ніж справедливість. Та Він дожидає і сподівається бачити, до якої міри ми будемо вірними вимогам нашої Угоди. Якщо ми жертвуємо собою з Ісусом, то станемо співспадкоємцями з Ним. При своєму посвяченні ми взяли на себе Його ярмо. Чи можна повернутися назад і отримати привілей Реституції? Ні, ми відмовились від нього цілковито! Залишається єдина річ – виконувати нашу Угоду Жертви, і бунт проти цієї Угоди означатиме Другу Смерть, вічне знищення.
Є різні ступені любові. Ступінь, до якого ми посвятилися, це жертовна любов, яка перевищує те, що може бути справедливим для брата, сусіда чи ворога. Це – любов Бога, яка всепоглинаюча і всеохоплююча.
Всі погодяться, що вимоги згаданих віршів дуже розсудливі. Зрозуміло, що Бог не може вимагати менше від тих, які навчаються судити світ в майбутньому, однак всі ці риси, обумовлені пророком, містяться в одному слові – Любов. Любов вимагає, щоб ми поводилися справедливо з нашими ближніми, з нашими братами, з нашими сім’ями, зі собою; щоб ми намагалися виховувати в собі вміння оцінювати права інших – їх фізичні права, їх моральні та інтелектуальні права, їх свободу, оскільки, оцінюючи їх, ми в жодному значенні слова не будемо намагатися обмежувати їх або заперечувати. На додаток, Любов веде нас до того, щоб мати дух жертви, який радо кладе власне життя за братів.

R5309 (1913 р.)