ЗОЛОТЕ ТЕЛЯ
2 Мойсея 32: 15-20; 32: 30-35
“Дітоньки, бережіться від ідолів” (1 Івана 5: 21).
Одразу після укладення угоди з Богом ізраїльтян чекало суворе випробування віри та слухняності. Та у випробуванні їх спіткала повна невдача. Угода була зламана. Однак Бог, покаравши їх, поновив Угоду. Це було наступним проявом Божественної Милості.
Обставини цієї проби є частиною нашої лекції. Мойсей, слухняний Божественній вказівці, пішов після укладення Угоди на гору Сінай, взявши зі собою Ісуса Навина як слугу. Його не було сорок днів – доволі довгий час в тих умовах. Ізраїльтяни почувалися трохи як діти в руках Мойсея. Для них він був Божим представником у дуже особливому значенні. Його тривала відсутність давала час для розвитку віри, терпеливості, довір’я.
Вони пам’ятали важкі випробування, через які перейшли. Позаду були єгиптяни та рабство. Але їх ворогами були амаликитяни, які вже нападали на них і могли вчинити так знову. Що вони робитимуть без Мойсея, руки якого, мавши підтримку, принесли їм Божу милість і достаток у битві?
І тут втрутилася світська мудрість. Аарон, первосвященик, брат Мойсея і його представник в провадженні народу, був стурбований тим, як вберегти народ від повної безнадії, страху і т. п. Складалося враження, що люди потребували і навіть вимагали якогось представника Бога, видимого для їхніх очей. Коли зник особливий представник Бога – Мойсей, вони, мабуть, не були в змозі цілковито довіряти Богу, якого не могли бачити.
Провідники народу порадилися і вирішити, що вони зроблять свого роду представлення Єгови – образ, на який люди будуть дивитися і вважати його знаряддям поклоніння. Не треба думати, що ізраїльтяни сприймали золоте теля як свого Бога Єгову. Ні, вони використовували його лише як символ, як представлення, подібно до язичників, що використовують ідолів як представників своїх богів, і аналогічно деяким християнам, які вважають, що треба використовувати розп’яття як представлення Христа – не для того, щоб поклонятися, а щоб допомагати вірі і привертати увагу.
Нинішня лекція, здається, виразно показує, що Богу дуже не сподобалося це символічне представлення Його Самого. Одна з Його заповідей, даних ізраїльтянам, твердила: “Не роби собі різьби і всякої подоби” Бога чи ще чогось, щоб кланятися перед нею і вшановувати її як символ Бога.
ВИГОТОВЛЕННЯ ЗОЛОТОГО ТЕЛЯТИ
Не треба думати, що теля було виготовлене зі самого лише металу. Малоймовірно, щоб усіх прикрас, зібраних усіма ізраїльтянами, вистачило, щоб виготовити з металу теля відповідного розміру. Існує припущення, що за звичаєм того часу теля зробили з глини або з дерева, а потім покрили (ламінували) тонким шаром розтопленого металу – золота з прикрас людей. Також навряд чи його вирізьблювали, тобто обробляли знаряддям. Зробивши ідола, люди тішилися ним, як доказом перебування Бога серед них, після чого віддалися на якийсь час веселощам: пісням, танцям, бенкетуванню.
Ось таким був стан речей в кінці сорока днів, які Мойсей провів на горі з Богом. Коли він зійшов з гори з таблицями Закону, то почув вигуки людей, а тоді побачив, як вони поклоняються золотому теляті і приносять йому жертви та палять кадило. Мойсея охопила лють. Він був посередником між Богом та Ізраїлем – представником обох сторін; він мав право розлютитися, адже Бог наділив його відповідальністю за цей народ; він також розумів, що за його відсутності вчинено великий злочин проти Божественної Угоди.
Мойсей розтрощив таблиці з каменю – таблиці Закону – на шматки, даючи зрозуміти, що Угоду зламано. Розлючений на людей він, як представник Бога зійшов униз до них. Наділений Божественними повноваженнями, він дозволив, щоб на них прийшла справедлива кара за полишення Бога і швидке сповзання в гріх.
При цьому Мойсей як представник народу далі був великим патріотом. Він звернувся до Бога з молитвою, благаючи, щоб кара за гріх була знята з них, щоб замість цього Бог витер його самого. Це було сказано як відповідь на пропозицію Бога, що тепер, коли Мойсей показав відданість, Бог виведе з нього народ, який успадкує обітниці, дані Ізраїлю. Такий патріотизм, який показав Мойсей, напевно, зустрічався не часто. Він свідчив про відданість праці представника і посередника Ізраїлю, а також відданість Богу, Якого він також представляв.
“БЕРЕЖІТЬСЯ ВІД ІДОЛІВ”
А тепер застосуймо цю лекцію до Духовного Ізраїлю. Після того як християнин залишив світ, рабство, гріх, перейшов гіркі випробування Мари, побачив прояви Божої милості, скуштував Хліба з неба, увійшов цілковито в стосунки Угоди з Богом, настає час, коли він повинен ходити вірою, а не видінням. Тепер Господь випробовує його. Якщо він зазнає невдачі, то для нього як образного ізраїльтянина це буде серйозною справою.
Ми не маємо на думці, що той чи інший християнин може зробити собі буквальний золотий образ. Ми тільки хочемо сказати, що творити образи і дозволяти їм відволікати нас від поклоніння Богу та захоплюватися чимось іншим є одним з найбільших випробувань, які приходять на духовних ізраїльтян. Золотим телям, яке деякі особи ставлять для поклоніння, є бізнес. Вони віддаються йому цілковито, посвячуючи свій час та енергію. Вони трактують його як бога. Любов до грошей та речей, які можна здобути за гроші, веде до ідолопоклонства, а значить, до ламання угоди з Господом.
Інші боготворять протилежну стать, віддаючи все, що мають, заради неї та товариства з нею. Апостол пояснює, що вони поклоняються твориву більше, ніж Творцю. Вони роблять велику помилку. Ісус, говорячи про це, каже, що той, хто любить батька або матір, або дітей, або себе самого чи якесь інше створіння більше, ніж Його, не вартий Його.
Ще іншим ідолом, зауважте, є ідол сектантства. Св. Павло застерігав від цього ідола, говорячи: “А кажу я про те, що з вас кожен говорить: я ж Павлів, а я Аполлосів, а я Кифин” (1 Кор. 1: 12; 3: 4). Тоді він питає: Чи таке пошанування людини не є формою ідолопоклонства? І стверджує: “То чи ж ви не тілесні?” Той самий принцип ми можемо застосувати сьогодні до себе і захиститися від поклоніння сектантству. Якщо хтось каже: “Я Кальвіна”; інший: “Я Лютера”; ще інший: “Я Веслея” і т. д., то чи ж це не докази тілесності? Більше того, чи не є небезпечним поклонятися людським інституціям, які носять ці людські назви, тим самим дозволяючи якійсь речі встати між душею християнина і його Богом? Віримо, що в цьому напрямку існує серйозна небезпека. Ми переконуємо духовних ізраїльтян перестати поклонятися ідолам-віровченням, щоб усі Божі діти полишили різного роду ідоли і віддавали честь та кланялися тільки Богу.
Тенденція формулювати та вшановувати віровчення, замість Біблії, виникла ще тоді, коли у 325 році н. е створено перше з них – нікейське. Кожне віровчення силкується зайняти місце Біблії, як це є з Талмудом в юдеїв. Ісус виступав проти цього, кажучи: “Обертаєте в ніщо Слово Боже переказом вашим” (Кул.).
Віровчення християнства – це наші християнські традиції щодо Правди. Божий намір полягав, очевидно, в тому, щоб Його народ не мав жодного віровчення крім Біблії як одного цілого. Його народ мав вірити всьому Божому Слову і досліджувати Писання щоденно, щоб збагнути Його вчення. Ось так Божий народ мав зростати в благодаті та знанні, що було би неможливим, якби постали ідоли-віровчення і відвертали увагу Господнього народу в різні напрямки
R5297 (1913 р.)