МОЙСЕЙ, ПОКЛИКАНИЙ ДО СЛУЖБИ
2 Мойсея 3: 1-14
“Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога” (Матвія 5: 8).
Мойсеєві було сорок років, коли він, знеохочений, утік від фараона. Йому було вісімдесят, коли Бог покликав його бути провідником Ізраїлю. Перші сорок років його життя були буденним навчанням, а останні сорок – особливою лекцією покори. Тепер він був готовий до служби: якраз тоді, коли Бог бажав його задіяти. Але він був дуже знеохочений. Він, раніше готовий вести сили Ізраїлю без особливого Божественного доручення й повноваження, тепер не вірив у себе, і коли Господь його покликав, він вибачався, посилався на свою неспроможність тощо. Він не усвідомлював, що тільки тепер він дійсно спроможній.
Так відбувається сьогодні і з деякими Божими дітьми. Вони мало усвідомлюють важливість уроку покори, підкорення, здатності вчитися. Той, хто вчиться цього уроку, здобуває найважливішу підготовку до Божественної служби. “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать” – покірним, здатним вчитися, слухняним. Апостол, на підставі цього принципу, заохочує Церкву словами: “Тож покоріться під міцну Божу руку”, підкоріться всьому, що Боже провидіння може принести вам у життєвому досвіді, “щоб Він вас свого часу повищив”, після того, як зробить вас готовими до повищення й до служби, яку Він бажає, щоб ви виконували (1 Петр. 5: 6).
Мойсей пас отару Їтро й, напевно, розмірковував над тим, як це було мудро, що сорок років тому йому не вдалося підняти своїх братів, аби втекти з Єгипту. Тепер він розумів (з набутого роками досвіду), яке неймовірно важке завдання він взяв би на себе як їх провідник. З набутого досвіду він міг усвідомлювати небезпеки й труднощі подорожі пустелею. Він міг краще розуміти труднощі, які супроводжували б його народ при спробі заволодіти Ханаанською землею, те, як їм протистояли б жителі землі, досвідченіші від них у вмінні воювати і т. п. Цілком можливо, що він роздумував над безумством людських амбіцій і прийшов до висновку, що народ, неготовий до визволення, зробив мудро або мудріше, ніж він, залишившись у неволі.
ПАЛАЮЧИЙ КУЩ НЕ ЗГОРАВ
Ось так роздумуючи, поки його отари паслися на гірських схилах, Мойсей зауважив щось незвичне. Кущ палав, але не згорав. Чим довше він дивився, тим більше це його зацікавлювало, доки він не вирішив глянути зблизька. Він наблизився до куща. Звідти пролунав голос, звіщаючи, що це диво – вияв Божої присутності й сили. Мойсей послухався наказу зняти взуття, бо це була свята земля (з причини присутності Господнього ангела). А ще він закрив своє лице в благоговінні, слухаючи Божественне послання.
Боже послання дало розумові Мойсея підставу для його власних надій і надій ізраїльтян. Слова: “Я Бог Авраама, Бог Ісака й Бог Якова” надали цьому навченому Божому чоловіку ясне розуміння того, що означала ця подія. Нею Бог нагадав йому про особливу Угоду, яку Він склав з Авраамом, яку відновив з Ісаком і яку підтвердив для Якова як вічну угоду. Так Мойсей отримав запевнення, що Бог не забув про ті добрі речі, які обіцяв, і його віра й надія, без сумніву, ожили. Він довідався, що настав Божий час для визволення ізраїльтян і для отримання ними Обіцяної Землі, Ханаану, землі, що текла молоком і медом, тобто дуже багатої, дуже врожайної.
Якщо протягом тих сорока років (а, можливо, й раніше) Мойсей не раз задумувався про те, чи Бог насправді піклується про ізраїльтян, і чому Він дозволив єгиптянам їх гнобити, то тепер він мав особисте запевнення Бога, що Він знав і дбав. Це дало йому зрозуміти, що Бог усі ці роки чекав і не надавав допомоги, яку міг у будь-який час надати, з певних вагомих причин, з певною ціллю. Господнє пояснення справи закінчилося тим, що Він покликав Мойсея бути Його слугою, посланцем і речником перед фараоном, який мусить визволити полонених ізраїльтян.
“ТА Я БУДУ З ТОБОЮ”
Мойсей (який сорок років тому був повний переконання й відваги, готовий вести ізраїльтян, а тепер відчував у собі невпевненість) відповів Господу: “Хто я, що піду до фараона і що виведу з Єгипту синів Ізраїлевих?” Це означало: “Господи, Ти добре знаєш, що я – невдаха, непридатний для нічого кращого, ніж пасти овець. Господи, напевно має бути хтось більш умілий від мене, щоб вести Ізраїль, бо, боюсь, мій народ інакше ніколи не вибереться з Єгипту”.
Бог відповів: “Я буду з тобою!” Я не сподіваюся, що ти це зробиш сам. Я знаю, що це велике завдання, грандіозна праця, але “Я буду з тобою”. Щоб підсилити переконливість, Господь не тільки заявив, що Мойсей має вивести народ, але й що ізраїльтяни прийдуть до цієї самої гори – “Божої гори”, і поклонятимуться Йому там.
Пам’ятаючи про свою попередню невдачу, Мойсей був насторожений. Він запитав, що він має відповісти ізраїльтянам, коли він скаже їм, що цього разу його послав Бог, а вони питатимуть: “Хто? Який Бог? Яке Ім’я Його?” Божественна відповідь була така, що Божим Ім’ям є: “Я ТОЙ, ЩО Є”, – існуючий Сам у Собі. Але Мойсей настільки зневірився в собі, що й далі не міг уявити, що візьметься за цю велику справу. Він твердив, що єгиптяни не дозволять народу вийти, бо все більше переконувався в тому, що вони збираються тримати ізраїльтян за рабів. А ще було заперечення, що самі ізраїльтяни не повірять, що Бог справді з’явився Мойсеєві.
Відповідаючи на ці заперечення, Господь дав Мойсеєві знаки, переконавши його, що він розмовляє із Всесильним, і запевнив, що ці самі знаки будуть переконливими для ізраїльтян і для єгиптян.
ТЯЖКОУСТИЙ І НЕВМІЛИЙ
Хоч Мойсей повністю вірив Господу й довіряв Його силі, він був настільки покірним, що не міг усвідомити, що навіть із Божественною допомогою він досягне успіху. Бог мусить подумати про когось іншого для такої важливої справи. Мойсей сказав: “Я не промовець... бо я тяжкоустий та тяжкоязикий”. Крім того він не мав досвіду слуги або пророка Господа. Напевне, Господь просто випробовує його, щоб побачити, чи не буде він надто квапитися братися за таку справу, а насправді Він збирається задіяти когось іншого. Та ні! Господь відповів: “Я буду з устами твоїми, і буду навчати тебе, що ти маєш говорити” (2 М. 4: 10, 12).
Так і сьогодні весь Господній істинний народ Євангельського віку є зачатий духом, а тому має повноваження й кваліфікацію, щоб бути Божими послами, говорити Правду в любові, в ім’я Бога, як слуги Господа Ісуса Христа. Але декому з нас часом здається неможливим усвідомити, яку велику честь виявив нам Бог, запросивши бути Його представниками й речниками в представленні Його Послання світу або братам у Церкві. Крім того, переконавшись, що Господь буде з нами, деякі є в небезпеці бути занадто квапливими й свавільними у цій справі. Якщо вони не потребують заохочення, то такі як Мойсей (які, безперечно, потребують заохочення) є в меншій небезпеці зазнати шкоди від великої честі, яка супроводжує службу Богові на будь-якому становищі.
Покірним зараз (як Мойсеєві в давнину) Бог говорить: “Я буду з тобою; Я буду з твоїми вустами й навчу тебе, що говорити”. Перший урок є в тому, щоб не покладатися на себе або на власний розум чи силу, а інший важливий урок – ми повинні повністю, абсолютно покладатися на Бога. Доки цей урок не буде засвоєний, ніхто не може насправді підходити на роль Божих речників. Щодо Мойсея, то його покора, відсутність самовпевненості, тихість були настільки вираженими в ньому за ці сорок років цілеспрямованого навчання, що він молився до Господа, аби (навіть якщо Він його задіє) хтось інший був промовцем. Бог вислухав його прохання й дозволив, щоб його брат Аарон був його товаришем і речником, коли він піде до фараона ставити вимоги в ім’я Господа.
Однак сам Аарон не був достатньо умілий для такої великої праці. Він не мав такого вишколення, як Мойсей. Тому Бог звелів, що Мойсей буде немов бог, керівник для свого брата Аарона, а останній має бути як слуга, або речник, говорячи тільки від авторитету покірного й скромного Мойсея, на якого (завдяки його покорі) Бог поклав відповідальність.
Усе в Писанні вказує нам на факт, що покора – це найнеобхідніша риса для всього Господнього народу, який може бути задіяний Господом у будь-якій важливій або особливій праці для Нього. Якби послідовники Господа могли постійно пам’ятати про це і, відповідно, наполегливо формувати свою поведінку, то можемо не сумніватися, що вони були б задіяні набагато більше. Будь-яка служба для Господа є честю. Чим більше нам дозволено служити, тим більшим буде наше благословення в теперішньому житті, і тим більшою буде наша нагорода в житті майбутньому. Отож як каже апостол, впокорімося під міцну Божу руку, щоб Він нас повищив свого часу.
R5261 (1913 р.)