СІЯТИ І ЖАТИ
1 Мойсея 42: 1-38

“Бо що тільки людина посіє, те й пожне” (Галат 6: 7).

Продовжимо історію про Йосипа та його братів. Сьогоднішня лекція показує, як жорстокість до їхнього брата Йосипа, викликана заздрістю, залишаючись у розумі, продовжувала непокоїти лиходіїв багато років поспіль. Наш заголовний вірш, здається, викладає загальний принцип, який стосується не тільки посвяченого народу Бога, але й людства в цілому. Хто сіє щось умисно, свідомо, той, відповідно, збиратиме врожай, жатиме щось добре або погане.
У тій частині світу панував голод. Він охопив Палестину, а також Єгипет. Пішла чутка, що в Єгипті не бракує хліба, що там продають зерно зі старих запасів за помірну ціну. Яків послав своїх синів, що вже мали сім’ї, піти в Єгипет і купити пшениці.
Їх як чужинців відправили до Йосипа, який, мабуть, сподівався, що вони прийдуть. Йосип розмовляв із ними через тлумача, перепитуючи, чи вони, бува, не шпигуни, які прийшли вивідати, скільки пшениці в Єгипті, а потім привести військо та викрасти її. Ті чесно пояснили, в яке становище вони потрапили. Далі Йосип запитав про батька та про молодшого брата Веніямина. Врешті, він вкинув одного з них до в’язниці, а всіх інших відправив додому зі зерном, даючи зрозуміти, що якщо вони потребуватимуть ще, то можуть отримати його вдосталь, допоки триватиме голод, але попередив, що їм треба довести, що вони не шпигуни, тому вони повинні привести зі собою наймолодшого брата. Тим часом Симеона будуть утримувати як заручника.
Сумління, яке винуватило братів, почало пов’язувати ці різні труднощі з їхньою грішною поведінкою в минулому. Вони казали один до одного: “Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали... Тому то прийшло це нещастя на нас!” Їм і на думку не спало, що Йосип їх розуміє. Він же полишив їх, пішов і розплакався. Його серце не було жорстоким. Він тільки давав їм урок, який мав стати їм у пригоді в наступні роки.
Святе Письмо показує, що коли Месіанське Царство почне поширювати скрізь благословення, позаобразний Йосип, Месія, так само промовлятиме різко до цього народу в часі утиску, викликаючи в ньому великий неспокій та стурбованість, що з цього буде. Тим часом Господнє серце буде повним любові та співчуття до нещасного стогнучого створіння, за яке Він помер і в інтересах якого буде встановлене Його Царство. Час утиску для світу на початку царювання Месії, очевидно, буде саме з метою приготувати серця людей до благословень, які Господь прагне їм дати.

МАЛО ПОБИТИЙ І ТЯЖКО ПОБИТИЙ

Коли десять синів Якова повернулися з пшеницею, вони розповіли батькові про все, що було з ними, і пояснили, чому з ними немає Симеона, що його утримують як заручника. Більше того, вони здивувалися, коли побачили, що за пшеницю в них не взяли жодних грошей. Гроші, які вони заплатили за неї, їм повернули в мішках. Все здавалося дивним, і розум братів постійно повертався до давнього злочину проти їхнього брата Йосипа. Багато разів за ті роки, які минули відтоді, вони пожинали врожай смутку та гнітючих здогадок, що провидіння справедливого Бога може врешті домагатися від них відплати у вигляді лиха, схожого на те, якого вони завдали своєму братові.
Тільки уявіть собі, яку користь мав би світ, коли б цей принцип отримав загальне визнання, коли б усі зрозуміли правдивість Божого Слова, що кожна провина повинна отримати справедливу відплату! У тумані фальшивого вчення, яке запанувало скрізь, ми втратили таке оцінювання справедливості і такий погляд на праведну відплату. Це фальшиве вчення визнає лише одне покарання за кожний гріх, та ще й немислиме – вічні катування. Передусім треба сказати, що небагато хто справді вірить у це вчення або перебуває під його впливом! Його потворність не дозволяє вірити в нього. При цьому воно також відвертає увагу від правильного погляду на дійсне покарання, яке провістив Бог.
На додаток до цієї першої непослідовності та її поганого впливу ми згадуємо іншу, пов’язану з нею: наші приятелі католики вважають, що завдяки членству в церкві вони уникнуть вічних мук і отримають менші муки. Ця теорія виглядає логічнішою від теорії протестантів, тому багато хто приймає її як менше лихо. Тоді з’являється протестантська теорія і каже, що коли в передсмертну мить чоловік чи жінка скаже “Боже, прости мені”, то негайно потрапить у Рай і уникне всіх покарань за гріхи. Всі ці теорії, кажемо ми, шкідливі і непослідовні. Біблійна теорія, віримо, була би більш ефективною, якщо б її проповідували і якщо б у неї повірили.
Ця біблійна теорія викладена в нашому заголовному вірші: “Бо що тільки людина посіє, те й пожне”. Якщо людина сіє бажання робити жорстокі вчинки, говорити обманливо, бути несправедливою, самолюбною, лихословити, зводити наклепи, вона, напевно, пожне відповідного часу – візьме винагороду за свої бажання.
Людство не може покращити Божественний задум. Тому всі християни повинні заново почати розповідати світу про Справедливість та Любов Бога, про те, що справедливою Божою карою за гріх є смерть, що Він подбав про звільнення від цієї кари через Христа під час тисячолітнього Христового, Месіанського царювання. У той час кожний член роду Адама отримає повну нагоду поєднатися з Богом і повернутись до образу та подоби Бога, втрачених для всіх через гріх батька Адама.
Тим часом кожна особа несе відповідальність за кожне своє слово, вчинок і думку. Наскільки вона грішить проти світла, знання та Золотого Правила, настільки деградує у своєму характері і погіршує свій шанс повернутися до образу та подоби Бога. Чиє сумління деградує найбільше, того стежка повернення виявиться найбільш важкою та стрімкою.
Судячи з Божественного правила, язичники у Тисячолітті можуть виявитися більш готовими підніматися Святою Дорогою, аніж люди так званих християнських земель. Останні, мавши більше світла, більше привілеїв, більше нагод і грішачи проти більшого знання, більше спалили своє сумління. Про деяких із них Ісус сказав: “Як ви втечете від засуду до Геєнни?” – Другої Смерті.

СИВИНА ЯКОВА, ЗВЕДЕНА ДО ШЕОЛУ

Коли бідний старий Яків почув, що Веніямин повинен йти за пшеницею, він категорично відмовився і сказав, що цього ніколи не буде. Йосип загинув, і тепер, коли б він мав втратити свого наймолодшого сина, Веніямина, смуток заведе його сивину до шеолу – гробу, стану смерті.
У загальному перекладі англійської Біблії вираз “шеол” не раз перекладено як “пекло, яма, гріб”. У древні часи ці три слова за значенням були синонімами. Наприклад, людина, закопуючи картоплю в яму, каже, що вона її ховає (англ. helling – кидає до пекла). Коли ж цей вираз вжити до людства, то інколи використовується слово “захоронити”. І хоча слово “шеол” трапляється шістдесят шість разів, у більш ніж половині випадків його переклали словами “яма” та “гріб”.
Коли готувався Виправлений Переклад Біблії (Revised Version), науковці, відповідальні за цю працю, відмовилися надалі перекладати вираз “шеол” словом “пекло”, тому що за минулі століття це слово поступово втратило своє первісне значення і почало означати місце вогню та катувань. Оскільки єврейський вираз “шеол” не містить у собі жодного такого значення, науковці відмовилися перекладати його таким чином. Усі погодилися з цим, але постали дебати, як його перекласти. Частина з них не погодилася перекладати “шеол” загальноприйнятим “гріб”, тобто “могила”, побоюючись, що це виявиться надто радикальним для деяких християн.
Врешті, як компроміс для залагодження питання, було вирішено, що у всіх місцях, де в нашому Загальному Перекладі (Common Version) “шеол” та відповідне до нього грецьке слово “гадес” перекладено як “пекло”, залишити єврейське слово “шеол” та грецьке “гадес” без перекладу. Якщо хтось із людей знайде їхнє значення, то добре, а якщо не знайде, то залишиться в незнанні і далі буде думати, що “гадес” та “шеол” означають місце мук. Наші приятелі баптисти недавно зіткнулися зі схожою трудністю і переклали “шеол” та “гадес” як “преісподня”. Звичайно, це може вказувати на гріб, могилу, стан смерті, і ніхто не бачитиме в цьому помилки.
Само собою зрозуміло, що коли Яків казав, що його сивина буде зведена до шеолу, він зовсім не збирався казати синам, що сподівається піти на вічні муки. Зрозуміло, що він мав на увазі. Він хотів сказати: “Сини, я старий і сивий, і втрата наймолодшого сина пришвидшить мою смерть”, “в смутку зведете мою сивину до шеолу”, в могилу. Ніхто не потребує сумніватися, куди мала піти сивина Якова. Врешті-решт вона пішла до шеолу, але не зі смутку. Старість Якова була дуже щасливою через добрі стосунки його синів і усвідомлення того, що Бог так високо підніс Йосипа до влади в Єгипті.

ЛЕКЦІЯ З НАШОГО ЗАГОЛОВНОГО ВІРША

Хоча св. Павло, як ми побачили, зробив загальне спостереження щодо правила “що тільки людина посіє, те й пожне”, все ж він, мабуть, вжив ці слова передусім до всього того, що відбувається з Церквою. На таке застосування вказує контекст, який звертає згадані слова безпосередньо до посвяченого Божого народу, переконуючи, що самого посвячення бути мертвим із Христом недостатньо. Навпаки, Бога не можна висміяти, не можна обманути, з Ним не жартують. Якщо Бог уклав угоду з нами, то вона є чинною.
Далі апостол пригадує домовленість, яку християни уклали з Господом. Вони домовилися пожертвувати всіма земними інтересами, цілями, надіями, щоб бути приємними і прийнятними для Бога, стати разом з Ісусом спадкоємцями нетлінних речей, які здобудуть з іншого боку завіси як духовні істоти, як Нові Створіння в Христі. Він каже: “Бо хто сіє для своєї плоті, той від плоті пожне тління” (Дерк.). Цим він хоче сказати, що якщо хтось із християн, хто уклав цю угоду з Богом, щоб бути мертвим для волі плоті і живим для волі Бога, житиме за плоттю – буде дотримуватися її прагнень, намовлянь, вказівок, нахилів, то кінцем шляху такої людини буде смерть, Друга Смерть, символічно представлена у вогні Геєнни, який нищив всяку мертвечину поза містом Єрусалимом.
З іншого боку, якщо хтось не тільки вирушив у правильному напрямку, але й сіє для духа, якщо хтось живе як личить Новому Створінню, перебуваючи у згоді з угодою посвячення, це вирішить справу на його користь. Деякі з найкращих людей, які жили коли-небудь, робили ті чи інші серйозні помилки, піддавшись спокусам плоті. Однак спіткнутися і потрапити в гріх ще не означає жити за плоттю. Це тільки початок такого життя. Душа, правильно навчена своїм гріхом, своєю слабкістю, може повернути втрачене і вернутися до престолу небесної благодаті, щоб в імені Ісуса здобути милість та знайти благодать для своєчасної допомоги. Та якщо не скористатися з цих нагод та привілеїв і далі жити за плоттю, наслідком буде смерть.
З іншого боку, якщо недостатньо лише дати початок праведному життю, життю самопожертви, то і для видужання недостатньо повернутися на праведний шлях після вчинення провини і пролиття трохи сліз покаяння. Якщо ми живемо за Духом, якщо ми Духом умертвляємо вчинки тіла, ми здобудемо вічне життя на духовному рівні, яке Бог обіцяв усім вірним. Та жити за Духом є великою справою, і ми повинні постійно бути пильними та молитися, щоб не допуститися помилки, щоб дорогоцінні речі Божої обітниці не вислизнули від нас, щоб нас не обтяжували життєві турботи та омана багатства, щоб наша віра не ослабла і ми не занедужали в дорозі.
Ми потребуємо, щоб ця річ виразно знаходилася перед нашими очима. І хоча кожний вчинок, слово і думка має вплив на кінцеві результати в житті кожного християнина, тим не менше жодна окремо взята думка, жодне слово та жодний вчинок не має вирішального впливу в доброму чи поганому напрямку. Чим більше ми віддані і вірні, тим менше промахів ми зробимо і будемо більше схожі на нашого Відкупителя, тим яскравішою буде наша нагорода, як стверджує апостол: “Бо зоря від зорі відрізняється славою! Так само й воскресіння мертвих”.
Отже, ті, які у світі, можуть дізнатися, що кожний їхній добрий та поганий вчинок матиме істотне значення і вплив на їхнє випробування щодо життя або смерті під владою Месіанського Царства. І кожний християнин, який уклав угоду бути мертвим із Христом, щоб теж жити з Ним, і страждати з Христом, щоб теж царювати з Ним, повинен знати, що кожне слово, кожна думка, кожний вчинок мають вплив на великі наслідки. Тому, як каже апостол, всі такі особи повинні поводитись у житті обачно, мудро, прагнучи знати і чинити речі, приємні Богу, і здобути найвищу нагороду.

R5225 (1913 р.)