НЕСЕННЯ ХРЕСТА – ПРИВІЛЕЙ

“І як Його повели, то схопили якогось Симона... і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом” (Луки 23: 26).

Цей вірш пригадує усю сцену ганьби та приниження нашого Учителя: як Його засудив римський управитель на вимогу первосвящеників, книжників та фарисеїв – людей Його власного народу. Його вели сотник та воїни, яких послав Пилат, і це було не добровільно, а під тиском з боку юдеїв. Первосвященики погрожували донести на Пилата як на невірного інтересам Римської імперії, якщо він не засудить Ісуса. А як би поставився імператор до того, хто дозволив цьому покірливому назарянину називати себе царем на території, підконтрольній Риму?
Пам’ятаймо, що юдейський Синедріон допитував Господа в справі зовсім іншого звинувачення. Вони звинувачували Його у богохульстві, карою за яке під Законом мало бути каменування. Правдоподібно, у той час вони не мали права каменувати або ж просто боялися людей.
У Божественному передбаченні наш Господь не мав бути каменований; Його мали трактувати як проклятого – повішаного на дереві (5 М. 21: 22, 23): “І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський” (Ів. 3: 14, 15). Чи то зі страху перед натовпом, чи з браку повноважень від римського управителя, але юдеї не змогли каменувати Ісуса. А так як вони не могли представити звинувачення у богохульстві в римському суді, то були змушені представити інше звинувачення: що вони вірні римському імператорові, натомість Ісус зраджує римські інтереси. Пилат умив руки в цій справі. Він хотів бути вільним від будь-якої вини. Проте будучи під тиском з боку юдеїв і прагнучи утримати спокій, він наказав висунути таке звинувачення: Господь буде розп’ятий за те, що називав Себе царем юдеїв.
З опису виникає, що Ісус ніс Свій хрест по дорозі на Голгофу і впав під його тягарем. Для цього могли бути різні причини: Він був ослаблений після перенесеної безжалісної фізичної та розумової напруги; Йому завдав шкоди кривавий піт у Гефсиманському Саду; Він пройшов крізь різні допити – перед синедріоном, перед Пилатом і перед Іродом, після чого Його бичували! Можемо собі уявити, що Той, Хто переніс так багато, навряд чи міг йти, та ще й сам нести тягар.

СКІЛЬКИ МІГ ВАЖИТИ ХРЕСТ?

Коли ми думаємо про нашого Господа як про досконалу людину, то не повинні вважати, що Він був найсильнішим з людей. Недоліки нашого роду проявилися різним чином. Немає підстави вважати, що перший представник нашого роду, Адам, мав надзвичайну силу, що могло би свідчити про брутальність. Ми бачимо, як цей принцип знаходить відображення в плодах та овочах. Коли ми бачимо переросле яблуко, то дізнаємось, що воно не таке смачне, як яблуко звичайної величини. Так і з людиною могутньої фізичної статури – велетнем. Вона може бути брутальною. Ми не повинні думати про нашого Господа як про дуже різкого, ані як про слабкого, але як про витонченого, Який мав розумну силу та вдачу.
Коли ми думаємо про хрест, то вважаємо, що він не був легкий. Ми не знаємо про жодний легкий вид деревини в околицях Єрусалима. Найбільш поширеним там є оливне дерево, надзвичайно важке і неймовірно тверде. Якщо припустити, що хрест був заглиблений в землю майже на метр і був достатньо високий, то його довжина сягала від 4 до 5 метрів, а поперечина була майже 2 метри. Припускаючи, що він був достатньо масивним, щоб бути міцним і не гнутися під тягарем, думаємо, що хрест важив від 70 до 90 кілограм, тобто не так вже й мало.

УРОКИ З ЦІЄЇ ПОДІЇ

У нас є всі підстави довіряти переданню, що Господь падав під вагою хреста. За збігом обставин сотник та його загін зупинили Симона, очевидно, кремезного, дужого селянина, що проходив повз них, та змусили його допомогти Ісусові нести хрест. Попри все Ісус, мабуть, далі ніс на собі частину тягаря.
Цей випадок дає нам кілька уроків. Один із них у тому, що учні Ісуса, вірні одинадцять послідовників, не скористалися з нагоди нести цей хрест. На перший погляд, ми схильні суворо зганити їх, але треба врахувати, що вони побоювалися за своє життя. Їм можна поспівчувати і самим навчитися уроку, щоб мати більше відваги в усьому, що пов’язане з Учителем.
Справді, натовп міг почати домагатися смерті учнів, як домагався смерті Господа. Але ж хіба один із них не сказав, що він готовий померти за Господа? І так сказали всі. Дивно, що в мить випробування вони не проявили хоробрості. Набагато легше говорити про велику відданість, про велику вірність, аніж показати ці риси, коли настають випробування. Зі слушною нагодою приходять труднощі, а моторошні події та голоси ще більше наганяють страху.
Ми, звичайно, не маємо нагоди зробити щось таке безпосередньо для Учителя. Та ми розуміємо, що Він далі є з нами через братів. Який дорогоцінний привілей дається нам: допомагати нести хрест Учителя! Як добре знати, що Він далі вважає, що будь-яка річ, зроблена найменшому з Його братів, зроблена Йому самому!

СПОЧАТКУ НЕСЕННЯ ХРЕСТА, ПОТІМ ВІНЕЦЬ

Ще однією думкою, яка виникає при цьому, є запитання: чи Симон, який був змушений нести хрест, взяв цей тягар на себе добровільно, чи ні? В описі не сказано, як це вплинуло на нього. Існує передання, що з часом він став одним з учнів Учителя. Бачимо, що в Господньому провидінні на нас часом лягає відповідальність. А якщо Господь кладе на нас хрест, то ми несемо його з радістю чи з наріканням? Якщо з радістю, то ми матимемо благословення, навіть якщо ми не шукали хреста, навіть якщо він був даний нам примусово.
Коли приходять випробування та труднощі, і на нас примусово вкладають хрест, ми щасливі, якщо оцінюємо нагоду нести хрест, розуміючи, що це тісно пов’язано з вінцем. Симон у цьому випадку представляв всіх Господніх вірних, які допомагають нести хрест, наслідуючи Його приклад, йдучи Його слідами. Тоді хрест не буде надто важким для нас. Господь нестиме його важкий кінець, і нам дістанеться тільки те, що буде для нашого добра і принесе благословення.

R5221 (1913 р.)