ЗАСМУЧЕНИЙ, ОДНАК ПОТІШИТЕЛЬ
1 Мойсея 40 та 41

«Бог смиренним дає благодать» (1 Петра 5: 5).

Йосип добре міг би бути образом молодих людей часів Старого Завіту. В деяких відношеннях Він був би образом для будь-якого часу. Однак потрібно зробити різницю, Йосип жив до часу духовного зачаття, а тому був просто природним чоловіком, не християнином. Він жив перед часами Біблії, перед часом проповідування і часом Недільних шкіл. Він просто успадкував від свого батька міцну віру в Бога Авраама, Котрий обіцяв, що в кінці кінців на всіх людей повинно прийти благословення через потомство Якова. Йосип, котрий був одним з цієї родини, шанував Бога і старався жити покірно, шляхетно. Його вірність Богу і довір’я Божій обітниці служили кермом, яке скеровувало і направляло всі справи його життя. Все, що він робив, було з огляду на те, щоб подобатися Богу і заслужити Його схвалення.

 Можливо, того часу така вірність була рідкістю, як і сьогодні, і Йосип був нагороджений просуванням на найвище становище в домі його пана – становище управителя. Його добросовісність привела до того, що він став старанним, ощадливим і мудрим; і його пан міг і довірив усе його турботі. Молоді люди такого типу, як Йосип, сьогодні скрізь дуже ціняться – так, їх цінували в кожний період світової історії – гідні довіри, вірні, ощадливі, мудрі люди; і всі ці якості супроводжуються побожністю – вірою в Бога і усвідомленням відповідальності перед Ним.

Але саме на висоті Йосипового успіху, прийшла біда. Його непохитність у відстоюванні принципу розлютила його господиню. Вона неправдиво звинуватила його, і він був кинений у в’язницю, і представ винним у гидкому злочині, невірності своєму пану і благодійнику. Хоча весь час він був невинний, про це знав лише Бог і він сам. Противник так уклав обставини, що доказ виявився таким сильним, що вина Йосипа не підлягала сумніву. Поет Шекспір підкреслив цю особливість людської слабості словами: «Пекло не є таким лютим, як відкинута жінка».

Яким дивним виглядає, що Бог дозволив, щоб така страшна біда впала на життя того, хто старався ходити дорогами праведності! Ми можемо уявити, як Йосип запитував, чому це зло прийшло на нього, і говорив разом з пророком: «А тепер ми вважаємо пишних щасливими, і ті, хто вчиняє безбожне, будуються та випробовують Бога, і втікають; тоді як ті, хто старається жити праведно, зазнають переслідування».

Але Йосип, очевидно, не дозволяв собі ставити під сумнів мудрість божественного провидіння, яке запровадило його у в’язницю в Єгипті, як не дозволив собі сумніватися в мудрості того ж провидіння, яке дозволило йому бути проданим невільником у Єгипет. Його віра в Бога витримала пробу. Він став міцніший, коли виявився відокремленим від усіх земних надій і прагнень – мертвим для світу. Чим більше він розвивав віру у Всемогутнього, тим більше утверджувався в думці, що за всяку ціну буде жити праведно, стримано, шанобливо. Навіть у в’язниці його вірність, розум і загальна доброта були визнані. Він став довіреною особою і помічником начальника в’язниці. Такий характер, як би його не лихословили, спотворювали і порочили, в кінцевому результаті буде схвалений тими, з ким має близькі стосунки. І цей принцип дійсний сьогодні, як і тоді.

Сни чашника і пекаря
В’язничні правила в давнину були менш послідовними, ніж тепер. Йосип був у в’язниці роками, про нього, мабуть, забули, і він міг би залишитися там невідомо скільки часу, поки б не трапилося щось, що представило б його справу на офіційний розгляд. Коли йому було двадцять вісім років, двоє високопоставлених чиновників були кинені до в’язниці, бо образили своєю поведінкою фараона. Один з них був царським довіреним і чашником, тобто тим, хто подавав чашу. Інший був головним пекарем.

Йосип, як головний наглядач в’язниці, почав спілкуватися з цими людьми, бо зауважив їхні сумні обличчя і був схильний до співчуття. Який благородний приклад! Замість тужити, оплакуючи свою долю, Йосип був бадьорий, покладаючись на Бога і чекаючи на якісь обставини, через які Бог врешті відкриє перед ним дорогу. Такий шляхетний характер завжди може знайти час, щоб сказати слово потіхи тим, хто в біді! Який приклад для світських людей сьогодення! Який приклад для християн сьогодення, котрі в багатьох відношеннях мають багато переваг, порівняно з Йосипом.

Дехто говорить нам, що наш рід так стрімко піднімається з тваринної природи через еволюційний процес, що, мабуть, Йосип, який жив майже чотири тисячі років тому (через дві тисячі років після створення Адама) був би майже твариною, лише трохи відійшовши від мавпи. Але яку відмінну оцінку дає про нього цей маленький епізод, в якому не зроблено жодної спроби звернути увагу на мораль в його випробуваннях, а лише записано про них як про реальну дійсність!

Коли Йосип зрозумів, що двоє поважних в’язнів були засмучені загадковими снами, він запропонував пояснити їх. Один підбадьорював, інший розчаровував. Він сказав чашнику, що через три дні він знову отримає милість царя, але повідомив пекарю, що через три дні він буде страчений. Потім Йосип, пам’ятаючи факт, що він має обов’язок подбати про свою власну свободу, просив чашника – того, кого так підбадьорив і з ким був таким дружелюбним – щоб, ставши вільним, той згадав про свого потішителя і зробив щось, аби представити справу Йосипа перед відповідними особами, щоб він міг бути вислуханий і, якщо можливо, звільнений.

Але, нажаль, твердих сердець так багато! Чашник повністю забув про Йосипа, свого в’язничного приятеля, на два роки! Потім він згадав про це через сон фараона, бо ніхто з єгипетських мудреців не був здатний пояснити його. З проханням про прощення за свою байдужість, чашник розповів царю про випадок зі сном пекаря і своїм сном у в’язниці і про дивного юнака Йосипа, котрий якоюсь богом даною силою пояснив їхні сни, і саме так сталося.

Протягом двох років Йосип, без сумніву, більше надіявся і дуже чекав на якесь вирішення своєї справи. Ми не сумніваємось, що замість ставати слабшим у вірі в Бога, він все більше ревно покладався на Господа і розумів, що його випробування мусять бути на добро. І так було; бо коли Йосипу виповнилося тридцять років – саме тоді, коли він досягнув зрілості згідно з законом стародавніх часів – фараон послав по нього, щоб він пояснив його сни, і дуже високо нагородив його.

Пояснення снів фараона
Фараон розповів два своїх сни. В першому він бачив сімох гарних, сильних корів, а трохи пізніше таку саму кількість жалюгідних, худих корів – гірших, ніж він коли-небудь бачив. У сні худі корови з’їли ситих корів і не стали виглядати краще. У другому сні цар бачив як із землі виростає гарне стебло, на якому сім повних, здорових колосків зерна, а далі він бачив інше стебло і на ньому сім сухих колосків, нінащо не придатних. Ці останні проковтнули перших і зовсім не виглядали краще.

Молодий Йосип швидко пояснив сни; але перед цим дуже виразно сказав цареві, що пояснення походить не від нього, а від Бога. Таким чином він став прикладом того, що навчає Святе Письмо: «Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх», і «Він сповнить тобі твого серця бажання» (Пр. 3: 6; Пс. 37: 4).

Йосип пояснив, що два сни стосуються однієї і тої ж справи – і разом вони навчають, що буде сім років великого врожаю в Єгипетському краї, і що за ними настануть сім років голоду, які повністю поглинуть запаси врожайних років. Продовжуючи, Йосип висунув припущення, що Бог, очевидно, дав цю інформацію, щоб фараон використав її, і порадив негайно призначити особливого царського слугу, щоб купувати весь надлишок зерна протягом семи врожайних років і зберегти його для споживання протягом семи років голоду.

Фараон дуже мудро погодився і, виявивши велику широту мислення та бажання служити інтересам свого народу, негайно призначив самого Йосипа тим, хто повинен купувати надлишок зерна впродовж урожайних років, щоб мати повний нагляд над цією справою і слідкувати за видачею в наступні роки голоду.

Так Йосип вийшов із в’язниці і вступив у чотирнадцятирічну угоду. Від страждання через наклеп він несподівано зійшов на місце найвищого, наступного після фараона, авторитету в найбільшій імперії тих днів. Чи можемо ми сумніватися, що Божа рука була в справі успіху і вивищення Йосипа? Звичайно, ні! І ми не повинні робити висновку про яку-небудь недостачу божественної ласки у випробуваннях Йосипа в недолі. Навпаки, ми можемо відчувати певність, що лекції його недолі були тільки приготуванням до його наступних випробувань як речника, або мовного знаряддя, фараона по всьому царству.

Ми знову пригадуємо лекцію з минулого тижня – що випробування Йосипа були образом випробувань Ісуса і церкви, Його послідовників. Біблія запевнює нас, що благодать покори і терпеливості тісно пов’язані з любов’ю та вірністю. Св. Павло нагадує нам про це, коли говорить: «Коли ви без кари... то ви... не сини. Хіба є такий син, що батько його не карає?» Він пригадує нам, що «Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає» (Євр. 12: 6-8).

Так було з Ісусом і з усіма вірними апостолами, і так було з усіма послідовниками Ісуса протягом цього Євангельського віку. Це, безперечно, і далі буде правдою у випадку всієї посвяченої церкви. Тому що Господь Ісус любить ці шляхетні характери, Він вважає їх гідними проб, випробувань, карань тощо. Вони необхідні для кваліфікування їх на становище честі, слави, безсмертя і великої відповідальності, до якої Отець покликав Ісуса та Його братів, церкву.

Значення труднощів
Особлива любов Якова до свого сина Йосипа проявилася в привілейованості – в чудовому одязі, чи шаті, тощо. Цілком можливо, він зіпсував би свого сина, якщо б божественне провидіння не втрутилось і повністю не забрало його з-під батьківського контролю. Багато батьків, особливо багатих, робили схожі помилки. Тому сини багатих батьків не завжди є честю для своїх батьків.

Однак великий небесний Отець не робить ніяких таких помилок. Його народ має запевнення, що проби і труднощі є радше знаком їхнього споріднення з Богом і Його люблячої опіки над ними. Насправді ця провіденціальна турбота є обмежена: «Господь знає тих, хто Його». Його спеціальна діяльність стосується Його посвяченого народу – тих, котрі ввійшли в угоду з Ним, котрі стали Його слугами і Його дітьми. Тільки їм належить обітниця, що «тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8: 28).

Хоча цей особливий поклик стосується виключно церкви цього Євангельського віку, в деякому сенсі він стосувався євреїв від часу Авраама. Йосип належав до цієї лінії, яка була в угоді споріднення з Богом. Це веде до Божої діяльності радше з ним, ніж з юнаком з іншої, не Авраамової, родини. До речі, варто зауважити, що ізраїльтяни пройшли через багато випробувань, тому що були Божим народом. Багатьох з цих випробувань вони могли б уникнути, якщо б не були в угоді споріднення з Богом. Але якщо б вони уникнули проб і труднощів, то уникнули б також деяких привілеїв і благословень. А благословення, які дає Бог, завжди переважують труднощі, які приготовляють до них.

Обрання юдеїв і християн
Це пригадує нам, що Біблія говорить, що юдейський народ, а потім християни, є Божим вибором – вибраним Божим народом – насінням Авраама, природним і духовним. Обом були запропоновані Божі благословення, не дані іншим народам; і в обох випадках важкі випробування повинні пристосовувати вибраних осіб до майбутньої слави, до якої вони були запрошені.

Однак Бог має в запасі велике благословення також і для невибраних. Протягом тисячі років царювання Месії вибрана церква, святі, будуть співспадкоємцями Месії у великому царстві Бога, яке тоді візьме контроль над землею. Тоді також вибрані з євреїв будуть використані в іншій частині праці, разом з християнською церквою: одні на небесному рівні, інші – на земному. Через ці два Ізраїлі Божі благословення повинні вилитися на всі народи, роди, люди і язики.

Хоча Бог особливо не наглядав за справами кого-небудь, крім цих двох вибраних класів, однак ми бачимо, що Він дозволив (загальним чином), щоб цілий людський рід зазнав великих лекцій горя. Як метою спеціальних проб і труднощів вибраних класів було дати особливе благословення і виробити якості для їхньої праці як Божих знарядь, так загальні лиха світу дадуть загальні лекції, які будуть корисні всім людям, даючи всім досвід гріха і смерті – навчаючи таким чином всіх про величезну гріховність гріха.

Незабаром, коли царство Месії буде встановлене, коли сатана буде зв’язаний, коли почнеться панування праведності, коли прокляття буде зняте, коли замість нього поллються благословення – тоді підтвердиться цінність усіх уроків смутку та сліз, крику та вмирання. Людство дуже сильно цінуватиме великі благословення Бога в майбутньому, порівнюючи їх зі злом та смутком теперішнього часу. Коли незабаром вони повністю і остаточно засвоять, що всі ці печалі і сльози є наслідком порушення Божих законів і нехтування Його заповідями, ці лекції, без сумніву, ніколи не будуть забуті.

Скрізь, де пройшов плуг горя, він перевернув паруючу землю і приготував її для засіву божественної правди і благодаті. Наступний вік, під корисним правлінням Месії, буде часом сіяння насіння знання Бога і оцінювання Його славного характеру та плану. Наслідки, безперечно, як говорить Святе Письмо, будуть славні. В кінцевому результаті всі користатимуть з цих благословень вічно, крім тих, які свідомо відкинуть їх, вибравши гріх радше ніж праведність, в той день, коли знання правди буде дане всім і коли буде явне сприяння праведності.