НАСТУПАЮЧА ПАМ’ЯТКОВА ВЕЧЕРЯ
“Це робіть на спомин про Мене” (1 Кор. 11: 24, 25)
Вечеря, яку наш Господь встановив як згадку про Свою велику жертву за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу, вражає своєю властивістю та простотою. Великі люди в світі завжди шукають абсолютно інших засобів увіковічення своєї пам’яті. Вони можуть по-різному нагадувати своїм послідовникам про власні заслуги і свою велич, але це точно не буде пригадуванням і вшануванням їхньої смерті – особливо, якщо (як у випадку нашого Господа) ця смерть була принизливою і ганебною, як смерть злочинця. Хтось інший, напевне, велів би витягати медалі, що нагадують якісь його великі діла – якби до них, наприклад, належало пробудження Лазаря, або заспокоєння бурі на морі, або тріумфальний в’їзд в Єрусалим, коли натовп вистеляв шлях пальмовим віттям і вигукував: – Осанна Царю!
Але наш Господь вибрав як згадку про Себе те, що було (в Його і в Божих очах) найбільшим Його ділом, – Його жертву за нас – те, що Його справжні послідовники (і тільки вони) цінуватимуть більше, ніж будь-яку іншу особливість Його місії. Так, Його послідовники могли б цінувати щось, що нагадувало би про Його чудові слова чи діла, але світ також цінував би ці речі. Але цінність Його смерті як нашої Викупної Жертви, основи нашого примирення і поєднання, ніколи не була ніким повністю усвідомлена, за винятком посвяченої Малої Черідки – Вибраних. Саме для них це пригадування було влаштоване і встановлене. І хоч там був Юда, він, однак, взяв вмочений кусок і вийшов від них ще до того, як вечеря закінчилася. Це без сумніву представляє те, що в кінці цього Віку, перш ніж Мала Черідка закінчить свою частку спільності зі своїм Господом у Його стражданні, вмочений кусок Правди стане таким сильним, що виведе з їхнього числа і спільності вірних всіх тих, хто належним чином не цінуватиме Викупу, даного Божим Агнцем для відпущення гріхів світу (1 Ів. 2: 19).
Дата Пасхальної Вечері
Дата Пасхальної Вечері, коли євреї їли ягня, пригадуючи своє визволення з єгипетського ярма і врятування своїх первородних в той час, встановлювалася, звичайно, єврейським методом підрахунку часу – тобто місячним часом (2 М. 12: 2-14). Не ділячи місяці так, як це робимо ми, вони чекали, щоб новий місяць на небі позначив початок нового місяця, а різниця між сонячним часом і місячним часом вирівнювалася через постійний початок нового року появою нового місяця близько Весняного Рівнодення. Святкуючи релігійні свята, євреї досі дотримуються цього методу підрахунку. І оскільки наш Господь, апостоли та рання Церква користувались цим же правилом для визначення дати щорічного святкування Останньої Вечері нашого Господа, ми також це робимо.
Перший новий місяць після Весняного Рівнодення визначений цього року [1913 р.] в єврейському альманасі як 8 квітня (ймовірно, дані з Єрусалима). О 6 год. попереднього дня починається перший день єврейського місяця Нісан, першого місяця єврейського священного року. Євреї починали рахувати з 1 Нісан і на десятий день вибирали з отари Пасхальне ягня. На чотирнадцятий день (повний місяць*) “між вечорами” (в будь-який час між 6 год. 13-го і 6 год. 14-го Нісан) ягня було вбите і спожите. П’ятнадцятого дня починалося їхнє Свято Пасхи, що тривало сім днів, перший і сьомий день якого святкувалися як особливі свята, як Сабатні дні, або “священні” дні (2 М. 12: 16). На шістнадцятий день приносився Господу гомер первоплодів ячмінного жнива, а п’ятдесят днів пізніше (День П’ятидесятниці) вони приносили Господу два хліби колихання (3 М. 23: 17).
---------------------
*Як сонце є символом Христового Царства, так місяць символізував Ізраїль як народ (Об. 12: 1). 12, а часом 13 лунацій, символізують покоління того народу. Місяць був повним під час розп’яття Христа. Відразу після того він почав зменшуватись, і зменшувався стільки ж часу, скільки до того збільшувався. Отже Христова смерть була поворотним пунктом між двома рівними частинами історії Ізраїлю. Дивіться ДОСЛІДЖЕННЯ ПИСАННЯ, 2 ТОМ, стор. 218.
Оскільки тим євреям, які були нечисті і тому не могли властиво справляти Пасху в її належний час, було дозволено робити це 14 дня другого місяця (при наступному повному місяці – 4 М. 9: 18-13), в тому, напевне, є лекція, що всі, хто не зміг (через незнання) прийняти Месію як свого Відкупителя, коли Він був представлений їм, матимуть нагоду зробити це, коли в Часи Реституції всього їхній народ (місяць) знову буде повний благословення, в другому Жниві.
--------------------
Ці речі, які євреї робили щороку, були образами більших і величніших подій. Вибирання ягняти на десятий день представляло те, як (якщо б Ізраїль мав бути благословенний і признаний Церквою Первородних в позаобразній Пасці) вони мусили тоді прийняти Ісуса, за п’ять днів до Свята Пасхи і за чотири дні до Його розп’яття. І саме тої дати наш Господь остаточно представив Себе тому народу, коли як їх Цар в’їжджав в місто на ослі (порівняйте Ів. 12: 12-16). Однак вони не захотіли прийняти Божого Агнця, і були відразу відкинені, переставши бути образним первородним.
14 День (який цього року [1913 р.] почнеться о 6 год. вечора в неділю 20 квітня і триватиме до 18 год. 21 числа) був днем, коли Пасхальне ягня мало бути вбите і з’їжджене. І єврейський підрахунок часу (без сумніву Божественно влаштований саме з цією ціллю) дозволяв споживання “Останньої Вечері” того самого дня, коли наш Господь був розп’ятий. Пасхальна вечеря з ягняти, зілля і опрісноків (для виконання Закону, який не був закінчений раніше хреста) споживалася незадовго після 6 години. Далі вони перейшли до встановлення Пам’яткової Вечері з хлібом і вином, що представляли тіло і кров позаобразного Агнця. Пізніше це (кожного разу – щороку) мали святкувати Його послідовники замість споживання буквального ягняти, пригадуючи позаобразного Агнця і великий перехід позаобразних Первородних, забезпечений Його кров’ю.
Колихання снопа ячмінного первоплоду на 16 день Нісан (“на другий день після Сабату” або Свята Пасхи 15-го числа – 3 М. 23: 5, 6, 11, 15-17) представляло воскресіння Христа, нашого Господа, як “первістка серед покійних”* (1 Кор. 15: 20).
-----------------------
*Тут є найміцніший зі всіх можливих доказів правильності позиції, зайнятої в ДОСЛІДЖЕННІ ПИСАННЯ, 2 ТОМ, що наш Господь не був три повних 24-годинних дні в могилі, а лише частини трьох днів і ночей; що Він був розп’ятий дня, що відповідає нашій п’ятниці в обід, і воскрес в час, що відповідає нашому недільному ранку. Цей образ показує, що Пасхальне ягня мало бути вбите певного часу протягом 14 Нісан, а жертва колихання снопа первоплоду мало відбутися 16 числа, і це повинно стати вирішенням цього питання для всіх. Це погоджується з повтореним твердженням (1 Кор. 15: 4; Лк. 24: 46), що наш Господь встав на “третій день, згідно Писання”. Цей вірш про первоплід є єдиним образом, до якого ми звертаємось як до вказівки на час воскресіння нашого Господа. Також той факт, що історія, представлена переказами і звичаями, вказує на Великодню П’ятницю і Пасхальну Неділю як на святкування смерті і воскресіння нашого Господа, повинен мати якийсь вплив на таку просту справу, якщо не будуть знайдені якісь мотиви чи причини для перекручення дат. Єдиним віршем, який наче заперечує всі ці факти, є вираз, що наш Господь буде три дні і три ночі в землі, і йому можна дати тільки одне пояснення: цей вираз вживається в загальному, а не в конкретному значенні, і ночі згадуються для того, щоб виключити всяку думку про припинення смерті раніше третього дня. В такому світлі цей вираз може означати, що протягом частин трьох днів і ночей наш Господь мав бути в гробі. В будь-якому випадку, доказ є достатнім, що Він помер 14 Нісан, а встав 16 Нісан – на третій день після цього.
-----------------------
Два хліби колихання, що приносилися на п’ятдесятий день (День П’ятидесятниці), символізували представлення Церкви перед Богом і її прийняття через заслугу великого Первосвященика, на що вказувало помазання Святим Духом в День П’ятидесятниці. Церква в дійсності є лише “одним хлібом” (1 Кор. 10: 17), а два хліби представляють те ж саме, що й два козли представляли в День Примирення. Це означало, що хоч всі представлені були прийнятні для Бога через Ісуса Христа, Він, однак, знав, що не всі представлені виконають до кінця умови вірності. Отже два хліби представляли два класи посвячених – переможну Малу Черідку і Велику Громаду посвячених Божих Слуг, які не запевнять свого “високого поклику” тою перемогою над світом, яку вони могли і мали здобути.
Метод підрахунку дати Великодньої П’ятниці та Пасхальної Неділі серед Єпископальних та Римо-католиків відрізняється від вищесказаного в наступному: вони святкують Пасхальну Неділю в першу неділю після першого повного місяця за Весняним Рівноденням, а п’ятниця перед цим признається як Великодня П’ятниця. Цей метод підрахунку був встановлений Нікейським собором в 325 р. н.е. як альтернатива єврейському методу, який ми признаємо. Але назва “Пасха” залишалась ще довгий час. Тільки після того, як папство набуло політичного впливу і несвідомі погани почали примикати до системи, яка користувалася прихильністю Уряду, назва “Істер” зайняла місце “Пасхи”, бо приблизно одночасно з Пасхою погани мали свято своєї богині Істер (германське – Остара) – Естери – богині Весни. Це був один з чисельних методів, прийнятих честолюбним “кліром”, щоб набути чисельність та вплив.
Часом цих два методи підрахунку (єврейський і римо-католицький) визначають ті самі дні, але не часто. Буває, що їхні результати відрізняються майже на місяць.
Тиждень євреї будуть святкувати Пасху як “свято”, починаючи з 22 квітня (о 6 год. 21 квітня), 15 Нісан. Ми у Пам’ятковій Вечері не святкуємо святкового тижня, але попередній день, 14 Нісан, починаючи з вечора 20 квітня (1913 р.), який є річницею властивої дати вбивання і споживання Пасхального ягняти – річницею смерті нашого Господа Ісуса, істинного Божого Агнця, завдяки жертві Котрого “Церква Первородних” переходить від смерті до життя, щоб бути звершеною у Першому Воскресінні. Позаобраз Пасхального святкового тижня відповідає радості серця всіх Первородних істинного Ізраїлю – сім днів означають досконалість чи повноту радості і спасіння.
Ми навели деталі, пов’язані з підрахунком, як загальну відповідь на багато питань в цій темі, але причиною цього не було якесь вагоме значення або ярмо в стосунку точного дня річниці. Ми не признаємо жодного ярма для тих, що визволені Христом. Хоч ми і бажаємо святкувати Пам’яткову Вечерю властиво, в її відповідну річницю, про що говорив наш Господь, кажучи: “Це робіть [кожний раз, коли святкуватимете цю щорічну пам’ятку] на спомин [пригадування] про Мене”, – ми більше вважаємо це привілеєм, ніж обов’язком. І якщо ми часом помилимося в питанні вибору дня (не знаючи чи не розуміючи), то віримо, що Господь прийме наші добрі наміри, пробачить помилку і дасть Своє благословення. Фактично, ми віримо, що Господь приймає добрі наміри багатьох Своїх дітей, котрі через помилкові вчення і людські традиції вибирають якийсь інший час і пору для святкування цієї пам’ятки Його смерті, а не в річницю, яку Він вказував. Подібним чином ми можемо симпатизувати патріотичним намірам людини, яка “святкувала” б незалежність Сполучених Штатів три, чотири або п’ятдесят раз на рік, забуваючи про дату або не знаючи, що 4 липня є річницею тої події і було призначене як властива дата для її святкування.
Цю правду, як і інші правди, що довго були закидані сміттям Темних Віків, Бог сьогодні виявляє Своєму народу. І всі, котрі справді є Його народом, прагнуть правди і права на це, як і на всі інші теми, відкриті в Божому Слові.
Смерть Господню звіщаєте
“Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив і сказав: “Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається. Це робіть на спомин про Мене!” Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: “Ця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові. Це робіть, коли тільки будете пити, на спомин про Мене!” Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, – смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде” (1 Кор. 11: 23-26).
Немає потреби дискутувати з чесними розумами, що мається, а що не мається на увазі у виразі “Господня смерть”. Деякі, сильно прагнучи звільнитися від доктрини Викупу, чи прагнучи звільнитися від логічних висновків, пов’язаних з доктриною Викупу, твердять (незважаючи на те, що все Писання говорить по-іншому), що наш Господь Ісус мав дві смерті: одна, коли Він прийшов у світ, а інша на Голгофі, і що смерть “Людини Ісуса Христа, Який дав Себе на викуп за всіх” на Голгофі, була менш важливою, ніж та інша. Здається, вони свідомо ігнорують факт, що Писання говорить: “Бо що вмер Він, то один раз умер для гріха”, і що та одна смерть (і єдина смерть, про яку коли-небудь говорив наш Господь або Його апостоли) була на Голгофі.
Згідно слів Апостола, Він говорив про смерть, якої Він має зазнати в Єрусалимі. Ця одна і єдина смерть нашого Відкупителя є тим, що символізується цією пам’яткою – це Його тіло, зламане за нас, заслуги і життя котрого мусять приймати всі, котрі хочуть мати вічне життя. “Хай ніхто вас не зводить” в цьому важливому питанні.
Але як водне хрищення не є головним, а лише символом, що представляє реальність, так і приймання символів хліба і вина є лише символом важливішого свята – нашого прийняття заслуги Христа, яка забезпечує нам вічне життя через Його зламане тіло і пролиту кров. Ось так вірою приймаючи Його закінчену жертву, і так само вірою (як Він звелів) присвоюючи собі всі заслуги і досконалості, і права, які Людина Христос Ісус мала і віддала в смерті за нас, ми справді годуємо наші серця Хлібом вічного Життя, Хлібом, який Бога послав нам з Неба. Це справжній Хліб, споживання котрого дає вічне життя. Це, в першу чергу, є тим, що буквальний хліб символізує і означає для всіх, хто приймає його правильно і свідомо. Це пригадування викупу Адама і Його роду з рабства гріха та смерті.
Хліб і Чаша
Ще одна думка: хліб був прісний. Закваска є зіпсуттям, елементом розпаду, а тому є образом гріха, зіпсуття і смерті, яку гріх виконує в людстві. Отже цей символ говорить про те, що наш Господь Ісус був вільний від гріха, Агнець без вади чи пороку, “святий, незлобливий, невинний”. Він належав до Адамового роду, і якби Він отримав життя звичним чином від якогось земного батька, то також мав би в собі закваску Адамового гріха, як і всі інші люди. Але Його непорочне життя походило з вищої, небесної природи, будучи змінене до земних умов. Тому Він і названий “Хліб з Неба” (Ів. 6: 41). Тож цінуймо чистий, прісний, невинний Хліб, даний Богом, і споживаймо Його (споживаючи і засвоюючи Правду, а особливо Його Правду), присвоюючи собі вірою Його Праведність. І признаваймо Його як Дорогу і як Життя.
Апостол через Божественне об’явлення передає нам додаткове значення цієї пам’ятки. Він показує, що хліб представляв не тільки нашого Господа, індивідуально, але що після того, як ми прийняли Його (після того, як ми були виправдані, присвоюючи Його праведність), ми через посвячення приєднуємося до Нього як частина одного зламаного Хліба – харчу для світу (1 Кор. 10: 16). Це показує нам наш привілей як виправданих віруючих мати участь сьогодні у стражданнях і смерті Христа – умова, на якій ми можемо стати співспадкоємцями з Ним в майбутній славі і співпрацівниками у великій справі благословення і давання життя всім родам землі.
Апостол виражає цю думку неодноразово і в різних обставинах, але ніколи так сильно, як в цьому випадку: що Церква (Тіло Христа, див. Кол. 1: 24), зі своїм Головою, є “одним хлібом”, що ламається протягом Віку Євангелії. Це вражаюча ілюстрація нашого союзу і спільності з нашим Головою.
“Тому що є один хліб, ми, багато [осіб], є одне тіло; бо ми всі маємо участь в одному хлібі”. “Хліб, який ми ламаємо, чи не є це участь в тілі Помазанця?” (1 Кор. 10: 16, 17 – Діаглот)
“Плід виноградини” представляє пожертвуване життя нашого Господа. “Це кров Моя [символ життя, відданого в смерті] Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів”. “Пийте з неї всі” (Мт. 26: 27, 28).
Саме через віддання Його життя як Викупу за життя Адамового роду, яке забрав гріх, право до ЖИТТЯ може належати людям через віру і послух в умовах Нового Заповіту (Рим. 5: 18, 19). Пролита кров була ціною “викупу за ВСІХ”, заплаченою за всіх Самим Відкупителем. Але те, що Він передав чашу учням і попросив їх пити її, було запрошенням їх стати учасниками Його страждань, або (як це називає Ап. Павло) “доповнити недостачу терпінь Христових” (Кол. 1: 24). Це була пропозиція нам: якщо ми, будучи виправдані вірою, добровільно візьмемо участь у Христових стражданнях через служіння Його справі, то Бог вважатиме нас членами Тіла Христа, а також учасниками в стражданнях Ісуса (2 Тим. 2: 12; Дії 9: 1-5). “Чаша благословення, за яку благословляємо Бога, чи не участь то в крові [пролитій крові – смерті] Помазанця?” (1 Кор. 10: 16 – Діаглот). Тільки б ми всі могли усвідомити цінність “чаші” і могли благословляти Бога за можливість розділити з Христом Його “чашу” страждання і сорому! Всі такі можуть бути певні, що вони будуть прославлені разом з Ним (Рим. 8: 17).
Наш Господь також так трактував “чашу”, вказуючи, що вона означала нашу участь в Його соромі, нашу частку в Його жертві – нашу смерть як людини. Наприклад, коли Його запитали два Його учні про обітниці майбутньої слави на Його престолі, Він відповів їм: “Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму?” На їхнє сердечне запевнення Він відповів: “Ви питимете Мою чашу”. Сік винограду говорить не тільки про чавлення винограду, поки не вийде кров, але й говорить про подальше освіження. Так само ми, які зараз маємо частку в “стражданнях Христа”, незабаром матимемо також частку в Його славі, честі і безсмерті, коли з Ним питимемо нове вино у Царстві.
“Доки Він прийде”
Яке повне значення цього вислову? Оскільки наш Господь, Який встановив Пам’яткову Вечерю, не поставив жодної границі для її святкування, цей вислів Апостола не треба розуміти як обмеження того часу, в якому є властиво пригадувати смерть нашого Господа Ісуса, нашу Викупну Жертву, і наше посвячення з Ним для жертвування. Скоріше, він показує, що цю справу не треба вважати обмеженою, на кілька років, а треба постійно святкувати до Другого Приходу Господа. Згадуючи і говорячи про Другий Прихід нашого Господа, Апостол включає в цей вираз збирання і прославлення з Христом Його Церкви, або Царства, щоб керувати світом і благословляти його. Це – простий і властивий спосіб вираження справ, які так тісно пов’язані і настільки залежні одна від одної. Христос, Голова і Тіло, приходить, щоб правити світом в силі і великій славі. Спочатку потрібна присутність Господа чи Голови, тоді наступає переміна сплячих членів Його тіла, пересівання живих членів і їхнє поступове зібрання разом з Ним.
Хоч Царство можна вважати початим від часу, коли Цар почав застосовувати Свою велику силу (Об. 11: 17) в 1878 р., воно не буде “встановлене” в повному значенні того слова, доки останній член Царства не буде перемінений і прославлений – доки не закінчиться ламання Хліба, Христа, Голови і Тіла. Поки терпить один член, терпить Тіло. Доки хоч один член ще не прославлений, Царство ще не прийшло повністю до сили і влади.
Апостол очевидно мав на увазі Прихід Христа, що включатиме повне прославлення Його Церкви чи Царства, коли говорив: “Бо кожного разу, коли тільки будете їсти цей [Пасхальний] хліб та чашу цю пити, – смерть Господню звіщаєте [як вашу надію та сполягання], аж доки Він прийде”. Ту саму думку про славу Царства як кінець символу можна взяти з власних слів нашого Господа під час встановлення Пам’ятки: “Віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця” (Мт. 26: 19).
І, звичайно, якщо колись і було властиво та доцільно для віруючих в смерть нашого Господа як у Викупну Ціну визнати це – представити це як основу всіх їхніх надій, – то це якраз зараз, коли цю фундаментальну доктрину Божого Слова злословлять і спотворюють.
Оцінюючи нагороду
Ми заохочуємо, щоб ніхто за жодних обставин не нехтував цим щорічним привілеєм. В цьому святкуванні є особливе благословення. Якщо ви відчуваєте знеохочення, ідіть і прийміть зламаний хліб, просячи Господа про свіже усвідомлення вашого виправдання і свіже оцінення вашого посвячення, щоб бути зламаними (пожертвував-ними) з Ним як члени одного Хліба – Його Церкви, Його Тіла.
Не забуваймо, що Пам’ятка не має сенсу, а то й гірше, якщо її не приймати і не оцінювати таким чином. Але хай ніщо нам не стає на перешкоді – ні гріхи, ні холодність, ні почуття недостойності. Ідіть до Господа і очистіть душу від всіх ваших переступів. Ідіть до братів чи до тих, кого ви образили, визнайте все, признаю?ть вони вашу вину чи ні. Будьте праведними перед вашим Господом і, наскільки це можливо, перед кожною людиною, а тоді їжте – так, приймайте багатий дар, який Господь дав для всіх, хто його приймає – зараз чи пізніше, “свого часу”.
Ми пам’ятаємо, що таке вивчення і очищення серця було показане в образі Пасхи, даної євреям. Перш ніж вони зібралися їсти своє Пасхальне ягня, вони скрізь шукали в своїх помешканнях за всім, що містило квас або гниття – кістки, крихти і т.п. Все це спалювалося – знищувалося. Так і ми повинні виконувати позаобраз “і відкидати стару розчину” гніву, злоби, ненависті, суперечки (1 Кор. 5: 7, 8).
Але пам’ятайте, що цей рід розчини гріха неможливо повністю викинути геть, якщо її не спалити. А спалити її може тільки любов – Небесна любов, Божа любов. Якщо ми дозволимо цій любові широко влитися в наше серце, вона поглине все, що має протилежний характер – заздрість, ненависть, обмову і т.п. Зніміть все це, заохочує Апостол, вдягніться в Христа і наповніться Його Духом. Не знеохочуйтесь. Краще навчіться лекції і почніть знову з новими рішеннями і збільшеним зрозумінням факту, що самі (без допомоги Господа) ви ніколи не зможете досягнути нагороди. Він знає це краще від нас і говорить: “Без Мене нічого чинити не можете ви”. Саме з причини нашої потреби Отець влаштував все таким чином. “Будь міцний”, – говорить Господь до всіх, хто прагне і намагається належати до класу, названого “переможцями”.
Противник ваш диявол
Здається, наче в цю пору року спокуси особливо дозволені. Напевне “корені гіркості” з’являються і ростуть завжди, але в цю пору – з десятикратною силою. Пам’ятаймо, що Любов, а не Знання, є остаточним випробуванням нас як учнів. “Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного”. Тому що апостоли не мали достатньо любові один до одного, вони сперечалися, хто буде найбільший в Царстві, і так вперто не хотіли поступитися один одному, що не подбали помити ноги Вчителю і дали Йому можливість навіть в найменших речах бути слугою всіх. Саме той невластивий дух – ця нестача Господнього Духа – зробив їх вразливими до сили противника і спонукав Юду до зради, а Петра до відречення від Господнього Помазанця.
Тож слідкуймо за собою, пильнуймо і молімося та будьмо дуже покірними і люблячими, щоб не впасти в спокусу. Напевне з того часу наш великий Противник ще ніколи не був таким активним, як зараз, щоб нанести шкоду, заманити чи змусити спіткнутись послідовників Ісуса.
Нехай всі, хто міцно тримається віри в Його дорогоцінну кров (Його посвячене життя) як в Ублагання (задоволення) за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу, будуть більше ревними і гарячими, ніж раніше, у визнаванні цієї великої правди. “Бо наша Пасха [Жертва], Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо”. Ніхто з номінальних первородних не перейде і не стане членом Церкви Первородних у славі. Ними будуть тільки ті, що протягом цієї ночі перебувають під кров’ю і приймають заслуги Божого Агнця, Який бере гріхи світу – точно, як в образі.
Хто може приймати участь
Господня Вечеря не є для світу, не для просто номінальних віруючих, а лише для тих, хто, (1) приймаючи Христа як свого Відкупителя і Носителя гріха, є (2) посвячений Йому і Його службі. Але то не наша справа (і не справа жодної людини чи групи людей) вирішувати, хто може, а хто не може приймати участь. Ми маємо обов’язок вказати на основі Господнього Слова, яка має бути характеристика для участі в “чаші” і в “хлібі”, а тоді сказати, як сказав Апостол: хай кожен дослідить себе, а тоді, якщо вважає це властивим, нехай приймає участь (1 Кор. 11: 28).
Тепер, коли Божий народ позбувається неправд Темних Віків, коли ця Пам’ятка може бути ясно зрозуміла, судження чи вивчення себе може бути цілковитішим, ніж коли-небудь раніше. Хай кожен запитає себе:
(1) Чи вірю я в Біблійне вчення, що я, як член людського роду, був під тим осудом смерті, який перейшов на всіх через первородний гріх?
(2) Чи вірю я, що моя єдина надія уникнути того осуду гріха і смерті була у Викупній Жертві Людини Ісуса Христа, мого Господа?
(3) Чи вірю я, що Він віддав Себе – Своє тіло і кров, Свою людську природу – як мою Викупну Ціну, віддавши душу Свою на смерть, зробивши душу Свою Жертвою за гріх (Іс. 53: 10, 12) заради нас?
(4) Чи розумію я, що посвячення до смерті, яке відбулося в Йордані, коли Він христився, виконалось в Його жертвуванні Себе за людство, і те жертвування, почавшись там, закінчилось на хресті, коли Він помер?
(5) Чи я розумію, що права під Законом, які Він набув через послух йому (право вічного життя і панування над землею), були тим, що Він через ту саму жертву передав грішному, вмираючому роду – всім тим, хто в кінцевому результаті прийме благословення на умовах Нового Заповіту?
(6) Чи розумію я, що Його тіло і кров, посвячені таким чином, символізували, представляли ті благословення і ласки, які вони купили?
(7) Чи розумію я, що приймання хліба і вина, символів Його тіла і крові, означають моє прийняття тих ласк і благословень, які тіло і кров мого Господа купили для мене і для всіх?
(8) І якщо я так щиро приймаю Викуп, пригадуваний таким чином, чи посвячую я все моє єство – моє тіло і кров, виправдані через віру в той Викуп – Господу, щоб бути зламаним з Ним, щоб страждати з Ним, щоб бути мертвим з Ним?
Якщо ми можемо позитивно відповісти на ці запитання, ми ясно і повністю розуміємо Господнє тіло, віримо в заслугу Його Жертви і можемо споживати – повинні споживати – споживайте з неї всі.
Однак ті, котрі заперечують, що Викуп за гріхи і грішників був необхідний і був даний; котрі вважають, що не потребують приймати Христової заслуги; котрі заперечують, що заслуга одного може бути приписана іншому; котрі зняли Весільний Одяг Христової Праведності; котрі почувають себе “щасливішими” і “вільнішими” в брудних шатах своєї власної праведності і котрі сьогодні вважають дорогоцінну кров, якою були колись освячені, не святою, простою річчю – таким ми радимо утриматися від пригадування того, в що вони вже не вірять. Бо вони, просто, до невіри будуть додавати лицемірство. Для таких приймати участь означає додавати осуду собі і своїм анти-викупним теоріям.
Боже Слово, Правда
Але ще краще, даваймо раду всім, хто потрапив в цю неправду лише через софістику, різними способами поширювану противником, відкинути всяку марну людську філософію і знову прийняти просте Боже Слово і представлені в ньому правди: що всі є грішні, і що єдиним відкритим шляхом для нашого примирення і відновлення, який відповідає Божественному Закону і вироку, було представлення повної і точної відповідної Ціни або Викупу за наші гріхи; що жодним іншим чином Він не міг бути і справедливим, і виправдовувати грішників. Хай вони признають факт, що наш Господь Ісус, як Божий Агнець, поніс повну кару за наші гріхи у власному Тілі на дереві – що Він дав повний Викуп за всіх.
Філософія ця дуже проста, але якщо хтось не може її збагнути, то нехай хоч збагне факт, що так говорить Бог, і нехай повернеться до Господа, а Господь щедро його простить. Нехай він просить керівництва Духа і помазання очей, щоб бути здатним зрозуміти (разом зі всіма святими) це – Основу всієї Благодаті нашого Бога в Христі. Ось так, в щирому прийнятті зламаного тіла і пролитої крові (усвідомлюючи, що ця Жертва була за їхні гріхи, і що пролита кров (віддане життя) запечатує прощення за всіх) нехай вони пригадують найбільшу подію в історії, проляття дорогоцінної крові, жертву дорогоцінного життя Божого дорогого Сина за наші гріхи. Однак ми знаємо з Божого Слова, що ці слова, чи будь-які інші слова, не зможуть навернути до Дороги, Правди і Життя тих, хто добровільно і свідомо вийшов з-під “крові покроплення”. Для них не буде переходу (пасхи). “Неможливо бо тих... знов відновляти покаянням” (Євр. 6: 4-10; 10: 26-30). Ми добре знаємо, що навіть ці слова люблячого застереження і ці правдиві цитати натхнених слів хтось буде мотивувати ненавистю з нашого боку, злобою, заздрістю і всяким злим почуттям, а не справжнім мотивом – бажанням служити Господу і Правді, і будь-яким братам чи сестрам, що несвідомо спотикаються.
Багато-хто в минулому приймали символи Господнього тіла і крові без повного розуміння філософії Викупу, але вони робили це, шанобливо цінуючи факт, що смерть нашого Відкупителя очистила нас від нашої вини і звільнила нас від її покарання. Вони усвідомлювали справжнє значення Пам’ятки, хоч через темні неправди, змішані з Правдою, вони не бачили її простої філософії, котру багато з нас сьогодні можуть бачити.
Лише охрищені
Але хтось з братів-баптистів може зауважити: – Ви забули згадати про хрищення як необхідну умову для участі в Пам’ятковій Вечері. Ні, ми не забули про хрищення. Ми погоджуємося з вами, що хрищення є необхідне – що Пам’яткова Вечеря є лише для Церкви, і що хрищення необхідне, перш ніж хтось може належати до Церкви. Але ми не погоджуємося з вами в тому, чим є дійсна Церква. Ми вважаємо, що баптистська церква не є дійсною Церквою. Як і всі інші церкви, організовані та керовані грішними людьми, баптистська церква має в собі “кукіль” і “пшеницю”. А дійсна Церква містить лише пшеницю. Безперечно, ніхто не буде стверджувати від імені будь-якої секти в християнстві, що його секта містить тільки “пшеницю” і зовсім не має “куколю”. Але дійсна Церква, “на небі записана”, включає тільки “пшеницю” і абсолютно не має в своїх рядах “куколю”. Це єдина Церква, яку заснував наш Господь і членами котрої мусять стати всі вибрані – Церква тих, що перейшли, “Церква первороджених, на небі написаних” (Євр. 12: 23).
Ані не можемо ми признати ваше розуміння хрищення. Біблійний погляд є ще винятковішим, ніж ваш. Серед своїх членів в баптистській церкві ви маєте й таких, які аж ніяк не підходили би для членів “Церкви Первородних”. Вони пройшли ваш тест водного хрищення, але вони не пройшли тесту більшого хрищення, яке вимагається від всіх членів Церкви, записаної в небі. Справжнє хрищення – це хрищення в Тіло Христа – Церкву – через хрищення або занурення в смерть Христа і воскресіння з неї в Його подобі. Водне хрищення є чудовим символом дійсного занурення людської волі у волю Христа, прекрасною ілюстрацією повної жертви до самої смерті. Але це є лише ілюстрацією або символом – так само, як хліб та вино Вечері не є справжніми життєдайними елементами жертви нашого Господа, котрі ми повинні споживати, а лише символами.
Однак ми погоджуємось, що ніхто, крім Церкви, охрищених, не повинен приймати Вечері. Але ми признаємо справді охрищеними всіх тих, чиї волі є мертвими і похованими в волю Христа, і хто як Нові Створіння в Ньому піднялись, щоб іти в новизні життя, чекаючи на завершення свого шляху буквальною смертю і на своє пробудження як реальних нових істот в Першому Воскресінні. Всі вони, хто би вони і де би вони не були, є справжніми членами Тіла Христа, Церквою, прийняли вони заповіданий водний символ, чи ні. Звичайно, коли такі посвячені, мертві для власної волі і живі лише для волі Христа, починають розуміти, що рада нашого Господа включає символ водного хрищення чи занурення, як і занурення їхньої волі, вони будуть раді слідувати і слухатися свого Голову і Господа в цих речах – особливо, якщо у віці немовлят вони не були “віруючими”, а тепер знають, що крапля води абсолютно не могла символізувати занурення і воскресіння. Такі особи, побачивши цінність і красу цього веління Божого Слова, повинні, якщо можливо, також бути занурені у воду (як наш Господь і Його Апостоли показали нам) перед прийманням Пам’яткової Вечері. Дивіться ДОСЛІДЖЕННЯ ПИСАННЯ, Том 6, Розділ 10, “Хрищення Нового Створіння”.
Звичайно, ми не можемо сподіватися, що лише істинна “пшениця” буде представляти себе за Господнім столом. Ми думаємо, що прийде і трохи “куколю”, як на першому збиранні був Юда. Та оскільки ми не можемо судити серця, ані відділяти “пшеницю” від “куколю”, ми виконаємо весь свій обов’язок, коли “об’явимо усю волю Божу”, відкриту в Його Слові на цю тему, і залишимо рішення, приймати чи не приймати, кожній особі, котра визнає віру в помазання крові і посвячення Відкупителю.
Як приймати
Якщо у вашій околиці є ще хтось з посвяченого Божого народу, крім вас, ви повинні це знати. Ваша щира любов до них і до Правди мала би спонукати вас шукати за ними, щоб благословити їх Правдою відразу після того, як ви самі її отримали. Якщо є такі, з ким ви можете мати єдність і спільність, запросіть їх приєднатися до вас у Пам’ятці, але якщо ви знаєте, що вони заперечують Викуп, то не робіть цього, бо допоможете накликати додатковий осуд на них.
Зберіться з кількома чи з багатьма – це вже як дозволять обставини, але краще бути з кількома таких, що можуть перейнятися з вами духом Пам’ятки, ніж з натовпом тих, хто не має того духа спільності та єдності в Христі.
Якщо можливо, подбайте для цього про такий прісний хліб (або сухе печиво), який вживав наш Господь, і такий, як зараз вживають євреї, бо чистий, духмяний прісний хліб найкраще символізує безгрішне тіло Божого Агнця, Котрий не знав гріха (символом котрого є закваска), Котрий був святим, невинним, безгрішним і відділеним від роду грішників. Подбайте про напій з “плоду виноградини”, як велів наш Господь. Без сумніву, Він та Його учні вживали легке вино і, звичайно, ми вважаємо більш властивішим символом. Та оскільки наш Господь ставив за умову не вино, а “плід виноградини”, ми не бачимо причини для жодного заперечення проти процідженого соку з кип’ячених родзинок, які і є сушеним виноградом. Немає сумніву, що це такий самий “плід виноградини”, як і вино.
Ми не нав’язуємо цей напій нікому, кому сумління підказує вживати вино. Ми лише пригадуємо всім, що наші обставини, клімат, звички і т.п. дуже відрізняються від того, що було в ранній Церкві, і ми дуже сумніваємося, чи наш Господь хотів би, щоб ми символізували Його кров багатьма тими сильними винами, що є сьогодні – особливо з огляду на те, що дехто зі святих може мати успадковані слабкості тіла, котрі через одне скуштування можуть перетворитися у велику спокусу. “Судіть про те, щоб не давати братові спотикання”. Якщо сумління велить вживати вино, то виберіть слабке вино, або суміш невеликої кількості вина з соком родзинок.
Пам’яткова служба повинна бути дуже простою – перш за все це пора спільності. Поставте посередині зібраних стіл для хліба та вина. Після пісні один з братів може кількома влучними словами виразити ціль служби і про-читати кілька віршів з Писання на цю тему. Тоді інший може подякувати за Хліб Життя, зламане тіло нашого Господа, після чого прісний хліб (або печиво на соді, якщо зручніше) може передаватися всім учасникам спільності. Тут можуть бути доречними кілька слів про Хліб Життя або цитата з ДОСЛІДЖЕННЯ ПИСАННЯ, 6 том, розділ 11. Тоді може бути принесена молитва подяки за “чашу” і за дорогоцінну кров, символізовану в ній, і чаша “плоду виноградини” може бути передана всім. Тут є нагода для кількох слів про дорогоцінну кров. Але уникайте на цьому зібранні дискусій. Як би не було властиво в інших випадках ревно боротися за віру, – це не той випадок. Це є зібрання для спільності та єдності з Господом, нашим Відкупителем і присутнім Царем. Якщо видно, що хтось хоче сперечатися, хай він скаже своє, але хай інші стримаються від дискусії, щоб святі хвилини особливої єдності з Ним (які Господь призначив для нашого благословення) не були затьмарені.
Ті, що святкують Пам’ятку з відкритим, щирим серцем, отримують велике і відживляюче благословення, і для цього добре мати моменти тиші посеред служіння, коли ніхто не говоритиме вголос і коли серця всіх можуть дуже близько наблизитися до Господа – в усвідомленні Його любові, колишньої і теперішньої, у відновленні складеної присяги бути Його вірними послідовниками до самої смерті, у роздумах, як та присяга виконувалася чи порушувалася протягом минулого року, і в поновленому рішенні бігти з терпеливістю по нагороду співспадкоємства з нашим Господом, до якої ми запрошені.
Надзвичайно властивою піснею для закінчення Пам’ятки є № 276 в наших пісенниках. І немає сумніву, що нам стане ще радісніше від усвідомлення, що по всіх кінцях землі ті, що мають таку ж дорогоцінну віру, святкують ту саму велику Жертву, думають про того ж милосердного Господа, отримують потіху і заохочення через ті самі великі і цінні обітниці, вирішують з ласки того ж милосердного Царя виконувати більшу службу і складати більшу жертву в службі Йому і в службі Його народу, і завершують тою ж піснею хвали і прославлення.
“Крізь століття я дивлюся
На Голгофський хрест страждань,
Де Спаситель всього людства
Помирав без нарікань”.
Про першу Вечерю написано: “Заспівавши, вони вийшли”. Зробімо те ж саме. Хай кожен йде до свого дому з повним серцем. Ми радимо в цьому випадку уникнути звичних прощань, поширених і властивих після зібрання, і всяких звичних заміток і думок. Таким чином ми можемо продовжити нашу спільність і єдність з Господом. Майте Його перед очима протягом всього наступного дня. Слухайте гамір натовпу проти Невинного. Дивіться, як Його звинувачують єрусалимські священики. Дивіться, як Він стоїть перед Іродом і його вояками. Дивіться, як Його вдягають в царський одяг на посміховище і коронують терниною, а тоді б’ють і плюють.
Дивіться, як Його розпинають як злочинця, як дорікають тими ж милосердними ділами, які Він робив – “Він спасав інших, Себе ж Він не може спасти”. Пам’ятайте, що Він міг спасти Себе, що Він міг попросити і отримати більше, ніж “дванадцять легіонів ангелів” для Свого визволення і захисту; що Він міг знищити Своїх ворогів та наклепників, а не вмирати за них; і що наша надія воскресіння і вічного життя залежить від Його добровільного принесення Себе як нашої Викупної Ціни. Роздуми про Його любов до нас і до всіх обов’язково зроблять нас сильнішими Його послідовниками, щоб витримувати більші труднощі як добрі воїни хреста. Тож думайте про Того, Хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішників, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх в теперішнім легкім вашім горі, дозволенім для вашого випробування і виховання, яке, якщо вірно його перенести, принесе для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги.