ПОКОРА – СКЛАДОВА СПРАВЖНЬОЇ ВІДВАГИ

“Не будь мудрий у власних очах, бійся Господа та ухиляйся від злого” (Притчі 3: 7).

Ніщо не є таким небезпечним для Божої дитини, як самовпевненість. Вона заважає реформувати серце, не дає бути справді корисним іншим і, передусім, корисним у Божій службі, бо Слово каже: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать” (Як. 4: 6). Святе Письмо скрізь робить переконливим факт, що той, хто хоче бути в згоді з Богом, мусить бути покірним. Господь обдаровує благословеннями покірних, лагідних, охочих вчитися. Ісус сказав: “Блаженні лагідні” (Мт. 5: 5). Апостол навчає: “Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Петр. 5: 6).
Боже Слово звертає увагу на факт, що Ісус був лагідним та скромним (Мт. 11: 29, 30). Ця покірність розуму та серця у багатьох відношеннях була таємницею Його успіху. Коли б Він не був покірним, Він не здобув би славного становища, до якого був звеличений.
Існує видимий контраст між Ісусом та сатаною. Один думав, як звеличити себе, інший – як упокоритися (Іс. 14: 13, 14; Фил. 2: 8). Сатана сказав: “Я піднесусь вище інших ангелів, я буду, як Всевишній, я буду мати владу, як Він. Я би показав ангелам велику мудрість, коли б я мав контроль над справами”. Інспірований цим злим духом, сатана запрагнув показати, що він може.
Святе Письмо дає нам зрозуміти, що нестримне бажання сатани вирізнятися було ключем до його падіння. Амбіція – добра річ, та тільки тоді, коли спирається на покору. Будь-який дух, який не поважає Божу Мудрість, є справді безглуздям.
Дух сатани був духом честолюбства та пихи. Бог уже високо привілеював його, як приналежного до одного з найвищих рангів ангелів, та він не вдовольнився своїми великими почестями та благословеннями, а прагнув здобути ще більший вплив та владу, ніж та, яку Богу було угодно йому дати. Це протизаконне прагнення здобути владу привело його не тільки до бунту проти Божественного Правління, але й до того, щоб стати “душогубом” (Ів. 8: 44) наших прабатьків, щоб здобути контроль над ними – мету своєї амбіції.
Яким короткозорим був противник, подумавши перевершити Єгову, звеличитися і збудувати конкуруюче Царство! Скоро безглуздя сатани стане явним. Коли прийде властивий у Господа час, Той, Хто упокорився, слухняний волі Отця, буде піднятий до царської влади та повноважень, до становища по правиці Отця в Царстві Вселеної. Натомість той, хто намагався узурпувати, буде зв’язаний і цілковито знищений.

СПОЧАТКУ ПОКОРА, ПОТІМ ЗВЕЛИЧЕННЯ

Наш Господь Ісус, на відміну від сатани, обрав інший шлях. Замість того, щоб спробувати вжити Свою владу, Він мав найвищу повагу до Єгови. Він сказав: “Твою волю чинити, мій Боже, Я хочу” (Пс. 40: 9). Ісус дотримувався шляху покори в присутності Одвічного, і Отець провадив Його так, як ніколи не провадив би, коли б Той мав самовдоволений дух. Під проводом Отця Він упокорив Себе. Він “навчився послуху з того, що вистраждав був” (Євр. 5: 8), і після Своєї смерті та воскресіння отримав нагороду Божественної природи. Він став Спадкоємцем усіх ласкавих обітниць Божого Слова, “наслідником всього” (Євр. 1: 2).
Ці два знаменні приклади дають лекцію, яка справляє велике враження. Вони показують нам, що копіювання честолюбної та самовдоволеної поведінки сатани віддалить нас від Бога. Ми повинні розуміти Мудрість Бога і підкорятися цілковито Його волі. Якщо ми ходимо слухняно слідами Учителя, ми здобудемо славу та честь із нашим Господом.
Мудрість Бога є дурістю в людей. Люди в цьому світі слухаються тільки власного розуму. Часом вони хваляться цим, кажучи: “Я маю свої власні думки”. Ми всі переконуємося, що те, що ми знаємо, зовсім незначне і зазвичай зовсім неправильне. Досвід – чудовий вчитель.
Уроки, завчені в Школі Христа, – це здебільшого уроки покори, яка надзвичайно потрібна учням у цій школі. Життєва стежка настільки вузька, що той, хто любить широкий, показний шлях, не захоче ходити вузьким. Господь дозволяє самовдоволеним повернути убік. Навіть якщо вони почали йти Його шляхом, то їм дозволено мандрувати за власними безглуздими хибними переконаннями. Якщо ж вони далі триматимуться цього шляху, то він заведе їх до знищення.

МУДРІСТЬ ЦЬОГО СВІТУ Є ДУРОЩАМИ В БОГА

Коли ж мова йде про світ, то всі люди, чи то вони живуть у християнських землях, чи в язичницьких, повинні прийти до знання Правди (1 Тим. 2: 3, 4). Це знання не буде теоретичним, бо людство буде приведене до нього через практичний досвід. Насправді весь світ здобуває сьогодні великий урок. Коли Нова Епоха буде запроваджена, і Правда стане зрозумілою, людство усвідомить, яким безглуздим воно було. Люди побачать, яким нерозумним була більша частина їхнього шляху: “І загине мудрість премудрих” (Іс. 29: 14).
Людству буде прикро усвідомити, які незграбні зусилля воно робило в різних напрямках. Коли б науковці та філософи, якщо їх запитати про Бога, відповіли: “Ми не знаємо”, їх можна було би поважати за чесність. Та вони хваляться геологією, еволюцією і т. п., претендують на знання про всі таємниці Всесвіту. Як соромно їм буде, коли вони зіткнуться з фактами! Для них буде суворим покаранням збагнути, якими безглуздими вони були, і дізнатися, що інші поінформовані про їхні безумства.
Справді шляхетна душа відчуває себе покірною на межі незнаного, вдячно приймаючи Божественне Об’явлення про свою природу, походження, долю і т. д., терпеливо чекає на сприятливий у Господа час, щоб повніше зрозуміти всі таємниці Його дивовижної благодаті.
Можемо тільки уявити собі, як деякі великі теологи, що навчали з такою впевненістю про те, чого вони не знають і що суперечить Біблії, почуватимуться ніяково, коли дізнаються Правду. До деякої міри це вже відповідає дійсності. Вони соромляться вчень Кальвіна і багатьох теорій минулого. Однак вони далі тримаються вірувань номінального християнства, хоча приховують це. Відповідно, з таким станом серця вони чинять зовсім малий поступ.

R5186 (1913 р.)