ВИПРОБУВАННЯ ВІРИ АВРААМА
1 Мойсея 22: 1-13

“Бо Я милості хочу, а не жертви, і Богопізнання більше від цілопалень” (Осії 6: 6).

Сьогоднішнє дослідження говорить про одну з причин, чому Авраам був названий “отцем усім нам [хто з віри]”. Ціле його життя, як воно змальоване в Біблії, було життям віри, життям довір’я до Бога, упевненістю в Божественних обітницях. Однак кінцеве випробування, яке ми розглядаємо сьогодні, було жахливо суворим і показало, що той, хто був підданий випробуванню, відповідав дуже високому критерію – Божественному і людському. Очевидно, віра Авраама, як минали роки його знайомства з Богом, ставала щораз міцнішою. Ця віра, описана в нашій лекції, була такою величезною, що вражає нас. Тільки особа, дуже близько знайома зі Всемогутнім, повна співчуття і довіри, могла витримати таке випробування.
Воно прийшло через Божественний наказ Авраамові взяти свого сина, єдинака Ісака, у якому зосереджувалися обітниці, і принести його в жертву Богу на горі Морія. Щоб оцінити справу, ми повинні пам’ятати, що Авраам у той час мав 125 років і що Ісак був сином, який, як сказав Господь, мав бути шляхом до всіх обіцяних благословень.
Тепер нам треба повернутися назад і згадати, як за багато років до народження Ісака Авраам упродовж чотирнадцяти років думав, що Ізмаїл, можливо, буде шляхом до Божих благословень. Але повернемося ще назад і згадаємо про той довгий час перед народженням Ізмаїла, коли Авраам мандрував, як подорожній, і сподівався виконання Божої Обітниці, аж врешті дізнався, що його дружина неплідна, не здатна народжувати дітей. І от тепер, через пів століття чекання та сподівань, чи ж то можливо, щоб Бог зажадав від нього пожертвувати всім, щоб продемонструвати його відданість, його віру? Можливо. Наказ був однозначний. Це не вигадка. Це не нашіптування ворожки чи чарівника. Це не сон.
Для людини з характером Авраама Божественний наказ означав негайний послух. Авраам почав діяти. “Зробіть усе те, що Він вам скаже”. Наготувавши все до подорожі, він якийсь час ішов у супроводі слуг. Тоді, залишивши їх, Авраам та Ісак попрямували на вершину гори Морія, яка багато століть по тому, за часів Соломона, стала місцем для Храму. Той самий скелястий виступ, на якому, правдоподібно, був зв’язаний Ісак, тепер став місцезнаходженням Мідного Жертовника.
Недавно, відвідуючи Єрусалим, ми з великим зацікавленням приглядалися цьому виступу, роздумуючи над Мудрістю Бога, що послала Авраама на те саме місце, яке Він визначив заздалегідь, щоб на ньому знаходився Храм. Виступ оточений металевою огорожею, його можна оглянути, та не можна до нього торкатися. Посередині нього є отвір, у який, як каже передання, стікав надлишок крові жертв, відводячи її кудись убік.
Добре пам’ятаємо, як подробиці нинішнього дослідження промайнули в той час перед нашими очима! Поважний старець, Авраам, у супроводі свого відданого сина, спадкоємця обітниць, добре обізнаного з ними, прийшов на це місце. Розклавши дрова, батько тремтячими губами, але з рішучістю в серці, розповів синові про Божественний наказ. Тоді він приніс свого сина в жертву, хоча ніж, занесений над ним, не завдав смертельного удару. Перед лицем Небес жертва була складена, і рука вчасно зупинилася, як пояснює апостол: “З мертвих... тим і прийняв його в образі” (Євр. 11: 19, Кул.).

ПОЗАОБРАЗ ЦЬОГО

Згадані події далеких часів мали свій вплив на цих дійових осіб, та для Божого народу, просвіченого Святим Духом, вони мають ще ширше значення. Ми вже бачили, що Авраам виступає образом Всемогутнього, Ісак – образом Христа, Голови і Тіла. Отже, перед нами позаобраз. Небесний Отець із готовністю приніс у жертву Свого Сина за нас, за гріхи всього світу: “Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся”. “Бог... дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”, щоб у ньому всі земні племена отримали благословення.
Проте велика жертва Сина з боку Бога не означала вічну смерть Сина – знищення. Вона означала лише те, що Христос повинен померти для земних інтересів, надій, сподівань та амбіцій, повинен бути зачатий Святим Духом до нових надій, нових сподівань, нових амбіцій і нових умов за завісою.
Тому Бог не залишив Свого Сина в смерті, коли Той з готовністю віддав Себе в жертву за всіх нас, ані не залишив Його у людському стані жертви. Він підняв нашого Господа з мертвих (на третій день) до слави, яку Він мав у Отця ще перед тим, як світ постав, і дав Йому ще більшу славу, вище ангелів і “усякого уряду, і влади,.. і всякого ймення”. У цьому ми маємо позаобраз жертвоприношення Авраамом Ісака.

“КОЛИ ТІЛЬКИ РАЗОМ ІЗ НИМ МИ ТЕРПИМО”

Та позаобраз містить у собі щось ще більше. У Своєму провидінні Бог постановив, що Ісус повинен бути Головою Церкви, Його Тіла. Ось чому страждання Христа, які дісталися Ісусові, Голові, і закінчилися майже дев’ятнадцять століть тому, були тільки частиною страждань позаобразного Ісака. Апостол каже: “А ви, браття, діти обітниці за Ісаком” (Гал. 4: 28).
Церква, яку Бог кличе зі світу від Дня П’ятидесятниці, зобов’язана показати свою відданість, вірність і право на участь у Першому Воскресінні, уподоблюючись Христовій смерті. “Коли тільки разом із Ним ми терпимо” (як Його члени), “щоб разом із Ним і прославитись” (як Його члени). Чаша страждань і безчестя, яку Отець дав Йому, була випробуванням Його вірності та відданості. Ту саму чашу Він передав Своїм послідовникам, кажучи: “Пийте з неї всі”, наслідуйте Мій приклад, показуючи свою любов і відданість Богу та Його справі до самої смерті.
Господь Ісус пильнує Свої вівці, і про це Він виразно сказав Сам. Коли Він докорив Савлу з Тарсу за смерть св. Степана і за утискування Церкви, то промовив: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?” Савло ніколи не бачив Ісуса особисто в плоті, щоб переслідувати Його, та все, що було зроблено найменшому з Його учнів, було зроблено Ісусові. Це далі є правдою і буде правдою до того часу, поки Тіло Христа, яким є вибрана Церква, не буде завершене і прославлене. Тим часом той, хто завдасть шкоди одному з найменших Господніх малих або подасть кухоль зимної води одному з найменших цих, робить це самому Господу Слави.

БАРАН У ГУЩАВИНІ

Коли Бог через ангела стримав руку Авраама від принесення в жертву життя його сина, замість нього в жертву був принесений баран, що заплутався в гущавині. Ось так баран, принесений у жертву, став символом Насіння Авраама і вказівкою на ту частину процесу, завдяки якій відбудеться примирення Божественної справедливості заради всіх земних племен, щоб дати дозвіл на їх благословення Месіанським Царством.
Ми повинні пам’ятати, що ця сама думка переважала в подальших Божих стосунках з Ізраїлем. Для цього забивали Пасхальне Ягня, і його кров, покроплена образно, вказувала на факт, що спасіння Церкви Первородних в Євангельському віці можливе тільки через забитого Агнця, “Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере”. Схожим чином жертви за гріх та жертви цілопалень в Ізраїлі свідчили про потребу у викупній праці, як передумові будь-яких благословень для Ізраїлю, або ж через нього для інших народів, племен та язиків.
Серед численних уроків, які християни можуть засвоїти з випробувань віри Авраама, є наступні:
(1) Потреба в смерті Того, через Кого благословення остаточно прийдуть на все людство. Коли б Ісус не помер за наші гріхи, не було би жодного їхнього скасування. Отже, не було би жодного воскресіння з мертвих, і така річ як смерть була би чимось більшим, ніж сон. Вона означала би зникнення.
(2) Будьмо певні, що коли б Ісус не виконав вірно Своєї частини угоди і не віддав Свого життя, Він не мав би частки у величному завершенні і звеличенні до Божественної природи. Св. Павло стверджує це, кажучи, що Він був вірний до самої смерті, “і то смерті хресної... Тому й [завдяки тому] Бог повищив Його” (Фил. 2: 8, 9).
(3) Ми повинні пам’ятати, що це саме правило стосується всієї Церкви. Недостатньо посвятити своє життя. Ми повинні показати нашу відданість та вірність у тому, як ми віддаємо його, як ми беремо хрест, як ми п’ємо Його чашу, як ми занурені у Його смерть. Тільки такі матимуть частку в Престолі Слави Месії. “Коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом із Ним! А коли терпимо, то будемо разом також царювати”.

R5180 (1913 р.)