КОШТ УЧНІВСТВА

“Коли нас лихословлять, ми благословляємо; як нас переслідують, ми терпимо” (1 Коринтян 4: 12).

Оскільки Бог є Любов, то найвищим ідеалом досконалості, який Він дав Своєму народові, є критерій Любові. Неможливо уявити собі вищого критерію ніж цей, ані більш важкого для здобуття. Це особлива прикмета, без якої ніхто не здобуде нагороди високого поклику Бога в Ісусі Христі. Цей відбиток досконалості був помітний на нашому Господі. Він прагнув виконувати волю Отця в усьому навіть ціною власного життя, віддаючи його за тих, хто з причини гріха Адама був під вироком смерті.
Проте наш Господь не потребував бігти до цієї позначки досконалої любові, бо Він завжди був досконалим – “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників” (Євр. 7: 26). Церква, навпаки, з природи є недосконалою, спадково деградованою, але ми обмилися від усіх плям провин у крові Агнця. Цієї позначки досконалої любові ми досягаємо поступово. Спочатку ми здобуваємо досконалість намірів серця, а тоді переходимо крізь випробування, які кристалізують наш характер у праведності. У всіх цих випробуваннях та труднощах ми повинні продемонструвати, що коли б наш фізичний організм був досконалий, ми б завжди виконували святу Божу волю.
Коли ми бачимо цю рису любові в нашому Господі Ісусі, ми оцінюємо її, хоча при цьому розуміємо, що ми не досягаємо критерію, якого вимагає Бог. Тим не менше, наше велике бажання – мати досконалу любов до всього, що відповідає волі Бога. Після здобуття досконалих намірів серця випробування вже не полягає в досягненні цієї позначки, а в тому, щоб стояти біля неї, доки наш характер не кристалізується. Як каже апостол Павло: “Все подолавши, встояти” (Еф. 6: 13, Дерк.). Ми не можемо перевершити досконалу любов, бо ніхто не може зробити більше, ніж виявити повне бажання, щоб у ньому виконалася Божа воля. Ніхто не може зробити більше, скільки б він не прожив ще – п’ять чи п’ятдесят років. Досконала любов є позначкою, до якої треба прямувати, і неможливо дійти до вищого критерію.
Коли хтось стоїть біля позначки Любові, його випробування стають щораз більшими. Ми зазнаємо труднощів, часом досить банальних, які спокушують нас до злоби, заздрості, гніву та суперечок. Якщо ці випробування нас здолають і позбавлять стану досконалої любові, ми втратимо нагороду, за якою біжимо (Фил. 3: 14). Той, хто відпадає, може потрапити до Великої Громади для розвитку, та коли б він втратив усю любов, він піде на Другу Смерть. В обох цих випадках особа віддаляється від позначки досконалої Любові – єдиного критерію тих, хто прагне бути в Царстві і брати участь у славних речах, які Бог зберіг для тих, хто любить Його понад усе.

ДОБРОТА ТА ДОБРОЗИЧЛИВІСТЬ – ПРИКМЕТИ БОЖОГО НАРОДУ

Наш Господь хоче бачити у Своїх послідовниках схильність долати слабості та нахили деградованого стану і йти Його слідами. Про Нього написано: “Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклад, щоб пішли ми слідами Його... Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно, а коли Він страждав, не погрожував” (1 Петр. 2: 21-23). Зазнати лихослів’я означає виглядати негідним, зазнати ганьби, усних образ. Природна тенденція усіх – обурюватися несправедливістю, віддавати злом за зло, відплачувати тим самим і, якщо можливо, навіть більшим. Це природна схильність, адже ми знаходимося в деградованому стані, наш розум розбалансований.
Вчення нашого Господа цілком суперечить такому духу лихослів’я. Скільки б нас не лихословили, ми не повинні лихословити у відповідь; скільки б нас не переслідували, ми не повинні переслідувати у відповідь. Такий Закон Нового Створіння. Замість того, щоб лихословити у відповідь, ми повинні благословити. Це не означає, що коли хтось скаже про нас погане, ми повинні промовити: “Нехай Бог благословить тебе”. Просто, якщо ця особа має труднощі і потребує допомоги, ми повинні забути про те, що вона вчинила нам, і бути готовими допомогти їй так, як будь-кому іншому.
Дух доброти і зичливості повинен бути духом Господнього народу. Ми повинні благословити тих, хто нас лихословить і переслідує, роблячи їм добро і пояснюючи, якщо можливо, обставини, які вони, мабуть, зрозуміли неправильно. Ми повинні благословити їх, допомагаючи, якщо трапиться нагода, вибратися з темряви у світло.
Наша віра дуже зміцниться, якщо ми будемо дивитися на шлях нашого Господа і бачити схожість Його труднощів з нашими. Він сам і Його апостоли зазнали переслідувань з боку представників юдейського дому віри. Увесь юдейський народ вважав себе Божим народом, і наш Господь вважав їх Своїми, як написано в Івана 1: 11. Та коли Він “прийшов до Своїх”, вони Його не прийняли, а переслідували і навіть розіп’яли. Згодом вони переслідували Його апостолів та їхніх послідовників. Мабуть, цей дім віри мав монополію на переслідування. Увесь Євангельський вік ті, які називали себе Божим народом, переслідували інших. Католики і протестанти переслідували одні одних, а також юдеїв, Божий вибраний народ. Більшість переслідувачів називала себе Божим народом і навіть справді думала, що ним є.
Переслідування сьогодні є такого ж роду. Вони походять від тих, хто називає себе Господнім народом. Відповідно, є біблійний вірш, який говорить: “Ваші брати, що ненавидять вас і проганяють вас за ймення Моє, говорять: «Нехай явить Себе в Славі Господь, і ми подивимося на втіху вашу». Але вони будуть посоромлені” (Іс. 66: 5, Гиж.). Цей вираз стосується також членів наших сімей, які не погоджуються з Правдою. Отже, будь-які переслідування, які походять від членів наших сімей, є переважно з боку тих, які називають себе християнами. Як правило, їхня опозиція не є з особистих міркувань, а з причини якоїсь доктринальної речі, яку вони бачать у іншому світлі, аніж ті, кого вони переслідують.
Господній народ повинен із більшим розумінням відноситись до тих, хто може бути його переслідувачем. Ми пригадуємо випадки, де переслідування відбувалося з переконанням, що переслідувачі виконують Божу волю. Ті, які переслідували Господа Ісуса, до певної міри не знали, що вони роблять. У Діях Ап. 3: 17 св. Петро каже: “А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомості, як і ваші начальники”. А св. Павло говорить: “Коли б бо пізнали були, то не розп’яли б вони Господа слави” (1 Кор. 2: 8). Коли Савло з Тарсу переслідував св. Степана та інших з ранньої Церкви, він дійсно думав, що виконує службу Богу, як сам про це згодом розповів (Дії 26: 9-11).

ЛОЯЛЬНІСТЬ ПРАВДІ ВИКЛИКАЄ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ

Тих, хто був вірний Божій Правді, виганяли з “синагог” протягом усього Євангельського віку. Людські віровчення стали бар’єрами, які відгородили кожного, хто розумів Боже Слово. Був час, коли багатьох відлучали від церкви як єретиків з причини їхнього сумління. Одним із таких був Мігель Сервет, християнський брат, до жахливої смерті на вогнищі якого був причетний Жан Кальвін. Такий спосіб поведінки буквально виконав біблійний вірш, який говорить: “Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові” (Ів. 16: 2).
Особи, які несли службу в синагогах, не завжди були поганими людьми, але вони помилялися, як Савло з Тарсу, який вкидав чоловіків та жінок до в’язниць (Дії 8: 3). Ті самі умови існують сьогодні. Темрява ненавидить світло. Коли хтось здобуває світло Божого Слова, йому кажуть: “Якщо хочеш залишатися з нами, більше не говори про ці речі”. Таким чином, відданих Богу силоміць виганяють зі синагог.
У наші дні є певна особливість, якої не було в інші дні. Божественний План настільки чудовий, що в його світлі ми бачимо, як інші перебувають у темряві. Голос Бога, голос сумління, голос поінформованості кличе Божий народ вийти з Вавилону, що хибно представляє Божий характер, План та Боже Слово. Замість почуття помсти ми повинні мати співчуття до наших ворогів – не разом із ними, а, власне, до них. Ми повинні розуміти, що з ними переважно є так, як було з юдеями за днів нашого Господа, які, коли б знали, що вони роблять, то соромилися б своєї поведінки.
Нинішні переслідування відрізняються від переслідувань у будь-якому іншому періоді історії. Багатьох вірних послідовників Господа осуджують та лихословлять за відданість Божому Слову. Проте слова нашого Господа запевняють нас, що тих, хто вірний Йому, неминуче будуть лихословити, як лихословили Його. Маючи в розумі Його слова, ми не повинні дивуватися, коли проти Його вірних послідовників висувають фальшиві звинувачення та інсинуації, залежно від того, наскільки їх знають як Його слуг.
Господня пересторога про те, що люди “будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене” (Мт. 5: 11), не означає, що ті, хто обмовляє справжнього християнина, будуть казати: “Ми це робимо заради Христа, бо ти один з Його послідовників”. Ми ніколи не чули, щоб когось так переслідували, тому наш Господь не мав на увазі таку поведінку. Очевидно, Господь хотів сказати, що якби не відданість Божому Слову, то Його послідовників, які, як і Він, були шановані, помірковані, правдиві, чесні, порядні, повні духа здорового розуму, високо поважали б релігійні особи з імені. Відомі церковники ненавидять їх за те, що вони вірно вказують на популярні неправди, ненавидять їх за відданість Правді.

ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО – ТЕСТ ДЛЯ ХРИСТИЯН

Ці умови є тестом для прихильників церковництва щодо вимог Золотого Правила. Тому коли вони лихословлять через злобу, ненависть, незгоди та протистояння, вони засуджують себе згідно з цим правилом, бо добре знають, що інші не хочуть, щоб про них говорили погане – чи то поголоски, чи сфабриковану брехню, чи зі злих намірів.
Ці умови є також тестом для всіх із Господнього народу, щоб переконатися, чи вони готові стерпіти ці переслідування та опозицію охоче, як частковий кошт приналежності до учнів Христа. Якщо під тиском вони будуть лихословити у відповідь, ображати і зводити наклепи, то тим самим продемонструють, що вони негідні мати місце в Царстві. Якщо, з іншого боку, вони приймуть ці уроки терпляче та покірно, то зможуть розвинути характер, більш схожий на характер свого Відкупителя, і стати більш достойними мати з Ним участь у майбутній славі.
Вираз нашого Господа “Ви – сіль землі” можна цілком слушно застосувати до тих послідовників Господа, які прислухаються до Його вчень та виховують у собі подобу Його характеру. Як сіль корисна, щоб запобігти гниттю, так і вплив цих вірних має запобіжну дію. Під час Першого Приходу світ був у стані, який, очевидно, тільки пришвидшував виродження та псування, хоча був готовий до сприйняття запобіжного впливу, що поширювався від членів Тіла Христа. Цей вплив далі помітний у так званому християнстві.
Тож навіть сьогодні, коли справді посвячених віруючих у великого Відкупителя, за загальним визнанням, небагато, сіль вчень Спасителя далі має широкий вплив на світ. Без неї, безумовно, зіпсуття та повний крах прийшли б вже давно. Не дивлячись на це, ми бачимо на кожному кроці дію надзвичайно аморальних та корумпованих впливів; і чим ширший наш кругозір і більш широка інформація, тим більше ми усвідомлюємо правдивість цього твердження. Коли останній член Тіла Христа перейде за завісу солі не стане. Тоді все швидко охопить зіпсуття, і наслідком буде великий час утиску, якого не було, відколи існують люди (Мт. 24: 21; Дан. 12: 1).
Святе Письмо звертає увагу на факт, що посвячений народ Господа настільки відданий Йому, що у всіх його стражданнях Він страждає з ним (Іс. 63: 9). Коли Савло з Тарсу переслідував ранню Церкву, наш Господь промовив до нього в дорозі до Дамаску і сказав: “«Савле, Савле, чому ти МЕНЕ переслідуєш?» А він запитав: «Хто Ти, Пане?» А Той: «Я Ісус, що Його переслідуєш ти»” (Дії 9: 4, 5). Савло не переслідував прославленого Спасителя безпосередньо, але він переслідував послідовників Ісуса – не Нові Створіння, а плоть. Оскільки відтоді наш Господь приймає плоть Своїх послідовників як власну, про Церкву сказано, що вона доповнює позосталі страждання Христа (Кол. 1: 24).
На протязі Євангельського віку світ був сліпим до факту, що він переслідує Церкву Христа, тих, кого Бог обрав бути співспадкоємцями з Господом Ісусом Христом (Рим. 8: 17). Коли згодом людям розплющаться очі, вони зрозуміють, що наробили, і їм буде дуже соромно за свою поведінку. Коли Савло з Тарсу побачив, що він боровся з Богом, весь його життєвий шлях змінився.

ПОЗАОБРАЗНЕ СПАЛЕННЯ ЗА ТАБОРОМ

Як наш Господь постраждав у плоті, так само повинні постраждати члени Церкви, Його Тіло (Еф. 1: 22, 23). Св. Петро нагадує нам, що ми повинні цього сподіватися: “Отож, коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою” (1 Петр. 4: 1). Але страждає плоть, а не Нове Створіння. І коли ми страждаємо в плоті, ми розвиваємося в дусі.
У Пс. 44: 23 читаємо: “Нас побивають за Тебе щоденно, пораховано нас, як овечок жертовних”. Св. Павло показує, що цей вираз є пророчим і стосується всього членства в Христі, якого наш Господь Ісус є Головою (Рим. 8: 36). День, про який є згадка, – це Євангельський вік (2 Кор. 6: 2), позаобразний День Примирення. Як в образному Дні Примирення складали образні жертви, так весь Євангельський вік складаються позаобразні “кращі жертви” (Євр. 9: 23; 13: 11-13). Ці “кращі жертви” почалися з нашого Господа і продовжуються у випадку Його Тіла, яким є Церква.
Позаобразне жертвування почалося в той час, коли наш Господь посвятився, що означало повне підкорення Його життя Богу, щоб Отець вжив Його так, як вважав за потрібне і як могло вказати провидіння Отця. Церква йде слідом за Ним. Наше посвячення полягає в тому, щоб бути мертвими для світу, земних надій, цілей та амбіцій. У випадку нашого Господа, бачимо, жертовна смерть означала не тільки віддавання фізичних сил під час зцілень, навчання і т. п., але й містила страждання через спротив тих, хто був поряд. Навіть від членів Своєї сім’ї Він зазнав насмішок. Ось так Ісус помирав щодня.
Наскільки ми вірні нашому Небесному Отцю та умовам нашого посвячення, настільки ми будемо мати схожі випробування. Вірність нашій угоді жертви принесе протистояння з боку світу, плоті та диявола. Особливо ж нас будуть переслідувати ті християни, які не настільки розвинуті, щоб оцінювати речі з правильного погляду.
Св. Павло, говорячи про себе, каже, що він умирав щоденно (1 Кор. 15: 31). Цей вираз стосується всіх, хто віддає своє життя в Господній службі. Часом це втрата фізичних сил, часом – удар від тих, хто кривдить нас, ранить, завдає болю своїм язиком. В образі такі труднощі були представлені паленням плоті за табором, у місці, яке зображувало стан вигнання.
Світ буде висміювати вірних слуг Господа, як про це Він сказав наперед (Мт. 24: 9; Ів. 16: 1-3). Ніхто не оцінюватиме їхньої поведінки повного посвячення виконувати волю Отця, бо для світу вона здається безглуздою. Це догана. Наш Господь сказав: “Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його” (Ів. 3: 20).
Бути вірним до смерті – частина угоди жертви. У деяких випадках смерть може настати рано, в інших – пізно. Св. Степан був вірним до смерті, яка в його християнському випробуванні настала рано. Св. Петро також був вірним, та смерть спіткала його після того, як він прожив довге життя. Обітниця для переможця звучить: “Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя” (Об. 2: 10). “А коли терпимо, то будемо разом також царювати” (2 Тим. 2: 12).

R5172 (1913 р.)