СПОКІЙНО ПИЛЬНУЮЧИ СВОЇХ СПРАВ

«Благаємо ж, браття,.. пильно дбати жити спокійно, займатися своїми справами» (1 Сол. 4: 10, 11).
Є спокій, пов’язаний з млявістю та лінощами, але зовсім інше, мабуть, має на увазі апостол в нашому вірші, бо в іншому місці він нагадує: «у старанні не лінуйтеся» (Рим. 12: 11, УБТ). Є ще інший спокій, який характерний для миру, – самовладання, протилежне нервуванню, неврівноваженості та легковажності. Власне цей стан, на нашу думку, має на увазі апостол. Господній народ повинен учитися мати добре збалансований розум. Таке самовладання не є характерним для більшості людей, тому є чимось, чого треба вчитися і добиватися. Ми є в школі Христа, щоб вчити ці уроки.
Бажаний спокій представляє благодаті Святого Духа – покору, доброту, терпеливість та братню доброзичливість. Хоча ми повинні «духом палати, служити Господеві» (Рим. 12: 11), ми повинні також бути слухняними вказівкам Святого Духа в покорі, спокої та любові. Ми повинні намагатися належно сприймати життєві справи і не дозволяти дріб’язковим речам виводити нас з рівноваги. Цей шлях, якщо ним вірно йти, веде до появи спокою духа.
Займатися своїми справами – дуже важливий урок, якого треба вчитися. Дійсно, кожний християнин зауважить, як багато клопотів у світі виникає із взаємного втручання в справи. Труднощі виникають з того, що втягнуті в них одна або обидві особи не спромоглися зайнятися лише своїми справами. Деякі люди завжди намагаються шукати помилки в інших; їм здається, що вони уповноважені виправити весь світ. Ніде в Біблії ми не знаходимо таких повноважень.
Людина, яка втручається не в своє діло, це особа, яка непрохано займається чужими справами, до яких, власне кажучи, вона не має ніякого відношення. Інколи їй здається, що її обов’язок – давати поради, критикувати, виясняти, дорікати та винуватити інших. Золоте Правило стане великою допомогою у вирішенні того, хто, в якому випадку і які має обов’язки. Ця заповідь Господа забороняє будь-що на зразок втручання в чужі справи. Кожен член Нового Створіння повинен виховувати власне сумління, щоб уміти розрізняти між братньою любов’ю і втручанням в справи, і повинен, наскільки це від нього залежить, вчитися застосовувати правила справедливості та любові до кожного вчинку, слова та думки.
Коли є справа, в якій ми особисто зацікавлені, ми не будемо займатись справами інших людей, а будемо переживати за неї – якщо приділяємо їй достатньо уваги. Буває час, місце і обставини, які, за словами Біблії, є відповідні для виправлення, докору тощо. Батько може виправляти дитину; вчитель – учня. Для котрогось з батьків не є втручанням в справи знати про все, що відбувається в домі, і давати розпорядження, так само як для вчителя – бути в курсі шкільних справ. Однак ніколи не слід забувати про особисті права членів сім’ї або шкільного колективу. Власник дому і прислуга є під тим самим правилом, що й батьки та діти, учитель та учні.
Один з найбільших уроків життя, якого слід навчитися, полягає в тому, що той, хто витрачає багато часу на виправлення інших, навіть якщо це робиться належно і добре, схильний забувати про себе. Перший обов’язок – привести себе у відповідність з Божественним порядком і тримати себе в такому стані.

ВТРУЧАННЯ В ЧУЖІ СПРАВИ – ДОКАЗ НЕВІРИ

Щоб берегти себе в Божій Любові, ми повинні розвивати плоди та благодаті Святого Духа. Немало є таких, котрі можуть в ученій формі говорити про ці якості, але котрі, судячи зі всього, не в змозі належно застосувати своє знання до щоденних життєвих справ. Вони, здається, не в силах збагнути, де саме слід вжити в своєму житті покору, доброту та любов. В деяких речах ми можемо краще навчити інших прикладом, аніж повчанням. Якщо в незначних життєвих справах ми показуємо, що нами керують принципи справедливості та любові, і якщо у випробуванні ми виявляємо покору, доброту та інші плоди Духа, наш вплив у напрямку добра вельми збільшиться.
Життєві спостереження ведуть до переконання, що майже половина людства втручається в чужі справи і що багато клопотів виникає з цієї слабості. Здається, що майже в кожній сім’ї є хтось – можливо, чоловік або дружина, або дитина, – хто зловживає добротою та великодушністю інших і заправляє домом. Переважно в таких випадках діється багато несправедливості. Ті, хто так поводиться, часто намагаються виправдовувати свою поведінку словами: «Коли б я не взяв це в свої руки, то нічого б не вийшло». Такі навіть не здогадуються, що вони втручаються в справи інших.
Такий спосіб поведінки показує брак віри в Бога. Ми повинні робити те, що повинні, а решту слід залишити Господу. Є люди, які в майбутньому виявлять, що вони багато втратили, бо не підкорялися Божественному порядку. Той з Господнього народу, хто практикує несправедливість, не робить поступу як Нове Створіння. Незалежно від того, хто топче права інших – чоловік, дружина чи дитина, – такий шлях суперечить Божественному Закону і духу Любові. Одного дня вони збагнуть, що зробили велику помилку (Кол. 3: 18-21).
Голова дому та сім’ї має відповідальність, яку повинен усвідомлювати і яку має обов’язок виявляти. Але він повинен це робити з любов’ю, дбаючи про добро та привілеї тих, кого він веде. Відповідальність чоловіка в домі, отже, означає повинність, яку Божественний Закон поклав на нього і яка часто вимагає жертви свого часу та прав в інтересах сім’ї. Його обов’язок – виконувати цю відповідальність (Еф. 5: 25-33; 6: 4).
Святе Письмо також описує властиве місце матері в сім’ї. Це благородне становище. Але кожна жінка, яка узурпує місце глави дому, неминуче чинить шкоду собі та найкращим інтересам своєї сім’ї, навіть якщо якийсь час може здатися, що вона має успіх на цьому хибному шляху (1 Петр. 3: 1-6).
Багато хто виявляє нетерпеливість та невдячність в стосунку до членів своєї сім’ї, але для сторонніх є прикладом уміння триматися. Важко збагнути як вони виправдовують свою поведінку, особливо коли пригадаємо собі, що вони мають особливу відповідальність перед сім’єю за розумову та фізичну підтримку. Кожен, хто хоче отримати схвалення від Бога, повинен стежити за своєю поведінкою – не лише стосовно світу та братів, але й стосовно членів своєї власної сім’ї, – щоб бути переконаним, що він займається своїми справами в кожному сенсі цього слова.

R5167, (1913 р.)