СМЕРТЬ І ВОСКРЕСІННЯ

Смерть – це не сон, це знищення. Мертві тіла розкладаються, бо в них відбувається процес знищення. Ми кажемо, що починається процес омертвіння, тобто руйнування тканин продовжується доти, доки все, що мало життя в тому тілі, не загине. Цей процес розкладання притаманний і для людей, і для тварин, а також він відбувається в рослинному світі. Як говорить Писання: “Бо доля людських синів і доля звірини – однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один подих, і нема над твариною вищості людям... Все до місця одного йде: все постало із пороху, і вернеться все знов до пороху” (Екл. 3: 19, 20).
Здається, дуже мало людей усвідомлюють, що означає вираз “душа”. Біблія вчить, що людина Є душею, а не що вона МАЄ душу. У Бутті 2: 7 ми читаємо: “І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею”. Боже Слово говорить і про людину, і про тварину як про душу (дивіться 4 М. 31: 28). Тіло, душа й дух поєднуються в живому організмі.
Собака має тіло, собака має життя – животворний елемент, а крім цього життєвого елементу й організму собака має особистість. Кожна тварина має власні радощі й печалі, і, якою б вона не була, ці речі становлять її досвід, через який собака може себе розпізнати.
Так само є з людською істотою. Є тіло і є життєвий елемент, поєднання яких дає душу. Її досвід – її домашнє життя, її освіта, її оточення, її подорожі, її фінанси, її приватні справи – все складає її особистість. Це не її тіло, а її душа має весь цей досвід. Як дві собаки із різним досвідом будуть мати абсолютно різну особистість, так і людські істоти. Всякі різноманітні життєві події впливають на те, щоб робити їх щасливими або нещасними, вченими або невченими, мудрими або немудрими.

ЯКУ ПЕРЕВАГУ В СМЕРТІ МАЄ ЛЮДИНА?

Яка різниця між тваринною душею і людською душею? Людська душа має вищий склад тіла й розуму, що робить її особистістю вищого рівня. І вона не тільки має кращий розум через Божественне призначення, але вона не була створена як нижча тварина, щоб вмерти через короткий період часу. Людина була створена жити вічно.
В Едені людина отримала вирок смерті як покарання за непослух. Весь людський рід народився в умираючому стані. Кожна людська істота отримує іскру життя від батьків, без якої тіло повернулося б до пороху. Коли людина помирає, її особистість, яка є результатом її спадкових і внутріутробних впливів у поєднанні з її досвідом, гине, бо вона не може існувати без тіла. Як говорить Писання: “Того дня щезають помисли його», бо «немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості” (Пс. 146: 4,; Екл. 9: 5, 10).
Тоді виникає питання: Чи людина вмирає в такому ж значенні, як вмирає нижче створіння? Ми відповідаємо, що коли йдеться про людину, то вона була б такою ж мертвою, як тварина, якби Бог не передбачив спосіб, через який людство матиме майбутнє життя. Бог збирається відновити до життя не тіло, а душу, яка по мерла. Душа, яка померла, це душа, яка була відкуплена Ісусом (Пс. 49: 15).
Через воскресіння Бог запланував показати Свою любов до світу. Написано: “Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина” (Гал. 4: 4), “що дав Самого Себе на викуп за всіх” (1 Тим. 2: 6) – “заради кожної людини” (Євр. 2: 9, Вб.). Кожна людина або вже є в смерті, або іде туди, і якби не було передбачене відкуплення, то не було б ніякого воскресіння. Тож Апостол Павло пояснює, що “смерть-бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку” (1 Кор. 15: 21-23).
Це оживлення буде воскресінням мертвих – не тих часток матерії, які пішли на підживу дерева, а тоді через його плоди стали частиною іншого організму, але воскресіння істоти – душі. У воскресінні “Бог йому тіло дає, як захоче” (1 Кор. 15: 38). Для окремої особи немає значення, які частки складають її нове тіло. Те, у чому вона зацікавлена, – це воскресіння її душі – її істоти, її особистості. Це відновлення є першорядною частиною воскресіння. Бог дав запевнення, що Він може відновити людство, і ми, що віримо Його Слову, не вважаємо людину мертвою в тому ж значенні, як є тварини. Навпаки, ми даємо тварині піти в забуття, але ми думаємо про людину. У випадку наших мертвих ми будимо спогади, згадку про тіло, яке представляло дорогу нам особу. Наша віра запевнює нас, що особистість не щезає, бо вона матиме воскресіння. Шана, яку ми виявляємо до наших дорогих друзів і коханих на їхніх могилах, показує нашу віру в їх майбутнє життя через воскресіння мертвих.

АДАМОВА СМЕРТЬ НАЗВАНА В ПИСАННІ СНОМ

У Писанні Бог дав зрозуміти, що мертві сплять. Оскільки Він Той, Хто має Силу й Ціль підняти мертвих, Він може говорити про них таким чином. Їх тіла справді пішли в порох, але як особистості вони знані для Бога. Підняття людей із мертвих і повернення їм назад тих самих думок, які вони мали перед смертю, буде колосальною працею, яку може звершити тільки Мудрість і Сила Всемогутнього Бога. Тільки ті, які довіряють Божим обітницям, можуть говорити про своїх рідних як про тих, що сплять у смерті.
Писання говорить про Стародавніх Гідних як про тих, що сплять. Ми читаємо, що “спочив Давид з батьками своїми” (1 Цар. 2: 10). Те саме говориться про всіх царів Ізраїлю, добрих і поганих. Святий Степан, убитий камінням, “спочив” (Дії 7: 60). Апостол Павло говорить: “Так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним... Ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, – ми не попередимо [передувати – йти перед] покійних... Перше воскреснуть умерлі в Христі” (1 Сол. 4: 14-16).
Вранці того славного Дня, коли Сонце Праведності підніметься з лікуванням у Його проміннях, все, що Бог обіцяв на той блаженний час, справдиться (Мал. 4: 2). Тим часом, мертві чекають того Дня, протягом якого “всі, хто в гробах, – Його голос почують [голос Сина Людського], і повиходять” (Ів. 5: 28, 29). Отож у цьому значенні ми говоримо про мертвих як про тих, що сплять. Сам наш Господь вживав це слово, говорячи про Лазаря. Він сказав: “Лазар заснув”. Коли своєю відповіддю учні показали, що не розуміють, Ісус сказав їм виразно: “Умер Лазар” (Ів. 11: 11-14).

НЕБЕСНА ЧАСТИНА ВОСКРЕСІННЯ

З однієї точки зору все людство засинає, щоб чекати на ранок великого Тисячолітнього Дня, коли встане Сонце Праведності. Воскресіння прийде до кожного члена людського роду, але як немає двох осіб, які були би на однаковому рівні деградації, то деякі піднімуться швидше, ніж інші. Здається, Писання вказує, що буде кілька класів у воскресінні. Одне з них назване “Перше Воскресіння”, тобто головне, найважливіше. Воно включатиме тих, які мають бути разом із нашим Господом на Його Престолі. “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6).
Цей опис виключає Велику Громаду й стосується тільки Малої Черідки, “учасників Божественної природи” (2 Петр. 1: 4). Ймовірно, інші Біблійні вірші показують нам, що клас Великої Громади отримає духовну досконалість у своєму воскресінні, а тому ми можемо вважати їх воскресіння другим – другим по порядку, по славі й по перевазі. Ці два класи становлять “Церкву первороджених, на небі написаних” (Євр. 12: 23).
Різниця між ними полягає тільки в тому, що Мала Черідка з ревністю йшла вперед і виконувала ті обов’язки й привілеї, які бачила, тоді як Велика Громада була менш ревною та менш вірною в жертві, хоча вони радше зазнали б смерті, ніж зреклися б Господа або Його Правди.
Ця різниця показана в образному влаштуванні Нової Угоди. Як рід Левія був покликаний з-посеред Ізраїлю для особливої праці, так Церква Первороджених покликана з-посеред людства як прообразні левити. Священицький рід Ізраїлю був поділений на два класи, священиків і левитів, і так само Церква складається з двох класів. Із них тільки ті, хто “має повну перемогу” (Рим. 8: 37, Хом.), стануть “учасниками Божественної природи” і матимуть першість. Велика Громада не отримає цієї честі.
Ми не спроможні розпізнати, хто є ті, що мають “повну перемогу”. Велика Громада ототожнюється з Малою Черідкою і тут на землі, і також на небі. Обидва класи є із “Первороджених”. Як говорить Апостол Яків, ми – “якийсь первопочин творів Його” (Як. 1: 18).
Щоб проілюструвати цю думку, гляньмо на грядку полуниці: ці ягоди належать до перших плодів сезону, однак навіть серед них ми бачимо, що деякі ягоди дозрівають швидше від решти врожаю. Ці ранньостиглі ягоди можна назвати першоплодами із першоплодів. Так само є з Малою Черідкою.

ЗЕМНА ЧАСТИНА ВОСКРЕСІННЯ

У Писанні згадується і третій клас вірних Божих слуг. Багато з них названі по імені в Посланні до Євреїв. Ми маємо на увазі Стародавніх Гідних, які жили і були вірними до приходу нашого Спасителя. Вони не мали можливості йти слідами нашого Господа, а тому не мали “високого поклику”. Про них сказано, що вони мають отримати “краще воскресіння”, ніж решта людства (Євр. 11: 35) – краще не в значенні приналежності до духовного рівня, а в тому значенні, що це буде миттєвим підняттям до людської досконалості, тоді як решта людей потребуватиме тисячу років, протягом яких вони мають поступово повертатися до першого стану, втраченого Адамом.
На початку царювання Христа Стародавні Гідні вийдуть досконалими людськими істотами (розумово й фізично), щоб їх тіла відповідали їхньому моральному розвитку. Якщо вони мали шрами, то вони їх більше не матимуть; якщо вони мали пороки, то вони зникнуть. Нам не легко уявити собі досконалу людину, бо ми ніколи такої не бачили, а нас оточують різні рівні недосконалості. Але ми знаємо, що досконала людська істота матиме досконалу форму, риси, голос, зір, слух, смак і всі інші органи, як і розум.
В останню чергу “люди зосталі” вийдуть “кожен у своєму порядку” (1 Кор. 15: 23). Їх пробудження просто виведе їх із могили в тому стані, в якому вони в неї потрапили, бо в могилі “немає ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості” (Екл. 9: 10). Це пробудження не є воскресінням, а лише підготовчим кроком до нього. Грецьке слово, перекладене як “воскресіння” – це анастасіс, і воно буквально означає “підняття знову”. Адам упав, і з того часу “весь світ лежить у злі” – буквально “у злому” (1 Ів. 5: 19). Тому тим поновним підняттям є повернення до досконалості, втраченої в Едені. Для світу людей воскресіння є Реституцією (Дії 3: 1-21).
Протягом тисячі років царювання Месії воскресіння світу буде в процесі. Ця праця не буде виконуватися безпосередньо Отцем, а буде доручена Господу Ісусу (Ів. 5: 28, 29), і потребуватиме цілої тисячі років для свого довершення. При кінці того Тисячолітнього царювання світ людей буде досконалим, як був Адам при своєму створенні. Усяке Боже діло є досконалим (5 М. 32: 4; 1 М. 1: 31).
Як вже говорилося, Стародавні Гідні в нагороду за свою віру в Бога отримають краще воскресіння, ніж інші люди. Решта людства вийде практично в тому ж стані, в якому померла. Вони не знатимуть нічого більше і нічого менше, ніж тоді, коли вони померли. Їх особистість буде такою ж. Щодо їх тіл, то ми не можемо припустити, що вони будуть досконалими, бо якби люди таким чином поверталися зі смерті, то вони не впізнавали б один одного. Якби всі поверталися в одному кольорі, або якби всі мали однаковий вид рис, то їх не впізнавали би. Із іншого боку вони не вийдуть, задихаючись, або кусками, якщо вони були розірвані на шматки вибухом, або якщо їх з’їли тварини, а такими, якими вони були за часу їх звичного здоров’я.
Люди розрізняють один одного за певними фізичними рисами, як і за розумовими й моральними особливостями. Якби при воскресінні людина отримала досконалу форму або правильно збалансований розум, вона не впізнала би себе, вийшовши з гробу. Її думки були б іншими. Не було б нічого, по чому пам'ять могла б ідентифікувати її. Людство буде підняте з гробу в стані, згаданому нашим Господом, коли Він сказав до чоловіка із сухою рукою:
“«Простягни свою руку!» – Той так зробив, – і рука його стала здорова” (Лк. 6: 10), – здорова не в повному значенні цього слова, але достатньо, щоб мати новий початок у новому житті.

СОРОМ І ГАНЬБА БУДУТЬ ЗНИЩЕНІ ПРОТЯГОМ ТИСЯЧОЛІТТЯ

Спаситель робить примирення за гріхи людства саме з ціллю дати людям випробування на життя, можливість показати, чи за сприятливих умов Тисячолітнього Царства вони виберуть праведність і життя, чи неправедність і вічну смерть. Писання дає зрозуміти те, що буде досить багато сорому й ганьби, які відповідно супроводжуватимуть тих, хто не прийде до повної згоди з Богом (Дан. 12: 2).
Протягом тисячі років випробування дуже багато людей очистяться від цього сорому й ганьби. Тож можна припустити, що з часом сором поступово зникне й ганьба пропаде. Ілюстрацію цього ми бачимо у випадку Савла з Тарсу. Коли він довідався, що боровся проти Бога, йому було дуже соромно за те все, що він робив. Поступово виявляючи свою вірність Богові, він очищав себе від того сорому й ганьби. Відвага й ревність апостола Павла в служінні Господу компенсувала те, що він робив несвідомо як Савло з Тарсу. Тому його сором минувся.
Світ буде прокидатися з мертвих у цьому стані сорому й ганьби. Але поступово слухняні підніматимуться з цього стану до першої досконалості образу Бога. А от свідомо неслухняні не піднімуться. Вони опускатимуться нижче, доки нарешті не підуть на вічне знищення, або, як говорить Апостол Петро: “Вони, немов звірина нерозумна... в тлінні своїм будуть знищені” (2 Петр. 2: 12).
У першому приході наш Господь робив більшість Своїх зцілень у Суботній день, ось так показуючи наперед працю зцілення, яку Він проводитиме для світу у велику позаобразну Суботу – у Тисячолітті. Людство вийде з гробів, вільне від свого попереднього осуду, з людськими тілами в належному стані, так що їх друзі впізнають їх, як і раніше, але вони матимуть слабкості – фізичні, розумові й моральні.
Бог передбачив усе необхідне для воскресіння людства – не тільки Викупну ціну, але й Христове Посередницьке Царство. Піднімаючі впливи наступаючого Віку будуть доступні для кожного члена людського роду: малого чи великого, багатого чи бідного. Але їхнє прийняття чи відкинення, а також швидкість їхнього розвитку залежатиме від їх особистої зацікавленості в цій справі. Ті, хто відмовлятиметься розвиватися і хто не виявлятиме бажання розвиватися, будуть знищені в Другій Смерті.
Немає жодної підстави, на якій ті, хто не буде розвиватися, мали б можливість жити безконечно. Та сама Справедливість, яка стверджує, що тільки ті, котрі є в досконалій згоді з Богом, матимуть вічне життя, не дозволить жити вічно тим, хто продовжуватиме бути недосконалим. Такі особи своїм ставленням показуватимуть, що вони не є в згоді з праведністю, а тому будуть справедливо віднесені до злих. Про таких написано: “Безбожних усіх Він понищить” (Пс. 145: 20).

R5166 (1913 р.)