УГОДА З БОГОМ ОБОВ’ЯЗКОВА ДЛЯ ВІЧНОГО ЖИТТЯ

Бог не перебуває у відносинах угоди з дикими тваринами, бо для них Він не приготував жодних обітниць, хоча в цілому подбав про їхні потреби. Натомість дізнаємося, що з усіма Своїми інтелігентними створіннями Він має угоду, тобто домовленість: доки вони будуть виконувати Його волю, доти матимуть життя. Порушивши цей порядок, грішні ангели були відкинені, “збережені у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня” (Юди 1: 6), щоб отримати остаточне покарання. Адам і Єва, проявивши непослух, теж порушили цю угоду і потрапили під вирок смерті: “Вони заповіта Мого порушили, мов той Адам, вони там Мене зрадили” (Ос. 6: 7).
Після провини Адама світ у жодному значенні слова не є у відносинах угоди з Богом. Навпаки, люди є далекі, чужі, приходьки (Еф. 2: 11-13). Бог частково повернув Авраама до відносин угоди, але не повністю. Для народу Ізраїлю Він дав певні обітниці у вигляді Угоди Закону, щоб кожний, хто дотримуватиметься цієї Угоди, показав, що він заслуговує на Боже благословення, обіцяне Аврааму, що через нього всі племена землі повинні отримати благословення (1 М. 12: 3).
Угода Закону була дана юдейському народові; Мойсей був посередником, бо неможливо було укласти Угоду з Ізраїлем безпосередньо. Хоча ізраїльтяни не могли дотримуватися цієї Угоди через успадковані слабкості плоті, проте вона принесла їм значну міру благословення, на що звертає увагу св. Павло (Рим. 7: 7). Хоча вона підняла Ізраїль над деградацією, в яку опускалися погани, тим не менше, вона не принесла благословення, якого вони так прагнули. Вона не забрала кари смерті, не дала їм життя.
У ясному світлі, яке тепер сяє на Божий народ, ми бачимо, що Угода Закону була тільки образом кращої Угоди, яка буде укладена з Ізраїлем після прославлення Церкви Христа; що Мойсей був тільки образом кращого Посередника; що жертви Закону були тільки образами “кращих жертв”, згаданих у Євр. 9: 23; що їхнє священство було образом Царського Священства Євангельського віку (Євр. 7: 27).
У Святому Письмі слова “угода” і “обітниця” вживаються як синоніми. Діти Ізраїлю знаходилися під Авраамовою Угодою задовго до того, як вони увійшли під Угоду Закону. Вони все ще є під цими Угодами. Св. Павло каже: “Не відкинув Бог народа Свого, що його перше знав” (Рим. 11: 2). Тоді він продовжує, кажучи, що після зібрання Вибраної Церкви з-посеред поган, Божа милість повернеться до Ізраїлю, бо вони далі улюблені заради батьків. Батьки Ізраїлю – це патріархи Авраам, Ісак та Яків. Тому юдеї знаходяться під Авраамовою Угодою (Рим. 11: 25-28).

ВІДНОСИНИ УГОДИ ІЗРАЇЛЮ ДАЛІ АКТУАЛЬНІ

Фактичні відносини угоди – це цілковито визнані відносини: не просто запропоновані чи висунуті, а досягнуті. Коли Ізраїль наблизився до гори Сінай, Бог запропонував укласти угоду з ними. Коли все було готове, Угоду укладено через Мойсея, посередника. Праця посередництва була подвійною: перша частина – кроплення Закону, що представляло задоволення Справедливості; друга частина – кроплення людей, що представляло приведення їх до відносин угоди з Богом. У той час Угода була повністю укладена і з тих пір залишається в дії (2 М. 24: 3-8).
Бог укладав угоду з ізраїльтянами, яка мала тривати століттями. Однак вона діяла тільки один рік. Протягом першого року народ був у злагоді з Богом, однак у кінці цього часу скасування гріхів припинялося, бо кров тельців та козлів не може забрати гріха. Весь порядок був тільки образним. У кінці першого року запроваджувався День Примирення, коли складали жертви на наступний рік. Факт, що жертви Дня Примирення повторювали з року на рік, показує, що вони діяли тільки рік часу і ніколи насправді не забирали гріха (Євр. 10: 1-4).
Після Дня Примирення народ складав різні жертви. Деякі з них, очевидно, зображували тих, які віддавали себе в поклонінні Богу, показуючи, що вони прагнуть чинити волю Єгови. Інші жертви були жертвами за гріх і показували, що особи, які поклонялися Богу, розуміли, що їх поведінка містила певну міру свідомого гріха. Вимоги Угоди Закону були настільки строгими, що тільки один юдей, Господь Ісус Христос, міг виконати їх. Чому? Тому що Він був досконалий, а Закон є мірою повної спроможності досконалої людини.
Те, що ізраїльтяни були у відносинах Угоди з Богом через Мойсея, посередника їх Угоди, свідчать слова Мойсея: “І Він оголосив перед вами заповіта Свого, що наказав вам чинити, Десять Заповідей” (5 М. 4: 13). Отже, юдей зв’язаний Законом, поки він живе (Рим. 7: 1). Хоча Угода Закону не мала бути вічною постановою для юдея, все ж єдиними, які могли вийти з-під неї, є ті, які увійшли в Христа. Решта не може її позбутися. Але надходять дні, коли Господь Бог укладе Нову Угоду з ними через нового Посередника, Христа, Який допоможе їм виконувати Закон задовільним чином і звільнитися від лиховісних рис їхньої Угоди.
При кінці вавилонського полону пророк Даниїл попросив Господа пояснити пророцтва, які стосувалися його народу. Відповідь на його молитву наведена детально: “Сімдесят років-тижнів призначено для твого народу та для міста твоєї святині, аж поки переступ буде докінчений, і міра гріха буде повна, аж поки вина буде спокутувана, і вічна правда приведена, аж поки будуть потверджені видіння й пророк, і щоб помазати Святеє Святих” (Дан. 9: 24-27).
Для ретельного вивчення цього пророцтва відсилаємо читача до “Викладів Святого Письма”, Том ІІ, розділ ІІІ. Усі ці речі мали відбутися протягом згаданих сімдесяти тижнів. З усього цього періоду часу, бачимо, сімдесятий тиждень був найважливішим, бо був тижнем, під час якого Месія мав підтвердити Угоду. У розділі ІІІ ми показали, що цей тиждень почався в жовтні 29 р. н. е. і закінчився в жовтні 36 р. н. е. – тривав від початку служіння нашого Господа до навернення Корнилія, першого поганина, який отримав Святий Дух.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ УГОДИ ОДНОГО ТИЖНЯ

Під час цього періоду семи років Бог дарував юдеям особливу милість. На початку цього тижня років наш Господь у тридцятилітньому віці віддав Себе Богу як жертва. Це віддавання було першою рисою праці позаобразного Дня Примирення і відповідало жертві тельця в образі. Наш Господь поклав початок позаобразним жертвам, як про це каже св. Павло: “Потому сказав: «Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже». Відміняє Він перше, щоб друге поставити” (Євр. 10: 9). Наш Господь тоді почав відміняти образ, щоб поставити позаобраз. Це було потрібне як для початку праці з позаобразним тельцем, так і для завершення її, щоб Він, так би мовити, міг зайняти Своє місце як позаобразний Мойсей. Це Він зробив після Своєї смерті на хресті.
Багато інших рис праці позаобразного Дня Примирення ще не завершені. Частиною цього Примирення мало бути те, що Первосвященик приніс у жертву Господнього козла, вніс його кров до Святого Святих і покропив нею там. Вихід Первосвященика, визнання гріхів народу над козлом відпущення та благословення народу – це також частина Його праці в День Примирення. Під час Свого служіння наш Господь виконав різні риси цих образів. На Голгофі Його праця жертвування Самого Себе закінчилася, після чого було показане Божественне прийняття цієї жертви.
Слова пророка, що посередині тижня Месія припинить жертву та жертву хлібну, означали, що в той час наш Господь мав припинити дієвість образної праці для Ізраїлю як народу, і народ дійсно був позбавлений Божественної милості тоді, коли розп’яв Його. За кілька днів до Своєї смерті наш Господь сказав: “Ось ваш дім залишається порожній для вас” (Мт. 23: 38). Це відкинення символічно було показане в той час, коли завіса храму роздерлася надвоє зверху донизу, що свідчило радше про розрив, аніж про відчинення.
Відкинення юдейського народу не вказує на кінець їхньої Угоди Закону. Церква Христа, якій дано привілей розуміти глибокі речі Божого Духа, бачить, що дієвість образних жертв, які складали постійно, з року в рік, закінчилася зі смертю нашого Господа; що відтоді вони як народ не мали Божественної милості, а єдиними, хто з тих пір мав милість, були ті, які перейшли з Мойсея в Христа. Образні жертви тривали до часу, коли Христос помер, адже Ісус сам був під Законом, відповідну частину якого виконав, а жодна риса Закону не може проминути не виконавшись (Мт. 5: 17, 18).
Після вознесіння нашого Господа з’явилася можливість проводити більшу працю, ніж коли-небудь раніше. Завдяки Господньому благословенню тисячі юдеїв були зібрані до євангельської клуні буквально за кілька днів. Наш Господь припинив працю в загальнонаціональному масштабі, натомість дав більшу нагоду юдеям особисто. Тільки п’ять сотень юдеїв повірили в Ісуса перед Його смертю, після чого до них долучилися тисячі (1 Кор. 15: 6; Дії 2: 41). Ще три з половиною роки після смерті нашого Господа Бог не визнавав поган, бо сказав, що дасть сімдесят тижнів юдеям, тому не дозволяв, щоб милість прийшла до поган, доки цей період часу не вичерпався.
Коли вичерпалися сімдесят тижнів-років, виділені Ізраїлю, Євангеліє вирушило до поган, щоб вибрати з-поміж них “люд... для Ймення Його” (Дії 15: 13-18). Під час Євангельського віку відбувається позаобразна праця Примирення. Наш Господь вже приніс позаобразного тельця як жертву Самого Себе. Від П’ятидесятниці він приносить в жертву позаобразного козла – клас Церкви. Ця праця проводиться вже понад тисячу вісімсот років. Як тільки вона закінчиться, кров буде внесена у Святеє Святих, щоб покропити віко і “очистити [вчинити примирення за] весь народ”, як було показано в образі.

УГОДА ЖЕРТВИ

Авраамова Угода в такому вигляді, в якому її дано Аврааму, є завершеною угодою, умови якої охоплюють все людство, бо в ній сказано: “І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі” (1 М. 12: 3; 28: 14). Її обітниця є для НАСІННЯ: (1) Ісуса; (2) Христа, Голови і Тіла; (3) земного насіння через них. Її умови поширюються на всіх, хто має віру Авраама. Божа обітниця полягала в тому, що благословення прийде для всіх племен землі. Ця обітниця була підтверджена клятвою з боку Бога, щоб двома незмінними речами – клятвою та обітницею Бога – спадкоємці обітниці були переконані у її виконанні (Євр. 6: 13-18).
Насіння Авраама, яке повинно благословити всі племена землі, має бути духовним Насінням. Та оскільки Авраам і його потомки були тілесними людьми, єдиний шлях, яким вони могли стати духовним Насінням, був через жертву земної природи і здобуття духовної. Нагода скласти цю жертву була спочатку дана нашому Господу Ісусу. Через виконання Своєї угоди жертви Він став Головою Насіння, яке має принести благословення (Пс. 50: 5; 40: 8-11).
Під час Євангельського віку Єгова вибирає членів цього духовного Насіння, щоб вони віддавали своє людське життя та земні інтереси і здобули духовну природу. Вибір цього Насіння був працею Євангельського віку. Незабаром все воно буде зібране, і почнеться праця благословення буквального насіння, через яке це благословення остаточно пошириться на всі народи, у міру того як вони прийматимуть Божественну милість.
Церква завжди буде у відносинах Угоди з Отцем. Факт, що Він називає її синами, означає, що вони пов’язані з Ним (Ів. 1: 12). Кожний батько є у відносинах угоди зі своїми дітьми, а вони – з ним. Кожна дитина несе відповідальність перед своїм батьком, а батько – перед дитиною. Той факт, що Бог прийняв Господа Ісуса і Церкву як синів (Євр. 3: 6), означає, що вони є у відносинах угоди з Ним. Св. Павло каже: “Ми діти Божі. А коли діти, то й спадкоємці” (Рим. 8: 16, 17). Його вислів не тільки бере до уваги такі відносини, але й підтверджує їх, бо сини мають право на те, про що батько подбав для своїх дітей.
Усі голодні і спрагнені праведності (Мт. 5: 6), чия душа лине до Бога, як “той олень до водних потоків” (Пс. 42: 2), хто, знайшовши Його, посвятився Йому, отримали помазання Святим Духом, який свідчить їхньому духу, що вони Божі сини (Рим. 8: 14-16). Як помазані сини, вони можуть виявляти в собі риси, на які заслуговують справжні сини, – відданість, запал, енергійність, розважливість, вірність, слухняність.
Щоправда, до цієї угоди жертви прикладаються певні умови, існують певні вимоги, яких обов’язково потрібно дотримуватися. Усі повинні стати учасниками страждань Христа, якщо вони хочуть мати участь з Ним у майбутній славі. При цьому розпорядження щодо виконання нашого контракту є повними у Христі. Тому, якщо ми віддамо себе під Його опіку, ця угода буде вічною для нас, і ми матимемо “незмінні Давидові милості” (Іс. 55: 3).

ВІДНОСИНИ УГОДИ З ЛЮДСТВОМ БУДУТЬ ПЕРЕУСТАНОВЛЕНІ

У Єр. 31: 31-33 читаємо: “Я складу з домом Ізраїлю і з домом Юди Нового Заповіта... по тих днях” (Гиж.). Вираз “тих днях”, розуміємо, стосується “семи часів” покарання Ізраїлю, які Господь обіцяв за ламання його Угоди Закону. Ця Нова Угода повинна бути укладена тільки з Ізраїлем, бо Бог ніколи не мав на меті укладати угоду з поганами. Нова Угода названа так цілком слушно, бо вона займе місце старої Угоди Закону, яку Бог уклав з Ізраїлем і яку той зламав. Коли Ізраїль буде повністю утверджений під своєю Нового Угодою, усі інші народи отримають привілей прийти до цих відносин способом, викладеним у Законі. Увесь світ остаточно отримає благословення через неї.
Нова Угода, отже, повинна бути укладена з тими потомками Авраама, які здатні її прийняти. Оскільки люди не заслуговують на те, щоб увійти безпосередньо у відносини з Богом, ця Угода повинна мати Посередника. Посередником є Господь Ісус Христос і Церква, Його Тіло. Святе Письмо дає зрозуміти, що цей Посередник майже комплектний.
Боже Слово робить різницю між угодою і її посередником. Угода не вступає в дію без повного посередництва. Коли Мойсей посередничав Угоді Закону, він спершу склав жертви; тоді він взяв кров тварин і, розділивши її на дві частини, покропив Книгу Закону і народ (2 М. 24: 4-8; Євр. 9: 19-24). Коли він це зробив, Угода Закону вступила в дію і буде тривати доти, поки не буде заміщена її позаобразом, Новою Угодою.
Посередником Нової Угоди буде Христос. Вже понад тисячу вісімсот років наш Господь складає великі позаобразні жертви Себе і Своєї Церкви. І як тільки Він завершить застосування крові, Він вчинить задоволення за гріхи світу. Цей акт відповідатиме акту, коли Мойсей покропив Книги. Коли Божественна Справедливість прийме цей чин, Посередник позаобразним чином покропить людей, тобто покаже їм, як повернутися до повної згоди з Богом.
Нова Угода почне поглинати стару Угоду Закону одразу, як буде встановлене Царство. Святе Письмо показує, що першими її приймуть Стародавні Гідні. Підняті з мертвих до людської досконалості, вони сформують ядро нового ладу на землі. Наступними за порядком будуть ті, яких знали як християн, але які не посвятилися до смерті, а також юдеї, які посвятилися для Закону, та були засліплені. Поступово світло досягне всіх, хто любить праведність і ненавидить беззаконня. Покроплені від усілякої прихильності до гріха, вони задекларують повну відданість Богу. У властивому часі це світло пошириться на всі племена, народи і язики.

ЗМІНА СЕРЦЯ В ТИСЯЧОЛІТТІ

Пророк Єремія, говорячи про Нову Угоду  (31: 34), каже: “Бо всі будуть знати Мене, від малого їхнього й аж до великого їхнього, каже Господь, бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха”. Гріхи та беззаконня Ізраїлю більше не згадаються. Христос з’явиться за них і задовольнить вимоги за їхні гріхи. Тоді вони будуть такими ж вільними від первісного гріха, як зараз є Євангельська Церква. Примирення з боку Господа Ісуса Христа є достатнім за всіх (1 Ів. 2: 2).
Пророк Єзекіїль розповідає, що в наступному віці серця людей зміняться. Він каже: “Так говорить Господь Бог... І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро, і викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті” (Єз. 36: 22-27). Ця зміна серця це щось зовсім інше, ніж укладення Нової Угоди. Потрібна буде тисяча років, щоб забрати камінне серце в людей і дати їм можливість стояти без Посередника. Той, хто отримає вічне життя, повинен досягти цього стану, бо всі Божі створіння, які хочуть жити вічно, повинні досконало дотримуватись Його Закону.
У Тисячолітті Бог не визнаватиме людей з причини їхньої недосконалості, їхньої слабості. Усі відносини з ними будуть через Посередника, доки вони не будуть приведені до досконалості. У кінці тисячі років вони будуть передані Отцю, бездоганні перед Ним (1 Кор. 15: 24). Тоді Бог прийме їх як синів, спадкоємців земних благословень, які передбачив для людства, – речей, даних Адаму. Мить, коли заслуга Христа буде застосована за світ, буде миттю, коли люди будуть передані Посереднику. Відтоді вони будуть у відносинах угоди з Богом (тільки через Посередника), доки не досягнуть людської досконалості і не прийдуть до цих відносин безпосередньо з Отцем.
Нова Угода триватиме вічно. І якщо правильно казати, що Мойсей був посередником Угоди Закону, так само можемо казати, що Христос буде посередником Нової Угоди. Але як неправильно казати, що Мойсей зараз є Посередником Угоди Закону, адже угода не потребує посередника після посередництва, так само Нова Угода не потребуватиме Посередника після тисячі років. Тим не менше, титул “Посередник” належатиме Христу всю вічність, так само, як особа, яка була суддею, назавжди отримує титул “Суддя”.
У кінці тисячі років, коли Месія виконає Свою працю реституції, Він перестане діяти як Посередник. Але Угода діятиме далі, бо коли б людей позбавити цих відносин із Богом, вони б не мали благословення вічного життя. Це благословення залежить від відносин угоди з Богом. У сприятливих умовах Нової Угоди кожен, хто захоче, матиме можливість стати дитиною Христа, Насінням Авраама.
При завершенні тисячі років охочі та слухняні отримають похвалу: “Добре”, і будуть прийняті як придатні до умов вічного життя на людському рівні. Ті, які виявляться негідними життя, будуть знищені в Другій Смерті.

R5162 (1913 р.)