КАРАЮЧИЙ ХАРАКТЕР БОЖЕСТВЕННОГО ЗАКОНУ

“Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!” (Галат 6: 7).
Апостол Павло, звертаючись до Церкви, наводить принцип Божественного Закону, який стосується не тільки Церкви, але й усіх людей скрізь. Осія висловлює ту саму правду, кажучи, що коли ми сіємо вітер, то пожнемо бурю (Ос. 8: 7). Соломон говорить, що коли ми сіємо неправду, то пожнемо марноту (Притч. 22: 8, Гиж.). Св. Павло каже, що коли ми сіємо скупо, то й пожнемо скупо, а коли сіємо щедро, то й пожнемо щедро (2 Кор. 9: 6). І це справді так, незалежно від того, чи ми сіємо пустий овес чи добірну пшеницю.
Коли йдеться про жнива того, що сіє світ, нам сказано, що “очі Господні на кожному місці, позирають на злих та на добрих” (Притч. 15: 3); що “Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе” (Екл. 12: 14); що “немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться”; що “все, що казали ви потемки, при світлі почується, що ж шептали на вухо в коморах, на дахах [відкрито] проповідане буде” (Лк. 12: 2, 3). Також читаємо: “«Мені помста належить, Я відплачу», – говорить Господь” (Рим. 12: 19).
Коли настане цей час відплати? Тепер, каже пророк Малахія (3: 15), люди “вважають пишних щасливими, і ті, хто вчиняє безбожне, будуються та випробовують Бога, і втікають”. Разом із псалмистом (Пс. 94: 3, 4) ми запитуємо: “Аж доки безбожні, о Господи, аж доки безбожні втішатися будуть,.. доки будуть пишатись злочинці?”. Апостол Павло відповідає, що Господь “визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив” – Христа (Дії 17: 31). І “тоді”, каже пророк Малахія до тих, хто боїться Господа і кого Він обрав як Свої коштовності, “ви знову побачите різне між праведним та нечестивим, між тим, хто Богові служить, та тим, хто не служить Йому” (Мал. 3: 18).
Але, дивіться. Той самий пророк задає навідне питання, над яким усі мали б добре задуматися. Він запитує: “І хто витерпить день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з’явиться? Бо Він, як огонь той у золотаря, і як у пральників луг... «І прибуду до вас Я на суд, і буду свідком швидким проти чарівників, і на перелюбників, і проти тих, хто присягу складає на лжу, і проти тих, хто заплатою наймита тисне, вдову й сироту, хто відхилює право чужинця, Мене ж не боїться», – говорить Господь Саваот” (Мал. 3: 2, 5).
Ці біблійні вірші посилаються на великий суд Господнього Дня – дня утиску, яким має завершитися Євангельська епоха, по-різному змальований як день “гніву”, “помсти”, “відплати” і як “час утиску, якого не було від існування люду”.
Розуміючи, що цей великий суд стосуватиметься світу в цілому – народів, корпорацій і всіх державних, громадських і релігійних організацій людей, і торкатиметься справ усіх осіб, які житимуть у той час, – ми природно запитуємо: де з’являється або де повинна з’явитися караюча справедливість, яка матиме до діла з усіма поколіннями минулого?
Наш Господь відповідає на це запитання, коли каже: “Надходить година, коли всі, хто в гробах, почують голос Його, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння Суду” (Ів. 5: 28, 29). Таким чином, увесь Тисячолітній вік відведений як “день” порахунку, випробування, суду. Під час цього прискіпливого суду відбуватиметься порахунок, та ще й за кожне пусте слово (Мт. 12: 36). Підкоряючись цим судам і навчаючись слухняності, людські маси, які виявлять бажання слухатися, поступово підніматимуться до досконалого існування, а також знання.

ВІДПЛАТА І ПРОЩЕННЯ ГРІХА

Та виникає філософське і важливе питання: наскільки виправдання грішника через віру в дорогоцінну кров Христа та його повне посвячення виконанню Божої волі може заступати шлях Закону, що людина повинна пожати те, що посіяла. Іншими словами, чи новий стосунок до Бога врятує її від сумних жнив посіяного раніше пустого вівса?
Відповідаємо: так, у певному значенні врятує. Справедливим покаранням за всякий гріх є смерть – найсуворіше покарання, яке можливо було винести. І від цього покарання її реабілітує виправдання. Минулі беззаконня та гріхи більше не стають проти неї на суд, вимагаючи справедливого покарання – смерті, адже “блаженні, кому прощені беззаконня, і кому прикриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не порахує гріха” (Рим. 4: 7, 8). Це благословення мають усі, які вірою в жертву Христа за гріх та шляхом посвячення серця і життя службі Богу входять під Одежу Христової Праведності.
Беззаконня (законний вирок) таких осіб залишається в минулому, тобто підлягає прощенню. І хоча наслідки їхніх гріхів, жнива їхніх лиходійств, посіяних ще до того, як вони почали розуміти надзвичайну гріховність гріха або оцінювати Божу милість у Христі, далі болісно нагадують про себе, такі особи переконані, що все це закрите, що Бог не вважає їх такими, якими вони є насправді, а приписує їхні гріхи Христу, Який вже заплатив за їхнє покарання і приписує їм Своє достоїнство. Далі вони отримують запевнення, що Бог подбав про них, щоб одного дня вони могли зцілитися, вилікуватися від вад, завданих їм гріхом, які тепер вважаються “захованими” від Божественних очей.
У випадку Церкви ці гріхи, тобто дійсні вади, повинні бути стерті, коли настануть Часи Реституції, при Другому Приході Христа (Дії 3: 19). Наслідком цього стирання гріха будуть нові тіла, нові істоти, вільні від гріха, недосконалості й усякого наслідку і прояву гріха. У випадку Церкви цей процес очищення та стирання починається в теперішньому житті і завершиться на початку Тисячолітнього Дня (Пс. 46: 5) через участь у Першому Воскресінні.
Часом очищення світу буде весь Тисячолітній вік, тобто “День Суду”, в якому всі, хто прийме Христа і Нову Угоду, зможуть поступово очиститися і зцілитися. У кінці того віку вони, якщо будуть вірні своїм нагодам, будуть представлені Богу як бездоганні та досконалі, не потребуючи жодного подальшого зцілення, ані очищення, бо кожен буде, як Адам, людським образом Божественного Творця – досконалою людиною.
Святе Письмо, а також спостереження переконують нас у тому, що виправдання перед Богом не позбавляє нас від усіх наслідків попередніх провин негайно і без нашої співпраці. Жниво чимось схоже на сіяння; особі, яка кається і отримує прощення, обіцяна благодать для допомоги в битві з успадкованими, а також розвиненими слабостями, тому читаємо (1 Ів. 1: 9): “Він [Бог] вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої”. Під час цього процесу очищення, який іде слідом за оживленим виправданням, посвячений віруючий повинен неминуче постраждати від тих чи інших згубних наслідків колишньої грішної поведінки, пожати відплату за те, що попередньо посіяв. І хоча Господь дуже милосердний до такої особи, Він, як Мудрий Лікар, не шкодуватиме потрібного випробування, щоб викорінити погані пристрасті, які довгий час розвивалися в минулому і зав’язли глибоко.

КАРАЮЧА СПРАВЕДЛИВІСТЬ – ОСНОВА БОЖЕСТВЕННОГО ЗАКОНУ

Тут караючий характер Божественного Закону особливо помітний. Люди часто роблять різницю між законом природи і моральним законом, називаючи один природним, а інший – Божественним. Та сталі принципи обох мають Божественне походження і у своїй діяльності виконують Божественну волю. Обидва діють на основі караючої справедливості. Увесь Божественний Закон чи природи, чи моральної поведінки, є лише дією певних усталених принципів праведності, маючи на меті мир і щастя всіх інтелігентних створінь, що знаходяться під його юрисдикцією. Слухняність цьому Закону винагороджується щастям, натомість втручання в нього приносить покарання.
Якщо ви тримаєте руку над вогнем, вона гріється. Це приємно і приносить задоволення. Та якщо ви встромите руку у вогонь, її обпече, і ви відчуєте біль. Так само закон природи, призначений для нашої зручності та благословення, готовий покарати нас, якщо ми порушуємо його правильне застосування. На додаток він готовий змінювати покарання в міру його порушення.
Якщо ви встромите руку у вогонь на дуже короткий час, її обпалить; якщо потримаєте трохи довше, вона попечеться, а якщо потримаєте ще довше, вона згорить. Якщо готувати їжу на відповідному вогні, в нагороду отримаєте смачну страву, та якщо вогонь буде невідповідний, їжа буде або несмачною або непридатною для вживання. Так само вода, одне з найбільших наших благословень, може стати, якщо нехтувати законом природи, знаряддям смерті та руйнування. Отже, у всіх законах природи ми можемо простежити відплату.
У сфері морального закону є так само. Якщо ви порушуєте принципи праведності, ви спотворюєте образ Бога у вашій істоті. Нечисті думки кладуть надзвичайно виразний відбиток на обличчі, виявляючи темні сторони поганого характеру, тоді як чисті, справедливі і шляхетні думки просвітлюють обличчя, роблячи чистий характер явним для сторонніх спостерігачів. Дія морального закону є такою ж певною та переконливою, як дія природного закону.
Той факт, що відплата (розплата, покарання) часто відстрочується, не раз стає предметом здогадів з боку нерозважних людей, які намарно думають, що можна посіяти пустий овес і ніколи не дочекатися жнив. Окремі особи і навіть цілі народи довгий час наважувалися діяти на основі цього ризикованого та марного припущення, і було би добре, коли б вони хоч зараз прислухалися до застереження апостола: “Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне”.
Дія цього закону найбільше проявляється на класах і народах: по-перше, тому що її очевидність робить її популярною у всьому світі; і, по-друге, тому що її суд неминуче повинен бути ще в теперішньому житті, тому що за гробом нинішній суспільний лад не існуватиме. Побіжний погляд на сторінки історії виявляє факт, що всі народи минулого пожинали болісні жнива і приходили до свого кінця на фоні жахливих сцен. У них був свій початок, свої періоди боротьби, епохи розквіту, після чого “пиха і ситість їжі” приносили заспокоєння від примарної безпеки і відхід від моралі, аж занепад приводив до їхнього падіння. Вони пожинали те, що посіяли.
Так і зараз всі народи світу швидко прямують до найбільш жахливої кризи свого національного існування. У великому часі нечуваного утиску, який вже навіть зараз є неминучим, вони повинні пожати те, що посіяли. Вони сіяли до вітру насіння самолюбства і тепер повинні пожати вихор терору, знищення всілякої законності та порядку, а також державного і громадського устрою.

ДІЯ ЗАКОНУ ВІДПЛАТИ В ОСОБИСТИХ ВИПАДКАХ

Дія цього закону в особистих випадках хоча і не така яскрава, проте не менш переконлива. Кожна прийнята думка, кожна виявлена і розвинена схильність стає складовою частиною особистого характеру, і цей характер, якоюсь мірою м’який на початку життя, з роками стає твердим. Якщо характер розвивався на основі праведності та правди, на основі наявного світла – чи то самого лише сумління, чи також об’явлення – то плід утвердженого, несхибного і шляхетного характеру, на відміну від інших, протилежних, дозріє до блаженних жнив. Якщо ж розвиток був у напрямку розбещеності, самовдоволення і деградації, то покаранням стануть жахливі плоди.
Навіть якщо така особа дармо отримає пробачення через розкаяння та віру у Відкупителя (цілковито звільниться від законного осуду через Христа, Який взяв на Себе Божественно винесену кару, смерть), все ж плоди того, що вона посіяла, явні в її характері. Погані нахили доведеться викорінювати, а правильний характер формувати великим коштом болісного, однак цінного, досвіду, адже Бог справедливий не тільки в тому, щоб пробачити нам наші гріхи, але й щоб очистити нас від усілякої неправедності. Викорінення цих поганих нахилів, пристрастей та смаків, які глибоко вкоренилися і довго були пещені, принесе великий струс для ґрунту, в якому вони росли. При цьому видалення їх і заміна на благодаті Духа буде одночасно болісною і радісною.
Господь, Мудрий Лікар, буде поводитися зі Своїм пацієнтом настільки милосердно і лагідно, наскільки на це дозволить нагальність випадку. Усі побачать, що їм потрібна Його допомога, та жодний пацієнт не підлягатиме подальшому лікуванню без особистої згоди та співпраці. У випадку Церкви це лікування відбувається в теперішньому житті і стосується радше волі, аніж тіла, бо хоча лікування дуже допоможе тілу, Великий Лікар не збирається лікувати ушкоджені тіла, а хоче дати цьому класу досконалі духовні тіла вранці Тисячолітнього Дня. У теперішньому тілі посвячена воля зазнає перетворення і відновлення до досконалої гармонії з волею Бога, розумом Христа. “Переможці” (правдива Церква), переходячи крізь труднощі, очищення, випробування віри та страждання тепер, отримуючи похвалу від Господа, не прийдуть на суд (випробування) Тисячолітнього віку (1 Кор. 11: 32), а будуть разом із Відкупителем, своїм Господом, Царями і Священиками Богу, які судитимуть світ і на основі вимог Нової Угоди (неупереджено) надолужать людям за добро чи зло (1 Кор. 6: 2).

ВИВЧЕННЯ СЕРЦЯ В СУДНОМУ ДНІ

Іншою рисою відплати світу під час Тисячолітнього випробування буде загальний розголос, який тоді отримає збирання врожаю і вчинки минулого. Наш Господь натякнув на це, кажучи: “Немає нічого захованого, що воно не відкриється, ані потаємного, що не виявиться” і т. д. (Мт. 10: 26; Лк. 12: 2, 3). Це також відбудеться природним чином, коли в той день усі, що в гробах, повиходять. Злочинець і його жертва, боржник і кредитор, злодій і роззява, наклепник і потерпілий мають зустрітися лицем в лице, і всі факти, і навіть таємні мотиви, стануть явними. Умовою замирення одного з іншим і зі Суддею буде безсторонність, про що дізнаються всі.
Історія минулого розповість світові про характер численних Неронів, яким доведеться зустрітися з колишніми жертвами своєї лютої жорстокості і відповісти перед ними у світлі нового і розважливого громадського ставлення, яке покаже злочин у всій його жахливій потворності. Справді, такі “збудяться... на наруги, на вічну [євр. olan – тривалу] гидоту” навіть у власних очах, бо як тільки почне проявлятися відновлена людська зрілість, вони ще повніше збагнуть глибину прірви деградації, в яку опустилися. Навіть ласкаве пробачення колишніх скривджених і ображених ближніх стане великим упокоренням. Це справді буде, як згадує Святе Письмо, згортання розпаленого вугілля на голову (Притч. 25: 21, 22; Рим. 12: 20) – настільки великим буде їхній сором та замішання (Єр. 20: 11).
Треба також пам’ятати, що єдиним мірилом суду в оціненні людей у той час буде характер. Жодні фальшиві критерії: багатство, благородна кров, владна аристократія, якими людей часто міряють сьогодні і під мантією яких злі люди знаходять для себе покровительство, не матимуть тоді жодного значення, адже в умовах Нової Епохи люди вийдуть, позбавлені всієї колишньої власності. Вони не матимуть ні багатства, ні влади, і, відповідно, у світлі того Віку не буде жодної можливості похвалитися чимось успадкованим.
Ті самі умови, які викриватимуть злі вчинки минулого життя і даватимуть, через природну дію морального закону, певну міру відплати злочинцям, зроблять явними також добрі вчинки праведних, так що навіть найменша послуга, зроблена іншим (вчинки, які в той час благословили характер доброчинців) отримає визнання і буде оцінена.

ПРИРОДНА ДІЯ ЗАКОНУ ВІДПЛАТИ

Дивлячись так, ми можемо бачити, як цілком природним чином людина зобов’язана пожати пустий овес, який посіяла, навіть якщо вона даром отримає прощення, звільниться від вини і покарання за неї, смерті, і буде законно виправдана через віру в Христа. Вона пожне це не тільки у вигляді труднощів, накопичених через черствість свого характеру (що зробить її кроки до досконалості більш болісними, повільними і вимагатиме суворішого поводження), але й справедливого несхвалення і навіть обурення з боку громадської думки в Тисячолітньому Дні Суду.
Ось такими будуть природні і неминучі наслідки теперішніх поганих вчинків. Однак утіхою для нас буде факт, що цього приниження, хоч би якоюсь мірою, зазнають усі, бо “нема праведного [досконалого] ані одного” (Рим. 3: 10), і всі повинні молитися “прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому”. Це справді буде час, коли всі серця будуть м’якнути і танути. Ось так Господь забере кам’яне серце і дасть усім, хто під Новою Угодою стане Його народом (який був образно представлений в Ізраїлі), серце з плоті на основі Своєї обітниці (Єз. 36: 22-28).
У деяких випадках частину жнив доводиться мати в теперішньому житті, а в інших – в прийдешньому, як наголошує апостол у 1 Тим. 5: 24, 25. Так само добрі вчинки часом проявляються вже тепер, отримуючи належне сприйняття й нагороду. Однак коли б це не було – тепер чи згодом, Господь дає запевнення, що навіть дар у вигляді кухля зимної води одному з Його учнів за те, що він є Його учнем, матиме свою нагороду (Мт. 10: 40-42), настільки прискіпливо Господь звертатиме увагу на характер та вчинки і даватиме відповідну нагороду. Як би там не було, це буде нагорода саме від Нього, бо прийде як природна дія законів відплати.
Злочинець міг мати зовсім мало знання про Бога або й не мати жодного; його труднощі, пов’язані зі спадковістю, могли бути великими, а оточення – дуже несприятливим. Він міг зіткнутися зі справедливою відплатою за свій злочин з боку ближніх, та все ж у відповідному часі він вийде з гробу на [привілеї та нагоди] воскресіння [поступове підняття] через суд [випробування, картання]. Якщо він буде слухняний, то зможе досягти висот досконалості та вічного життя, хоча гріхи минулого можуть створювати під час Віку Суду величезні труднощі в характері.
З іншого боку, хтось може бути моральною людиною, яка “скуштувала доброго Божого Слова та сили майбутнього віку”, стала учасницею духа святості через віру в Христа, та при цьому може дозволити злобі та ворожнечі заполонити серце настільки, щоб ненавидіти брата, хоча зовні може не порушувати жодного закону і бути в повазі в людей. Такий є душогубом у серці (1 Ів. 3: 15), хоча й стримується від зовнішнього насильства через повагу до думки інших або з боязні перед наслідками. Хто буде заперечувати, що така особа, з причини наявного світла, може мати ще більші труднощі у реформуванні свого характеру, аніж грубий, проте необізнаний, насильник? Кому багато дано (в значенні знання, нагод і т. п.), від того багато жадатимуть (Лк. 12: 48). Цей суд буде відповідно до знання та здібності робити добре – буде справедливою відплатою.

ПОСЛІДОВНІСТЬ БОЖЕСТВЕННОГО ПОРЯДКУ ВІДПЛАТИ

Тільки недоумки та душевнохворі є в цілковитій темряві. Усі інші володіли, щонайменше, сумлінням, і мало хто був позбавлений надії мати нагороду за дотримання його наказів, хоча, як каже св. Павло, вони теж не мали надії і були без Бога у світі. Вони були без єдиної справжньої надії – Євангелія (Еф. 2: 12). До того як була представлена Євангельська надія вічного життя (і її тінь в Ізраїлі), світ загально надіявся тільки на теперішню нагороду праведності. Жодна інша надія не була виразно представлена, навіть Ізраїлю, хоча були натяки і образні провіщення щодо Євангельської надії, такі як в обітниці, даній в Едені, що Насіння жінки зітре голову змія. Більш тверезі розуми скарбували ці проблиски надії і розмірковували над ними, тоді як маси людей бачили тільки простий урок, що порядність, праведність є в цей час найкращою лінією поведінки.
Та коли прийшов Христос, Він “[виразно] вивів на світло [вічне] життя та нетління Євангелієм” (2 Тим. 1: 10). З того часу, наскільки люди прямо чи опосередковано стикалися з цим Євангелієм, настільки зростала їхня відповідальність – незалежно від того, чи вони її приймали чи відкидали, ігнорували чи чинили їй опір. Написано: “Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки” (Ів. 3: 19).
Божественний задум щодо відплати містить, очевидно, певну послідовність, тому нагороди та покарання на основі цього задуму приходять природним чином, як результат послуху або непослуху закону. Однак в обох випадках Божі нагороди і покарання часом виходять за межі цього правила, наприклад, коли Він возвеличує Церкву з Христом, її Головою, до Божественної природи, Царства та слави, або коли Він приведе на сатану та його послідовників швидке знищення в кінці Тисячолітнього віку. Його екстраординарні методи час від часу проявлялися також в минулому, а саме, у знищенні світу потопом, у зруйнуванні Содому та Гоморри, у змішуванні мов при вежі Бабел та в інших випадках, менш знаних. Це були особливі та виняткові прояви Його гніву і одночасно Його благодаті.
Правильне уявлення про Господній стосунок (під час майбутнього суду) до тих зі світу, хто буде каятися, можна здобути частково через уважне вивчення Його стосунку до виправданих та посвячених Його дітей у цей час. Навіть виправдані, ми не звільнені від усіх наслідків нашого колишнього неуцтва чи непокори. Якщо при нашій необізнаності та непокорі в молодечому віці ми набули поганих звичок, які нашкодили здоров’ю і послабили моральні та фізичні сили, нам доводиться боротися з усіма цими труднощами, навіть якщо ми усвідомлюємо Божественне прощення і підтримку.
Зараз є наш судний день; суд світу триватиме на тих самих загальних принципах. Люди будуть спочатку приведені до знання Правди, а тоді будуть суджені – як гідні чи не гідні життя – на основі використання знання чи зловживання ним після його здобуття. Добрі і погані вчинки їхнього першого життя, ще перед здобуттям ними знання про Правду, стануть перед цим судом тільки на основі природної дії караючого характеру морального Закону.

R5139 (1912 р.)