НАЙБІЛЬШИЙ У ЦАРСТВІ
Матвія 18: 1-14

“Їхні ангели повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця” (вірш 10).

Мабуть, у кількох випадках Петро, Яків та Іван були більш привілейовані, ніж інші, і це підштовхнуло їх поставити запитання, яке відкриває наше нинішнє дослідження: “Хто найбільший у Царстві Небеснім?” Звичайно, вони знали, як каже св. Павло, що Небесний Отець є понад усіх, що наступним після Нього є наш Господь Ісус Христос: “Для нас один Бог Отець, що з Нього походить усе, ми ж для Нього, і один Господь Ісус Христос, що все сталося Ним, і ми Ним”. Натомість учні хотіли знати, хто з них буде найбільшим, найвпливовішим у Царстві Месії, наступним після Нього.
Ісус, покликавши малу дитину, поставив її посеред них і сказав: “Поправді кажу вам: коли не навернетесь [від духа своєкорисливості, про що свідчить ваше запитання], і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!” – не будете мати в ньому жодної частки, не будете придатні. Хто хоче бути найбільшим у Небесному Царстві, повинен стати покірним, як мала дитина.
Мала дитина, простодушна, готова визнати, що їй бракує мудрості. Вона задає питання, тисячу на день, а то й за годину; питає поради; не каже, що вона розумна чи все знає, не пишається, а щира, повна довіри. Вже потім, з роками, вона вчиться від батьків та інших неправди, гордості, бундючності та різних рис, яких не мала на початку. Можливо, вона набула схильності до пихи, зарозумілості, чванливості і т. п. по спадковості, та на початку вона була простодушною, “як мала дитина”.
Урок Учителя наступний: хто хоче стати Божою дитиною, навчитися від Бога і остаточно набути розвитку як Божа дитина для славного становища в Царстві, до якого ми покликані, повинен стати схожим на дитину – повинен покинути всіляку пиху, самолюбні амбіції, лицемірство й інші недоліки. Він повинен визнати власну мізерність, брак знання і повинен приходити з покорою до Господа за потрібними вказівками.
Хто відмовляється від цього властивого, по-щирому дитячого духа, той отримає відмову в нагодах Царства, бо в Бога немає інших нагод – в умовах теперішнього часу Бог не може навчати когось іншого, та й, зрештою, хтось інший не навчиться потрібних лекцій. Перед нами критерій простоти і безпосередності, який Господній народ повинен прийняти і якому повинен дозволити далі контролювати його, незважаючи на вік та досвід. “Тепер розуміємо частинно”, залежимо від нашого Отця і Його вказівок. Ми пішли в Школу Христа, нашого Старшого Брата. Він – наш Наставник, ми мусимо вчитися в Нього, а щоб вчитися, ми повинні бути в цьому властивому, дитячому стані розуму.

“ТАКУ ДИТИНУ ОДНУ”

Не подумайте, що малі діти, якими б невинними вони не були, є членами класу Христового Царства, ані що дорогі малюки, вмираючи в ранньому дитинстві, будуть його членами. Господь шукає зрілих чоловіків та жінок, які мають дитячий розум, готові приймати Послання Небесного Отця і приймають його з радістю та простодушністю. “І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене”; хто є Моїм учнем, той має привілей бути Божою малою дитиною, а значить, Моїм молодшим братом; і хто прийме такого, прийме Мене. “Хто ж спокусить одне з цих малих [зробить йому кривду], що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині”.
Потопити когось у морі означало б покласти край його теперішньому життю, але це не поставило б під загрозу його майбутнє життя і не мало б впливу на нього. Майбутнє життя (через реституційне пробудження) запевнене Адаму й кожному членові його роду. Та ані потоплення, ані інша форма смерті в жодному разі не може стати цьому на заваді. Однак той, хто скривдив би одного з малих Господніх, потрапив би під таку міру Божественного несхвалення, яка б мала вплив на його майбутні інтереси поза гробом, після пробудження. Він відповідатиме за свої вчинки навіть у наступному житті відповідно до того, наскільки розумів, що робить, коли шкодив Господнім святим.
Господь каже, що Його вірні такі цінні для Нього, як зіниця Його ока, і всі їхні інтереси є під Божественним наглядом. Він не допустить, щоб з ними щось трапилося, а якщо дозволить клопоти, то тільки такі, які Господь передбачив і здатний спрямувати їх так, щоб вони принесли відповідне благословення, пов’язане з приготуванням до Царства. Однак навіть цей факт не може виправдати свідомих вчинків з боку тих, хто робить зло членам Тіла Ісуса.
Пам’ятаємо, як Савло з Тарсу переслідував святих. Пам’ятаємо, як Ісус промовив до нього: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?” Той запитав: “Хто Ти, Пане?” На це Ісус відповів: “Я Ісус, що Його переслідуєш ти”. Переслідуючи святих, Савло з Тарсу переслідував Ісуса, та оскільки він робив це несвідомо, Бог змилосердився над ним. Напевно, багатьох святих від днів Ісуса переслідували з неуцтва, тому Господь матиме милосердя до таких переслідувачів, але деякі переслідувачі мали стільки світла, стільки знання, що ставали за це відповідальними, і, власне, про цей клас йде мова в нашому дослідженні. Господь додає застереження: “Від спокус горе світові, бо мусять спокуси прийти; надто горе людині, що від неї приходить спокуса!”.

ВІДТЯТИ РУКУ ЧИ НОГУ

Тут Учитель навів вислів, який приводить багатьох у заклопотання. “Коли тільки... нога твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: краще тобі увійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний. І коли твоє око тебе спокушає, його вибери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до Геєнни огненної”.
Хто забуває, що Ісус промовляв до народу притчами і ніколи не промовляв без притч, неминуче спіткнеться об ці слова. Ісус навчав: якщо ти маєш у собі щось, дороге як права рука чи нога, чи око, і через нього, можливо, спіткнешся і не зможеш увійти в Царство, краще відітни цю схильність, скільки б це тобі не коштувало, яким би вартісним воно не було для тебе і як би міцно не впливало на істотні речі у твоєму житті. Чи ж не краще увійти в життя, ніж потрапити в огонь Геєнни, знищення, Другої Смерті? Це дійсно так. Поклавши руки на плуг і навіть ставши послідовниками Ісуса, ми повинні або йти вперед і бути прийнятими як переможці, або загинути.
Звичайно, у Царстві не буде нікого одноокого, але ілюстрація та сама. Якщо нам дорого коштує відтяти один з наших членів, то це, напевно, варто зробити, щоб здобути вічне життя у славі, навіть ставши калікою, аніж зазнати наслідків Другої Смерті, повного припинення існування. Урок у тому, що ми, ставши послідовниками Христа, уклавши контракт і отримавши частину нагороди, Святий Дух, Божественну милість, не можемо вийти з цього контракту, а повинні йти далі до вічного життя або вічної смерті.
Яким уважним повинен бути Господній народ, щоб не змушувати один одного спотикатися, навіть найменшого з тих малих, які прийняли Ісуса і стали Його послідовниками! Ось урок! Щоб це проілюструвати, Ісус дав таке порівняння: коли пастух загубить одну з овець, він полишає всі інші і йде та шукає заблукалу; і коли знайде її, то вельми радіє. Так і ми, послідовники Ісуса, повинні бути уважними, щоб не давати спотикання один одному, а пам’ятати, що ми всі – вівці під доглядом великого Пастиря, нашого Небесного Отця, і великого Підпастиря, нашого Небесного Господа, і що Він керується духом, повним любові, зацікавлення та турботи, яка супроводжує заблудлу вівцю. Ми також повинні мати цей дух, а, маючи його, повинні бути дуже уважними, щоб не змусити спотикатися навіть найменшого з Господніх послідовників, щоб стати йому на перешкоді.
Усі правдиві Господні послідовники є Божими “малими” і перебувають під особливим Божественним доглядом, представленим у нашому вірші як турбота з боку ангелів. Посланники, які пильнували життя Божих святих, завжди мали доступ до лиця Небесного Отця, щоб повідомити про потреби тих, кого вони представляли, тому що Божественна Сила завжди напоготові, щоб захистити їх. Який блаженний привілей – бути Божими дітьми! Яка мудра річ – далі бути такими малими, такими покірними, такими дитячими, щоб перебувати в Його любові, вміти вчитися потрібних уроків і остаточно бути прийнятими з Месією в Його Царство честі та слави!

R5130 (1912 р.)