"ДУХА НЕ ВГАШАЙТЕ"
1 Солунян 5: 19

Світло у Святому Письмі вжите як символ Святого Духа, його сили просвітлення. Дух Бога символічно зображений не лише оливою, якою священики були помазані і яка представляла постійно присутню силу Духа, але й світлом золотого свічника, який стояв у Святая. Після того, як ми були привілейовані пізнанням Правди і посвятилися, Господь прийняв наше посвячення і дав нам святого Духа, який став силою, що просвітлює наші серця. Весь Євангельський вік церква була світлом для світу. Наш Господь натякнув, що це буде правдою, коли при одній нагоді сказав Своїм учням: "Ви світло для світу" (Мт. 5: 14).

Як є різні способи, якими можна загасити світло, так є різні способи, якими можна загасити це світло святого Духа в нас. Світло погасне, якщо закінчиться запас оливи або гасу, який підтримує його, або якщо в повітрі не буде кисню, чи тому, що вичерпався запас, чи тому, що щось поставлене на світло, щоб загасити його. Так само є з нами. Світлу Духа може бути дозволено поступово завмерти із-за нестачі поповнення, або воно може погаснути внаслідок дії якоїсь зовнішньої сили.

Щоб великою мірою мати святого Духа, ми повинні триматися близько Господа, адже якщо ми відійдемо від Нього, світло погасне. Якщо ми нехтуємо привілеєм молитви, або дослідження Святого Письма, або спільності з Господом через нездатність думати про Нього, просвітлення Духа розсіється. З іншого боку, воно ставатиме яскравішим в міру нашого усвідомлення власних недоліків і в міру нашого посвячення Господу. Ми показуємо це ревністю, з якою вивчаємо Його волю, виражену в Його Слові, і ревністю, з якою на практиці виконуємо цю волю у життєвих справах. Це засоби, якими ми можемо накопичувати оливу, щоб тримати наше світло яскраво палаючим. Але в той час, як ми намагаємося чинити це, ми мусимо пильнувати, щоб не контактувати з чимось, що має властивість гасити полум’я священної любові у наших серцях.

Світ, тіло і диявол є в опозиції до світла святого Духа. До якої міри вони дотуляються до світла, до такої міри вони пригашують його. Якщо дух світськості з’являється у наших серцях, він гаситиме світло святого Духа. Якщо дух самолюбства або необачності входить у наші серця, він спричинить те, що світло буде гаснути і зрештою зникне. Втома чинити добро спричинить такий же результат. Якщо ми потакаємо забаганкам тіла, вони вестимуть до гасіння Духа. Звичайно, грішних задоволень кожен повинен остерігатись. Але є задоволення не грішні і досить властиві людській природі. Однак до якої міри посвячені поблажливі до них і таким чином потакають жаданням плоті, до такої міри постраждає нова природа.

Думаємо, християнська спільність є одним з найкращих помічних засобів, щоб підтримувати світло Духа. Однак навіть тут є небезпечна межа, яку не завжди розпізнають, і яка, якщо її перетнути, приведе до протилежного наслідку. Прогулянка на пляж і купання в океані в деяких випадках може бути дуже корисним; однак в інших випадках це може продовжуватись до такої міри, що стає небезпечним для нової природи. Ті, хто втомлюється чинити добро, зазвичай є тими, хто знаходить щось привабливе в іншому напрямку, що відвертає їхню увагу від духовних речей.

Точне знання плану дуже істотне
Між різними приготуваннями, які Бог вчинив для нових створінь в Христі, є збиратися разом, щоб підтримувати світло і дозволяти йому світити. Апостол Павло закликає церкву не забувати збиратися разом, де тільки це можливо (Євр. 10: 25). Де зібрання не є можливе, Господь відшкодовує цю нестачу якимось іншим способом; і тому ми інколи знаходимо дорогого брата чи сестру, котрі не мали нагоди збиратися з іншими в правді, але які, здається, дуже чисті і дуже цінують Господній план. Не маючи привілею спільності з іншими, такі особи досягли цього, більше читаючи і досліджуючи.

Ті, хто має цю нагоду для спільності і не оцінює її, здається, знаходяться у дуже незадовільному стані. В таких випадках олива не горить яскраво, інакше така особа була б рада перебувати зі співподорожніми, прямуючими до тієї ж цілі. Ми повинні так само турбуватися нашим духовним станом, як фізичним. Якщо нам гірко в роті, і ми зовсім не маємо апетиту, то робимо висновок, що з нами не все гаразд; і якщо ми не хочемо йти на зібрання, то можемо знати, що ми не є у доброму духовному здоров’ї. Коли ми бачимо, що нам не хочеться збиратися з іншими "однаково дорогоцінної віри", це показує, що ми повинні йти до Великого Лікаря, щоб Він допоміг нам.

Однак у деяких випадках особі краще спочатку не приходити на зібрання, а деякий час читати і досліджувати. Багатьом перешкодою в духовному зростанні було здобуття поверхового знання правди і наступне відвідування зібрань. Такі стають каменями спотикання для себе і для інших. Якщо вони не мають часу читати і одночасно вчащати на зібрання, то краще було б читати, доки вони не стануть утверджені, а тоді нехай збираються з іншими, які мають однаково дорогоцінну віру.

Багато з тих, котрі ведуть зібрання, не мають такого ясного погляду на правду, як хотілося б. Деякі з них, здається, не знають, про що вони говорять, хоча вважають, що знають. Є різні способи, якими особа може відкупляти час на дослідження. Особа може взяти книгу з собою і читати її в автобусі, їдучи щодня на роботу і з роботи. Ми знаємо одного дорогого брата, який таким способом прочитав усі шість томів.

Правильна поведінка повинна розвивати дух здорового розуму щодо цього предмету, як також інших. Нашою першою турботою повинно бути прославлення Бога; другою – власна користь; нашою третьою турботою повинно бути благо інших. У цій справі ми зобов’язані поставити себе на першому місці, адже коли ми приготовимо себе до служби, то матимемо більшу нагоду допомагати іншим. Тут, за божественним наказом, "я" стає на перше місце: "Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його"; "Це бо воля Божа [стосовно вас], – освячення ваше" (Мт. 6: 33; 1 Сол. 4: 3).

Коли кожен, після отримання святого Духа, щось пізнає для себе, він має право навчати того, чого він навчився сам. Так усі ми можемо бути навчені від Бога і вжиті для навчання інших, у міру того, як ми засвоюємо уроки і застосовуємо їх до наших власних сердець. Сумління кожного повинно вирішувати для себе, що є на славу Бога в справі відвідування зібрань.

Полум’я може розгорітися навіть після того, як воно повністю згасло. Багато з нас бачили погаслу свічку, а однак залишався світлий, гарячий гнотик, який швидкий подих повітря міг знову запалити. Так і з нами. В нашому житті може трапитись щось таке, що погасить полум’я, але світло не зникне повністю, подих Господа може знову запалити його. Ми бачили людей, які, без сумніву, були ревні для Господа, але, здається, втратили свою любов і ревність. Але пізніше вона знову запалала. В інших випадках світло, здавалось, повністю завмерло. Ми повинні завжди бути на осторозі, щоб не дозволити нічому ослабити або погасити нашу любов до Господа, до правди або до святості і подібності до Христа.