ПЕРЕВАГИ І НЕДОЛІКИ САМОПОВАГИ

Ми віримо, що кожен, хто старанно досліджуватиме цю тему, погодиться, що поміркована кількість самоповаги є великою допомогою для успіху в теперішньому житті. Вона дає впевненість в собі в усіх життєвих справах, великих і малих. Вона спонукує свого власника діяти і ризикувати в міру своїх сил – але якщо буде бракувати обережності, то це може привести до згубної нерозсудливості. Однак нестача впевненості в собі, нестача самоповаги стримує тисячі людей, котрі в іншому випадку могли б бути видатними провідниками на шляху прогресу.
Вказавши деякі переваги розсудливої впевненості в собі, ми повинні вказати деякі недоліки надмірної впевненості – надто великої самоповаги. Її зарозумілість, її гордість, її чванькуватість є гидкими і постійно заважають поступу її невдатного власника. Він ніколи не вчиться, хіба що через гіркий досвід, тому що він завжди думає, що він щось знає, і тим самим показує своє неуцтво.
Деякі з найкращих людей, святі, мають мало самоповаги, недооцінюють свої власні таланти і перебільшують свої власні вади. Їхня скромність розуму є благословенням, коли вона провадить їх до Бога – до престолу небесної благодаті, щоб прийняти прощення і знайти благодать на поміч завчасу. Тому між надто великою і надто малою самоповагою ми повинні вибирати останню.

"НЕХАЙ КОЖНИЙ ДУМАЄ ТВЕРЕЗО"

Ті, хто приходить до Божої сім’ї, чи вони народжені з надто великою, чи з надто малою самоповагою, зараховані до школи Христа, щоб бути навченими, виправленими – вчиненими правильними, відповідно до божественних критеріїв. Ті, хто з природи впевнений в собі, мусять навчитися покори – якщо захочуть, то через вказівки, інакше – через досвід. І вони повинні вчитися радіти навіть в принизливих випробуваннях. Вони підтверджують, що Боже провидіння наглядає за їхніми справами і приготовляє їх до царства, бо без покори і смирення ніхто не буде придатний до нього.
Як самовпевнені мусять вчитися покірно довіряти Богу, а не покладатися на себе, і таким чином мусять добиватися рівноваги, так ті, хто з природи применшує власну гідність, мусять вчитися уроків довір’я. Не самовпевненість, не впевненість в своїх силах є найбільш бажаною, а скоріше довір’я до Бога і впевненість в Його обіцяній "благодаті на поміч завчасу" (Кул.). Це підтримує бажану покору і смирення, однак дає відвагу і силу, про яку говорять слова апостола: "Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, – в Ісусі Христі" (Фил. 4: 13). І як знову проголошує св. Павло: "Наша здібність від Бога".
Таким чином натхнені вірою в Бога і в Його обітниці ті, хто "від Бога навчений", стають надзвичайно "міцні Господом та могутністю сили Його" (Еф. 6: 10). Праведний є сильний, як лев, говорячи: "Не боюся, що зробить людина мені" (Пс. 118: 6 ). Я не звертаю уваги, що людина може сказати про мене або зробити мені. Доки Всемогутній Творець є моїм Отцем, а Відкупитель моїм Старшим Братом, я буду задоволений, покладаючись на їхні "цінні та великі обітниці".
Таким чином, чи з природи вони самовпевнені, чи покірні, Боже Слово і провидіння в Христі пильнує, щоб привести всіх послідовників Христа до єдності серця і розуму. Один є впокорений, інший підвищений. Обидва вчаться не довіряти собі чи тілесній зброї, але Тому, Хто здатний зробити для них дуже багато (набагато більше, ніж вони могли б просити або уявляти) згідно з багатством Його благодаті в Христі Ісусі, нашому Господі.
Тут зауважуємо застереження апостола, щоб кожен "не думав про себе більше, ніж треба думати, а думав тверезо", згідно з мірою Божої благодаті, дарованої йому (Рим 12: 3, Кул.). Якщо хтось зовсім не отримав Божої благодаті, прихильності, милості, прощення, то це, безперечно, не тому, що він не потребує їх. Тому нехай він відчує своє убозтво без цього. Якщо хтось отримав багато Божої благодаті, це сталося тому, що він потребував її. Тому він може хвалитися, але не собою. Його вихваляння має бути в Бозі, Котрий працює в ньому таким чином, щоб "викликати і хотіння, і чин за доброю волею Своєю" (Фил. 2: 13).

НЕДОСТАТНЄ ОЦІНЮВАННЯ СЕБЕ

Відсутність цього діє багатьма способами, про які загалом не підозрюють. Багато людей є жебраками або злодіями просто через недостатнє оцінювання себе. Вони думають: "Я є ніщо, і кожен це знає". Такі опускають голову, соромлячись себе. Вони мають винуватий вигляд, не вчинивши злочину. До них ставляться відповідно до їхнього оцінювання себе, як виражено в їхніх вчинках і погляді, кожен з яких підсвідомо відбиває образ, який вони самі склали про себе в розумі.
Коли дехто, дивлячись на таких їхніми ж очима, заявляє: "Ви посередність, шахрай, злодій, негідник. Я можу бачити вас наскрізь!", – то внаслідок цього такі будуть повністю знеохочені. Приймаючи оцінку свого власного розуму і відображення цього в словах інших, такі стають шахраями, негідниками, злодіями. Небагато є великодушних сердець, які бачать горе цього класу і зі співчуттям говорять їм підбадьорливі слова – щоб переважити чашу ваги і допомогти повернути назад кращі якості розуму і серця.
Тут Євангелія Ісуса робить для таких те, чого не може зробити ніщо інше. Голос Учителя звучить на противагу всім іншим голосам, говорячи: "Прийдіть до Мене всі струджені, і обтяжені, і знеохочені, і Я вас заспокою. І знайдете спокій душам своїм!"
О, яка зміна! Знеохочені говорять: "Отож я не без надії, я не такий поганий, не такий деградований, щоб Ісус обминув мене". Ця особлива думка надихає новою надією. Якщо йти за нею, вона веде далі і далі до багатств Божої благодаті, приготованих в Христі для терпеливих, охочих, слухняних.
Через деякий час такий отримує зачаття святим Духом і здатний кликати: "Авва, Отче!" Старі речі минають, і все стає новим. Однак його тілесні слабкості і недоліки можуть ще постійно кричати: "Ти негідний". Однак, залишаючись покірним, він може визнавати це із зітханням і сльозами, він не є відкинений! Він має запевнення, що він є новим створінням в Христі, і в першому воскресінні його чекає досконале духовне тіло. Він має запевнення, що Бог знає його тілесні слабкості і вчинив приготування для його прощення через Христа, Заступника. Він має запевнення, що Бог сподівається досконалості не тіла, а нового створіння, серця, волі. Він має запевнення, що він є сином Божим і співспадкоємцем з Христом в Його великому Месіанському царстві, яке незабаром повинно благословляти світ. Він має запевнення, що всі теперішні випробування віри, терпеливості і відданості Богу, правді і братам дозволені для проби його сердечної вірності, без якої він не міг би бути співспадкоємцем в царстві Месії. Ці божественні запевнення підкріпляють слабких і дають відвагу не лише стосовно майбутнього життя, але й в теперішніх справах. Не дивно, що Біблія говорить про послідовників Христа як про перемінених відновою розуму (Рим. 12: 2).

ВІДНОСНО ФІЗИЧНОГО ЗДОРОВ’Я

Декого може здивувати, коли вони довідаються, що брак впевненості в собі наносить шкоду фізичному здоров’ю, а також моральному. Фізіологи погоджуються, що розум має великий зв’язок з виконанням всіх людських функцій. Людина, якій не вистарчає самоповаги, не лише почувається жалюгідною в інших життєвих справах, але їй бракує фізичного тонусу, жвавості, енергійності, так необхідних для нашого найкращого успіху в кожній ділянці життя. Яким чином надія, радість, мир, задоволення можуть впливати на печінку, селезінку і шлунок не може пояснити ніхто, але це є визнаний факт. Яким чином відчай і безнадія можуть впливати і впливають не лише на різні функції мозку, але й на серце, шлунок, печінку, жовч і т.п. ми не можемо пояснити, але це є визнаний факт.
Особа, якій бракує самоповаги, відчуває огиду до себе і готова вигадати будь-яку хворобу; і пропорційно цьому вона схильна хворіти.
Тому мудрі лікарі і фізіологи рекомендують людям високо тримати голову, не знеохочуватись, не уявляти собі ніякого відчуття симптомів небезпечної хвороби. Для таких корисною є порада: дивитися на світліші сторони життя, думати про те, щоб бути міцними, – уявляти себе сильними, здоровими, щасливими, почуватися і бути настільки близькими до бездоганності, наскільки дозволять їхні недосконалі розуми і тіла. Цей анти-понурий погляд на життя, безперечно, принесе декому підбадьорення і благословення.
Але ніщо так цілковито не врівноважує тягарі життя, як Божа благодать. Кожен, хто отримує "весільні шати" більше не є такий подавлений виглядом гидкого лахміття своєї власної неправедності. Кожен, хто усвідомлює, що як Божий син і послідовник Спасителя він є послом для Бога, зовсім не має часу пестити і ніжити своє тіло, ані робити турботу про нього першорядною думкою. Він мусить бути в справах свого Небесного Отця! Він мусить використовувати свою посаду і повноваження посла! Він мусить "звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви до дивного світла Свого".
Вплив цих нових прагнень, надій, цілей на його фізичне здоров’я часто є просто дивовижним. Він служить як духовний тонізуючий засіб для нервової системи. Він стимулює смертне служити божественному. Новий розум не дораджує занедбування смертного тіла, ані надмірного піклування про нього, хіба що в тих межах, щоб цей необхідний догляд міг принести більші результати для Божої слави внаслідок витрати людської енергії. Тому, як говорить св. Павло: "Благочестя корисне на все, бо має обітницю життя теперішнього та майбутнього" (1 Тим. 4: 8).