[R511]
СЬОМА КАРА

“Коли сьомий ангел вилив свою чашу на ПОВІТРЯ, то зі святині, з боку престолу, почувся ГУЧНИЙ ГОЛОС: «СТАЛОСЯ!»” (Об’явлення 16: 17, WTB).

Число сім часто використовується як символ завершеності; тому сьома кара завершує утиск, який приходить, і закінчиться повним викриттям обманів сатани, а також зв’язуванням або знищенням його влади та впливу. Результат цього утиску приносить деяким усвідомлення того, що відбувається. Про це свідчить гучний голос із Храму: “СПРАВДІ сталося!” (буквальний переклад). Коли ми востаннє бачили храм (номінальну церкву), він наповнився димом і випровадив вірних посланців правди словами: “Ідіть; виливайте кари; робіть, як знаєте” (Об. 15: 8; 16: 1). При цьому він хвалькувато покладався на власні сили. Але тепер, коли сьома кара вилита, ми чуємо, як цей номінальний храм каже: “Справді сталося” – тепер ми переконалися в істинах, проголошених вірними посланцями, яких у своєму невігластві й гордині ми прогнали, які говорили нам, що ми перебуваємо в темряві, що на нас насувається велике лихо, що наші системи, такі дорогі нашому серцю, мають розсипатися на порох. Усе так і збулося, як вони говорили: Вавилон повністю зруйнований і, наче великий жорновий камінь, кинутий у море, і більше не підніметься.

Цей клас храму, який нарешті здатний визнати Божі діяння, коли ці системи повністю зруйновані, є тим самим, що виявлений нами в інших місцях Писання та названий другою громадою, яка, хоча й втрачає нагороду, обіцяну тим, хто переміг Звірину тощо (Об. 20: 4), проте “сама вона спасеться, але так, як через огонь [через суворі суди]” у день Господа Ісуса. Цей благословенний результат стосовно другої громади викликає в нас жвавий інтерес, а також наше бажання, щоб системи, які поневолюють і які згадані в наступних віршах, були знищені внаслідок цього сьомого лиха.

“І сталися блискавки й гуркіт та громи”. Це описує загальний вплив на людство: блискавки означають поширення знання («Освітили вселенну Його блискавиці» (Пс. 97: 4)); голоси означають прокламації та загальні обговорення різних тем освіченими людьми; громи означають сум’яття, яким супроводжується зростаюче світло.

“І сталось велике ТРЯСІННЯ ЗЕМЛІ, якого не було, відколи людина живе на землі... Великий такий землетрус, такий міцний! І МІСТО ВЕЛИКЕ розпалося на три частині, і попадали людські міста” (вірш 18).

Землетрус символізує революцію, і тут наша увага звернена на найбільшу революцію, яка коли-небудь була чи буде на землі. Це та велика революція, про яку згадував пророк, під час якої кожна гора й пагорб (усе високе) будуть принижені, а долини (усі покірні) – піднесені, що приведе людство до одного загального рівня, готуючи до праведного царювання Господнього Помазаника. Кожна з попередніх кар вела до цього, а остання призводить до повного повалення потрійного союзу (об’єднання) Звірини (папства), Лжепророка (інших релігійних систем, що навчають неправди) та Дракона (цивільної влади), показаного в шостій карі.

“Місто Велике” тут, очевидно, представляє ці три об’єднані елементи, які спільно намагалися правити світом, контролювати його. Цей союз і влада існуватимуть деякий час, але, як показано тут, знову розділяться – розпадуться на три частини. Побачивши, що їхній союз і взаємна підтримка не змогли контролювати й утримувати в підпорядкуванні неспокійні й бурхливі маси, кожен із них спробує проводити власну політику, прагнучи навести лад і заспокоїти суспільство. Але їхні зусилля виявляться марними й лише прискорять настання кризи тієї години. Як наслідок, читаємо, що “попадали людські міста”.

Хоча царства й попадають, релігійний елемент цього союзу не уникне своєї долі. Мабуть, усі вони об’єднані під назвою Вавилон (як і в інших місцях), то ж сказано: “І великий Вавилон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву” (вірш 19). Це означає, що найлютіший утиск – вино або настій гніву – спіткає вавилонські системи більшою мірою, ніж політичну складову. “І зник кожен ОСТРІВ, і не знайдено ГІР!” (вірш 20). (Острови, мабуть, символізують республіканські уряди – організації людей, що знаходяться трохи вище рівня “моря”). Це стало б природним результатом повалення монархій або царств, які символічно названі горами, як зазначено в Пс. 97: 5: “Гори, як віск, розтопилися перед ОБЛИЧЧЯМ ГОСПОДНІМ, перед обличчям Господа всієї землі”. Ось велично промовиста ілюстрація зникнення земного панування. У цей день Господа – день Його присутності, день встановлення Його Царства на землі – деякі гори [царства] розтопляться, тобто поступово опустяться до рівня людей, від вогню та сильного жару, спричинених зростанням правди та знання, тоді як інші, залишаючись непохитними, будуть поглинуті “морем” у ході революцій. Ця остання форма описана в Псалмі 46, який, мабуть, дає повну картину сьомої кари. У ньому сказано: “Бог для нас охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються, тому не лякаємось ми, як трясеться земля [суспільство], і коли гори [царства] зсуваються в серце морів [повалені некерованими масами]. Шумлять і киплять Його води [у великому сум’ятті], через велич Його тремтять гори”. Далі йде більш буквальне викладення того ж (вірш 6): “Шуміли народи [погани], хиталися царства, а Він [Всевишній] голос подав Свій і земля розпливлася”.

Якщо царства (гори) поступляться місцем республікам (островам), то острови свого часу також зникнуть, як записано в Об. 16: 20. Тобто дух свободи перетне всі межі, й будь-який порядок перейде в анархію. Але зверніть увагу на те, що республіки будуть зметені лише після того, як будуть повалені усі царства, про що свідчить вираз: “І не знайдено гір”.

Подібним чином Учитель говорить про “шум моря та хвиль” як про початок утиску та причину страху. Петро посилається на цей час утиску, який палатиме як піч, як на час, коли земля та всі земні стихії будуть поглинуті й поступляться місцем новій землі [суспільству] та новому небу [уряду], і більше не буде моря [людей, яких не стримує релігія].

“А ГРАД, завбільшки як талант, падав з неба на людей; і блюзнили люди на Бога, за кару граду, бо кара його велика вельми!” (вірш 21, Хом.). Град – затверділа вода. Якщо вода чи дощ, які приносять родючість та освіжають землю, є символом правди, яка освіжає людство і приносить благодатні плоди, то град повинен означати правду, викладену таким чином, що вона стає небезпечно руйнівною для всього, з чим вступає в конфлікт. Ці градини будуть важкими – по таланту кожна, вагою приблизно з людину –достатніми, щоб зруйнувати все на своєму шляху. Це нагадує символічне вживання того ж слова в Ісаї: “І притулок брехні град понищить, а сховище води заллють [правда]” (Іс. 28: 17). Неправда – омана, брехня – є прокляттям для світу, і час утиску був би неповним, а світ, як і раніше, не був би готовий до царювання праведності, якби не град. Згадавши про подібну кару, яка буквально впала на Єгипет, ми бачимо, що вона завдала шкоди лише тим єгиптянам, які не прислухалися до слів Єгови (див. 2 М. 9: 19-21); і можемо з упевненістю сказати те саме про символічний град: він вразить і підкорить лише тих, хто йому протистоїть, і це буде зроблено для їхнього ж блага.

Не слід припускати, що цей град настає останнім, адже під час представлення подій щось має згадуватися в останню чергу, якщо все відбувається одночасно. Усі ці описані явища відбудуться або відбуватимуться одночасно – голоси, громи, град і блискавки серед людей, спричиняючи землетрус, падіння Вавилону та гір тощо. На це більш ніж натякає той факт, що ті самі події, згадані у зв’язку з сьомою печаткою та сьомою сурмою, згадуються загалом як одна подія.

Град, слід пам’ятати, “падає з неба”. Небо, як уже відзначалося, символізує духовні влади, але вже не розбещені й зіпсуті, які минули. Вавилон був укинений, мов жорновий камінь, у “море”, щоб більше не піднятися. Мова йде про нове “небо”, яке поступово займатиме місце старого, яке має “з гуркотом минути”, зі сум’яттям – з голосами, громами тощо. Так, дяка Богові, що Той, Хто у вірші 15 сповіщає про Свою присутність як злодія, не тільки потрощить нинішні царства, а й встановить Царство, про яке наш Господь навчав нас молитися: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. “Співайте Господеві, святі Його, й славте пам’ять святині Його! Бо хвилю триває Він у гніві Своїм, все життя в Своїй ласці: буває увечорі плач, а радість на ранок” (Пс. 30: 5, 6).

“Благословенне навіки ім’я Його слави, і хай Його слава всю землю наповнить! Амінь і амінь!”

R511 (1883 р.)