ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НОВОГО СТВОРІННЯ ПЕРЕД БОЖЕСТВЕННИМ ЗАКОНОМ
Частина 3
ВІДМІННІСТЬ МІЖ ВОСКРЕСІННЯМ ЦЕРКВИ І ВОСКРЕСІННЯМ СВІТУ

Тепер розглянемо деякі вірші, яких загально не розуміють, але які дозволять нам встановити чітку різницю між воскресінням Церкви і воскресінням всього світу.
У 1 Сол. 4: 14, 16 апостол Павло згадує два класи: “тих, які поснули в Ісусі” і “тих, що вмерли в Христі” (Хом.). Викуп-жертва нашого Господа, завершений на Голгофі, змінив майбутнє Адамового роду настільки, що тепер про нього можна сказати, що він “поснув в Ісусі”. Відповідно, не можна вважати, що світ загинув, навіки мертвий. Ні, він спить, чекає на час, який призначив Отець, “коли всі, хто в гробах, Його голос [голос Божого Сина] почують, і повиходять” (Ів. 5: 28, 29).
Натомість вираз “вмерли в Христі” стосується тільки вибраної Церкви. Поклик христитися в Христа (Помазанця) є пропозицією, обмеженою до “покликаних, і вибраних, і вірних” Церкви Євангельського віку. Апостол має на увазі тих, які були зачаті Святим Духом, а пізніше поснули в смерті.
Однак їх не треба вважати мертвими в тому ж значенні, в якому світ мертвий в Адамі. “Ті, що вмерли в Христі”, повинні мати особливе воскресіння з мертвих – Перше Воскресіння, головне воскресіння. Інші отримають наступне воскресіння. Однак не подумайте, що “ті, що вмерли в Христі”, були мертвими як Нові Створіння. Ні. Однак коли мова йде про плоть, їхня смерть настала повністю.
Вираз “поснули” стосувався обох класів. Ті зі світу, які зазнали смерті, далі є в незадовільному стані, в якому померли і в якому повиходять, щоб мати змогу піднятися з нього. Але ті, які тепер належать до Христа, зазнають миттєвого воскресіння і отримають нові тіла, подібні до славного тіла нашого Господа.
Правду кажучи, підняття Церкви починається тоді, коли вона стає Новими Створіннями, і якщо ми не почнемо підніматися тепер, то не зазнаємо переміни – “раптом, як оком змигнути” – у кінці нашого шляху (1 Кор. 15: 51, 52). Такі особи не прийдуть на майбутній суд (випробування), а в переміні перейдуть цілковито від смерті до життя – до славної нагороди, Божественної природи.

“ДУХ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО БОГА”

“І вернеться порох у землю, як був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його” (Екл. 12: 7).
Цей вірш не має особливого відношення до Церкви. Він загально стосується всіх людей, коли вони помирають. І якщо до першої частини вірша немає жодного запитання, адже протягом усіх століть людські тіла перетворювалися на порох, то другу частину вірша багато християн розуміє цілком неправильно. Вона не має ніякого відношення до дихання або чогось іншого, що повертається повітрям до Бога.
Думка така: коли Бог створив Адама, Він дав йому життя, яке мало тривати повік, якщо він буде слухняним. Коли Адам згрішив, Бог не забрав цей дух життя негайно. Він дозволив йому утримувати цей дух життя стільки років, скільки той міг, воюючи з терням і осотом, доки “не пірветься срібний шнурок”.
Адам передав частину цього духа життя своїм дітям, в яких ця частина життя перебувала століттями. Але люди не мають жодного права на цей дух життя; він є чимось, що їм тільки передають батьки. Бог не вважає, що хтось має право на життя, за винятком тих, які є в згоді з Ним – є досконалі. Від часу гріхопадіння людство живе без права на життя. Тому, з Божественного погляду, про весь світ сказано як про законно мертвий. Кожне право на життя, з Божественного погляду, втрачене. Ніхто не може сказати Богу: “Я маю право жити”. Бог може відповісти: “Ти не маєш права жити, бо твої перші батьки згрішили і втратили це право”.
Адам не міг дати своїм нащадкам те, що втратив. Коли він помер, він віддав дух життя і більше не мав тієї частки життя, яку мав протягом дев’ятсот тридцяти років. Куди пішов цей дух життя? Він повернувся до Бога, від Якого прийшов на початку. Все повертається до Бога. Адам не міг сказати своїм дітям: “Я заповідаю вам свої життєві права”, бо не мав жодних. Ніхто, крім Бога, не може дати права жити.
“Дух вернеться знову до Бога, що дав був його”. Той, хто володів правом на життя і втратив його, не може сказати, що він має право на життя чи на щось інше. Немає іншого шляху здобути життя інакше, як через Христа.

“НЕ МЕРТВИХ, А ЖИВИХ”

“Бог Авраама, і Бог Ісака, і Бог Якова... не є Богом мертвих, а живих” (Лк. 20: 37, 38).
Коли ми дивимось на контекст, то бачимо, що наш Господь виступав проти теорії садукеїв, доводячи, що Авраам, Ісак та Яків матимуть воскресіння. Ісус сказав: “А що мертві встають, то й Мойсей показав при кущі, коли він назвав Господа Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим” (Лк. 20: 37). Коли б вони були мертвими в тому значенні, що й звірина, Бог ніколи не казав би про них таким чином. Вони прийшли до згоди з Ним, і Він говорив про них, виходячи зі загального Плану. Св. Павло каже: “Буде воскресіння мертвих, праведних і неправедних” (Дії 24: 15, Гиж.). Стародавні Гідні отримали свідоцтво, що вони подобалися Богу, і знаємо, що в них була обітниця кращого воскресіння, якої вони не мали б, коли б не подобалися Богу (Євр. 11: 35).
Ці Стародавні Гідні жили подібно як і зачаті Нові Створіння. Якщо Бог не підніме нас із мертвих, то не буде воскресіння. Те, що стосується Нового Створіння в Христі, стосується світу в цілому. Люди можуть думати, що ті, хто в гробі, абсолютно мертві, але Бог збирається їх збудити. Отже, апостол говорить не тільки про тих, хто поснув у Христі, але й про тих, хто поснув у Ісусі. У Христі поснули ті, які стали Новими Створіннями в Христі, спадкоємцями Бога, учасниками Божественної природи і увійшли в смерть. Про них сказано, що вони “вмерли в Христі” і будуть підняті першими.
Ісус є Спасителем не тільки Церкви, але й світу (Ів. 4: 42; 1 Ів. 4: 14). Він є ублаганням не тільки за наші гріхи, “але й за гріхи всього світу” (1 Ів. 2: 2). Тому ті, які вірять словам, що буде воскресіння мертвих, однаково справедливих і несправедливих, – кажуть про весь світ так само, як про тих, що поснули в Христі.
Однак ті зі світу, які поснули в Ісусі, прокинувшись, будуть мати земну природу, а ті, які поснули в Христі, – вищу природу. Христос дав Своє життя як відповідну ціну за життя людини. Ми ж, ставши Церквою, увійшли під зовсім інші умови, ніж особи зі світу. Ісус сказав: “Ви не зо світу” (Ів. 15: 19). Ми інші і відрізняємось від решти світу. Апостол говорить, що наше життя походить від Отця – “Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа” (1 Петр. 1: 3).
Чи ж Ісус нічого не робить для Церкви? Робить! Як Заступник, Він приписує Свою заслугу Церкві, щоб ми могли вважатися співучасниками Його жертви, бо “коли терпимо [з Ним], то будемо разом також царювати” (2 Тим. 2: 12). Ця готовність страждати і є Угодою жертви, яку ми укладаємо з нашим Господом. Без Нього ми не можемо нічого. Ми ніколи не можемо досягти Божественних критеріїв, яких Він досяг, але Він, як наш Заступник, відшкодовує наші недоліки. У нас є те саме зачаття Святим Духом тим самим Отцем і ми матимемо участь у тому ж Воскресінні, уподоблюючись до Його смерті. Воскресіння Христа є воскресінням до Божественної природи, до якої ми “перемінимось раптом, як оком змигнути” (1 Кор. 15: 51, 52).
Світ отримає земне воскресіння. Життєдавець, Ісус, дасть людям усе втрачене – людську природу і стан Едену. Отже, про мертвий світ сказано, що він поснув, але прокинеться. Люди сплять так само, як ми, але Церква засинає як Нові Створіння, а світ – ні.

“БОГ ЙОМУ ТІЛО ДАЄ”

“І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче”.
Суть думки в тому, що людство має природу Адама. Природа, яку Богу вподобалося дати роду Адама, є земною. Якщо ж наша природа є духовною, то ми, відповідно, будемо підняті такими. Якщо ви сієте кукурудзу, то пожнете кукурудзу; якщо ви сієте пшеницю, то пожнете пшеницю; якщо ви сієте ячмінь, то пожнете ячмінь. Так і в смерті. Якщо сіється звичайне тіло, то встане звичайне тіло. Церква – виняток з цього правила. Ми, Нові Створіння, сіємось як звичайні тіла, але ці звичайні тіла нам тільки позичені, щоб у них діяти. Ми – Нові Створіння, а не людські істоти. Ми сіємось зі звичайними тілами, а встаємо з духовними, у Першому Воскресінні.

ДВА ВОСКРЕСІННЯ

“Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння Суду” (Ів. 5: 28, 29).
Божественний задум полягає в тому, щоб через слухняність Одного відбулося примирення за гріхи всього світу, щоб благословення прийшло для кожного члена роду Адама. Через людину смерть і через людину воскресіння мертвих (1 Кор. 15: 21-23). Перед нами два класи: ті, які робили добро – чули тепер Євангеліє, мали і використовували будь-яку нагоду робити добро; і ті, які робили зло – не чули і, відповідно, не мали нагоди робити добро.
Про кого можна сказати, що він робив добро? “Нема праведного ані одного” (Рим. 3: 10). Отримавши добре Боже Слово, ми повинні добре ним користуватись, іти в Школу Христа, щоб учитися в Нього, переходити крізь проби і труднощі. Ці речі покажуть, чи ми гідні високого становища, для здобуття якого посвятили своє життя.
Та в цьому житті ми не будемо досконалими (як Ісус) у тілі та в розумі. Ми не можемо бути досконалими в плоті, як Ісус, але Ісус мав досконалу волю, і ми також можемо мати досконалу волю, хоча в нас можуть бути хиби і перешкоди у виконанні цієї волі. Однак щоб ховати наші вади, ми маємо Заступника, Якого Бог дав, щоб прийняти нас. Церква має свої випробування раніше від світу і, якщо переможе, то, за словами Бога, отримає вердикт: “Гаразд,.. над великим поставлю тебе” (Мт. 25: 21). Ось хто “добрий”.
А хто робив погано? Ніхто не був досконалий, і навіть у розумі ніхто не наблизився до мірила, яке Бог міг би схвалити. Такі особи незадовільні, тобто непридатні. Коли Бог встановить славне Месіанське Царство, Він поставить усе людство на випробування, щоб побачити, чи під час тисячі років царювання Месії нагороди і покарання приведуть людей до властивого стану серця. У кінці тисячі років Ісус, Посередник, представить їх Отцю для кінцевого випробування. Якщо вони перейдуть цю пробу, Бог дасть їм вічне життя. Але ті, які матимуть тисячу років, щоб робити добро, не здобудуть такої високої нагороди, як ті, які самопожертвою сьогодні проявляють свою любов до Правди і вмирають задля праведності.

“В ШЕОЛІ МЕНЕ ЗАХОВАВ”

“О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав” (Йов. 14: 13).
Цей фрагмент Святого Письма стосується не Нового Створіння, а людської істоти. Він стосується людини, а не духовно зачатого Божого сина і члена Христа. Йов говорив як один з людства. Він був готовий померти, бо життя стало для нього тягарем. Він казав: “Коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів”. Посеред дуже суворих страждань він вигукнув: “О, щоб я міг померти! Але не покинь мене як німе створіння, а заховай у гробі, поки цей час гніву, гріха і прокляття мине і буде запроваджена Нова Ера”. Навряд чи Йов розумів значення того, що казав. Ми радше повинні припустити, що він говорив слова, повного значення яких не усвідомлював.
Немає підстав вважати, що коли Давид казав: “Бо Ти не залишиш душі моєї в шеолі [пеклі]” (Гиж.), він знав, що говорить пророчо про Месію. Св. Петро звернув увагу на те, що згадані слова стосувалися не Давида, а Христа, що Його душа не позосталася в пеклі, ані плоть не зазнала тління (Дії 2: 27-31). Але Йов говорив про себе, і пророчо – про людство. Він був образом світу. Він втратив свої отари та стада, своїх друзів, свій дім, своїх дітей, свою дружину і навіть своє здоров’я.
Та у своєму часі Бог дав Йову стільки ж синів та дочок і удвічі більше отар та стад і т. д. У цьому значенні він був образом людської сім’ї. Адам та його сім’я зазнали втрат. Адам був царем землі, але втратив владу, а з нею все, що мав. Остаточно він та всі його діти повернуться до свого – дитина за дитину. Що ж стосується земних багатств, то він здобуде набагато більше, ніж коли-небудь втратив. Йов є образом цієї реституції.
З Божественного погляду, світ спить. Якщо Йов міг сказати: “О, якби Ти в шеолі мене заховав”, то і християнин міг би сказати: “Ти заховаєш мене в шеолі до воскресіння”. Бог подбав про воскресіння для всіх. Та чи всі вмирають однаково? Відповідаємо, що рід Адама вмирає в тому значенні, що його життєві права були втрачені в часі гріхопадіння. Та Бог дивився в майбутнє і пророчо промовляв через Йова або через когось іншого. Йов міг говорити так, немовби він не мертвий, усвідомлюючи факт, що буде воскресіння. Питання в тому, чи могло життя Йова бути перенесене у тому ж значенні, що й життя св. Павла? Жодним чином. Йов заснув адамовою смертю; св. Павло заснув у Христі. Життя одного було життям Нового Створіння, а життя іншого – життям старого створіння, не зачатого Святим Духом до нової природи.

R5107 (1912 р.)