ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НОВОГО СТВОРІННЯ ПЕРЕД БОЖЕСТВЕННИМ ЗАКОНОМ
Частина 2

ДОСВІД НОВОГО СТВОРІННЯ ЧЕРЕЗ НАВЧАННЯ

Нове Створіння представлене волею, розумом, однак Нове Створіння не може бути без тіла. Бог не дає Новому Створінню його власне тіло в теперішньому житті, а дозволяє використовувати старе тіло. Відповідно до вірності Нового Створіння в старому тілі воно матиме нагороду – буде членом Малої Черідки або Великої Громади, або, у випадку невірності, отримає покарання, Другу Смерть.
Нове Створіння має в наявності смертне тіло, володіє ним. Однак це тіло не є тілом Нового Створіння, хіба що в присвійному значенні. Коли б хтось жив тимчасово в хижі, доки його дім будують, а його запитали: “Це твій дім?”, –він відказав би: “Ні, я тут тільки до часу, поки мій дім будується”. Так і Нове Створіння займає старе тіло. І це тіло мертве, тому що посвячене Богу в справі Жертви за гріх (Кол. 3: 3; Гал. 2: 20).
Господь знає нашу “постать”. Він знає, що ми деградовані, недосконалі розумово, морально, фізично. Його послання до Нового Створіння таке: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мт. 5: 48). Це означає досконалість волі, намірів, намагань. Але Бог знає, що ми маємо цей скарб нової волі в смертному тілі, яке недосконале. Через Христа Він подбав про те, щоб кожна недосконалість нашої плоті отримала прощення на умові, що ми прийдемо до Нього по прощення в імені нашого Заступника, Ісуса. Цей порядок є на нашу користь, бо він змушує нас пильнувати і бути більш уважними щодо наших провин, пам’ятаючи, що вони можуть отримати прощення тільки через заслугу нашого Відкупителя.

ТРИ БЛАГОСЛОВЕННЯ ВІД ВІРНОЇ СЛУХНЯНОСТІ

Отже, досвід Нового Створіння, коли воно приходить до Престолу Благодаті по допомогу, є виховавчим. Воно докладає зусиль більш дбайливо, більш наполегливо, більш завзято жити згідно з волею Бога не тільки в розумі, але й у тілі. Результатом вірного дотримання щоденного вивчення думок, слів та вчинків повинно бути зміцнення, посилення Нового Створіння у боротьбі з хитрощами світу, плоті та противника.
Крім цього, такий шлях неминуче буде означати не тільки вище і шляхетніше земне життя, все ще недосконале, але й більше співчуття до інших із людської сім’ї та до Церкви – до тих, які намагаються боротися зі слабостями, успадкованими в плоті, а також загальне освічення серця, наповненого співчуттям до членів людської сім’ї, народжених у гріху, “зачатих у беззаконні”. Це повинно свідчити про велику міру приготування до майбутнього Царства, щоб допомагати нещасному людству вибратися з деградації гріха та смерті.

ПРИЧИНИ ДУХОВНОГО ЗАНЕПАДУ

Хоча Нове Створіння не може дати згоди на гріх, не може грішити добровільно, не може грішити свідомо, залишаючись при цьому святим розумом, воно може стати млявим, недбалим, неуважним, обтяженим турботами цього життя – недостатньо відданим і пильним у боротьбі з Великим Ворогом. У цьому стані воно може стати більш-менш притупленим, і воля плоті може в чомусь здобути домінуючий вплив. Плоть має свої забаганки, свої вимоги, і вміє переконливим чином наполягати на тому, що їй здається її правами та привілеями. Часом плоть дуже наполеглива в цьому.
Якщо Нове Створіння стає переобтяженим, стає ослабленим через відсутність їжі, яка його зміцняє і про яку подбав Отець, воно на якийсь час може стати майже безпомічним, аж врешті не зможе протистояти гріху. Наскільки Нове Створіння варте докору за цей стан, настільки воно отримає різки не тільки як справедливу відплату, але й як виправлення, бо якщо його не виправляти, воно може стати ще недбалішим до своїх обов’язків.
Ми всі потребуємо приведення до порядку, щоб твердо дотримуватися принципів праведності. Наскільки Новому Створінню не вдається протистояти плоті, настільки будуть різки, те чи інше покарання, відплата. Та навіть якщо прийдуть такі покарання, разом із ними будуть також прояви Господньої милості.
Хоча труднощі пророка Давида не були цілковито такими ж, як труднощі святих, бо він знаходився на іншому рівні, ніж ми, але ми можемо застосувати загальні принципи, взяті з його труднощів. Давид грішив, і Господь дозволяв, щоб на нього приходили певні покарання. Тоді Давид жалкував і просив  вибачення за ці гріхи. Хоча його супроводжувало світло Господньої милості, Господь казав, що він має бути покараний за речі, які, як він знав, були поганими, хоча весь цей час його серце буле звернене до Господа. Наступні події в його житті тільки підтверджували його розкаяння. Він вчинив гріх; він розкаявся; він отримав прощення; він повернувся до Господньої милості. Однак у відповідному часі він отримав покарання саме за ці гріхи, і коли він отримав ці покарання, то визнав їх справедливою відплатою.

ЕТАПИ РОЗВИТКУ ДОБРОВІЛЬНОГО ГРІХА

Неуважність або недбалість з боку Нового Створіння не обов’язково означає Другу Смерть, хіба що ця недбалість посувається до свідомого вибору гріха – добровільного гріха. Добровільний грішник позбавляє себе Божественної милості і переходить у стан осуду на смерть, з якого попередньо піднявся. Про це апостол каже: “Ми ж не з тих, хто хитається на загибель”, знищення – Другу Смерть. Більше того, треба зауважити, що ніхто ніколи не переходить несподівано від вірності до невірності Богу та праведності.
Добровільний гріх, приходячи на Нове Створіння, нищить його так поступово, що воно, здається, навіть не усвідомлює розвитку гріха в часі. По-перше, розвивається прагнення, бажання, пиха, амбіція, і Нове Створіння не кориться Божественній волі. Згодом з’являється  намагання задовольнити життєву пиху, пожадливість очей та плоті і, відповідно, нехтувати небесними речами – надією, виставленою нам у Святому Письмі, і Угодою жертви, яку ми уклали.
Трохи згодом розвиток цього поганого духа поступово знаходить нагоду поставити (під тим чи іншим приводом) особу в опозицію до Господа, Правди та братів. Вона поступово перестає бути воїном під стягом Христа і перетворюється на спільника противника, щоб чинити опір Божим речам.
Апостол каже: “Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!” (Як. 3: 5). Яке велике руйнування усієї праці благодаті можна зробити маленькою пихою або приємним бажанням, або потаканням собі! Не подумайте, що маленькі початки означають Другу Смерть, Ні, але вони напевно приведуть до неї, якщо не зупинитися. Св. Яків наголошує на цій думці, кажучи: “Пожадливість [бажання] потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть” (Як. 1: 15).

ТРИ МЕТОДИ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ, ЯКІ ВЖИВ ГОСПОДЬ

Тож якщо одна з Господніх овець зіб’ється зі шляху, чи ж Великий Пастир буде неуважний і дозволить їй блукати, не попередивши? Напевно, ні! Через Божественне провидіння, таке як хвороба чи звернення уваги на відповідне послання з Божого Слова (пряме чи непряме), або через вірне свідоцтво чи свідчення братів Господь промовить до такої заблудлої вівці, вказуючи на небезпеку стежки, яку вона обирає. Якщо вона прислухається, то навернеться і остаточно здобуде найвищий стан переможців. Але Господь не змушує силою.
Від самого початку Господь звертався до нашої волі і продовжує це робити. Він не застосовує сили у виборі теперішнього часу, бо шукає тільки тих, які будуть служити та поклонятись Йому в дусі та в правді. Та воля, яку Він прийняв і яка принесла нам таке велике благословення, може відкинути Божу милість – може прийняти благодать Бога дармо і поступово відмовитись від спільності з Господом і з духом Угоди, прямуючи на Другу Смерть.
Якщо застереження з боку Господнього провидіння, включно з радами братів і т. д., не подіють, і упертий шлях супроводжується певною мірою незнання, Господь може дати суворі покарання, щоб така особа цілковито прокинулася, щоб завдяки цим покаранням дух міг спастися в день Господа Ісуса (1 Кор. 5: 5). Багато таких, запевнює нас Святе Письмо, вийде з великого утиску, виправши свої одежі і вибіливши їх у крові Агнця (Об. 7: 14). І навіть якщо їм вдасться досягти доброго становища на духовному рівні, вони втратять велику, виняткову нагороду співспадкоємства з Господом у Месіанському Царстві, до якого були покликані.

ПОБЛАЖЛИВІСТЬ ДО НЕЗРІЛОГО ХАРАКТЕРУ

Правильним здається принцип, що особа, зачата Святим Духом, яка ще не розвинула в собі сили характеру, достатньої, щоб стати Божою дитиною на небесному рівні, не перейде суду, поки не скористається з нагоди прийти до знання Теперішньої Правди і не проявить відданості.
Цієї думки, здається, дотримується апостол в Євр. 6: 4-6. Там він по суті говорить наступне: якщо особи, які скуштували доброго Божого Слова і стали причасниками Святого Духа, відпадуть, їх неможливо буде відновити. Тим самим він дає зрозуміти, що особи, які не мали такої нагоди розвитку, не є настільки відповідальними і не підлягають Другій Смерті. Якщо мала дитина зробить щось, варте покарання, з нею будуть поводитися відповідно до її дитячого віку. Апостол Петро каже: “І, немов новонароджені немовлята, жадайте щирого духовного молока, щоб ним вирости вам” (1 Петр. 2: 2).
Ці вірші, мабуть, свідчать про процес розвитку. Якщо хтось посвятився сьогодні, він не може вважатися гідним Царства сьогодні, бо гідним можна стати тільки через випробування та утиски. Йому буде дано період випробування, нагода підтвердити угоду жертви. Якщо ж він не зуміє її підтвердити, то понесе відповідальність в один із двох способів: або отримає покарання від Господа, яке дозволить йому збагнути його привілеї, або, виявившись недостойним в Божих очах, він піде на Другу Смерть. Кожен, стаючись християнином, отримує достатньо часу, щоб зробити своє покликання і вибрання певним, якщо біжить у забігу так, щоб перемогти.

ПОКАРАННЯ САМОГО СЕБЕ

Часом Божий народ, розуміючи власні слабості, вади своєї плоті, властиво відчуває, що він недостойний славних речей, які Бог зберіг для вибраних. Обов’язок таких – робити все від них залежне, але не намагатися судити і вирішувати самим. Судить Бог. Незалежно від гріха, незалежно від обставин, потрібно одразу звернутися до Престолу Небесної Благодаті в імені Ісуса, щоб здобути обіцяну милість від Бога і більшу допомогу в часі потреби в майбутньому.
Ми не повинні знеохочуватися і втрачати віру та надію, навіть якщо доводиться приходити до Престолу з покаянням сімдесят разів по сім. Наскільки гріх повториться через земні успадковані слабості, настільки він отримає пробачення на основі Божественної постанови. Та наскільки гріх містить певну міру добровільності або наскільки ми не в змозі скористатися з нашого знання і здібності опиратися йому, настільки Нове Створіння вважатиметься відповідальним і отримає покарання. Щасливі ті, хто намагається покарати себе якимось чином, скажемо, постом. Апостол говорить: “Бо коли б ми самі судили себе, то засуджені [покарані Господом] ми не були б” (1 Кор. 11: 31, 32).
Однак ми повинні тримати в розумі факт, що Бог сподівається від нас прояву відданості Йому та принципам Правди і Праведності такою мірою, яка би свідчила про перемогу. Недостатньо просто зволікати з тижня на тиждень, з року на рік, кажучи: “Це моя слабість, і я звертаюся з нею до Ісуса”. Перемагання – це здобуття відповідної перемоги Новим Створінням над слабостями, які на нас напосідають, а також над провинами. Тільки того, хто бореться, Господь коронує і назве переможцем. А ця перемога буде не власною, а з допомогою Божої благодаті та підтримки Великого Заступника (1 Ів. 5: 4).

ПРАВО НОВОГО СТВОРІННЯ НА ЖИТТЯ

Відколи ми стали Новими Створіннями в Христі, ми отримали право на життя на духовному рівні, так само як Адам, коли його створено, отримав право на життя на людському рівні. І як він втратив це право на життя через неслухняність Богу, так і ми, Нові Створіння, якщо грішимо добровільно, втратимо це право на життя, і нас вже ніхто знову не відкупить, тому що “Христос... уже більш не вмирає” (Рим. 6: 9). Ті, які дійсно приймають Божу пропозицію, як вона викладена, і всім серцем посвячуються, переходять від смерті до життя, і апостол каже, що вони живі.
Це право на життя, судячи з Божественного запису, абсолютно відрізняється від усього, що ми мали досі. Попередньо ми мали право вмирати. Відколи ми стали Новими Створіннями, ми маємо право жити, хіба що зробимо якийсь протилежний крок. Тому з Церквою є зовсім по-іншому, ніж з людством. Світ здобуде право на життя на основі нагод, запропонованих людям під час тисячі років Христового царювання. Ми маємо це право жити вже зараз. Наше “життя... сховане в Бозі з Христом” (Кол. 3: 3). Люди можуть вбити тіло, та жодна людина не може забрати від нас право жити. Наше вічне життя в певному значенні вже почалося. Ми є на випробуванні і якщо перейдемо його успішно, то навіки будемо володіти правом на життя.
Не так зі світом. Немає жодної підстави казати, що світ має право на життя. “А інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років” (Об. 20: 5). Отже, Церква здобуває вічне життя щонайменше на тисячу років раніше, ніж світ отримає право на вічне життя. Воно наше відтепер і назавжди, якщо ми залишимося вірними до самої смерті. Все людство прокинеться з гробу, але ми не знаємо, яка частина з нього здобуде вічне життя. Сподіваємося, що це буде багато людей. Але є різниця між тим, щоб мати, і тим, щоб сподіватися. Ми маємо право на життя, тому що перебуваємо в Христі, тому що Отець так постановив для нас.

СМЕРТЬ ЛЮДСЬКОЇ ВОЛІ ПРИ ПОСВЯЧЕННІ

Під час нашого посвячення старе створіння вмирає в тому значенні, що вмирає стара воля. Стара воля, звана в Писанні “старим чоловіком” (Кол. 3: 9, 10), вважається мертвою в часі нашого посвячення. Але це ще не дійсна смерть, тому відбувається постійне умертвляння аж до часу справжньої смерті. Апостол каже: “Я щодень умираю” (1 Кор. 15: 31). Він відмовився від старої волі. Тіло з плоті, яке належало старому створінню і вважалося мертвим від посвячення, не було дійсно мертвим. Він тільки вважався живим як Нове Створіння, натомість плотське тіло вважалося його тілом до часу, коли в Божому провидінні, силою Першого Воскресіння, він зодягнеться у своє нове тіло. Отже, його плоть є плоттю Нового Створіння, і його тіло належить Новому Створінню.
Нове Створіння відповідальне за плотське тіло, і слабості старого створіння свідчать проти Нового Створіння. Однак існує порядок, завдяки якому Нове Створіння може прийняти заслугу Христа заради успадкованих слабостей. Тому св. Павло радить Церкві приходити сміливо до Престолу Благодаті, щоб здобути милість у справі помилок у щоденному житті (Євр. 4: 16).

СМЕРТЬ ЛЮДСЬКОГО ТІЛА

Нове Створіння ніколи не вмирає, хіба що втратить своє право на життя і піде на Другу Смерть. Вмирає людське тіло, посвячене на смерть, попередньо, так би мовити, позичене Новому Створінню для користування. Бог дає Новим Створінням нові тіла у Першому Воскресінні.
Говорячи про Перше Воскресіння, св. Іван каже: “Ще не відкрилося, якими будемо. Знаємо лише, що коли відкриється, будемо схожі на Нього, тому що побачимо Його, який Він є” (1 Ів. 3: 2, Гиж.). Це твердження задовольняє Господній народ, бо хоча йому, зрозуміло, цікаво знати усі подробиці щодо його духовного тіла – форми, розмірів, складових і т. д., – він не може достатньо усвідомити, що нові умови будуть настільки відрізнятися від теперішніх, що людському розуму не під силу це збагнути, яким би детальним не був наведений опис. Та все вирішується запевненням, що Церква буде подібною до свого Господа і буде бачити Його не таким, яким Він був за днів Свого упокорення, як Людина Ісус Христос, ані тоді, коли з’явився Своїм учням після воскресіння, одягнений у плоть у різному вигляді, у різній одежі, а таким, “яким Він є”, буде бачити Його славу і буде схожою на Нього, маючи участь у Його славі.

R5101 (1912 р.)