ХТО МОЖЕ ВІДПАСТИ ВІД БЛАГОДАТІ?

Той, хто знаходиться в самому низу, не може впасти. На самому початку батько Адам перебував, так би мовити, високо, був досконалий, створений на Божу подобу, вільний від гріха. Він мав Божу милість і в такому стані був на випробуванні життя і смерті. Згрішивши, він потрапив із милості в немилість – осуд, смерть. Його потомство (весь людський рід) народилося в немилості у Бога. Люди впали. Читаємо: “Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя” (Пс. 51: 7). За своєю природою все людство є дітьми гніву. Глибше впасти вже неможливо, як написано: “Ввесь світ лежить у лихому [у лукавому]” (1 Ів. 5: 19, Хом.).
Та щось трапилося, що підняло частину людського роду з цього стану гріхопадіння. Христос прийшов у світ, віддав Своє життя ціною викупу і піднявся на небеса, щоб “з’явитись тепер перед Божим лицем” (Євр. 9: 24). Та досі Він з’явився не за світ, а тільки за нас – за тих, які довіряють дорогоцінній крові Христа. Його з’явлення за них дозволяє їм наблизитися до Бога, стати учнями Христа і одержати зачаття Святим Духом.
Ось таке наше становище: ми прийняли Відкупителя, ми намагаємося йти Його слідами, ми піднялися з осуду і більше не є мертвими в Адамі. “І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи,.. оживив” (Еф. 2: 1, 2). Свого часу ми були чужими і приходьками, та, “ставши близькими Христовою кров’ю”, тепер є членами Тіла Христа (Еф. 2: 12, 13). Отже, ми є Божими дітьми через синівство.
Відколи Адам потрапив у гріх, він вважався ворогом Бога. Та ми наблизилися до Бога через Христа. Ми “обдаровані в Улюбленім”, визнані гідними вічного життя, якщо будемо вірні, бо вічне життя є даром Бога (Еф. 1: 6; Рим. 6: 23).  Отже, Церква повернулася зі стану гріхопадіння, натомість світ залишається в цьому стані, тому не може впасти. Єдиними, хто може це зробити, є ті, які одержали Святий Дух.
Щоправда, спосіб життя під час теперішнього існування може вплинути на нагоду і майбутню долю світу. Якщо люди свідомо ламають зобов’язання, вони грішать проти світла і шкодять своєму характеру. Але вони не можуть грішити проти своєї частки заслуги Христової жертви, бо вони ще не отримали цієї частки. Тільки посвячені діти Бога є в змозі це зробити, на що звертає увагу апостол: “Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, та й відпали, знов відновляти покаянням” (Євр. 6: 4-6).
Було би добре повторити цю думку: єдиним класом, який може відпасти, є ті, які “стали причасниками Духа Святого”. І якщо хтось із тих, хто був приведений до повної згоди з Богом через зачаття Святим Духом, буде нехтувати або зловживати своїм блаженним привілеєм, для нього вже не залишається користі від великого Примирення, бо він отримав свою частку у викупній праці Христа.

ЗНАННЯ НЕСЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Сьогодні єдиним свідченням того, що ми зачаті Святим Духом, є факт, що ми “взяли Дух синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче” (Рим. 8: 15). Світ, не маючи життя в собі, не може втратити того, чим ніколи не володів. Щодо нас, то якщо “ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви, а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників. Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках, скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту [Угоди], що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив” (Євр. 10: 26-29).
Тільки освячені кров’ю Угоди можуть знехтувати нею. Тільки ті, які мають знання про Божого Сина, можуть “потоптати” Його. Світ у своєму незнанні не може цього зробити. Отже, якщо “ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди” (не якщо світ грішить самовільно, але якщо ми грішимо самовільно), то для нас вже не знаходиться частки в жертві Христа.
Щодо інших, вони далі мають свою частку в жертві Христа, і їхня відповідальність зростатиме в міру росту їх знання. Ми маємо велику відповідальність, бо маємо велике знання. Ми скуштували Святого Духа, ми стали його “причасниками”. Апостол каже, що той, “хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає”. Для таких нічого більше не залишалося. За неслухняність Мойсею вони отримали не вічні муки, а покарання смертю. Ті, які померли, будуть мати свою частку на основі викупної праці Христа.
Особи, які померли під Законом, остаточно матимуть нагоду отримати Божу благодать в Ісусі Христі. І якщо вони були позбавлені життя під образним покаранням смертю, то наскільки суворішим буде покарання тих, хто має розуміння і освіченість через позаобразного Мойсея – Христа! Святе Письмо дає зрозуміти, що такі особи помруть Другою Смертю за свідомий непослух. Для них немає жодної надії коли-небудь відновитися. Варто зробити наголос на цій важливій думці: від смерті під Законом Мойсея буде відновлення, але для тих, які вмирають Другою Смертю, більше нічого не буде. Вони отримали свою частку в Примиренні і вважали кров Угоди, якою були запечатані, річчю, позбавленою святості. “Христос... уже більш не вмирає” (Рим. 6: 9).

R5093 (1912 р.)