[R509]
П’ЯТА КАРА

“А п’ятий ангел вилив чашу свою на ПРЕСТОЛА ЗВІРИНИ. І ЗАТЬМИЛОСЯ ЦАРСТВО її, і люди від болю кусали свої язики, і Бога Небесного вони зневажали від болю свого [слова «й від своїх болячок» пропущені в Синайському рукописі], та [слова «в учинках своїх» пропущені в Синайському рукописі] не покаялись” (Об’явлення 16: 10, 11).

Це зображує для нас утиск, що приходить на папство (Звірину): не стільки на маси католиків, скільки на тих, хто перебуває при владі, на його правителів – владу престолу, духовенство. Стіни папства – вищі, його домагання – більші, а його претензії на божественну владу та непогрішність сягають корінням глибше, ніж у протестантської системи – його дочок. Тому воно довше уникає світла, яке набирає сили, цього “Дня Господнього” і, отже, довше уникає утиску як наслідку його оман.

Але воно не уникне утиску. Утиск приходить на престол, тобто на правлячий клас. Їхнє царство наповнюється темрявою – невизначеністю, відсутністю колишньої єдності та злагоди, і в їхньому утиску “кусання язика” лише посилюватиме біль. Язики папства – це його декрети та висловлювання, минулі й майбутні. Отже, “кусати” з болем означає заперечувати та відмовлятись від колишніх висловлювань. Чи це означає заперечення й відмову від колишніх заяв папської ієрархії, чи суперечки та розбіжності між нинішніми правителями Церкви, ми не можемо сказати однозначно, але, ймовірно, це охоплюватиме обидві ці проблеми, і в спробі виправдати суперечливі вчення характер Бога буде ще більше зганьблений, спотворений, тобто підданий блюзнірству.

Як ілюстрацію цього символу – “кусання язиків” – ми відзначаємо нинішні принизливі поступки папства та суперечність його колишнім вченням, що виявляються в його нинішньому визнанні протестантських урядів Європи, які папство не тільки не створювало, а фактично проклинало і закликало своїх віруючих використовувати всі засоби для їхнього знищення. Це “кусання” супроводжується болем і приниженим становищем, у якому опинилося папство. Воно втратило всю світську владу і, щоб якомога довше зберегти свій духовний вплив, відчуває, що не повинно вступати в конфлікт з урядами, на контроль над якими більше не може претендувати.

Якщо згадати, що саме ця папська система в період свого розквіту мала “уста, що говорили про великі речі” (Дан. 7: 8-25; Об. 13: 5), висуваючи хвалькуваті претензії, то нас не повинно дивувати, що Бог визначив як частину її покарання те, що їй доведеться проковтнути свої власні слова.

R509 (1883 р.)