“ВИ БО НЕ ПІД ЗАКОНОМ, А ПІД БЛАГОДАТТЮ”

Бог має тільки один Закон для Своїх інтелігентних створінь. Цей Закон, у якій би формі його не викласти – більш детальній чи більш стислій – стосується ангелів, людей і Нового Створіння. Вищого Закону немає і не може бути.
Цей Закон ґрунтується на справедливості і знаходить своє викладення у 5 М. 6: 5; Мт. 22: 37-40; 3 М. 19: 18. Було б нерозсудливим вимагати, щоб хтось робив для іншого більше, ніж для себе. Про це можна попросити або порадити зробити, але ніколи не можна наказувати, щоб людина зробила для іншого більше, ніж для себе, бо такий наказ був би несправедливим. Так ми робимо різницю між Справедливістю і Любов’ю. “Любов виконання Закону” (Рим. 13: 10) і може сягати далі, ніж Справедливість. Однак для Церкви є інша пропозиція – не просто любити, а любити на найвищому рівні життя.

ВИЩА ЗАПОВІДЬ

Виконання цієї пропозиції, представленої на розгляд Ісуса та Його послідовників, означає славу, честь і безсмертя – божественну природу. Задля цієї радості ми взялися не тільки виконувати Закон, але й здобути любов, яка сягає за межі заповідей Закону. При цьому ми погодилися на щось більше, ніж любити наших ближніх як самих себе: ми погодилися віддавати наше життя за братів. Це – особлива, пов’язана з жертвою вимога, і не стосується нікого іншого.
Наші відносини з Господом є під особливою угодою жертви, що виражено словами: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5). Вони, каже апостол, не без Закону, а перебувають під Законом у Христі. Цей Закон у Христі є законом їхньої угоди і є Законом Любові. А оскільки жертовна любов сягає за межі будь-якої вимоги Справедливості, то з цього неминуче виникає, що будь-яка річ, яку вони зроблять понад вимоги
Любові, також виконає вимоги Закону, викладені Справедливістю: менше міститиметься в більшому. Закон Любові далі буде вищим законом, як про це висловився Ісус: “Нову заповідь [вищу заповідь] Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви” (Ів. 13: 34).
Коли апостол каже: “Ви бо не під Законом, а під благодаттю”, він, мабуть, посилається особливим чином на факт, що християни з поган ніколи не були під розпорядженням Закону і їхній перший досвід під законом був під Благодаттю у Христі. Натомість про юдеїв, які були під Угодою Закону, він каже, що вони звільнені від Закону, до якого були прив’язані, і говорить так, немовби Закон був дуже суворою вимогою, якої вони не могли виконати і звільнення від якої було великим благословенням. Угода Закону пропонувала вічне життя на умовах виконання Закону. “Людина, яка його виконує, буде ним жити” (3 М. 18: 5; Рим. 10: 5; Лк. 10: 28).
Оскільки всі юдеї, як і решта людства, були недосконалими через гріхопадіння, жоден юдей не міг виконати Закон і, відповідно, не міг здобути вічне життя. Не маючи змоги виконати Закон, він не міг здобути нагороди. Ця Угода справді зв’язувала його, адже до часу, коли було запропоноване Євангеліє, не було жодної іншої запропонованої Угоди. Тоді йому була дана особлива пропозиція – Угода жертви. Юдей був звільнений від Угоди Закону в тому значенні, що був звільнений від Закону.
Стаючи мертвими для Закону, юдеї мали можливість здобути життя іншим шляхом. Полишаючи всі надії здобути вічне життя через Закон, вони могли отримати нову надію в Христі, а саме, під постановою в Христі (великому Заступникові) могли мати тепер спільність із Ним у Його стражданнях і згодом у Його славі, яку, як вирішив Отець, Він розділить з усіма, які стали Його послідовниками.
Отже, відтоді як юдей став мертвим для Закону, полишивши всіляку надію здобути життя через слухняність йому, він пристав до цієї єдиної надії, якої можна досягти тільки жертвою. Але він далі був зобов’язаний робити справедливе. Однак ця постанова робити справедливе стосується Нового Створіння, а не старого, яке вважається мертвим. Нове Створіння постановило виконувати Божий Закон і навіть більше. Такі особи жертвують усіма земними надіями. Про них сказано: “Стародавнє минуло, ото сталось нове” (2 Кор. 5: 17). Вони вже не є під Угодою Закону, а під постановою благодаті, Божої милості.
Великий привілей – принести себе в жертву і за це здобути таку велику нагороду. Це – велика милість під благодаттю. Та ми є під благодаттю ще й в тому значенні, що нам запропоновано порядок, завдяки якому ми не тільки здобуваємо велику нагороду, роблячи так мало, але й завдяки якому наша жертва стає прийнятною. Це також благодать. Благодать – це щось, що Господь дає нам не як винагороду, але як дар.
Спочатку Господь робить нашу жертву прийнятною. Тоді благодать далі супроводжує нас і весь час посилає благословення, адже ми, вирішивши йти за Ісусом, не могли би самі виконувати нашу жертву. Ми бачимо, що неможливо поводитися досконало, тому що в нас недосконалі тіла. Та завдяки можливості, зробленій для нас у Христі, ці недосконалості отримають прощення. А щоб вони отримали прощення, потрібно, щоб ми приходили з відвагою до Престолу небесної благодаті по своєчасну допомогу (Євр. 4: 16).

НАГОРОДА НЕ Є З БЛАГОДАТІ

Отже, перед нами три речі: по-перше, існує Закон, який є вищий від Справедливості, Закон Любові, Закон Жертви; по-друге, Бог пропонує нам нагороду, якщо ми підемо слідами Ісуса, жертвуючи собою аж до смерті; по-третє, Він покриває наші ненавмисні недосконалості Одежею Христової Праведності, щоб ми прийнятним чином могли виконувати нашу частину контракту.
Отже, нагорода не є з благодаті. Якщо ми пропонуємо якійсь людині 5 дол. за виконання роботи, то після виконання ми не повинні казати: “Це справа милості, і я дам вам не 5 дол., а 1 дол.”. Це неправильно. Заплатити стільки, скільки ми погодилися дати, – справедлива річ. Благодаттю була пропозиція нагороди за те, щоб йти слідом за Ісусом Христом. Відтак раз зроблена пропозиція стає зобов’язанням. Це – контракт, угода жертви з нашого боку і угода нагороди з боку Бога. Ісус сказав: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його”. Дати нагороду після виконання умов є справедливістю, а не благодаттю.
Далі благодать подбала про жертву Відкупителя за нас – не тільки за наш первісний гріх, але й за всі провини на цьому шляху. Коли апостол каже, що праведність Закону виконалася в нас, він не говорить про Церкву під Угодою Закону. Він каже, що хоча юдеї не могли виконати Закон через недоліки плоті, Церква виконує Закон, бо це пов’язано не з нашою плоттю, а з нашим духом. Як старі створіння, ми не здібні виконати Закон і не можемо виконати його більше, ніж вони. Але як Нові Створіння, ми, як вважається, не тільки виконуємо цей Закон, але й виконуємо Закон Жертви.
Мала Черідка виконує Закон Жертви. Велика Громада виконує Закон у дусі свого розуму, але, не роблячи більше, вона втратить велику нагороду слави та честі. Отже, ті з посвячених, які виконують Закон Любові, Закон Жертви, будуть вважатися гідними слави та честі з Ісусом Христом. А ті, які не виконують Закон Жертви, але тримаються Закону Справедливості, остаточно вважатимуться гідними вічного життя, проте не безсмертя.

R5072 (1912 р.)