“СЛОВО СТАЛОСЯ ТІЛОМ”

Нашому обмеженому розуму важко зрозуміти деякі глибокі речі Святого Письма через недостатність знань та досвіду. Усе, що ми знаємо про передлюдське існування нашого Господа, об’явлене в Божому Слові. Святе Письмо стверджує, що наш Господь був багатим і став бідним: не що Він залишився багатим і тільки вдавав бідного, але що Він дійсно став бідним, щоб ми стали багатими. Апостол каже, що Він відмовився від тих умов, які мав, перш ніж стати людиною, і прийняв вигляд раба. Він став плоттю, пояснюючи: “Тіло Мені приготував”, людське тіло. Так Він став “мало чим уменшеним від ангелів” для перетерплення смерті (Євр. 10: 5; 2: 9).
Зібравши докупи біблійні вирази на цю тему, маємо наступне: у Своєму передлюдському існуванні наш Господь був Логосом, “початком Божого творива”, Альфою всього Божого створіння та Омегою, бо Єгова створив тільки Одного. Про Логоса написано: “Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього” (Ів. 1: 3). Він був на духовному рівні, наступним після Отця.
У Божественному Плані Віків, сформульованому задовго до того, наш Господь отримав пропозицію, яка передбачала відкуплення людства. Задум був такий: якщо Логос буде слухняний волі Отця, Він буде піднятий ще вище, до божественної природи. Заради цієї радості, виставленої перед Ним, наш Господь зробив різні кроки, потрібні для завершення великої праці відкуплення. Контракт, який Він уклав з Отцем, передбачав велике упокорення. Хоча мова йшла про жертву влади, почестей, слави, однак перший крок не містив у собі жертви життя. Потрібно було тільки прийняти задум Отця, щоб стати плоттю, стати людською істотою, відмовитися від Свого існування на небесному рівні.
На початку наш Господь як Логос був душею на духовному рівні в такому ж значенні, в якому кожна розумна істота є душею, бо слово “душа” означає “істота”, і переміщення життєвого принципу в людське тіло перенесло Його на земний рівень. Життєвий принцип був той самий, який Він мав попередньо, тому особистість була тією ж. Було важливо зберегти ідентичність розуму, і це відбулося завдяки Божественному влаштуванню.

ТІЛО, ВІДДАНЕ НА СМЕРТЬ

Святе Письмо не пояснює, яким чином іскра життя, яка належала духовній істоті, відомій як Логос, була перенесена на людський рівень. Коли наш Господь зазнав такої зміни, Він тільки зробив підготовчий крок до того, щоб стати жертвою за грішників. У Своєму передлюдському стані Він не міг дати відповідної ціни за Адама, бо не мав людського життя, яке би міг запропонувати. Та відколи Він став людською істотою і досяг віку зрілості, то був у стані стати Жертвою за гріх.
Ми б сказали, що наш Господь як людська істота був тією ж душею, що й у Своєму передлюдському стані, бо мав той самий життєвий принцип, що й перед тим; і коли Він став людиною, то вже не помер як духовна істота. Святе Письмо стверджує, що наш Господь “став тілом”, людською істотою, і що різниця між Ним і всім людством полягала в тому, що Він був досконалий – “святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників” – відлучений від решти людського роду (Євр. 7: 26). Святе Письмо також пояснює, що ця різниця виникала з факту, що Він був зачатий особливим чином. Життєвий принцип, який дав Йому зачаття, походив безпосередньо від Небесного Отця.
Це пояснення цілковито відрізняється від теорії, званої Втіленням. Теорія про втілення проголошує, що духовна істота заволоділа земною істотою – втілилася в неї, замешкала в плоті так само, як деякі особи одержимі злими духами, які мешкають у них. Ми переконані, що ця думка, яка прийшла до нас із Середньовіччя, є хибною щодо нашого Господа. У Святому Письмі немає нічого про втілення. Святе Письмо не каже, що тіло нашого Господа померло, тоді як духовна істота в ньому залишилася живою. Натомість Біблія каже, що наш Господь залишив славу, яку мав у Отця, і на вигляд став, як людина; що Він упокорився до самої смерті, та ще й смерті на хресті; що Він був “умертвлений у тілі” (Дерк.) (Ів. 17: 4, 5; 1 Петр. 3: 18; Фил. 2: 8).

“СТАЛОСЯ ТІЛОМ, І ПЕРЕБУВАЛО МІЖ НАМИ”

Ми знаємо, що дитинство є періодом розвитку. Так само читаємо про нашого Господа: “А Дитина росла та зміцнялася духом, набираючись мудрості. І благодать Божа на Ній пробувала... А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей” (Лк. 2: 40, 52). Його розум не мав усього досвіду та знання про передлюдський стан. Читаємо, що Він зростав мудрістю. Його розум зростав. Звичайно, Він, бувши досконалим, вчився швидше і старанніше від інших. Саме це пояснює факт, що, як дитина, Він міг поставити у безвихідь законовчителів. З такими природними рисами розуму Він міг збагнути ситуацію, швидко схопити суть.
Св. Лука розповідає, що у дванадцять років наш Господь ходив із матір’ю та Йосипом до Єрусалима. Юдейські діти звикли відвідувати релігійні служіння; і за звичаєм юдейські хлопці посвячувалися у віці, в якому це зробив Ісус. Ісус знав, що Він відрізняється від інших хлопців. Цілком правдоподібно, що Він розповідав їм про факти, пов’язані з Його чудесним народженням. Деякі навіть припускають, що Його обвинувачували в тому, що Він незакононароджений. Та оскільки нам про це достеменно не відомо, ми повинні обмежитися тим, що є в Писанні.
Наш Господь прийшов у світ чудесним чином з метою виконати пророцтва, усі з яких мали виконатися в Ньому. Зрозуміло, Він був готовий скористатися з першої нагоди з’ясувати ці вимоги. Тому, коли у дванадцять років Він дізнався від законовчителів, що не може як хлоп’я зайняти священицьке становище, Він більше не чинив спроб, а був підлеглий Своїм батькам, тобто Марії та її чоловікові, які, мабуть, були Його опікунами до тридцятирічного віку, коли Його першим кроком було повне посвячення Себе.

“ОСЬ ІДУ, ЩОБ ВОЛЮ ТВОЮ ЧИНИТИ”

У тридцять років наш Господь, напевно, мав багато знань про те, чого Адам не знав, коли був на випробуванні. Наш Господь вже трохи знав, чим є гріх і покарання за нього. Він вже знав про факт, що Бог приготував відкуплення людства через великого Посередника Нової Угоди – Спасителя, Відкупителя, Визволителя. Він знав, що неспроможність інших виконувати Божественний Закон, записаний у Декалозі, і Його спроможність виконувати Закон становить різницю між Ним та іншими.
Безсумнівно, мати нашого Господа розповіла Йому про Його чудесне народження і про послання, яке прийшло через Гавриїла, а також про пророцтво Анни та Симеона. Натомість Він тримав у розумі пророцтво про Себе і про майбутнє великого Месії, Який мав прийти і визволити світ. Усе це знання було дуже вартісним.
Те, чого, очевидно, бракувало нашому Господу, було знання про глибші речі Святого Письма. Він, мабуть, знаходив незрозумілі місця в Біблії, бо ще не отримав Святого Духа. І хоча Він був більш здібний розуміти ці речі, ніж деградований рід, проте, як каже апостол, “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа,.. і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно” (1 Кор. 2: 14). Ісус ще не був зачатий Святим Духом, тому не мав розуміння пророцтв та символів.

“І ОСЬ НЕБО РОЗКРИЛОСЬ”

Усе це знання почало приходити до Нього, коли Він отримав зачаття від Святого Духа. Він почав розуміти вищі речі, Божі глибини. Він частково зрозумів про Агнця, який мав бути заколений як жертвоприношення за гріх, і про те, як позбутися гріха, та не міг з’ясувати, хто є Той, Хто мав бути великим Визволителем, та пояснити чудові образи Святого Письма. Як тільки Він був зачатий Святим Духом, то почав бачити, що якщо Йому доведеться царювати, то це повинно прийти через прояв відданості Богу та праведності. Як тільки це осяяло його, Він зрозумів речі, пов’язані зі стражданнями.
Під час земної місії нашого Господа Він навчився слухняності з того, що вистраждав був (Євр. 5: 8). Так Він одержав велике просвітлення, яке, на додаток, було ще й могутнім, так само як для нас є великим просвітленням бачити умови та вимоги нашого поклику: що ми повинні йти слідами нашого Господа, якщо маємо царювати з Ним.
Як саме ці вищі речі об’явилися нашому Господу, ми можемо і не знати. Св. Павло розповідає про дивовижні об’явлення, дані йому. Очевидно, наш Господь також мав об’явлення, та що саме Йому було об’явлено, щоб зрозуміти передлюдський стан і т. д., ми не знаємо. Ми також не знаємо, яким чином усі вчинки та увесь досвід попереднього періоду існування (перш ніж Він став плоттю) могли знайти негайний відбиток у Його розумі. Той самий Бог, Який спроможний дати нам духовне тіло, що зможе увібрати в себе весь досвід теперішнього життя, міг також відобразити на Ісусі весь попередній Його досвід.
Це відображення досвіду Він не отримав у дитинстві, бо в той час ще мужнів, зростав у знанні та в ласці в Бога та людей. Віримо, що це відображення прийшло в часі Його посвячення в Йордані. Там Він отримав не тільки спогад про Свій попередній досвід від перебування з Отцем і про далеке минуле, але й світло, яке осяяло Писання, щоб зрозуміти повний зміст того, що Він вчинив, коли віддав Себе у посвяченні.
Як “небеса” далі відкривалися нашому Господу, Він побачив, що випробування Месії, які не могли бути дані як наказ під Угодою Закону, повинні були стати Його привілеєм, відколи Він мав бачити в них Божественну волю, Божественний Закон в пророцтвах. Як вівця мала заніміти перед своїми стрижіями, так Він не мав обурюватися, коли Його позбавляли Його прав. Він повинен був знати, що буде відданий на смерть, що буде невинною жертвою. Він мав бути розп’ятий, мав стати позаобразним мідяним змієм.
Посвятившись виконати все написане в Книзі, Ісус був цілковито готовий до кожного випробування. Про це свідчить також зміст чудового образу Об’явлення, де сказано про згорток, запечатаний сімома печатками. Пролунав заклик: “Хто гідний розгорнути книгу, і зламати печатки її?” (Об. 5: 2). Досі не знайшлося нікого, хто міг би розгорнути цю Книгу. Та тепер наш Господь виявився достойним розгорнути її і отримав все знання про Божественний План, щоб виконати все це шляхом жертвування плоті.
При Своєму посвяченні в Йордані наш Господь відмовився від людського життя – відмовився від усіх прав та привілеїв як людська істота. Кінцевою метою повного підкорення Його життя було надання вічного життя людству. Одночасно задумом Отця щодо Нього було зберегти Його особистість, Його ідентичність. Після зачаття Святим Духом Він був Новим Створінням, і як Нове Створіння мав людське тіло, в якому розвивав характер, в якому зносив Свої труднощі. Це Нове Створіння пройшло розвиток до досконалості під час трьох із половиною років Його служіння і було готове отримати духовне тіло, обіцяне Йому.
Коли б наш Господь не виявився досконалим, вірним, відданим у Своєму передлюдському стані, Він ніколи не мав би цього привілею стати людиною і Відкупителем людей. За Свою слухняність (як людини) Він отримав більшу славу та безсмертя. Він був досконалим за всіх сприятливих умов, перш ніж стати людиною; Він був вірним як людина і був прославлений; Він і далі вірний. Тому Він зберігає той самий стосунок до Бога та до праведності, який мав завжди. Відповідно, Він вже особливо не потребуватиме того, що допомагає у виробленні характеру, бо ніколи не показав ніяких недоліків, які потрібно було би виправляти. Можемо допустити, що усі випробування, які Він мав у Своєму передлюдському стані і коли був людиною, а також після прославлення, разом взаємодіяли, щоб зробити Його характер надзвичайно інтелігентним та відданим.

“ВИЯВИВ СЛАВУ СВОЮ”

Розгляньмо кілька віршів Писання, які, здається, наводять на думку, що наш Господь мав виразні спогади про Своє передлюдське перебування з Отцем.
(1) “Відповів же Ісус і сказав їм: «Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить»” (Ів. 5: 19). Ці слова були сказані при зціленні хворого. Вони, зрозуміло, не означали, що Господь вважав, що Отець зціляє хворого. Ні, Він тільки бачив волю Отця, План Отця.
Наш Господь просто виконував волю Отця щодо Себе: “Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим, Тоді буде скакати кривий, немов олень” (Іс. 35: 5, 6). Ці чудеса зцілення були однією з тих речей, які Він повинен був робити, як про це написано у Святому Письмі. Він знав, що повинен робити ці чудеса і що вони були тінню того, що мало бути зроблене згодом. Читаємо: “Такий початок чудам зробив Ісус... і виявив славу Свою” (Ів. 2: 11).
(2) “Відвіку була я встановлена, від початку, від правіку землі. Народжена я, як безодень іще не було, коли не було ще джерел, водою обтяжених. Народжена я, поки гори поставлені ще не були, давніше за пагірки” (Пр. 8: 23-25). Цей уривок можна розглядати як пророцтво про те, що наш Господь розумів Свій попередній стан, або ж як словесний образ Божої Мудрості, яка діяла всі віки. Та оскільки Божа Мудрість особливо виявлена в нашому Господі Ісусі, це було тінню того, що Ісус міг знати про Свій передлюдський стан.
(3) Коли наш Господь у віці дванадцяти років запитав: “Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?” (Лк. 1: 49), Він, очевидно, мав на увазі Небесного Отця, так само, як повинна думати про Бога кожна Його посвячена дитина. Із тих знань, які Він отримав від Своєї матері, Марії, Він знав про Своє чудесне народження та про особливу місію у світі. Його мати знала, що Він не може бути певний Себе та Своєї місії, доки вона Йому не розповість про це. Коли ж Він дізнався, що заради цього Він є особливо святим і народився чудесним чином, Він повернувся до Марії і запитав: “Хіба ж ти не знаєш, що Я повинен бути в справах Мого Отця? Хіба ж ти сама Мені про це не казала?”. Йому було дивно, що Марія та Йосип не розуміють, що саме цим Він повинен займатися.

ПАМ’ЯТЬ ЯК ЗАСІБ ІДЕНТИФІКАЦІЇ

(4) Вислів нашого Господа “Перш, ніж був Авраам, Я є” (Ів. 8: 58) ідентифікує людину Ісуса з Його попереднім станом як Логоса, перш ніж Він став плоттю і замешкав серед нас. Він той самий сьогодні, хоча перейшов на духовний рівень. Він каже: “Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки” (Об. 1: 18). Початково Він перебував на духовному рівні. Потім Він жив і помер як людина. При воскресінні Він ожив на духовному рівні, набагато вище ангелів, влад та начальств. Однак індивідуальність, особа залишилась тією ж.
І ми охоче віримо, що наш Господь зберіг пам’ять про речі минулого. Ми також думаємо, що Він пам’ятає про Свій досвід у плоті і про все, що з Ним було, перш ніж Він став плоттю. Інакше Він не міг би впізнати Себе. Очевидно, пам’ять є засобом ідентифікації нашої особи. Ніщо в цьому вірші не наводить на думку, що наш Господь народився на світ зі знанням про весь Свій попередній досвід. Після Свого посвячення Він отримав це знання шляхом, який ми не можемо зрозуміти, бо не є настільки мудрі: певною силою Отця, бо Отець має усю силу.
(5) “Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий” (Євр. 13: 8). Цей вираз не ідентифікує нашого Господа з Його попереднім станом, бо у Своєму передлюдському стані Він не був Ісусом. Його назвали Ісусом при народженні. Він став Ісусом Христом при Своєму хрищенні. “Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе” (Іс. 53: 11). Наш Господь почав нести гріхи світу при Своєму посвяченні й закінчив це робити при розп’ятті. Відтоді Він вважає деяких осіб Своїми членами. Коли Святий Дух зійшов на Нього, і Йому відкрилися небеса, Він, очевидно, отримав знання, яке дозволило Йому перемогти.
Ми не знаємо, наскільки сильними були спокуси сатани для Нього перед посвяченням, коли Він був досконалою людиною як Адам. Та коли Його розум відкрився, сатана прийшов спокушувати власне щодо Його праці, щодо Його посвячення, вже вчиненого. Сатана намагався перешкодити Його посвяченню, стати на заваді завершенню цього посвячення. Ми не знаємо, скільки знання мав наш Господь, але Небесний Отець дав Йому достатньо, щоб Він міг вийти переможцем. Так само з нами. Господь дає нам знання про Себе і про Отця. Він показує нам зв’язок між стражданнями теперішнього часу і славою майбутнього. Ось так через це знання всі члени Тіла цього Великого Справедливого Слуги матимуть змогу здобути “повну перемогу” (Хом.) завдяки Його благодаті.

ТІЛЕСНА ЛЮДИНА НЕ МОЖЕ ЗРОЗУМІТИ ДУХОВНИХ РЕЧЕЙ

(6) “Поправді, поправді кажу Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви не приймаєте” (Ів. 3: 11). Очевидно, наш Господь міг розповісти про небесне, але не збирався цього робити, бо Никодиму та іншим було важко зрозуміти навіть земне. Як міг Ісус розповісти про небесне? На той час Йому вже, мабуть, прийшов на згадку стан Його передлюдського існування. Ми повинні розповідати про небесне, але не тілесній людині. “Не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас” (Мт. 7: 6). Наш Господь сказав, що Він мав ще багато розповісти Своїм учням, та вони не могли цього сприйняти до приходу Святого Духа (Ів. 16: 12, 13), “не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений” (Ів. 7: 39). “А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно”. “А нам Бог відкрив це Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини” (1 Кор. 2: 14, 10). Отже, якщо Святий Дух відкриває деякі глибокі речі нам, то наскільки більше міг вникнути у святі речі досконалий розум нашого Господа?

“СЛАВОЮ, ЯКУ В ТЕБЕ Я МАВ”

(7) Слова нашого Господа: “І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав” (Ів. 17: 5), не означають, що Він нічого не знав про Свою майбутню участь у божественній природі. У Нього були запевнення Святого Письма, одне з яких казало, що Він буде піднятий дуже високо; інше – що Господь дасть Йому Царство; ще інше казало, що Єгова Бог “дасть уділ Йому між великими, і з потужними [Він] буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою” (Іс. 53: 12); а ще інше – що “поклявся Господь, і не буде жаліти: Ти священик навіки за чином Мелхиседековим” (Пс. 110: 4). Він мав бути Священиком і Царем дуже високого рангу та почестей.
Очевидно, наш Господь знав про ці речі вповні, коли був зачатий Святим Духом, так само як св. Павло був підхоплений до третього неба і отримав знання про чудові речі, які “не можна людині їх висловити” (2 Кор. 12: 4). Тож найбільш правдоподібно, що наш Господь Ісус мав деяке особливе відкриття, бо читаємо Його слова: “Як має Отець життя Сам у Собі, так і Синові дав життя мати в Самому Собі” (Ів. 5: 26) свідчать, що Христос знав той факт, що Він і Церква матимуть участь у божественній природі та притаманному їй житті.
Слова нашого Господа показують, що в Нього не було бажання домагатися цих славних речей. Він з великою покорою сказав: “Отче, Я прийшов виконати Твою волю. Я виконуватиму працю, яку Ти Мені дав, і буду радий повернутися до слави, яку мав у Тебе – не проситиму ніякої милості. Я радий мати цей привілей і думаю, що не постраждаю за Свою слухняність Твоїй волі. Я буду радий бути з Тобою в славі, яку мав з Тобою, перш ніж світ постав”.
Він не казав Отцю: “Не забудь заплатити Мені; не забудь про те, що Ти обіцяв”. Ні. Він виконував волю Отця без жодної думки про винагороду, пов’язану з цим. Так само з нами. Кожен, хто сподівається божественної природи тільки як нагороди і відчуває, що вона йому належить, дивиться на це неправильно. Ми повинні відчувати, що перебувати на боці праведності й ототожнювати себе з нашим Господом Ісусом – великий привілей, навіть якщо не буде нагороди божественної природи взагалі. Та думка про нагороду є великим заохоченням бігти терпеливо по щось виняткове, щось, що є за межами мислимого чи очікуваного.

R5064 (1912 р.)