"ОДНО Ж РОБЛЮ"

"Бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого" (1 Кор. 2: 2).
В іншому місці талановитий апостол Павло свідкує про мудрість того, щоб позбутися деяких наших планів і домовленостей і послабити наші зусилля в різних напрямках для того, щоб зосередити енергію на тому, що ми в найбільшій мірі можемо довести до досконалості. Він говорить: "Одно ж роблю" (Фил. 3: 13, Кул.). Єдиною справою апостола в житті було (в міру здатності) бути прийнятним для Господа, особисто, і з усієї сили чинити те, чим він міг допомогти іншим дійти до такого ж стану.
В згоді з цим, думкою нашого вірша, здається, є, що апостол нехтував усім, що знав про інші визначні справи його днів – тогочасні звичаї, проблеми науки і т.п. Він хотів бути фахівцем. Він хотів утримувати свої думки, слова і навчання в цьому одному напрямку, бо вважав це вартісним. Він перебував у Коринті як посол Христа. Він знаходився там, не щоб виставляти своє знання, а щоб проголошувати послання про царство. Він хотів вчинити проповідування Євангелії своєю єдиною справою, для виконання якої, як він відчував, все його знання і енергія були надто малими.
Апостол вирішив ігнорувати все своє знання, маючи для цього добру причину, або ціль. Він бажав зосередити всю свою увагу і вплив на одній великій темі. Цією темою був Ісус Христос, Ісус Помазаний. Ісус Месія був головною ідеєю всього його проповідування. Він розумів, що великий Месія був частиною обіцяного божественного плану – "Насінням", яке мало благословити всі племена землі. Він розумів, що Ісус був тим великим Месією, і що всі люди повинні визнавати Його, повинні наближатись до Його критерію.
Однак св. Павло проповідував не лише, що Ісус був Месією, але що Він був розп’ятим Месією, бо апостол не соромився божественної науки. Він проповідував, що Бог послав Свого Сина, і що Син залишив славу, яку мав у Отця, жив на землі і помер, "Праведний за неправедних", з цією особливою метою – щоб мати змогу виявити Свою слухняність божественному розпорядженню. Проповідуючи таким чином Христа і Його розп’яття, апостол не ігнорував факту, що мала бути церква. Ісус був Помазаним Головою над Своїм тілом, церквою. Тому, проповідуючи Ісуса Помазанника, св. Павло показував, як під божественним наглядом виконувався божественний план, і якими славними будуть наслідки. Він вирішив, що це повинно займати весь його час і всю його увагу.
Як очевидно, що сьогодні багато служителів дещо втратили те, що мав апостол, котрий таким чином визнавав важливість Євангелії Христа! Ця втрата в значній мірі є причиною оголошування різних спеціальних тем для релігійних зібрань; інколи темою є політика; інколи тверезість; інколи виборче право для жінок. Причиною цієї переміни від стародавнього способу проповідування є те, що протягом середніх віків Євангелія була спотворена, неправильно пояснена, і що тепер люди соромляться того, що проповідувалось раніше, – "будеш добрим, підеш до неба; будеш поганим, підеш до пекла". Це не є великим посланням. Ми не можемо дивуватися, що проникливий розум здатний збагнути всю цю справу за кілька хвилин. Ми швидше дійсно раді, що служителі соромляться проповідувати те, що сповідують їхні віровизнання, і що тому їхні переконання мусять залишитись на задньому плані.

"Я НЕ СОРОМЛЮСЬ ЄВАНГЕЛІЇ ХРИСТА"

Однак для нас, котрі бачать важливість Євангелії, справа є іншою. Ми знаємо, що ця Євангелія царства, якої апостол не соромився, навчає, що вибрана церква повинна бути нареченою Христа; що Месія повинен благословити весь світ; що Ісус є Месією; що Він був розп’ятий, помер, був похований і встав з мертвих через Свого Отця; що Його розп’яття було частиною великого божественного плану, і що саме без цього приготування не відбулося б ніяке спасіння – ні для церкви, ні для світу в майбутньому. Тому, як робив апостол, ми проповідуємо Ісуса, Розп’ятого, Котрий помер за наші гріхи, Котрий воскрес для нашого виправдання, і Котрий, приходячи в славі зі Своєю церквою, є великим Месією, щоб благословити світ через природний Ізраїль.
Оскільки ми знайшли правду, ми, подібно до св. Павла, відчуваємо обов’язок не проголошувати нічого, крім цього послання. Та сама правда, яка вплинула на нього, повинна впливати на нас. Тому, якщо хтось з братів відчуває схильність іти і, на зразок Вавилону, проповідувати щось інше, то тут є докір – "нічого... крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого". Це єдина тема. Св. Павло був таким, ніби не знав нічого іншого. Ця тема була єдиною річчю, якій він віддавав свій час і свою увагу. Нехай так само буде з нами!
Улюблені, якщо ви цінуєте славну надію, виставлену перед вами, ми благаємо вас, щоб ви не приділяли ніякої уваги підступним духам і наукам демонів, як називає їх апостол (1 Тим. 4: 1), а щоб з непохитністю мети зосередились на єдиній речі, до якої ви покликані, і яку, як майбутні спадкоємці царства Месії, ви привілейовані чинити. Не забуваймо, що ми "вибраний рід", відокремлений від великого тіла номінального християнства, а також від світу, маючи вищі надії, цілі і прагнення, і привілейовані яснішим поглядом на глибокі речі Божі, покликані з попередньої темряви до Його дивного світла. Відокремлені таким чином від світу і від християн, котрі в великій мірі поділяють дух світу, що дивного, якщо ми бачимо, що всі вони не є в згоді з нами і або ігнорують нас, або противляться нам!
Ми сподіваємося такої опозиції; і ми знаємо, що вона буде продовжуватись, доки наша дорога не закінчиться в смерті. Якщо в ім’я правди ми терпимо лихо, як добрі воїни (не має значення, яким чином в наших зусиллях чинити Господню волю і просувати вперед інтереси Його царства ці труднощі можуть прийти), то ми представляємо наші тіла живою жертвою в божественній службі. Справжнє перебування в Його службі включає дві речі: 1) пильне та постійне дослідження Божого плану; 2) просякнення його духом, який провадить до повної ентузіазму ревності його виконувати і до активності в міру сил йому служити, яких би коштів або жертви це не вимагало.
Якщо ми вірні в цій службі, то ми не маємо ні часу, ні схильності приділяти увагу іншим темам, які не мають ніякого відношення до цієї єдиної речі, якій ми урочисто посвятили наше життя. Якщо ми посвятили все Богу, наш час не належить нам; а значить, ми не маємо нічого, щоб уділити на дослідження теорій, збудованих на якомусь іншому фундаменті, ніж той, який покладений в Біблії. І ми не маємо часу, щоб присвятити його ідеям і пошукам, які поглинають увагу світу, більшість з яких є невинні або навіть піднесені самі по собі, але які були б згубними і псували б нас, якщо б ми дозволили їм заволодіти посвяченим часом і відволікти нашу увагу від того єдиного, що ми мусимо робити.
Апостол попереджає нас, щоб "стереглися базікань марних, бо вони ще більше провадять до безбожності", а радить "силкуватися поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди", "не навчати іншої науки, і не звертати уваги на вигадки й на родоводи безкраї, що викликують більше сварки, ніж збудування Боже, що в вірі воно" (2 Тим. 2: 16, 15; 1 Тим. 1: 3, 4).

ЯКА ВУЗЬКА ЦЯ ДОРОГА!

Чи не дуже вузька ця дорога? Так, така вузька, що наш Господь провістив про неї: "Бо тісні [важкі] ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її" (Мт. 7: 14). Вона є настільки вузька, що ширини достатньо, щоб вмістити лише Господній план і тих, хто готовий відкинути всі інші плани, задуми і сумніви і повністю присвятити себе службі йому, і хто цілковито готовий переносити будь-які переслідування, які це може викликати.
Чи намагаєтесь ви з дня на день відстоювати божественний характер і оголошувати праведні Божі дороги? Чи старанно ви досліджуєте, щоб повністю пізнати правду, так щоб ви дійсно могли бути живим листом, який знають і читають усі люди в колі вашого впливу? Чи дійсно ви є робітником, який не має чого червоніти (2 Тим. 2: 15, Хом.)? Чи належите ви до тих, хто насправді віддав себе Господу, правдиво говорячи Йому:
"Усього мене візьми,
Любий Отче, назавжди"?
Якщо так, то ви якраз достатньо цілеспрямовані, щоб сказати: "Одно ж роблю. І будь-яку іншу річ підкоряю цьому одному – звіщати Божі чесноти і допомагати іншим ввійти в Його дивне світло. І з цією метою я розвиваю і використовую ті таланти, які маю, як мудрий управитель мого небесного Отця".
Дорогі улюблені, ми не накидаємо ні зобов’язань, ні пут на кожного іншого, але поклик має свої власні обмеження; Учитель послав нас навчати всі народи (бо Євангелія більше не обмежується юдейським народом) не астрономії, не геології, не якоїсь марної філософії, якою спекулює світ, але навчати "зберігати все те, що Я вам заповів" (Мт. 28: 20).
Це те, що робив апостол Павло. Прислухайтесь до нього в його ревності чинити це одне, чому він присвятив своє життя: "А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю, бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп’ятого [Я привертав вашу увагу до цього одного! Я постійно тримав це одно перед вами]... І слово моє й моя проповідь – не в словах переконливих людської мудрості, але в доказі духа та сили [правди], щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій" (1 Кор. 2: 1- 5).
Св. Павло був прямим, безкомпромісним вчителем. Коли він зрозумів, що отримав правду, він говорив її з впевненістю і сміливо заявляв, що все протилежне їй є неправдивою наукою. Він також навчав віруючих, що це було не лише їхнім привілеєм, але й обов’язком бути вкоріненими в вірі, знати доказ з Божого Слова, чому вони вірять, і бути здатними дати відповідь кожному, хто запитає про причину надії, яка в них.
Нехай так буде і з нами. Кожен посвячений віруючий повинен запитати себе: "Наскільки ретельно я вивчив те, що визнаю божественною правдою? Наскільки вміло я володію Мечем Духа?" Справді небагато є тих, які можуть сказати, що вони повністю засвоїли і ввібрали все, що отримали; і що вони не дозволили нічому з цього вислизнути з пам’яті; що вони так заскарбували це в своїх серцях, що роздумують про це вдень і вночі; що вони мають готову відповідь – "Так сказав Господь" – для кожного, хто питає їх про причину надії, яка в них, стосовно будь-якого пункту доктрини; що можуть виразно і розумно описати божественний план, посилатися на божественний авторитет в поясненні кожного його послідовного кроку і, якщо буде потрібно, вказати його місце в божественному порядку образів. Досягнути такого вміння в Слові є працею цілого життя, але кожного дня повинно виявлятися більше наближення до цього вміння, і так буде, якщо ми є вірні дослідники і вірні слуги Правди.
Якщо б всі посвячені були таким чином енергійно зайняті тим, щоб одягнути Божу зброю, і щоб випробувати її, справді використовуючи її в ревному намаганні проголошувати правду і допомагати іншим встояти, то у них зовсім не залишалося б часу навіть на добру реформаційну працю по боротьбі з пияцтвом, ані на працю в трущобах великих міст, ані на науку про зцілення, ані на будь-які такі речі. Ми зовсім не маємо посвяченого часу для цих справ, які є лише побічними і нешкідливими самі по собі, за винятком, коли вони відволікають увагу і поглинають час, який посвячений іншій і вищій меті. Всі ці діла будуть успішно завершені в "часи реституції" (Дії 3: 19-22), в уже недалекому майбутньому. Крім того, цими справами зайняті інші; ми визнаємо і стараємось виконувати працю, виставлену перед нами в божественному плані.
В усій історії церкви ніколи не було часу, коли великий противник був таким активним у відвертанні уваги від правди через впровадження некорисних і недоречних питань, як тепер. Саме тепер, коли вивищення і слава церкви близькі до завершення, і коли вірні є недалеко від того, щоб бути прийнятими до радощів їхнього Господа, сатана вдається до будь-якої облуди, щоб відволікти їх від їхньої нагороди і звести нанівець цю рису божественного плану.
Але насправді розладнати яку-небудь рису божественного плану неможливо. Бог має намір зібрати з-поміж людей "малу черідку", "люд для Ймення Свого", і така громада, без сумніву, збирається. Однак, чи всі ті, які тепер біжать в забігу по нагороду, неодмінно будуть в цій громаді, є ще відкритим питанням. Стережіться, улюблені, щоб ніхто не забрав вашої корони (Об. 3: 11). Якщо хтось не відповідає своїм привілеям і доводить, що негідний багатої спадщини, то є інші, які негайно заповнять їхні місця.
Наші спостереження за тими посвяченими, котрі дозволили іншим темам, крім цієї "Євангелії царства", заволодіти їхнім часом і увагою, схиляє нас порадити таким бути дуже ревними в господарюванні часом і талантом для служби Євангелії, полишаючи осторонь всі теми, якими б цікавими вони не були, для тих, хто віддає перевагу тому, щоб присвячувати їм час тепер, і для нас самих у майбутньому житті, коли все знання буде наше. Ми постійно помічаємо, що ті, хто з якої-небудь причини, якої можна було уникнути, відвернувся від правдивої і єдиної Євангелії, швидко звертають з дороги або мають великі перешкоди на своєму шляху до "нагороди" нашого "високого поклику".
Нехай кожен з нас, дорогі брати, буде здатний правдиво висловити свою позицію словами апостола: "Одно ж роблю, забуваючи вже те, що позаду, і сягаючи по те, що спереду, я біжу до мети по нагороду вишнього поклику Божого в Христі Ісусі", "бо я надумавсь, не знати нічого між вами, тільки Ісуса Христа, та й Його розп’ятого" (Фил. 3: 13, 14; 1 Кор. 2: 2, Кул.).