[R499]
ЧЕТВЕРТА КАРА

“А ангел четвертий вилив свою чашу на СОНЦЕ. І дано йому палити людей огнем. І спека велика палила людей, і зневажали вони Ім’я Бога, що має владу над карами тими, і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому” (Об’явлення 16: 8, 9).

Тут лиха деякихє спричинені посиленням сонячного світла. Як місяць символізував “ЗАКОН”, так сонце символізує СВІТЛО ЄВАНГЕЛІЯ. Перший був лише тінню, віддзеркаленням другого, і взаємозв’язок цих двох світил із Церквою (жінкою) чудово показаний символічно в Об’явленні 12: 1. Посилення сонячного світла означає зростання яскравості світла Євангелія та знання.

Це зростання світла має торкнутися всіх класів, про що свідчить те, що воно не обмежується певним класом, як обмежені інші кари: “морем”, “землею”, “річками” тощо. Воно приходить на людей – на людство в цілому та на представницьких лідерів зокрема. Незалежність думки та діяльності серед усіх класів суспільства викликана зростанням світла – знання. Воно викликає розбіжності між царями та підданими, між капіталом та працею, між духовенством та мирянами. Усе це робить світло, яке зростає. Це також світло Євангелія, адже як би не глузували невіруючі з Біблії й як би не вдавали, ніби вони володіють свободою, що перевершує ту, якої вона навчає, проте залишається фактом, що найбільша свобода – та, яку дарує Христос; і суть євангельського світла полягає у словах Учителя: “І пізнаєте ПРАВДУ, а правда вас вільними зробить”. Поширюється саме правда – правда щодо кожної речі: правда щодо прав і влади царів; правда щодо прав капіталу та праці; правда щодо уявної вищості та панування самопроголошеного класу, званого духовенством.

Протистояння відбувається між правдою та забобонами – між світлом і темрявою. Це буде сувора сутичка, але ПРАВДА могутня і переможе; вона принизить гордих і піднесе смиренних. Ті, чиї вчинки злі – хто на неправильному шляху, – ненавидять світло. Так свідчить Учитель. Піднесення всіх інших до рівності обмежило б їхню владу й понизило б їхнє становище. Їх палить або непокоїть зростання світла, і нікого це не стосується так сильно, як релігійних панів, адже саме зростання світла, без сумніву, сприяє тому, що води їхніх улюблених русел перетворюються на кров – зіпсуття, – роблячи їхні доктрини та віровчення, що випливають із джерел шістнадцятого століття, огидними й нестерпними.

Після того як вони роками проповідували доктрини, що називали Бога справедливим і люблячим, але доводили, що Він гірший за язичницьких богів; після того, як вони роками захищали свої сектантські “изми”, частина з яких навчає, що Бог призначив наперед спасіння “Малої Черідки” та їхніх дітей, і при цьому призначив наперед вічне нещастя як долю для величезної маси людства та їхнього потомства, тим самим навчаючи, що “у пеклі є немовлята величиною в долоню” і т. п., не дивно, що ті, хто поклоняється й шанує свою секту та подібні вчення більше, ніж Бога та Його Слово, відчувають себе обпаленими й роздратованими яскравим світлом і жаром правди, яка тепер починає сяяти й досягати їх.

“І зневажали вони Ім’я Бога”. Богозневага, як це слово вживається в Писанні, означає не лайливі слова, а радше хибне уявлення про характер. Наприклад, Ісуса звинуватили в “богозневазі” за Його слова, що Він – Божий Син (Ів. 10: 33). Ці ревні сектанти настільки розгнівані нинішнім розкриттям правди, яка доводить Любов і Милосердя Бога, а також Його Справедливість, що доходять до крайності у своєму протистоянні, грубо спотворюючи характер Бога й часто перекручуючи справжній зміст Його Слова задля підтримки своїх теорій.

Те, що є карою для одних, є чудовим благом для тих, хто вийшов із Вавилону і зі смиренням насолоджується керівництвом Божого Духа, що виходить безпосередньо з єдиного джерела – Божого Слова. Таке зростання світла Євангелія і, як наслідок, зростання світла, що проливається на тіні Закону – розкриваючи справжні вчення про Намет, його служіння та жертви, – виразно передбачено в символічній формі пророком (Іс. 30: 26), який каже: “І світло місяця стане, немов світло сонця, світло ж сонця усемеро буде ясніше, як сімох днів, у той день, як Господь перев’яже зламання народу Свого та загоїть поранення вдару Свого”. Це той самий день (період), в якому Він громадить вигнанців і збирає Свої коштовності.

R499 (1883 р.)