[R499]
ТРЕТЯ КАРА

“Третій же ангел вилив чашу свою на РІЧКИ та на водні ДЖЕРЕЛА, і сталася КРОВ. І почув я ангела [посланця] вод, який говорив: Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що Ти це присудив! Бо вони пролили кров святих та пророків, і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того!” (Об’явлення 16: 4-6).

Цей третій елемент утиску є результатом перетворення річок і джерел води на кров. Вода, яка тече, символізує правду. Русла річок, якими текла вода (правда), символізують різні секти чи конфесії. Джерела символізують засновників і школи цих різних систем – місця чи людей, від яких ці русла беруть свій початок.

Довгий час у цих різних системах текла вода – у деяких, щоправда, дуже каламутна. Ця суміш, все ж таки, містила трохи води, – і багато хто пив її та освіжався. Але настає зміна, і те, що колись освіжало, стане (поступово) огидним, як кров. Отже, річка крові може символізувати лише щось огидне та смерть.

Ми розуміємо це як образ швидких змін у релігійних руслах: їхні віровчення, хоча й містять стільки ж істини та помилок, що й раніше, починають сприйматися інакше. Загальний рівень освіченості зріс, і те, що колись приймалося беззаперечно, тепер стає огидним, схожим на смерть. Як під час схожої (у буквальному сенсі) кари на Єгипет, коли люди копали криниці у пошуках води, бо більше не могли пити з кривавих річок, так і тут – незалежно мислячі люди копають для себе, шукаючи чистішої води, ніж та, що знаходиться у звичайних руслах. Воістину, це перетворення вод у їхніх руслах на кров є однією з причин занепокоєння та великого роздратування для сектантів, хоча лише небагато хто усвідомлює це лихо.

Ангел вод – посланець СПРАВЖНЬОЇ правди – здатний побачити в цьому праведний суд Бога над цими системами, як сказано у віршах 5 і 6. Згадується безпосередня причина цього утиску: вони пролили кров святих і пророків.

Постає запитання: у якому сенсі це було зроблено? Ми відповідаємо, що кров у людині – це життя, і проливати її – означає марнувати її. Життя святих – це правда, Боже Слово, як написано: “Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя”; “Бо засвідчення Ісусове, то дух [життєва сила, життя] пророцтва”. Отже, розтратити життєвий принцип святих і пророків означало б розтратити слова та свідчення Ісуса. Саме це вони й зробили, нехтуючи Його словом і приймаючи замість нього традиції людей, чиї помилки настільки спотворили й осквернили істини, якими вони володіють, що мислячі люди швидко доходять до того стану, коли вони не можуть пити з цих русел.

У тих самих руслах, або системах, де збереглося вчення сатани (що людина має існування, яке ніколи не може припинитися, і, отже, має тривати вічно (1 М. 3: 4), і що дев’ять десятих людей перебувають у стражданнях), вчення пророків, що плата за гріх – смерть, і що Бог приготував “час відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх” (Дії. 3: 21), ігноруються, відкидаються, МАРНУЮТЬСЯ. Тому незабаром їм доведеться пити кров. Віровчення цих систем настільки змішані з неправдою через те, що вони дотримуються брехні сатани й відкидають свідчення Господа, виражене як словами, так і прикладом пророків та святих, що незабаром вони усвідомлять: ці вчення надто огидні й викликають відразу, щоб бути прийнятними чи то для них самих, чи для світу. “І я чув, як ЖЕРТІВНИК говорив: Так, Господи, Боже Вседержителю! Правдиві й справедливі СУДИ Твої!” (вірш 7).

Жертівник представляє клас пророків і святих, чиї свідчення про правду були запечатані їхнім життям, тобто свідчення їхнього життя були вилиті. Вони говорять не вголос, а тим образним чином, яким, так би мовити, волала кров Авеля. Їхнє свідчення засуджує нинішні системи як такі, що заслуговують на цей утиск, на цю кару через їхнє колишнє нехтування правдою. Хоча номінальні церковні системи стали великими й популярними в очах світу – як у дні пророків, так і відтоді, у дні святих, – проте зараз, як і завжди, цей успіх і популярність стали результатом союзу зі світом та частки в його дусі. З тих пір, як і за днів пророків, життя окремо від світу та сміливе відстоювання правди на противагу світській мішанині оман коштувало гонінь та буквального або символічного обезголовлення, стинання. Свідчення кожної жертви за правду, угодної Богу, представлено тут як засудження шляху цих систем і виправдання відплати, зображеної в цій третій карі – «ВОНИ ВАРТІ ТОГО!»

R499 (1883 р.)