БІБЛІЙНЕ ПРАВИЛО ДЛЯ ЗАЛАГОДЖЕННЯ НЕПОРОЗУМІНЬ

"А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, - ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб "справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків". А коли не послухає їх, - скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, - хай буде тобі, як поганин і митник" (Мат. 18: 15-17).
Не можемо уявити собі випадку, в якому брат з пересічним розумом потребував би в непорозумінні підтримки й поради іншої, ніж та, яку Господь дав в нашому тексті. Якщо він мав звичку шукати співчуття шляхом втручання в чужі справи, то чим швидше він зрозуміє, що такий спосіб поведінки є поганий, тим краще. Він повинен вчитися використовувати свій власний розум в напрямку точних вказівок Святого Письма. До кожного, хто має щось проти свого брата, Господь говорить: "Іди й йому викажи поміж тобою та ним самим". Якщо справа є надто мала, щоб її пригадувати брату, то вона є надто мала, щоб звертати на неї увагу, і має бути забутою.
Немає жодних винятків з правила, викладеного в Мат. 18: 15-17, але в деяких обставинах правило може бути так чи інакше інтерпретоване. Наприклад, якщо справа торкається сім'ї, то можуть бути обставини, в яких було б властивим звернутися до голови сім'ї. Якщо це було в якійсь установі, де особа може бути лише представником якоїсь організації, то властивим було б звернутися до керівника цієї організації. Такий спосіб поведінки був би результатом наслідування Мат. 18: 15, його логічним продовженням. Але це є другорядне застосування правила, яке ні не відміняє, ні не спрощує його, однак в застосуванні його вживається розум, щоб визначити як справа може бути доведена до кінця.
Без сумніву, багато труднощів на світі є результатом непорозумінь. Тому кожний з Господнього народу повинен "над усім тим - зодягнутися в любов, що вона - союз досконалості" і прощати багато того, що роблять інші (Кол. 3: 14). І все-таки для кожного, хто вважає, що він був скривдженим, було б властивим звернутися до брата, який його скривдив, і дійти до взаєморозуміння. Така поведінка мала б благотворний результат майже в кожному випадку.
Звичайно, вказівка в Мат. 18: 15-17 є дана лише для братів, для Церкви, і тому не повинна бути застосована до сторонніх. Але кожний, хто вчиться застосовувати це правило до братів, переконається, що воно дає йому найкраще розуміння того, яким є мудрий спосіб поведінки в усіх справах життя. Таким чином його природною схильністю буде пристосувати ці самі принципи відносно світських справ і світських людей. Однак він мусить мудро розсуджувати, як розумним чином поводитись з світом. Деякі глибокі й дорогоцінні речі, які належать до Церкви, обурюватимуть світ. Тому Господь попереджує, щоб ми "не розсипали перел своїх перед свиньми".
Якщо ми намагаємось чинити добро всім людям, то вже в випадку братів тут не повинно бути жодної різниці. Однак можемо сказати, що дехто з Господнього народу, здається, надмірно і нерозумно вправлявся в деяких напрямках. Наприклад, якщо хтось з братів зауважить, що інший брат, перебуваючи в правді, робить різницю в своїх почуттях і, на перший погляд, цінує іншого більше, ніж його самого, то він не повинен ображатися. Він повинен сказати: "Є різні характери і вдачі. І, можливо, Брат Б. прихилив до себе Брата А. більше, ніж інші. Все, чого я можу бажати, є, щоб Брат А. любив мене, щоб він мене не зненавидів, щоб він не робив мені кривди". Ніщо в Божому Слові не вказує на те, що всі брати повинні бути однаково поважані.
Наш Господь Сам показав саме таке вирізнення в Своїй любові. Однак Він робив це "безсторонньо і нелукаво". А внаслідок відмінностей в нашій зіпсутій людській природі, деякі брати є більш близькі нам, ніж інші. Тому ми повинні бути задоволеними, якщо маємо любов братів, і повинні старатися заслужити її ще більше - і володіти нашими словами і поведінкою так, щоб ставати більш милими для братів і таким чином здобувати більше їхньої пошани. Шлях, щоб досягнути цього, не є через вишукування хиб в тих, котрі не люблять нас в найвищій мірі, але через намагання розвинути такий характер, який заслужив би повну міру любові.
Якщо схоже питання буде підняте і не розглянуте згідно з Мат. 18: 15, потрібно дати таку пораду: "Брат А., здається, не має нічого, крім сердечних почуттів до тебе, дорогий брате". Отож, якщо Брат Б. говорить, що не отримує від Брата А. любові і приязні так, як Брат В., то йому можна відповісти: "Добре, мій любий брате, чи ми не маємо права мати особливу спільність з одним братом, не кривдячи іншого? Я думаю, що маємо право і що маємо приклад Господа в цьому. Це не означає, що я повинен відноситися до тебе недоброзичливо. Немає нічого поганого, коли якийсь брат виявляє більшу чи меншу перевагу, дбаючи не вживати цієї переваги, щоб навмисно ображати іншого".

РІЗНІ СТЕПЕНІ ЛЮБОВІ

Любов не є справедливістю. До любові не можна примусити; вона повинна бути викликана і для неї повинна бути причина. Було б цілком неправильно, коли б хто-небудь говорив нам, що ми повинні любити Бога, якщо б Він не був істотою, гідною любові. Схоже, чи могли б ми любити якесь створіння, яке є нам неприємне? Ми любимо братів, тому що в їхніх добрих замірах бачимо деяку подобу Бога і що вони дійсно віддали свої серця Господу.
У випадку, коли брати тілесно є дуже упавшими, ми маємо любов в більшій мірі співчуваючу, аніж захоплену, бо лише відповідно до того, як бачимо характер, подібний до Христа, ми можемо дійсно любити Його послідовників. Але до кожного брата і до кожної сестри ми повинні ставитися зі щирим бажанням робити їм добро; і, звичайно, така любов, коли маємо нагоду, повинна поширюватися на світ загально.
Велика трудність у випадку непорозуміння полягає в тому, що строго не дотримується порада Господа. Добрі, шановані брати, які бажають поступати правильно, і, безперечно, були б цілком компетентні давати поради іншим, мабуть, вважають, що в їхньому випадку все має бути по-іншому - тобто, швидше всього, не проявляють властивої розсудливості. Замість того, щоб звернутися до брата й лагідно сказати: "Брате, я прийшов до тебе в зв'язку з однією малою справою, дотримуючись поради з Мат. 18: 15", - він, навпаки, зустріне брата й каже: "Брате, ти зробив так і так". Він приходить до брата не щоб поєднатися, а, швидше, владно вказати йому, що щось є погано. Це неправильний спосіб залагодження справи. Як справедливість є грунтом столиці Бога, так ті, котрі йдуть згаданим шляхом, неминуче оминають принципи справедливості. Їм не вдається розвинути характер Господа, і вони не зуміють здобути нагороду.
Духом Господнього наказу є допомагати братові, а не докоряти йому, чи гніватися на нього, чи дражнити його, чи втягувати його до говорення того, чого він не мав наміру говорити, чи спотворювати значення того, що він сказав. Такий дух не є властивим. До жодного брата не можна звертатися таким чином. Але справу потрібно розсудити найбільш доброзичливим чином; і якщо потім - всупереч всьому, що можна зробити, - зло продовжує чинитись, ми не маємо більше що сказати. Дехто може говорити: "Він не вибачився". Господь нічого не говорить про його вибачення. Однак, якщо такий брат усвідомлює, що є неправий, і не просить вибачення, то він чинить шкоду сам собі.

СТЕРЕЖІМОСЬ ВМІШУВАТИСЯ В ЧУЖІ СПРАВИ

Якщо виявився необхідним другий крок з Мат. 18: 15-17, то він повинен бути зроблений лише після дуже зважених роздумів та молитви, з бажанням впевнитися, якою є Божа воля. Перш за все, треба впевнитися, що справа є достатньо важливою, щоб нею турбувати братів, і що вона спрямована проти нас, а не проти інших; що вона не є втручанням в чужі справи; що вона є чимось, що відбувається тепер. Якщо випадок є саме таким, візьміть з собою двох інших братів. Не кажіть: "Якщо я прошу тебе йти зі мною, то обов'язково підтримуй мене". Ми можемо бути тими, хто помиляється; і якщо так є, то ми повинні більше турбуватися тим, щоб виправити самих себе, ніж тим, щоб виправляти інших.
Якщо ми впевнилися, що справа є важлива, то повинні вибрати двох таких, які, на нашу думку, були б приятелями брата, який нас скривдив, - безсторонніми, шанованими людьми в церкві. Далі, після того, як відбудеться зустріч з братом, який нас образив, і справа буде обговорена, було б властивим, щоб ці брати дали нам пораду. Якщо порада є такою, яку ми можемо прийняти, ми повинні так вчинити і принести мир та згоду.
Але якщо б цей спосіб нічого не допоміг і шкідлива діяльність продовжувалася б далі, то для нас було б властиво представити цю справу на розгляд Церкви. Ті двоє братів, які були з нами, і вирішили з нами, що неможливо переконати того, хто чинить лихе, змінити свою поведінку, повинні сказати старшим церкви, що мають представити на розгляд певну справу, але вони не повинні представляти звинувачення. Лише церква повинна вислухати справу, щоб вияснити чи справді є причина для скарги. На цьому етапі вона знає тільки те, що є випадок, в якому треба розібратися. Далі, з цією метою старші брати повинні скликати спеціальне зібрання, повідомляючи церкву, що є справа, яка має бути представлена збору, і запитуючи, який час був би зручним для нього, щоб вислухати справу. Тоді церква повинна вирішити, коли скликати зібрання для розгляду такої справи.
Для особи, проти якої висувається скарга, це був би відповідний час сказати старшим: "Це правда, що брат мене звинувачував, і що після цього двоє інших приходило з ним. Однак, брати, я стверджую, що звинувачення не є обгрунтоване, і що це є моя особиста справа, і що інші не мають нічого спільного з нею", - або щось інше, що він хотів би сказати. Далі повинен бути представлений доказ, який показує, що це дійсно є справа для церкви, що це не є просто втручання в чужі справи, бо церква не повинна збиратись, щоб спільно займатись втручанням в чужі справи.
Далі властивим було б, щоб старші вникнули в цю справу настільки, щоб вирішити, чи не буде вона втручанням церкви в справи цієї особи - просто переконатись для себе, чи справа дійсно має постати перед церквою. Якщо вони так вважають, то повинні сказати до скривдженої особи: "Цей брат не робить тобі шкоди". Але якщо одна із сторін все-таки вважає, що справа повинна бути представлена церкві, - що в цьому пункті слід дотримуватись Мат. 18: 15-17 настільки наскільки можливо, - а старші збору не хотіли б представити справу перед зібранням, то було б властиво, щоб зібрання визначило, чи воно буде розглядати цей випадок, і його рішення повинно бути остаточним.

ЯК ПРОВОДИТИ РОЗГЛЯД СПРАВИ В ЦЕРКВІ

В будь-якій справі, яка розглядається зібранням, кожному зацікавленому повинна бути дана нагода представити свою сторону справи - один представляє те, що його тривожить, а інший відповідає. На жодному етапі цього слухання не повинні бути дозволені гострі слова. Особа, яка намагалася вживати їх, повинна за це вважатись вартою догани, і її поведінка заслуговує засудження як негідний вчинок. Це є шлях, якого слід дотримуватися, і який, очевидно, мав на увазі Господь. Однак в розумі завжди повинна виринати думка, чи люди дійсно не втручаються в приватні справи іншої людини - а це не повинно бути схвалене ні зібранням, ні старшими. Люди витрачають багато часу на згубні обговорення, шляхом цілковито протилежним до Золотого Правила і до Мат. 18: 15.
Якщо, терпеливо вислухавши чіткі, переконливі і досить важливі звинувачення, громада переконається, що, всупереч цим різним крокам, оскаржений брат дійсно чинив і продовжує чинити зло, то вона повинна вирішити, що він, як звинувачений, є винен. Якщо можливо, церква повинна проголосувати одноголосно; всяку особисту прихильність слід полишити. Оскільки громада нікого не прирікає на вічні муки і жодним чином не засуджує, то її порада не повинна тягнути за собою жодної кари. Зібрання тільки повідомляє брата, що його вчинки є проти Святого Письма і, оскільки він не змінює своєї поведінки, зібрання не зможе надалі вважати його одним з Господнього народу.
Виключаючи таку особу з спільності, ми не повинні відноситись до неї погано, бо не поводимось так ні з митниками, ні з грішниками. Але митників і грішників ми не просили б служити в якості старших, чи дияконів, чи в якомусь іншому напрямку; отже, винного брата не потрібно просити молитися, чи робити щось, чого ми не пропонували б робити сторонній особі. Таким чином зібрання позбавляє його своєї спільності. Він, як і раніше, є братом, але не на найкращому рахунку, тому що знехтував послухати голосу братів так як вказав Господь.
Однак може трапитися, що, розглядаючи справу, ціле зібрання помиляється і приймає рішення проти брата, який був правий. Тоді цей брат міг би сказати: "Дорогі брати! Я ціную ваш погляд на цю справу і шкодую, що щось в моїй поведінці здається вам вартим засудження. Я обіцяю по мірі можливості виправити цю справу. Але, віддаючи належне самому собі, я не можу змінити свого погляду, хоча, шануючи ваше одноголосне рішення, не буду притримуватись своєї думки, яка, відчуваю, є правильна. І якщо внаслідок цього я дещо несправедливо постраждаю, Господь порахує це мені наче жертву ради Його тіла, яким є Церква. Тому, дорогі брати, хоча я вдячний вам за вашу доброзичливо висловлену думку, я все-таки хочу, щоб ви знали, що вона не була справедливою щодо мене. І думаю, що якщо ви коли-небудь зміните свою думку на цю справу, то повідомите мені про це".
Якщо ж брат дійсно був винний, то він, можливо, казатиме: "Добре, тоді вилучіть мене!" Зібрання могло б на це відповісти: "Ми не вилучаємо тебе. Не кажи, що ти полишиш нас. Ми не приймаємо твою репліку як відповідь. Маємо надію, що Господь дозволить тобі зрозуміти, що наш вчинок був найбільш доброзичливим, братерським, і що це є частиною нашого обов'язку тепер пристосуватися до точки зору зібрання. Якщо Господь покаже нам, що ми помиляємось, то ми будемо дуже раді визнати це. А тим часом, дорогий брате, ми не хочемо ображати тебе, а тільки бажаємо виконати наш обов'язок відносно нашого Господа і Його Слова".
Такий поступок був би властивим; ми не повинні споруджувати перепони між братами. Але було б дуже легко завдати шкоду такому брату, говорячи йому: "Добре, ніколи не показуйся тут знову, хіба що забереш назад кожне слово, яке ти сказав". Більшість людей мають так багато почуття власної гідності, що після такої заяви вони ніколи не повернулися б; в той же час вони могли б це зробити, якщо б був виявлений Дух Господа, Дух любові й справедливості.