ОЧИЩЕННЯ ВІД СКВЕРНИ ТІЛА І ДУХА

“Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла і духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі” (2 Коринтян 7: 1, Гиж.).
У нашому вірші вираз “скверна тіла”, мабуть, охоплює все, протиставляючись Божественній чистоті, в якій створено людину. Усяке ламання Закону є гріхом. Усякий гріх символічно показаний у проказі, дуже огидному захворюванні. Апостол, однак, не має на увазі того, що він або хтось із братів забруднився явними гріхами, які має світ, бо кожний, гідний назви “брат у Христі”, відвернувся від усіх явних гріхів і позбувся їх, перш ніж стати братом. Апостол говорить про “улюблених”, які полишили все це, полишили “валяння в калюжі”, як називає його апостол Петро.
До якої міри ми можемо очиститися, залежить від того, з якого погляду ми про це говоримо. Думка апостола, здається, у тому, що ми повинні продовжувати очищати себе від усілякої скверни плоті і духа, і він немовби вказує на поступову працю, на високий критерій, до якого ми прямуємо: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мт. 5: 48). В одному значенні це неможливо. Маючи недосконале тіло, ми не можемо завжди поводитися досконало, навіть якщо маємо найкращі наміри та мотиви. Але Бог подбав про те, щоб кров Ісуса Христа очищала нас від усякого гріха, щоб Його народ міг підтримувати цей стан у Господній очах – стан досконалості у будь-який час. Тобто, якщо ми бачимо, що зробили щось не так, ми повинні йти до Нього, щоб наші вади були закриті.
Та навіть якщо Господній народ не бачить, де він зробив зле, він повинен знати, що всі згрішили і не є такими, якими повинні бути, тому він повинен благати про прощення своїх провин. Він повинен приходити до такого стану розуму, при якому мав би бажання закривати слабості інших, коли вони шукають прощення в Бога. Ми не можемо припустити, що Бог у захопленні від того, хто практикує гріх. Але Він встановив порядок, щоб ми могли очиститися від гріха. Ось так Господній народ отримує пересторогу бути “без плями чи вади, чи чогось такого”. Його одіж має бути цілковито без скверни плоті. Якщо з’явиться пляма, мала чи велика, обов’язок і привілей того, чия одіж стала брудною, очистити її не гаючись, щоб не залишатися брудним. Це зберігання нашої одежі незаплямленою від світу повинно бути справою нашої постійної уваги, якщо ми хочемо, щоб Господь вважав нас без плями чи зморшки.

ЧИМ Є СКВЕРНА ПЛОТІ І ДУХА?

“Очистьмо себе від усякої скверни тіла [плоті] і духа”. Ці слова адресовані Новому Створінню. Очищення має проводити Нове Створіння – нова воля. Плоть є тим, що позостається від старого створіння, визнаного мертвим, адже мова йде про панування розуму, волі. Старе тіло було передане новій волі, щоб стати її слугою праведності, бути її наметом, доки вона не отримає свого славного тіла у воскресінні. Нова воля має нагляд над старим тілом, є відповідальною за нього. Ми не тільки не повинні дозволити йому робити гріх, але повинні контролювати його в службі праведності.
Апостол каже, що ми повинні очищати себе від скверни плоті; і ми повинні також судити, чи в нас немає чогось, що можна було би вважати негідними звичками– звичками, які ми маємо і про які згодом могли би думати як про скверні, нечисті, небажані. Чим швидше ми починаємо їх бачити, тим швидше, як Нові Створіння, будемо намагатися їх усунути, викорінити, позбутися. Часом скверна плоті проявляється в нечистості рук, нечистості зубів тощо. Відколи Святий Дух починає свою дію, Господній народ прагне мати чисте тіло буквально, прагне мати чисті руки, чисті зуби. Знову ж таки, скверною плоті може бути, наприклад, шморгання носом. Це, звичайно, не є щось таке ж погане, як жування тютюну, не таке брудне, як паління. Та сама особа в різний час може мати різне уявлення про ці речі, однак відколи ми починаємо бачити ці звички, ми повинні їх виправляти.
Та понад усе Господній народ прагне чистоти всередині, і апостол каже, що ми повинні очищати себе від скверни духа. Це не означає, що Нове Створіння осквернене, проте розум – осквернений. Як же тоді розум Нового Створіння може мати “скверну”, бути нечистим? Відповідаємо, що Нове Створіння мусить використовувати старий мозок і повинно мати над ним контроль – не тільки в тому, що ми жуємо і що приймаємо всередину, але й у тому, що відбувається в нашому мозку, щоб ми мали чисті думки, бо мозок, як і руки та ноги, є знаряддям, слугою Нового Створіння, відповідального за ці речі. Воно повинно показати свою відданість Господу тим, як воно поводиться з усім, що доручено його опіці.
Розглядаючи останню частину вірша, ми повинні зрозуміти, що Бог буде дивитися не тільки на наші слова та вчинки, а ще глибше – на думки та наміри нашого розуму, щоб бачити, наскільки ми захоплені нечистими думками. Якщо ми бачимо, що в нашому розумі оселилася думка, невірна щодо Господа і братів або зловмисна (висловлена чи ні), вона є гріхом, вадою, скверною розуму, бо є чимось, що не перебуває в згоді з нами як Новими Створіннями – не є в згоді з нашим Богом.
Апостол ставить очищення плоті на першому місці, що не означає, що ми повинні спочатку мати чисту плоть, а потім – розум. Ми більше звикли бачити осквернення плоті, аніж осквернення розуму. У міру того, як ми звикаємо дивитися на недоліки плоті, ми не повинні забувати дивитися на недоліки розуму, як закликає нас апостол. Далі він каже, що ми щораз більше вчимося, тримаючись рад нашого Господа та Голови, Представника Отця. Ми є в Школі Христа, навчаючись критеріїв правди та праведності. Тож якщо ми не збираємось робити того, що ображає наших земних друзів, то повинні бути дуже старанними, щоб не занедбувати речі, приємні в очах Отця.

БЕЗЛАДДЯ ТІЛЕСНОГО РОЗУМУ

Потрібно бачити різницю між духом, який представляє розум, і волею, якою є Нове Створіння. Як старе створіння, ми мали обидві речі – розум і тіло. Розум доволі бунтівним чином безладно керував тілом. Часом керувала одна ділянка, часом – друга; часом ділянка, яка відповідає за харчування, часом – інша риса. Але ці прикмети розуму почасти незбалансовані через наші життєві умови та наше оточення.
Світ у цілому, здається, поводиться саме так. Сьогодні люди знаходять задоволення в одній речі, завтра – в іншій. Часом це – прояв амбіцій. Хтось може сказати: “Я буду великим полководцем”, – і ця думка стає ключовим елементом його розуму. Для іншого головною думкою є якийсь нечесний задум щодо материнства, ще в іншого може бути пишання одягом і виставляння його напоказ. У когось ще це може бути любов до грошей, яка переймає контроль над розумом; ще для інших це може бути політика, яка оволодіває їхнім життям. У всякому випадку, ця річ керує життям. Усе, що могло би перешкодити цим прагненням, відсувається убік, а все, що могло би допомогти, сприймається із задоволенням.
Та з християнином є по-іншому. Його прагнення та амбіції – бути в згоді з Богом і мати благословення вічного життя, яке Бог по Своїй волі хоче дати тому, хто є в правильному стані розуму. У світі перша думка: “Я вже трохи попрацював, щоби бути політиком, тож буду продовжувати в цьому напрямку”; або “Я стільки добивався становища в суспільстві, тож буду добиватися ще”, або щось подібне на це. Часто думку про те, щоб стати Божою дитиною і співспадкоємцем з Ісусом Христом, нашим Господом, особа відкладає убік, як надто важку для втілення, вважаючи, що вона не знає, чи зможе коли-небудь здобути те, “чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало” (1 Кор. 2: 9), що Бог приготував тим, хто любить Його, бо на перший погляд ці речі не надто привабливі. Божим впливом, який притягує, як дає зрозуміти Святе Письмо, є оцінення праведності.
Та якщо правильні впливи переважають, відбудеться радикальна зміна в житті, нагородою за яку (у випадку вірності) має бути високе і славне майбутнє. Наш Господь сказав, що ми повинні спочатку порахувати видатки. Хто прислухається до Його поради (наскільки він здатний збагнути, чим є ці видатки), той побачить, що треба відсунути убік усі земні амбіції та почесті. Їх треба відкласти, тобто вважати втратою та сміттям на противагу славним Божим обітницям. Зважившись на це, розум приймає рішення, порадившись зі всіма своїми прикметами. Якщо не радитись, то з часом прийдуть клопоти. Якась складова буде казати, що з нею не радилися. Отже, треба зробити так, як сказав Господь: “Перше сісти й видатки вирахувати”.

НЕХАЙ ВОЛЯ БОГА КЕРУЄ ВАШИМ СЕРЦЕМ

Для тих, хто вирахував видатки і повністю підпорядкувався Богу, це означає не тільки полишення гріха, але й щось більше. Це означає повне підкорення всього, що вони мають, кожного наявного таланту Господу Ісусу. Така діяльність мозку, коли доводиться радитися з різними прикметами розуму і робити висновок, залежить від сили та ваги вищих прикмет розуму. Під “вищими прикметами” ми розуміємо справедливість, оцінення Божественного милосердя, пошану до Бога, праведності та всього святого і т. д. Особа, яка не має такої будови мозку, не є на випробуванні щодо життя в теперішньому часі. Тільки ті, які володіють цими прикметами, належать до дому віри. Тільки вони зачаті Святим Духом.
Діяльність розуму, духа, коли він вирішує, що хоче прийняти Господню волю, найкраще представлена роботою законодавчого органу, скажемо, Конгресу Сполучених Штатів або Парламенту Великобританії. Ці органи складаються з різних членів. Особа, яка набирає найбільшу кількість голосів, має найбільший вплив і, можна сказати, контролює Орган, бо є представником більшості. Так і в нашому розумі. Вирішивши підкоритися Богу, ці вищі прикмети прийняли Господа Ісуса за великого Голову Церкви. Відтепер така особа підкоряється волі Бога.
Ми не ставимо жодної прикмети нашого розуму в ролі правителя, але уміщаємо туди волю Господа і приймаємо Його як Правителя над нашою волею, над нашим розумом. Тепер, досягши становища, в якому Христос є великим Головою, ми повинні намагатися не тільки очистити висловлювання нашого язика і наші вчинки, але й очистити наш розум і підкорити його. Наша розумна служба полягає в тому, щоб очистити не тільки своє тіло і свої слова, але й найбільш потаємні думки нашого розуму. Усе, що могло би бути шкідливим для нас або для інших – заздрість, колотнеча, ненависть, гіркість, – треба змусити замовкнути і підкорити новим правилам, новій волі, яка взяла владу.
Метою зачаття Нового Створіння, метою надання йому шансу в теперішньому житті є розвиток характеру і кристалізація цього характеру. Такою, здається, є думка апостола, коли він каже: “Бо кого Він [Бог] передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його” – не частково подібні, а цілковито подібні до образу Його Сина. Стан нашого розуму, наша воля повинні цілковито набути вигляду розуму Ісуса Христа. А Його волею була повна слухняність волі Отця ціною самопожертви аж до смерті.

R4974 (1912 р.)