“ЧИМ Є ЛЮДИНА?”

“Господи, Господи наш, як подиву гідне твоє ім’я по всій землі, тому що твоя величність прославилася понад небеса. Ти довершив хвалу з уст немовлят і тих, що ссуть, задля твоїх ворогів, щоб знищити ворога і месника. Бо я побачу небеса, діла твоїх пальців, місяць і звізди, які Ти оснував. Чим є людина, що Ти про неї пам’ятаєш, чи людський син, що Ти навідуєшся до нього? Ти його зробив малим мало що від ангелів, Ти його увінчав славою і честю. І Ти його поставив над ділами твоїх рук, Ти все підкорив під його ноги, всі вівці і бики, ще й скотину долини, птахи неба і риби моря, що проходять морськими стежками. Господи, Господи наш, яке подиву гідне твоє ім’я по всій землі” (Псалом 8: 3-9, Тур.).
Погляд пророка на людину, віримо, той самий, що й кожної розумної людини. Хтось, знаходячись у човні над морською глибочінню і вдивляючись у безмежний водний простір, думає: «Якою малою є людина, якою цяткою у Вселеній!» Коли ми звертаємо погляд у небеса і усвідомлюємо, що вони ще більше свідчать про Божественну силу, ми здивовані ще сильніше. Коли ми розглядаємо небеса і усвідомлюємо, що всі ці зорі, за винятком планет, що належать до нашої системи, є насправді сонцями і що довкола кожної з них обертаються планети, як наша земля обертається довкола нашого сонця, і коли ми думаємо про число цих сонць та їхніх планет, ми вкрай здивовані й ще більше відчуваємо власну мізерність!
Ми питаємо астрономів про число цих сонць, і вони розповідають, що в полі зору є сотня мільйонів з них. І якщо ми припустимо, що довкола кожного з цієї сотні мільйонів сонць в середньому є десять планет, це дасть нам мільярд планет. А тоді, кажуть вони, коли б ми стали на найвіддаленішій із них, ми побачили б стільки ж і ще більше.
Наш розум здивований, коли ми починаємо думати про небеса, діло Божих пальців, а тоді згадуємо людину і те, яким мініатюрним витвором вона є в Божих очах! Тільки тепер ми розуміємо сказане у Святому Письмі, що людина в Божих очах як “порох на шальках” і не варта того, щоб брати її до уваги. Ми всі бували в бакалійній крамниці й бачили, що торговець не звертає жодної уваги на порох на шальках своїх терезів. Тож людина така мала в очах великого Творця, що нам дивно, що Бог мав би проявляти хоч якийсь інтерес до людства.

“ТИ ЙОГО ПОСТАВИВ НАД ДІЛАМИ ТВОЇХ РУК”

Коли б не Біблія, ми б нічого не знали про Боже зацікавлення нами і думали б, що Бог настільки великий, що не мав би навіть помічати нас. Та коли Бог виявляє нам Себе у Біблії, ми починаємо бачити, що Божественна сила проявила і показала себе не тільки у створенні усіх цих світів, але й показала себе у Божому поводженні з нами, а також бачимо любов Бога, яка, за словами Святого Письма, є “понад усяке розуміння” (Дерк.). Яка дивна ласка з боку Творця, що Він приділяє нам увагу!
Але наш вірш іде далі, щоб дати ще інформацію на цю тему: “Чим є людина, що Ти про неї пам’ятаєш, чи людський син, що Ти навідуєшся до нього? Ти його зробив малим мало що від ангелів” (Тур.). Так, мало що меншим! Святе Письмо дає зрозуміти, що святі ангели є різних рангів, одні – вищого, інші – нижчого, але всі вони досконалі. У світі ми маємо різні ряди тваринного життя – польові звірі, морські риби, повітряні птахи, – а також людину, найвищу з цих земних істот. Її стосунок до всіх цих нижчих створінь такий, як стосунок Бога до всього Всесвіту, і цією честю наш великий Творець наділив Свої людські створіння!
Тому нам сказано в Псалмі: “Ти його поставив над ділами Твоїх рук, Ти все підкорив під його ноги” (Тур.). Яким дивним створінням з такого погляду є людина! Хоча вона мало що менша від ангелів (коли йдеться про її природу, пов’язану зі землею), а самі ангели величніші (коли йдеться про їхню природу), цей Псалом говорить про вищість людини, бо вона має владу. Ангели не мають влади над іншими ангелами, але всі підвладні великому Творцеві, Богу.
Натомість людині, яка має подобу свого Творця, дано владу над нижчими створіннями, і в цьому відношенні вона увінчана дивовижною честю: “Ти його увінчав славою і честю. І Ти його поставив над ділами твоїх рук” (Тур.).
Цілком слушно можна було би запитати: якщо Бог такий дбайливий до людства і так високо вшанував Свої людські створіння, то чому Він не подбав про них ще більше в цьому світі? Чому вони підлягають несприятливим умовам, в яких зараз існують? Чому є смуток, біль, зітхання, плач і вмирання? Чому є потрясіння, бурі, урагани та смерчі, голод, засуха та пошесті – чому все це існує, якщо Бог такий дбайливий до нас, Своїх створінь?
Ми б не мали відповіді на всі ці запитання, коли б не отримали її в Біблії. У цій чудовій Книзі над усіма книгами ми маємо ключ, пояснення. Бог на початку подбав про те, щоб людина не підлягала жодним із цих негараздів та лих. Людина була створена досконалою та уміщена в сприятливому та досконалому оточенні, у досконалому саду, на сході Едену, з усім потрібним для її благополуччя – без жодних бур, хвороб, потрясінь, труднощів. Вона могла жити вічно. Таким було чудове панування цього людського сина Бога.
Звідки ж, тоді зміна? Ця чудова Книга відповідає, що вся зміна сталася через гріх. Читаємо: “Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх [жодного гріха у світі перед тим не було], а гріхом смерть” (Рим. 5: 12). Доки не прийшов гріх, людина не вмирала. Тому всі болі, смутки і хвороби, яких ми зазнаємо, є частиною цього процесу вмирання. Проблемою нас всіх є те, що з природи ми – “діти гніву”.
Чи Божественним гнівом є вічні муки? Звичайно, що ні! Це вчення передали нам, мабуть, наші прабатьки, які мали добрі наміри. Божий гнів ми бачимо з усіх сторін. Апостол стверджує, що “гнів Божий з’являється” у наших власних тілах, у болях, у розумових, фізичних і моральних вадах. Всі вони є частинами цього великого покарання за гріх. Читаємо, що коли людина стала порушником, Бог послав святого ангела, щоб вигнати наших перших батьків зі Саду Едену, подалі від дерев життя, які мали підтримувати їх у досконалості, у незавершену землю.
Хоча так само просто можна було зробити всю землю досконалою, Бог залишив її незавершеною, неготовою для людини і тільки “насадив... рай у Едені на сході”, щоб випробувати наших перших батьків, оскільки Божественна мудрість передбачила, що людина згрішить. Замість того, щоб зробити цілу землю досконалою, Бог залишив її в недосконалому стані, за винятком Саду Едену. Тому читаємо, що коли Бог вигнав наших перших батьків зі Саду Едену, Він сказав: “Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся”.
Іншими словами, великим покаранням для людського роду є кара смерті: “Смертю помреш” (1 М. 2: 17, Гиж.). Він лежить на людстві вже шість тисяч років, відколи гріх увійшов у світ. Тому всі сторінки історії від днів Адама дотепер позначені гріхом, смутком, болем та зітханнями, бо ми всі – грішні, а так як ми – грішні, Бог поводиться з нами згідно зі Своїм задумом “смертю помреш” (Гиж.).
Але це темний бік справи. А чи є інший бік, чи є надія для нас? Та сама блаженна Книга – Біблія – розповідає про це. Євангельське Послання, яке означає “блага вість”, говорить, що Бог має добре послання для тих, кого Він засудив на смерть.

ЯКИМ Є ЄВАНГЕЛЬСЬКЕ ПОСЛАННЯ?

Ми запитуємо: “Яким є це добре послання?”. Святе Письмо відповідає, що добре послання полягає в тому, що Той, Хто засудив нас як непридатних до вічного життя, подбав про наше відкуплення; що Його Син став нашим Відкупителем; що Христос помер, “Праведний за неправедних”, щоб привести всіх назад до єдності з Богом. Але, скаже хтось, хіба Ісус не помер вісімнадцять сотень чи навіть більше років тому? Так, справді. То хіба ж ми не бачимо того самого панування гріха та смерті, як тоді? Бачимо. А де ж, тоді, благословення, яке мало прийти через Ісуса? На це відповідаємо, що передбачалося подвійне благословення. Перш за все, це – благословення надії, яке має дехто з Божого народу, благословення знання, що у “своєму часі” в Бога Він принесе чудові речі, про які розповідає це Євангельське Послання.
Оскільки Бог подбав про Відкупителя, то буде воскресіння мертвих. Вони не залишаться мертвими, а повиходять. Буде Нова Епоха, славний ранок, в якому прийде кінець всякому гріху та смутку. Тож Святе Письмо запевнює нас, що в той час більше не буде жодного зітхання, жодного смутку, жодної смерті, тому що всі колишні речі (все, що стосується гріха, що стосується смерті) проминуть.

“У ЦЕРКВИ Є ОСНОВА”

Ми запитуємо: хто такий могутній, щоби повалити гріх та смерть, підняти людство і повернути його з гріха, слабостей, недосконалості та смерті? Біблія відповідає на це запитання: Тим, Хто зробить це, є Великий, Який сидить на престолі Бога, і ми читаємо, що “сказав Той, Хто сидить на престолі: «Ось нове все творю!»”.
Але хто Він? Це Той, Хто за благодаттю Бога став нашим Відкупителем – Ісус. Він має бути великим Царем царів і Паном панів і має “панувати від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі”. Під блаженним впливом цього Царства на землю знову прийде повне благословення від Бога! “Тоді то розплющаться очі сліпим і відчиняться вуха глухим”. “І з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло”. Ці слова пророка дані нам для нашої надії й зміцнення наших сердець, щоб ми полишили гріх і щораз більше ставали Божими дітьми.
Ми згадали світ і те, як він отримає благословення через Месіанське Царство, Царство дорогого Божого Сина, Царство, про яке Ісус навчив нас молитися: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Але ми ще не бачимо, щоб усе це відбулося. Ми не бачимо, щоб людство було приведене до досконалості, ані що обітниця благовістя виконалася між людьми. Але ми маємо слово від апостола. Він сказав: “А тепер ще не бачимо, щоб піддане було йому все” – воно ще не є в гармонії. Однак, каже апостол, ми бачимо початок Божої праці: ми бачимо Ісуса, Який “за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх”. Ми бачимо навіть більше, ніж це. Минуло вже понад вісімнадцять століть. Не тільки Ісус скуштував смерть, але й дуже багато пішло на смерть, відповівши на поклик стати Нареченою Христа, Церквою Первородних і бути разом з нашим Господом. Про цю Церкву ми співаємо в нашому гімні:

“У Церкви є Основа –
Христос, її Глава.
О так! Водою й Словом
Зароджена вона.
Щоб наречену взяти,
Він із небес прийшов
Життя за неї дати,
Проливши цінну кров”.

Це і є перша праця Бога у відкупленні людства: зібрання Нареченої Христа, Церкви, щоб ділити Його славу, честь та безсмертя. Ми маємо надію бути в цьому класі, а цьому класу належать великі обітниці мати з Ним участь у Першому Воскресінні, а тоді благословити всі племена землі реституцією. Світ має бути відновлений до всього, що Адам втратив, за що Ісус помер на Голгофі, і разом з Ним буде Церква, покликана зі світу, святий клас, який йде слідом за Ісусом, про що ще раз читаємо: “Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6).
Це буде тисяча років царювання Месії, тисяча років підняття світу, тисяча років, в якій сатана буде зв’язаний, тисяча років, в якій знання наповнить цілу землю, тисяча років, в якій земля буде приведена до райського вигляду, символічно представленого Садом Едену, коли кожне створіння в небі, на землі і під землею буде приведене до славного стану, де воно співатиме хвалу Богу, Який сидить на Престолі, й Агнцю на вічні віки.
Та ще є інший бік: те саме Святе Письмо, яке розповідає про возвеличення Церкви до слави й про благословення світу через Царство Месії, яке розповідає про те, що земля буде Божим Раєм, розповідає також про клас непоправних, які будуть покарані. Відколи цей клас був приведений до повного знання про Бога й грішив свідомо проти Божественного світла та благословень, покаранням для нього будуть не вічні муки, а знищення від лиця Господа та слави Його могутності (1 Сол. 1: 9).

R4972 (1912 р.)