“ЩОСЬ КРАЩЕ” – НАШЕ “НЕБЕСНЕ ПОКЛИКАННЯ”
Ми, як і багато наших християнських приятелів, довгий час не розуміли, як “правильно послуговуватися словом правди” (2 Тим. 2: 15, WTB). Ми не могли збагнути того, що Божий План передбачає, перш за все, небесне спасіння Церкви, а тоді земне спасіння всього людства. Дослідження Біблії по Епохах дозволяє позбутися всіх наших труднощів. Воно показує нам, що обітниця – що відкуплені будуть сидіти “під своїм виноградником і під своєю фіґовницею”, “і... зуживатимуть чин Своїх рук” (Мих. 4: 4; Іс. 65: 22) – є Божим задумом для Ізраїлю, відновленого до Божественної милості, і для всіх племен землі, але не для Церкви. Про справжню Церкву, Наречену Христа, сказано, що її члени будуть у воскресінні мов ангели – небесними, духовними істотами.
Св. Павло виразно каже про них: “Тіло й кров посісти Божого Царства не можуть” (1 Кор. 15: 50). Ісус сказав їм, що Він іде, щоб приготувати їм місце в домі Отця у вишині (Ів. 14: 2, 3). Але місце для людини (земля), яке вже приготоване від закладин світу (Мт. 25: 34), дуже відрізняється від нашого, про яке ми читаємо: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його” (1 Кор. 2: 9; Іс. 64: 4).
ПОКЛИКАННЯ ДО ДУХОВНОЇ ПРИРОДИ
Тепер ми розуміємо, чому від Буття до Малахії немає жодної згадки про небесну, духовну надію для будь-якої тілесної людини. Кожна обітниця є земною. У випадку Авраама, наприклад, читаємо: “І промовив Господь до Аврама: Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід, бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму. І вчиню Я потомство твоє, як той порох землі, так, що коли хто потрапить злічити порох земний, то теж і потомство твоє перелічене буде. Устань, пройдись по Краю вздовж його та вширшки його, бо тобі його дам” (1 М. 13: 14-17).
Св. Павло згадує цю різницю між надіями духовно зачатої Церкви, заснованої в П’ятидесятницю, і всіх інших. Вказуючи на вірних минулого, він стверджує, що хоча вони мали засвідчення від Бога про свою вірність, однак “обітниці не прийняли, бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали” (Євр. 11: 38-40).
Як тільки ми здобудемо це “краще”, нашу вищу нагороду “слави, честі та безсмертя”, співспадкоємство з нашим Господом як Його образна Наречена, тоді гідні особи древності отримають свою нагороду воскресіння до людської досконалості. Під владою Царства Месії ці досконалі люди будуть “по всій землі... князями” (Пс. 45: 16, Хом.). Тоді від духовних до удосконалених земних людей зійдуть благословення та вказівки для нещасного, повного неуцтва, самолюбства та забобонів світу, щоб допомогти йому, щоб підняти слухняних до досконалості, проілюстрованої у вдосконалених Стародавніх Гідних.
Ми чули, як одна вчителька Недільної Школи розповідала класу про небо, про те, як у ньому є фортепіано, арфи, органи, коні та карети, плоди та квіти і т. д. Бачимо, що вона думала тільки про благословення, які Бог приготував для вірних і слухняних зі світу “у своєму часі”. Вона не мала уявлення про “небеса небес”, обіцяні вірним послідовникам Ісуса на “вузькій дорозі”. Великий Учитель пояснює, що неможливо описати небеса з їхньою красою та чарівністю. Він сказав до Никодима: “Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне?” (Ів. 3: 12).
При цьому Біблія не намагається описувати самі небеса, ані їхніх мешканців. Нам тільки сказано, що “Бог є Дух” “і живе в неприступному світлі, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може” особисто (Ів. 4: 24; 1 Тим. 6: 16). Люди повинні впізнати Бога по Його ділах, найвеличнішим з яких є досконала людина, створена на Його моральну подобу на земному рівні, “мало менша від ангелів”, які є на духовному рівні. Єдине, що Його Слово розповідає про нашу небесну спадщину, це: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його” (1 Кор. 2: 9).
І хоча Бог уникає інформувати нас про небесний стан, Він дає нам наділ, який приносить задоволення для душі. Через апостола Він каже (1 Ів. 3: 2): “Ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли [прославлений Ісус] виявиться [у Своєму другому приході, у силі та великій славі], ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є” (Хом.). Інші, не перемінені з людської до духовної природи силою Першого Воскресіння, не побачать “Його [таким], як [Він] є”, а таким, яким Він об’явиться у подіях Свого провидіння і в судах, які кожне око упізнає.
Як переконливо! Про що ще можна просити чи думати? “До Нього подібні” – чого ще бажати більше? “До Нього подібні” – до Того, Кого Бог високо звеличив, “вище від усякого уряду, і влади, і сили, і панування, і всякого ймення, що назване” (Еф. 1: 21). Ми в захопленні від такої благодаті! Більше того, ми здатні збагнути, що Той, Хто покликав нас стати “учасниками Божественної природи” (Тур.) і співспадкоємцями з Відкупителем у Його Посередницькому Царстві, потурбувався про усяку нашу підтримку та радість у цьому небесному стані, про подробиці якого ми тепер, можливо, навіть не здогадуємося. Пророчо про них написано: “Збудившись, насичусь Твоєю подобою” (Пс. 17: 15).
Наша надія, наша мрія, мета кожного з нас – зробити наше покликання та вибрання міцним, бігти так, щоб ми могли здобути велику “нагороду” участі в Першому Воскресінні. Про це воскресіння читаємо: “Блаженний і святий, хто має частку в першому [головному] воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу років” (Об. 20: 6). Тримаймо в розумі, дорогі друзі, те, що наша участь з нашим Господом у славі Царства залежить від нашої вірності тут у слідуванні за Ним у наклепах і в добрій репутації, у славі й безчесті, у несенні хреста шляхом самовідречення.
ПЕРЕХІД ПЕРВОРОДНИХ
Коли Бог збирався вивести образний Ізраїль з Єгипту, первородні мали особливе спасіння, були збережені в першу чергу. У ніч перед визволенням усі первородні були в небезпеці смерті й спаслися тільки завдяки перебуванню під кров’ю пасхального ягняти. Бачимо значення цього чудового образу. Св. Павло розповідає, що Христос є нашим Пасхальним Ягням, заколеним за нас. Кожен з нас спожив Його плоть, Його людську природу, яку Він пожертвував за нас. Ми усвідомлюємо Його жертву, кров Примирення. Ми бачимо, що весь Євангельський вік є позаобразом тієї ночі. Ми сподіваємося належати до Первородних (зачатих Святим Духом), які під час цієї нічної пори гріха та смерті перейдуть завдяки крові (назовні) та споживанню агнця (усередині), вважатимуться гідними перейти – гідними вічного життя на духовному рівні як члени Церкви Первородних, учасники Першого Воскресіння до слави, честі та безсмертя з нашим Господом, подібні до Нього.
Усі первородні Ізраїлю, які перейшли, зображували весь Господній народ у всіх віросповіданнях та поза ними, який тепер переходить від смерті до життя. Далі, в образі, первородні з кожного покоління були замінені на одне покоління Левія (священицьке покоління), яке надалі зображувало Церкву Первородних, Дім Віри. Потому Господь розділив це покоління на два класи. Мала жменька стала священиками і зайняла особливе становище милості, спорідненості та близьких стосунків з Богом. Решта цього покоління удостоїлася честі бути вжитою в якості помічників, слуг священиків. Такою є алегорія, образ.
Церква Первородних буде складатися з двох класів: “малої черідки” священиків та “великої громади” “рідних у вірі” (Хом.), позаобразних левитів, які будуть служити. “Мала Черідка” священиків жертвує собою тепер і, за умови вірності, незабаром стане Царським Священством, панівним Священством, співспадкоємцями з великим Царем Слави та Первосвящеником нашого сповідання – Ісусом. “Велика Громада”, зображена у звичайних левитах, не буде на Престолі, а служитиме перед Престолом. Вони не будуть “живим камінням” Храму, а служитимуть у Храмі. Вони не будуть носити вінці слави, хоча й отримають пальмове віття перемоги.
Яке місце ви чи я займемо у воскресінні, у Загальному Зібранні Церкви Первородних? Чи будемо ми Царським Священством, чи менш шанованими, але далі благословенними слугами? Чи будемо ми класом Нареченої, чи менш шанованими “дівчатами, подругами її, до неї провадженими”?
Власне, ми повинні зробити своє покликання та обрання міцним через свій запал, свою наполегливість, свою відданість великому Царю та Його справі. Він покликав нас до найвищого рівня існування. Від нас залежить (на основі Його дивовижних та ласкавих розпоряджень), чи ми перейдемо, чи ні, а якщо перейдемо, то чи займемо місце, до якого покликані, чи нижче місце, яке буде дане тим, хто не тримає свою одежу незаплямованою від світу і, відповідно, повинен перейти крізь “великий утиск”, щоб взагалі увійти в Царство.
Тому ми заохочуємо силкуватися, щоб не тільки бути присутніми на Великій Конвенції, на “Святкових Зборах” (Хом.) Церкви Первородних, але й “учинити міцним своє покликання та вибрання”, щоб ми були з класу Нареченої, класу Царського Священства, членами Тіла Великого Пророка, Священика та Царя Слави! Підбадьорюймо один одного і нехай це принесе підбадьорення нам самим вести добру боротьбу віри і здобути перемогу (коли йдеться про серце) над світом, плоттю та противником. Будьмо наповнені духом Правди, духом покори, доброти, терпеливості, довготерпіння, братньої доброзичливості та любові, щоб ми були благословенням для наших домашніх, щоб вони дізналися про нас, що ми були з Ісусом і навчилися від Нього, і щоб це благословення могло рясно потекти і наповнити численні серця.
БУТИ СВІТИЛЬНИКОМ, ЩО ГОРИТЬ І СВІТИТЬ
Про одну людину в давнину сказано, що вона була “світильником, що горів і світив”. Цей вираз дуже промовистий. Бувають холодні, строгі, непривабливі світла, але світильник, прийнятний для Господа, палав – був теплим, палаючим, привабливим, яскравим, помічним! Сам Учитель є найкращою зі всіх ілюстрацій наведеного принципу. Він був Світлом, яке зійшло з небес – ясним, блискучим, що повною мірою розповсюджувало світло Божественної Правди! Він не був холодним, затворницьким, відлюдним, повним пихатого та презирливого духа, сухо промовляючи “Красні слова життя”. Навпаки, усе Його життя було привітним, великодушним. Одним зі звинувачень з боку підкреслено стриманих фарисеїв було те, що “грішників приймає і їсть разом з ними” (Хом.). Навіть Його учні були приголомшені, що Він розмовляє зі самарянкою. Але прості люди слухали Його з радістю. Розуміючи, що Він стоїть набагато вище від них – бачачи в Ньому славу “Єдинородного від Отця” (Хом.), – вони, тим не менше, тягнулися до Нього, бо Він був світильником, що горів і світив. І вони казали: “Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік” (Ів. 7: 46).
Усі дослідники Біблії є християнами, та, на жаль, не всі “християни” є дослідниками Біблії. Справді, Божу Книгу можуть читати навіть ті, хто не має віри, її можуть критично переглядати її опоненти, намагаючись знайти в ній помилки і звинуватити у неправді, як вони намагалися знайти помилки в Учителі. Такі не є дослідниками Біблії у властивому значенні слова. Тільки ті, які посвятили своє життя Господу, які прагнуть знати Божественну волю, щоб підпорядкувати їй своє життя, і з цією метою пішли до Школи Христа, щоб учитися в Нього, є, з нашого погляду, дослідниками Біблії, шукачами Господніх таємниць, бо вони люблять Його, оцінюють Його славні плани і прагнуть розуміти їх повною мірою.
Такі дослідники Біблії повинні бути палаючими та сяючими світильниками у світі та між нашими товаришами-християнами у всіх віросповіданнях, багато з яких, на жаль, має вдосталь духа світу і обмаль духа Правди, тому що не є достатньою мірою дослідниками Біблії.
“Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі”. Нам не сказано ходити скрізь з Біблією підкреслено, показним чином, а дано пораду показувати в щоденному житті уроки, яких ми навчилися з її цінних сторінок. Як Біблія є Світильником, даним Господом усім, хто йде за Ним, так кожен із них, у свою чергу, є світильником, який повинен випромінювати на інших світло, знання, Дух Правди, щоб приносити їм задоволення. Іншими словами, Святий Дух вилитий не на світ, а лише на Господніх слуг та служниць. Він є помазанням для них і на них, даючи їм зрозуміти, що вони зачаті знову, до нової природи, і це робить їх носіями світла для користі інших – світильниками, які горять і світять, які співчувають і допомагають, прагнучи “звіщати чесноти Того, Хто покликав їх із темряви до дивного світла Свого”.
“СВІТЛО У ТЕМРЯВІ СВІТИТЬ”
Пильнуючи, щоб світильник був доглянутий і палав – намагаючись прославляти Бога як палаючі та сяючі світильники у світі, – ми не повинні забувати, що Біблія дає запевнення, що ми не станемо більш успішними в наверненні світу, ніж був наш Учитель. Його велике світло сяяло в темряві, і “темрява не обгорнула його”, аж релігійні особи Його днів спровокували Його розп’яття.
Пророцтво Учителя щодо Його послідовників справджуватиметься до самого кінця віку. Темрява ненавидить світло. “Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить”; “Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас” (1 Ів. 3: 13; Ів. 15: 18). Тому цілком помилково припускати, що Господній посвячений народ, даючи своєму світлу вірно світити перед людьми, може навернути світ. Таким не був Божий замір. У теперішньому часі на випробуванні є Церква, а не світ. Опозиція з боку світу, а також всіх сил темряви є для випробування нас як Нових Створінь – випробування нашої відданості Богу та Його Правді.
Той, хто приймає світло Правди розсудливо, повинен радіти ним, а радіючи ним, він повинен дозволити, щоб воно світило іншим, бо якщо він ховатиме своє світло під посудину, це свідчитиме про брак відваги, брак оцінювання, брак наполегливості – прикмет, які Господь зараз шукає особливим чином у тих, кого Він запросив бути учасниками з Ісусом у славі Посередницького Царства, яке ось-ось має бути встановлене між людьми. Тому важливо, щоб ми давали нашому світлу світити перед людьми, щоб ми були готові й, більше того, раді, якщо треба, постраждати за свою відданість Господу та Його посланню. І ми маємо Його Слово, що того, хто посоромиться Його або Його Слова тепер, Він посоромиться згодом. Він не визнає їх членами класу Своєї Нареченої, не прийме їх як Своїх помічників на Своєму славному Престолі.
“Ісус є для світу світлом”; “Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ” (Ів. 1: 9). Досі Ісус не мав справи зі світом, а тільки з блаженними, які мають очі та вуха віри: “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують” (Мт. 13: 16). Час для того, щоб просвітити світ, настане після особливого поклику вибраних. Тоді Церква, Наречена, буде з небесним Нареченим на Його Престолі. Тоді всі, які тепер виявляться вірними в тому, щоб давати своєму світлу сяяти, будуть разом з великим Світлом, Ісусом, як члени Його Тіла. Разом вони становитимуть велике Сонце Праведності, яке зійде зі зціленням у своєму промінні, щоб благословити всі племена землі. “Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!” (Мт. 13: 43). У кого є бажання в серці, той нехай виявляє слухняність і тим самим робить “міцним своє покликання та вибрання” заради цього славного, головного спасіння.
R4966 (1912 р.)