НЕ РОБИТИ НІЧОГО ТАКОГО, ВІД ЧОГО БРАТ ТВІЙ СПОТИКАЄТЬСЯ

"Краще не їсти м’яса ані пити вина, ані робити нічого такого, від чого брат твій спотикається або спокушується, або слабне" (Рим. 14: 21, Дерк.).
Цілком очевидно, що апостол не намагався цими словами накласти якісь пута на свободу Божих дітей. В іншому місці він говорить, що свобода в Христі чинить нас вільними. Але він вказує, що хоча ми маємо свободу робити те, що не є грішне і не шкодить нам особисто, однак частиною нашого привілею і нашої угоди з Господом є стримуватися від чого-небудь, що було б на шкоду іншим; і що ми повинні намагатися впорядковувати своє життя так, щоб бути допомогою для інших і не вживати нашу свободу просто для тіла, для потакання своїм забаганкам. Ми є представниками праведності і повинні поводитися з іншими так, щоб "усім робити добро, а найбільш одновірним" (Гал. 6: 10).
В цьому вірші апостол не говорить про справу, в якій може бути просто відмінність думки щодо м’ясної та вегетаріанської дієти. Таке питання кожен повинен вирішити для себе сам. Якщо хтось вважає, що м’ясна їжа шкодить йому, він повинен стримуватись від неї. Якщо хтось, навпаки, вважає, що м’ясна їжа йому корисна, він повинен споживати її. Думка апостола щодо споживання м’яса стосувалася релігійних переконань. В той час в народі був звичай їсти м’ясо, яке було принесене ідолам. Жоден юдей не хотів їсти такого м’яса. Інакше було з християнином. Він розумів, що м’ясу не шкодило, коли ним поколихали перед ідолом і т.п. Однак апостол продовжує, показуючи, що для декого буде виглядати злочином їсти м’ясо, яке було принесене ідолу.
Думка апостола полягає в тому, що наше сумління є найважливішою річчю, з якою ми повинні мати справу і якій зажди повинні бути слухняні. Брат, котрий порушує чиєсь сумління через споживання м’яса, буде спотиканням і згіршенням для такої особи. Таким чином сильніший брат нашкодив би слабшому брату. І це апостол мав на увазі. У випадку з братом, який не може розуміти так виразно, як ми, ми повинні не лише старатися не ламати його сумління, але й не дозволити навіть, щоб наш вплив ламав його.
Було б дуже властивим з нашого боку в випадку слабкого брата пояснити йому справу з нашої точки зору. Це не було б намаганням ламати його сумління, а намаганням навчити його. Тоді, якщо він буде їсти таке м’ясо без шкоди для себе – без осуду свого сумління – ми таким чином вчинили його сильним братом, швидше, ніж слабким. І це повинно бути для його користі. Апостол переконує, що ми повинні пильнувати за інтересами братів.

САМОЗРЕЧЕННЯ НА КОРИСТЬ ІНШИХ

Св. Павло, очевидно, подає тут широкий принцип самозречення на користь інших – принцип, який стосується в першу чергу церкви, а також світу. Він застосовує цей принцип не просто до релігії і споживання м’яса, принесеного ідолам, але він розширює справу, говорячи: "Краще не їсти м’яса, ані пити вина, ані робити нічого такого, від чого брат твій спотикається, або спокушується, або слабне".
Може бути якийсь слабкий брат, для якого вино є великою спокусою, пасткою. Апостол переконує, що хоча ніщо в Святому Письмі не забороняє вживати вина, і хоча він дійсно рекомендував його Тимофію, в якого був хворий шлунок, однак наша свобода повинна обмежуватись нашим оточенням. Ми знаємо, що тоді вино вживали набагато більше, ніж тепер, і в Європі вживали набагато більше, ніж в Америці. Однак ми знаємо, що тепер вплив алкоголю на нервову систему людей є набагато шкідливіший, тому що людський рід є набагато слабший, ніж за днів нашого Господа.
Коли не було ніякої особливої небезпеки в цьому відношенні, наш Господь і апостоли, здається, вживали ці речі (м’ясо і вино) з поміркованістю. Вони також радили бути поміркованими: "Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, – усе на Божу славу робіть" (1 Кор. 10: 31). І ми не повинні вживати нашу свободу так, щоб це в якому-небудь сенсі слова було спотиканням для брата. Божий народ повинен мати любов, бути готовий жертвувати задоволенням власних бажань на користь інших.
Наскільки ми здатні розсудити, п’янство є одним з найбільш страшних зол, караючих наш рід в теперішньому часі. Багато є такими слабкими через зіпсуття, по спадковості, що вони зовсім нездатні опиратися впливу алкоголю. Чи ж це занадто просити тих, хто посвятив своє життя Господу, праведності і благословенню інших, щоб вони відмовилися від алкоголю і таким чином поклали свою свободу і привілеї на користь братів і світу в загальному?
Подібні аргументи можна застосувати і щодо тютюну, картярських ігор та різних засобів, які противник використовує, щоб спокусити людство до гріха. Зауважте, що все зводиться до любові. Відповідно до того як ми зростаємо в милостях нашого Господа, в Його дусі любові, ми будемо раді не лише усунути всяку нечистоту тіла для власної користі і таким чином бути більше подібними до Господа, але також, на вимогу любові, ми бажатимемо відкинути від себе все, що могло б мати поганий вплив на інших, все, що може вважатися нашою особистою свободою.
Інша ілюстрація цього принципу буде відносно дотримання неділі. Юдеї вважали, що злом є навіть запалити вогонь в Суботу, і кожного, кого в цей день застали за збиранням хмизу, каменували на смерть. Ми не вважаємо, що погано робити в неділю що-небудь, що могло бути зроблене в інший день. Але чи розсудливо було б вживати цю свободу? Наша поведінка могла б мати шкідливий вплив на інших і звести нанівець все, що ми могли б сказати їм щодо релігії. Вони б сказали: "Це недобрі люди. Вони не шанують святий Божий день". Вони б цього не зрозуміли.
Було б добре, якщо б ми дотримувались неділі більш особливо, ніж будь-які інші люди в світі. Дійсно, ми, правдоподібно, дотримуємося її краще, ніж інші, і це правильно. Ця помилка християнства спрацювала на добре для нас. Ми можемо мати день, повний духовної радості. Якщо б світ розумів, як ми, то не було б ніякої неділі для святкування. З нашого боку, ми були б дуже раді, якщо б могло бути три або чотири неділі на тиждень. В дійсності для нас кожен день повинен бути неділею. Ми намагаємося служити Богу, головним у нашому житті є проповідувати Євангелію і радіти "доброю звісткою" – посланням Божого Слова.
Наша спорідненість з Богом є спорідненістю нового створіння, спорідненістю серця; і благословення, які Господь дає нам, є благословеннями ново-зачатих дітей – не по лінії тіла, а по лінії духовного розвитку, розвитку серця, які остаточно будуть удосконалені в воскресінні.
Дійсно, кого Син зробить вільними, ті "справді будуть вільні" (Івана 8: 36), і всі ми повинні старатися "у волі, котрою Христос визволив нас, стояти" (Гал. 5: 1, Кул.). Але правдою також є те, що ми повинні бути на осторозі, інакше ми використаємо нашу свободу таким способом, який буде спотиканням для інших, слабших від нас і не здатних розбірливо вживати свободу Христа, що інколи трапляється через брак знання.
Свободу, за допомогою якої Христос робить вільними, можна розглядати з двох точок зору. Якщо вона дає нам вільність їсти без обмежень, чого ніколи не мали юдеї, то вона дає нам також вільність стримуватись; і кожен, хто має Духа Христа і старається йти Його слідами, вже уклав з Господом угоду вживати свою свободу не для підтримки своїх тілесних бажань, амбіцій і апетитів, а для самопожертви, йдучи слідами Учителя, намагаючись класти своє життя, особливо на користь братів – для допомоги їм. Як відрізняються ці два вживання свободи! Її самолюбне вживання – як і самолюбне вживання знання – означає задоволення власних забаганок, не рахуючись з інтересами інших; а її любляче вживання буде швидке до самопожертви в інтересах інших.

НАША ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД НАШИМИ БРАТАМИ

Знання не обов’язково означає велике духовне зростання. Шматочком мила можна зробити дуже великі бульбашки, і так само порівняно мале знання можна дуже роздути без будь-якої міцності характеру. Тому дуже корисно вимірювати себе, швидше, через зростання в любові, ніж через зростання тільки в знанні – хоча, звичайно, ідеальним станом було б бути великим і в знанні і в любові. Апостол навчає того ж самого, стверджуючи: "Коли маю... усе знання... та любові не маю, – то я ніщо".
Знання без любові є шкідливим, і глянувши на таке знання з іншого боку, побачимо, що справжнє знання ще не було досягнуте, і що апостол, навпаки, говорить: "Коли ж любить хто Бога, той пізнаний [визнаний, Diaglott] Ним" (1 Кор. 13: 2; 8: 3). Ми можемо мати значне знання, а однак не знати Бога і не бути пізнаними, або визнаними, Ним. Але ніхто не може значно розвинути в своєму характері справжню любов без особистого пізнання Господа і осягнення духа любові через спільність з Ним. Отже осягнення любові, безперечно, повинно ґрунтовно будувати нас (оминаючи таким чином надуту гордість) в усіх різноманітних милостях Духа, включаючи покору, доброту, терпеливість, довготерпіння, братерську доброзичливість, знання, мудрість з виш і дух здорового розуму.
Любов, забезпечивши знання і свободу, буде озиратися, щоб побачити, який вплив на інших може мати вживання свободи, і буде розуміти, що оскільки існують різні стани розуму (стосовно сприйняття, логічного мислення, здібностей), то всі не можуть мати точнісінько таку саму точку зору на знання і оцінювання принципів. Тому любов заборонятиме вживання знання і свободи, якщо зрозуміє, що це може нанести шкоду іншим.

ВСЯКЕ ПОРУШЕННЯ СУМЛІННЯ Є ЗЛОМ

Але чому? Що мається на увазі, який принцип зобов’язує когось, хто має чисте сумління, зважати на сумління іншого? Чому б не дозволити особі зі слабким сумлінням самій піклуватися про своє сумління і їсти або стримуватись від їжі, згідно з її відчуттям і схильністю? Апостол пояснює, що це було б правильно, якщо б було можливо. Але особа зі слабшим розумом, зі слабшою силою мислення, правдоподібно, буде слабшою в кожному відношенні, а, отже, більш податливою, коли інші скеровують її на стежки, які її сумління не може схвалити з причини її слабшої здатності мислити або меншого знання.
Один може без порушення сумління їсти м’ясо, принесене ідолам, або навіть сидіти в свято в ідольському храмі без шкоди для свого сумління, але інший, відчуваючи, що така поведінка є погана, може намагатися наслідувати приклад свого сильнішого брата і таким чином може порушувати своє сумління, що було б для нього гріхом.
Кожне порушення сумління, чи річ буде доброю чи поганою, є кроком в напрямку до добровільного гріха. Це дорога вниз, яка веде далі і далі від єдності і спільності з Господом до більш грубих порушень сумління, а, отже, може привести до другої смерті. Так представляє справу апостол: "І через знання твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер". Питання не в тому, чи буде гріхом їсти м’ясо, принесене ідолам, а в тому, чи буде гріхом проти духа любові, закону нового створіння, робити щось, що, як доказує розум, є причиною спотикання нашого брата, і не тільки для братів в Христі, церкви, але навіть для ближніх по тілу, – бо Христос помер за гріхи всього світу.
Станьмо на боці Господа і приймімо рішення, що ми будемо уникати такого вживання нашої свободи, яке могло б нашкодити іншим, і, краще, будемо жертвувати нею для користі інших, так, як наш Учитель, наш Відкупитель, Який віддав все, що мав. Давайте приймемо слова апостола і вирішимо раз і назавжди, що не вчинимо нічого, що було б шкодою для брата – що не застосуємо ніякої своєї свободи, хоча й розумної самої по собі, яка була б на шкоду нашому брату, що відмовимося від неї в його інтересах, що пожертвуємо нею, що в такій мірі кластимемо своє життя за нього.
"Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите. Ось тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м’яса, щоб не спокусити брата свого" (1 Кор. 8: 12, 13).