ЗАВЖДИ МОЛІТЬСЯ

“Безперестанку моліться” (1 Солунян 5: 17).

Для наших роздумів над цим віршем чудово підходить одна цитата з чийогось висловлювання: “Молитва – це щире бажання душі, висловлене або невисловлене”. Це і є повне визначення, адже часто ми молимося зі зітханнями, які неможливо висловити.

Існує певна форма молитви, певна риса молитва, дуже відповідна для нас, а саме, віддавання подяки. Однак Святе Письмо робить різницю між молитвою, хвалою та віддаванням подяки, і пристосовує ці слова до одного і того ж, пояснюючи, що вони представляють різні сторони віддавання шани, спілкування з Богом. У значенні благання наше визначення також вірне, коли до молитов долучається віддавання подяки. Якою б не була молитва – висловленою чи невисловленою, – вона є щирим прагненням душі. Молитва, яка не є щирим прагненням душі, не буде прийнятною. Можливо, ми не завжди знаємо, як складати Богу нашу подяку, але добре пам’ятати, що Господь знає наші думки і готовий прийняти наші немічні слова.

Усі, які прийшли до Господа, мусили спочатку визнати, що вони цього потребують, і що Він готовий, охочий і здатний дати їм усе потрібне. Ми потребуємо спочинку, миру та вічного життя. Цього ми не знайдемо в довколишньому світі. Не існує справжнього миру осторонь Господнього запевнення: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!” (Ів. 14: 27). Речей, які Господь обіцяв Своєму народові, ані не бачило око, ані не чуло вухо, і вони також не ввійшли на серце людини.

Тому той, хто отримав завдаток Духа, має чого очікувати, чого прагнути і про що молитися. Отже, ми молимося “нехай прийде Царство”, щоб благословення, які Господь обіцяв, виконалися не тільки для світу, але й для Церкви.

МОЛИТИСЯ ПРО ПРОЩЕННЯ, ЯК І САМІ МИ ПРОЩАЄМО

Коли християнин іде світом, він натрапляє на різні речі, які бентежать його серце. Та знаючи, що Господь обіцяв мир, він повинен шукати цього миру, сподіватися його. Ми повинні молитися до Бога про речі, які, на наш погляд, ми повинні мати. Та ми повинні зважати на Його вищу мудрість, яка виражена в Його Слові, нашому путівнику, і повинні просити згідно з Його Словом. Якщо ми маємо якусь міру миру та благословення, то тим більше повинні молитися про повноту радості. Хоча ми очищені від первісного гріха завдяки дорогоцінній крові Христа, проте повинні пам’ятати, що в нас є щоденні провини, і ми повинні щоденно молитися: “І прости нам наші гріхи”. На це прохання Господь дає відповідь за умови, що ми просимо пробачення за наші провини, як пробачаємо тим, хто провинився перед нами. Тож християнину буде багато про що молитися в усіх життєвих справах.

Однак християнин не повинен бути поглинутий думками настільки, щоб не мати змоги виконувати свою працю. Його повинен супроводжувати дух молитви, щоб у кожній життєвій справі, у кожних клопотах він був завжди готовий звернутися розумом до Господа за Його благословеннями й чекати Господнього керівництва у всіх щоденних справах, тому що ми – Господні. Такий шлях буде життям з безперервною молитвою. Ми не збираємось переставати просити про прихід Царства, тому що вже раз просили про це. Ми не перестаємо молитися про наш щоденний хліб. Ми визнаємо, що всі добрі речі походять від Нього. Ми розуміємо, що “усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця світил, що в Нього нема переміни чи тіні відміни” (Як. 1: 17), і Той, Хто дав Свого Сина за нас, завжди готовий давати тим, хто намагається служити Йому.

Такий стан серця є безперервною молитвою. Часом думка може тільки промайнути в розумі, але вона вже приносить нам благословення. Усі стосунки Бога з класом вибраних є для їхнього розвитку, і однією з рис цього розвитку є можливість дізнатися, звідки походять наші благословення, а також сприйняття факту, що Бог є тим, Хто дає, і що Він “добра не відмовляє усім, хто в невинності ходить”.

R4883 (1911 р.)