ПРАЦЯ БЛАГОДАТІ В СЕРЦІ

“І спонукує нас Христова любов” (2 Коринтян 5: 14, WTB).

Слово “спонукувати” містить подвійну думку – зводити докупи, тримати разом. Апостол нагадав про свою діяльність у Господній службі й ствердив, що для декого його поведінка здавалася нерозсудливою. Він пояснив, що так не було; що його розум був ще тверезішим, ніж раніше. Він відчував, що прив’язаний до Христа, що Христова любов спонукувала його любити Христа й усіх, хто Його, щирим серцем.

Чому ця любов повинна спонукувати? Якщо ми вважаємо, що всі мертві, тоді всі потребують служіння Життєдавця. Якщо Христос помер за всіх, і ми почали жити через Нього, то відтепер ми повинні жити не по плоті (не за плоттю). Ми повинні цілковито поступитися плоттю і жити новим життям, яке одержали від Христа. Св. Павло сказав би: “Я не безумний; але Христос так притягнув мене до Себе, що я маю таку ж співчутливу любов до інших, що й Він. Як Він поклав Своє життя за братів, так зроблю і я”.

Любов нашого Господа проявилась особливим чином до Його учнів і передусім до тих, у кого було найбільше запалу та енергії – до Петра, Якова та Івана. Така сама порада є дана Церкві. Нам сказано класти своє життя не в службі для світу, а передусім для тих, хто з дому віри. Знаємо, що користь від Христової жертви повинна стати надбанням всього світу, кожного члена роду Адама.

Однак, якщо припустити, що Господь знав від самого початку, хто Його зрадить, і що Божественна проникливість знатиме всіх, хто піде на Другу Смерть, ми не думаємо, що Господь щось робитиме для них. Іншими словами, Боже благословення є лише для “справді ізраїльтян”. Тільки ті, які прийдуть до згоди з Ним, будуть мати багате благословення та милість від Господа. Вони охоплені викупною працею, та не завдяки чомусь, що є в них, а завдяки любові Господа, достатньо широкій та достатньо глибокій для всіх, хто її прийме. Та Бог не може любити нечестиві характери. Його благословення є тільки для тих, які вже тепер є Його дітьми або ще будуть під благословеннями та привілеями, які Він згодом дарує. Наш обов’язок – благословити всіх у міру можливостей.

ГОЛОВНА ЦІЛЬ НАШОГО ВИХОВАННЯ – РОЗВИТОК ЛЮБОВІ

Праця благодаті для Церкви в Євангельському віці полягає в зміні нашого зіпсованого характеру й утвердженні його наново на подобу Божественного характеру, Любові. У тому, хто не в змозі досягти цієї зміни, [R4837] не може виконатися Божа воля, і йому не вдасться здобути нагороди, представленої нам в Євангелії. Почати хоча би з того, що ми є дуже убогим матеріалом для створення подоби дорогого Божого Сина. Ми “з природи були дітьми гніву, як і інші” (Еф. 2: 3). Первісна Божа подоба, яку мав батько Адам перед своєю провиною, начисто загубилася за минулі шість тисяч років. Замість Божественної подоби любові, виявляється, що ми “в беззаконні народжені, і в гріху зачала нас мати” настільки, що любов, яка би мала бути природнім, панівним принципом нашого характеру, у багатьох випадках стерлася майже цілковито, а та, яка залишилася, переважно забруднена злом, самолюбством та плотською любов’ю – відхиленнями, які прямо суперечать несамолюбній любові як суті Божественного характеру.

“Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого” – Бога, Який є Любов’ю (Ів. 17: 3). Пізнати Бога означає щось більше, ніж дізнатись дещо про Його повний любові План та характер. Це означає пізнати Його в значенні особистого знайомства, розумного схвалення Його характеру, а це можливо лише за наявності Божого Духа, духа святості, духа любові. Однак цей дух святості та любові не можна здобути одразу. Він зростає, і його розвиток є найважливішим завданням (і повинен бути найголовнішою справою) всіх, хто надіється пізнати Бога в повному значенні, що буде нагороджене вічним життям.

Та оскільки наша переміна розуму, тобто волі, не супроводжується фізичною переміною, реституцією, то з цього виникає, що допоки ми є в плоті, ми повинні змагатися з її успадкованими слабостями та тягою до самолюбства й гріха. Цей гострий і тривалий конфлікт не тільки дозволяє вибрати особливий, переможний клас, але й сприяє розвитку бажаного характеру набагато швидше, ніж це буде внаслідок більш сприятливих процесів Тисячолітнього віку. Отже, хоча для вдосконалення світу потрібна буде майже тисяча років, удосконалення характеру святих можна досягти за кілька років особливим вихованням гострою дисципліною та особливим способом навчання, передбаченим для “Малої Черідки”. Та чи то за кілька, чи за багато років, чи з малим, чи з великим тертям з протистоянням, перетворення та полірування характеру обов’язково має відбутися. Подоба нашої волі в любові до волі Бога є кінцевою метою, якщо ми маємо закінчити свій шлях із радістю та добрими надіями на вічну славу.

УРОК ЛЮБОВІ МИ ПОВИННІ ЗАСВОЇТИ ЦІЛКОВИТО

Якщо ми маємо в серці Божу любов, вона буде керувати всіма справами нашого життя і зробить нас Богоподібними в думках, вчинках та словах. У Школі Христа великим уроком, якого Учитель навчає нас день-у-день, є урок любові, який ми повинні засвоїти цілковито, якщо хочемо добігти до “мети за нагородою високого поклику”.

У Школі Христа всі вказівки Божественного Слова та провидіння є з метою розвинути наше серце і вплинути на нашу поведінку по лінії любові. Хоча плоди та благодаті – покора, доброта, терпеливість тощо – є проявами Духа, однак Святий Дух має бути присутнім ще перед тим, як з’являться ці прояви. І навіть якщо дух буде досконалий, його прояви можуть бути недосконалі. Виноградина може бути добра, та якийсь час її плоди недозрілі. Так само з благодатями Духа. Вони є зовнішніми проявами внутрішнього стану серця, яке може досягти досконалості ще перед тим, як ці благодаті стануть досконалими. Справді, ці благодаті можуть ніколи не стати досконалими з цього боку завіси.

У мить посвячення, перед принесенням будь-яких плодів Духа, ми ще не були біля мети досконалої любові. Ми були посвячені і мали правильний дух залежно від знання. Але ми не мали достатнього знання, щоб зрозуміти, що від нас очікується. Для цього ми потребували деякого розвитку, деяких вказівок у Школі Христа. Знання того, скільки нам коштуватиме йти за Христом, приходить поступово. Якщо волю тримати в парі зі знанням, то вдасться досягти мети досконалої любові в серці. Прояви благодатей характеру, які приносить цей стан серця, можуть ніколи не бути досконалими в теперішньому житті, а стануть такими лише тоді, коли ми матимемо досконалі тіла. Серце, яке досягло цього стану, буде в досконалій гармонії з умовами, які воно отримає з іншого боку завіси.

“ПО ЇХНІХ ПЛОДАХ ВИ ПІЗНАЄТЕ ЇХ”, ОДНАК ДОСКОНАЛІСТЬ У ПЛОТІ НЕМОЖЛИВА

Ми повинні впізнавати один одного по доброму визнанні, яке ми робимо один перед одним, і по доказах цього визнання, які є явні. Як садівник ходить біля куща винограду і шукає на гілках плоди, так Господь знає, чи серце є у властивому стані, щоб приносити плід. Тих, хто відкрито визнав своє повне посвячення Господу, чиє життя не суперечить визнанню і хто ходить не за плоттю, а за Духом, ми знаємо і схвалюємо так само, як вони схвалюють нас. “Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх” – по їхній зовнішній слухняності, але не по повному розвитку плодів. Отже, ми знаємо один одного не по повному розвитку плодів, а по слухняності та бажанні коритися Господу.

Абсолютна досконалість означатиме досконалість у думці, слові та вчинку, і ми ще не досягли цього стану в теперішньому часі. Найбільше, що ми можемо мати зараз, це досконалу любов у серці, тобто досконалу любов до Бога, Правди та братів. Досконала любов веде до жертви. “Якщо Ви Мене любите, Мої заповіді зберігайте” (Ів. 14: 15). Той, хто має досконалу любов, буде виконувати свою жертву. Та в будь-який час можна перейти від стану досконалої любові до стану відчуження та опозиції. Особа може потрапити в такий стан серця, в якому запал її любові охолоне. Поступово вона віддалиться від Господа і може почати ототожнюватися з класом “Великої Громади”. Тоді, якщо покарання Часу Утиску не приведуть її до повного виправлення, вона опиниться в Другій Смерті.

Відколи Любов дала Божого Агнця (відколи Він дав викупну ціну і приписав Свою заслугу Церкві), всі кроки для нашого визволення від гріха є в напрямку розвитку в нас характеру любові, характеру Бога, адже тільки він, згідно з Божественним критерієм, зробить нас прийнятними перед Отцем і принесе благодать вічного життя. Як важливо, щоб ми були “навчені Богом” і розвинули такий характер!

Праця благодаті для світу під час Тисячолітнього віку полягатиме в тому, що познайомити усіх людей з повним благодаті характером Бога і з Його пропозицією спасти всіх, а також перемінити всіх охочих зі стану деградації гріха до досконалості характеру – Любові, щоб людство могло знову стати образом Бога. Ця переміна волі, яка супроводжуватиметься поступовою фізичною переміною, позбавить людей всіх вад гріха та спадкових нахилів до нього. У людині позостанеться подоба до Бога разом зі спогадами про огидність гріха та всіх його злих наслідків.

R4836 (1911 р.)