ГРІХ НА СМЕРТЬ

Людський розум з його різними властивостями дуже схожий на законодавчий орган. Голосування, тобто прийняття рішення цим органом, є його волею. Отож, голосування, або прийняття рішення нашим розумом є волею. Раніше, коли ми не знали нічого кращого, ми голосували за гріх. Але коли прийшло світло, ми вже голосували не розумом тіла, а розумом Христа і вирішили в собі, особисто, що ми будемо Новими Створіннями, керованими новим розумом. Якщо ми кажемо, що стара воля помре, коли прийде воля Христа, то вважаємо також за потрібне сказати, що коли ми повертаємось знову до «старих та вбогих стихій», стара воля оживає, піднімається з мертвих.
Що це за вплив, який оживляє стару волю? Це міркування про речі плоті. Якщо ми живемо за тілом, ми помремо як Нові Створіння (Рим. 8: 13). Ми потакаємо волі тіла тоді, коли дозволяємо тілесним бажанням, від яких ми відмовились, відреклись, від яких звільнились, знову статися панівним, контролюючим впливом для нашого розуму. Отож новий розум є мертвим, а старий розум (воля) ожив, коли ми намагаємось виконувати волю тіла, а не волю Господа, коли думаємо про земні речі, а не про небесні і т.д.
Нове Створіння, зачате Святим Духом – у випадку всіх тих, хто ще не перейшов «за завісу», – має лише плотське тіло, організм, в якому воно діє. Це тіло спочатку не є повністю під контролем нової волі. Обов’язок нової волі – керувати тілом і приводити його до повного підкорення, до смерті. Після здобуття перемоги Нове Створіння отримає нове тіло, яке Бог задумав для нього. Але своєю опозицією до гріха Нове Створіння демонструє свою відданість Богу, свою згоду з праведністю. Бог судить це Нове Створіння не по тілу, але згідно з волею. Якщо б тіло здобуло перемогу над новою волею і сталося падіння, це не означає, що нова воля перестала існувати – вона просто не була на осторозі.
В такому випадку Господь з часом міг би присудити, що нова воля не буде заслуговувати на найвищі почесті, бо вона не змогла втримати тіло підвладним і не змогла жертвувати тілесні інтереси. Якщо триматися цього хибного шляху далі, то нова воля настільки ослабне, а тіло – настільки стане сильним, що прийде поступове відмирання нової волі, і вона перестане існувати остаточно. Апостол Іван, говорячи про це, каже, що Нові Створіння повинні оберігатися, щоб «лукавий їх не торкався» (1 Ів. 5: 18). Іще він каже: «Кожен, хто родився від Бога,... не може грішити», доки Боже «насіння» пробуває в ньому. Іншими словами, доки розум (воля) є повністю підвладний Божественній волі, він не може добровільно, свідомо, навмисно робити те, що суперечить Божественній волі, так само, як особа не може йти на північ і на південь одночасно.

ЧЕРЕЗ НЕСТАЧУ ЗНАННЯ І Т.П. НОВЕ СТВОРІННЯ ЯКИЙСЬ ЧАС МОЖЕ БУТИ БЕЗДІЯЛЬНИМ

Віримо, що є випадки, коли особи, зачаті Святим Духом, полишили запал та слухняність новій волі через нестачу духовного живлення, нестачу знання, нестачу оцінювання всього того, що зміцнює нову природу та «будує... найсвятішу... віру». Інколи так стається через неуцтво, забобони, які ведуть до втрати запалу. Так могло трапитися і тоді, коли нова воля не була ані мертвою, ані не поступилася цілковито плоті, як це могло б здатися. Отож доки нова воля чинила поступки і дозволяла старій волі йти своїм шляхом, така поведінка заслуговувала на докір, як наслідок нестачі духовного живлення, про що вже згадувалося. Такі особи змогли навернутися шляхом кращого зрозуміння Божого Слова, більшого знання, і, як відомо, сталися дуже шляхетними християнами, навіть якщо новий розум деякий час був бездіяльним. Апостол перестерігає нас проти такого стану, кажучи: «вмертвляю й неволю я тіло своє», «не кидаймо збору свого», «будуйте себе найсвятішою вашою вірою» (1 Кор. 9: 27; Євр. 10: 25; Юди 20).
Коли хтось, раз зачатий Святим Духом, добровільно, свідомо обрав жити старим життям в гріху, тоді «насіння», яким він був зачатий, згубилося, і він стався тим, кого апостол згадує як «двічі померлого, викоріненого» (Юди 12), під осудом Другої Смерті, за котрого вже не буде жодної жертви за гріх (Євр. 10: 26). Коли ми вперше представили себе Богу і були прийняті через заслугу Христа, Бог визнав нову волю. Така особа була зачата Святим Духом. Старе минуло і все сталося новим. Її тіло не було новим, але вона мала нову волю, нову мету. Коли б згодом вона добровільно полишила служити Господеві і добровільно, свідомо та з наміром сталася слугою гріха, її шлях свідчив би про те, що її нова воля померла, а її стара воля повернулася до життя і здобула владу.

НОВА ВОЛЯ НЕ МОЖЕ ГРІШИТИ, ДОКИ ВОНА ЗАЛИШАЄТЬСЯ НОВОЮ ВОЛЕЮ

Ось так, гублячи Божественну волю і добровільно приймаючи знову волю плоті, Нове Створіння може вчинити гріх на смерть. Це зовсім не означає, що нова воля, яка є завжди в згоді з Богом, може грішити. Якщо воля грішить, то вона перестала бути новою волею. Якщо хтось ніколи не відвертається добровільно від Бога, він ніколи не вчинить гріх на смерть. Отож втратити «насіння» прагнення (духа) робити те, що подобається Богу, було б кроком, яким особа переходить від стану життя до стану смерті. Ніколи досі ми ще не мали нового життя в його повноті. Але ми можемо втратити духа, новий розум. Якщо ми втратимо духа, розум, ми втратимо все.
Як існував конкретний момент, в якому Господь прийняв нас, і ми були зачаті Святим Духом, так і в справі Другої Смерті повинен існувати конкретний момент, коли це стається. Схожим чином, коли ми вивчаємо Господню волю, то поступово наближаємось до тієї миті, коли ми представляємо наше тіло живою жертвою. І як це було поступовою справою, так, можемо припустити, поступовим буде і регрес, полишення Господа. Раптова відмова від Господа здається малоймовірною, і вона не відповідала б твердженню Святого Письма. Відступ є зворотнім процесом, полишенням живого Бога і нашої угоди з Ним. Це може бути, перш за все, поступове відхилення від обітів, через які ми вчинили угоду жертви з Господом. Все це може накопичуватися, аж стане непокорою Богу, навмисним та добровільним гріхом.
Спотикання є однією справою, а добровільний гріх – іншою. Праведна людина може спіткнутися багато разів, однак піднятися. Ми, духовні, можемо навернути такого, пам’ятаючи про себе, щоб ми самі не спокусилися (Гал. 6: 1). Про такі спотикання, однак, не згадується як про «гріх на смерть». Стан Другої Смерті, згідно з Писанням, як ми розуміємо, означає повну поступку з боку такої особи, повну відмову Господа від неї і дорогу до повного, безнадійного знищення, від якого вже не буде жодного воскресіння. Але ніхто не може потрапити в цей стан, не покинувши свідомо і добровільно Господа, не прийнявши покарання з метою бути приведеним назад, та обмежень, щоб не потрапити в цей стан.

ПІСЛЯ ЗАЧАТТЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ ПРАЦЯ ТРАНСФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРУ

Наше зачаття як Нових Створінь відбувається в той час, коли ми повністю посвячуємо наше життя Господу та приймаємо заслугу Христа, потрібну для того, щоб прикрити наші вади. Прийняття Богом цього посвячення є виявлене в наданні Святого Духа, про яке в Святому Письмі говориться як про зачаття Святим Духом. Після цього зачаття йде наступна праця – відновлення розуму: «Перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Еф. 4: 23). Апостол не звертався ані до світу, ані до грішників, ані до кого-небудь іншого, окрім братів. Хоча воля цих братів вже відновлена, проте залишається ще одна річ, – привести кожну думку до згоди з волею Бога в Христі. Ми повинні пояснити собі, по-перше, в чому полягає добра воля Бога, тобто в чому полягає Його воля стосовно наслідування нами праведності і т.д.; далі, що має повне схвалення в Нього; і, по-третє, в чому полягає Його досконала воля (Рим. 12: 1, 2). Цей поступовий розвиток має відбуватися в духовно зачатих; і лише ті, котрі сягають найвищого рівня, будуть членами класу Нареченої, вдосконаленого в Першому Воскресінні, – «Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа і царюватимуть з Ним тисячу років» (Об. 20: 6).
Не треба думати, що поведінка одного могла б відправити іншого на Другу Смерть без його участі. Ніхто не може втрутитися, щоб відокремити нас від Бога. Апостол запитує: «Хто нас розлучить від любови Христової?» (Рим. 8: 35). Проте будь-який наш вплив може бути вжитий або ж для підтримки, або для того, щоб завдати кривди іншому. Якщо можливо, стараймось жити так, щоб не тільки допомагати іншим, але й не шкодити їм. Ніщо в прикладі іншого не могло б дати нам вічного життя, але вчинки та приклад можуть стати допомогою іншому; і якщо ми можемо бути помічними один для одного, то можемо також приносити шкоду.

ЧИ МОЖЕ НАШ ПРИКЛАД ЗАПРОВАДИТИ ІНШОГО НА ДРУГУ СМЕРТЬ?

Отже, виникає питання, яким чином приклад брата міг би змусити іншого так спіткнутись, щоб він міг піти на Другу смерть? Відповідаємо, що коли б хтось так вплинув на іншого, що зламав би його сумління, тоді той почав би скочуватись вниз, і це відвело б його від праведності. На початку така річ могла б бути незначною, але незабаром вона б завела у гріх. Ми повинні так пильнувати наші вчинки та слова, щоб сумління інших ставалося сильнішим та більш чутливим. Ми повинні намагатися, наскільки це можливо, допомагати їм правильним чином.
Апостол каже, що наша свобода може статися каменем спотикання для слабких: «Коли бо хто бачить тебе, маючого знання, як ти в ідольській божниці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе, не буде спонукане їсти ідольські жертви?» (1 Кор. 8: 10). Ось так, ненавмисне, ми могли б не лише знівечити те добре, що можна зробити, але й завдати збитків, самі про це не здогадуючись. Якщо язик може проклинати людей і славити Бога (Як. 3: 9), то якими пильними повинні бути ми, щоб говорити речі, які будуть допомагати та піднімати, а не руйнувати та шкодити!

R4830 (1911 р.)