ЗНЕНАВИДЖЕНІ СВІТОМ

«Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить!»; «Знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас» (1 Івана 3: 13; Івана 15: 18).
Великий Учитель, здається, показує, що ненависть, проявлена до нас, буде такого ж виду, що й ненависть, проявлена до Нього. Дивлячись на пережите Ним, бачимо, що Він був зненавиджений переважно найбільш знаними особами, найбільш впливовими серед народу. Особливо Його ненавиділи книжники; але фарисеї, первосвященики та садукеї також Його ненавиділи. З часом їхня ненависть поширилась на простолюд. Нижчі класи завжди є ведені вищими; менші фарисеї – більшими; менші садукеї – більшими і т.д. Мабуть, простолюд не міг дати розбірливу відповідь, чому він ненавидить Господа. Приймаючи пояснення своїх провідників, вони гадали, що Він є шахраєм і самозванцем, тому вони ненавиділи Його як такого. В міру того, як вони поважали своїх провідників, вони були схильні не поважати тих, кого провідники не поважали.
Так само сьогодні. Ми можемо простежити мотиви, які стоять за ненавистю до Господнього народу. Жодна провідна особа не вважає себе поганою. Отже, існує загальна тенденція з боку всіх виправдовувати себе (з політичних та релігійних міркувань), вважаючи, що вони керуються благородними почуттями – чи як прихильники, чи як ініціатори вищих ідеалів. Але ми бачимо лицемірство, яке проявляється шляхом брехні та діяльності тих, хто ненавидить Господній народ без причини. Отож, коли Правда сягає когось, в кого неправда та пиха існують в суміші зі світською релігією, Правда стає докором для нього. Коли апостоли подорожували з одного місця в інше, про них казали: «Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили!» (Дії 17: 6).
Думки Ісуса настільки глибокі і так торкаються серця, що все, що не є в згоді з ними, у порівнянні здається невартісним. Тому багато тих, котрі були вчителями релігії, вважають (через ненависть і заздрість), що вони повинні намагатися придушити, очорнити, опорочити те, що правдиве. Але ці вчителі знаходяться на випробуванні; вони перевіряються. Та, принаймні для Господа, їхнє лицемірство є очевидне – незважаючи на те, чи інші є зведені, чи ні. Тому сьогодні, як і за днів Господа, «темрява ненавидить світло».

«УСІ, ХТО ХОЧЕ ЖИТИ ПОБОЖНО У ХРИСТІ ІСУСІ, БУДУТЬ ПЕРЕСЛІДУВАНІ»

Як пояснив наш Господь, темрява гріха та неправди є в прямому антагонізмі до світла Правди. Остаточно, коли Його народ здвигне світло – «Отак їхнє світло нехай світить... щоб... прославляли Отця вашого, що на небі», Котрий покликав їх «із темряви до дивного світла Свого», – наслідком для темного світу буде пробудження опозиції, протистояння, щоб наполохати і позбавити спокою тих, хто симпатизує темряві. Остаточно ті, хто любить темряву, хто любить зло, хто любить гріх в різних його формах, зненавидять світло і не йтимуть до світла, а публічно або приховано будуть протистояти дітям світла, тим, хто просвітився, хто є носієм світла. І навіть ті, хто вибрався з непроглядної пітьми морального опоганення до свого роду напівтемряви цивілізованої реформації та моральної реформи, не можуть стерпіти яскравого, проникаючого світла істинного Євангелія. Вони в значній мірі віддають перевагу темряві (Ів. 3: 20).
Внаслідок конфлікту між світлом і темрявою наш Господь постраждав від рук тих, котрі вважали себе дітьми світла, дітьми Бога, і мали, принаймні, трохи світла. За власним бажанням з нашого Господа не знущались ані римський управитель, ані римські воїни, бо вони були настільки сліпі, що не могли оцінити світло, яке Він випромінював. Його переслідувачами були ті, хто мав трохи світла, але ненавидів сяєво великого Світла, що сяяло на них.
Схоже впродовж всього Євангельського віку тих, хто був палаючим та яскравим світлом в світі, ненавиділи і переслідували перш за все (і майже виключно) люди, в котрих було трохи світла, але чиє світло було темрявою в порівнянні з великим світлом святого Духа, яке сяяло на Господніх повністю посвячених і через них. Ось так виконалося свідчення нашого Господа: «Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас»; «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (Ів. 15: 18; 1 Ів. 3: 13; 2 Тим. 3: 12). Господні послідовники в теперішньому часі покликані зазнати переслідувань в ім’я праведності – не тому, що це розумно або правильно, а тому, що Господь, бажаючи випробувати, перевірити і відшліфувати Свій народ, готовий дозволити запанувати злим, ворожим впливам, щоб з’явились переслідування та протистояння Його «членам», щоб це послужило Його справі приготування Вибраних до майбутньої праці служіння. Таким чином, переслідувачі Тіла, так само як переслідувачі Голови, співпрацюють для виконання Божественного Плану чином, про який вони мало підозрюють.

«НЕ ДИВУЙТЕСЬ, БРАТТЯ МОЇ, КОЛИ СВІТ ВАС НЕНАВИДИТЬ!»

Коли Господні послідовники займають тверде становище на захист Правди та праведності, як робив їхній Вождь, наслідки є такі самі. Сатана стає їхнім непримиренним противником; він пильнуватиме, щоб вони страждали, щоб існувало протистояння не лише з його боку, але й з боку світу, який у великій мірі різним чином перебуває під впливом його духа. Зайнявши таке становище, Господній народ не повинен дивуватися, що світ його ненавидить і наговорює усяке лихе слово на нього фальшиво, заради Христа. Чим відоміші вони є, як у випадку Господа, тим лютішими будуть нападки на них, тим зацікавленішим буде противник, щоб їх здолати.
Думка, що сатана протистоїть нам, що ми змагаємось не лише з тілом і кров’ю, але й з початками, владами та піднебесними духами злоби (Еф. 6: 12), була б приголомшливою для нас, коли б ми, з іншого боку, не усвідомлювали, що таким рішучим відстоюванням Правди та праведності ми здобуваємо велику підтримку та допомогу з боку інших невидимих сил. З моменту нашої рішучої протидії спокусі та твердому відстоюванню Господа та Його справи ми стаємо сильнішими в Господі та силі Його могутності. Пам’ятаймо, що «більший той, хто за нас, ніж той, хто проти нас» (Мт. 5: 11; Еф. 6: 12; 1 Ів. 4: 4).
Основне протистояння Господу приходило з боку релігійних провідників та визнавців віри. Єднання світських і напіврелігійних людей інколи буває повним, як у випадку союзу церкви та держави в інших країнах. В інших випадках воно є неповним, як в цій країні, де церква та держава не є цілком об’єднані. Однак політики прагнуть підтримки тих, хто тримається релігії і хто її підтримує. Ті, в свою чергу, чваняться своїм політичним впливом та намагаються використати цей вплив на власну користь або, як вони кажуть, для «добра справи». А там, де немає прямого союзу між церквою та державою, існує певна підтримка, непрямий союз. Політики прагнуть мати підтримку моральних та релігійних провідників спільноти та ін. Ось так, шляхом зближення, сильні цього світу – релігійні та світські – підтримують один одного. Їхні інтереси співпадають. Тому на Господа та на всіх, котрі є Його «членами» та послідовниками, дивитимуться несхвально, їх будуть ненавидіти та переслідувати, тому що представлення Правди робить явним різні помилки та фальш, які суперечать Божественним критеріям.

R4813 (1911 р.)