“ПОДУМАЙТЕ ПРО ТОГО, ХТО ПЕРЕТЕРПІВ ТАКИЙ ПЕРЕКІР,.. ЩОБ ВИ НЕ ЗНЕМОГЛИСЬ”

“Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх” (Євреїв 12: 3).

“Подумати” – це, мабуть, взяти до уваги, мати в розумі, зважити, не забути швидко про те, як наш Господь зносив різні випробування і перекір проти Себе від грішників. Ми, як Господні послідовники, на власному досвіді зазнали опозиції з боку гріха і грішників проти себе; але ми ще не змагались до крові. Ми ще не пройшли випробувальні труднощі, крізь які Він пройшов. Якщо згадати, що ми – нещасні, недосконалі створіння, як і наші ближні, а Він був “святим, незлобивим, невинним”, то варто подумати про те, що Він терпляче зносив опозицію з боку грішників. Коли Його спіткали важкі випробування, Він не сприймав їх, як такі, що походять виключно від якоїсь конкретної особи, а вважав, якщо дивитись на це по-іншому, що вони є під наглядом Отця. Тому, якщо Отець дозволив такі труднощі на Нього, то Він був зобов’язаний довести Свою відданість терплячою витривалістю, як сказав: “Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?” (Ів. 18: 11).
Так і з нами, духовним Ізраїлем: “Господь, Бог ваш, випробовує вас” (5 М. 13: 3). По мірі того як ми здатні прийняти Господній погляд на наші труднощі в житті, ми можемо бути спокійні. Якщо Отець дозволяє такі великі труднощі для нашого випробування або для випробування чи перевірки інших шляхом, який ми не можемо зрозуміти, ми повинні радіти виконанню Його волі. Поет чудово висловив цю думку, коли сказав:
“Мій час в Твоїх руках,
І я радію цим”.
Якщо ми вірно витримаємо до кінця, то отримаємо нагороду. Якщо ми доведемо свою відданість і збережемо віру в те, що Бог доглядає наші справи і не відмовить жодної доброї речі тим, хто ходить порядно, ми свого часу почуємо його слова “Гаразд, рабе добрий і вірний”.
Ми знаємо, що наш Господь зазнав фізичного протистояння. Проте правильним перекладом оригіналу є слово “перекір”, маючи на увазі словесний перекір Його словам. У випадку з Господом бачимо, що люди протистояли йому не фізично, а Його словам, Його вченням. На кінець первосвященик, Синедріон та воїни мали вчинити фізичне насильство над Ним і завдати Йому смерті, натомість Він міг чинити їм опір, якщо би хотів.

“КОЛИ БУВ ЛИХОСЛОВЛЕНИЙ, ВІН НЕ ЛИХОСЛОВИВ ВЗАЄМНО”

Отже, апостол, мабуть, має на увазі перекір Його словам. На це посилається святий Петро, кажучи: “Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно” (1 Петр. 2: 23.) Тому, коли ми розглядаємо три з половиною роки служіння Христа, ми бачимо, що Його вчення піддавали сумніву, а Його самого обмовляли. Юдеї казали, що Він має демона, що Він робить Свої чудеса Князем демонів, що Він – богохульник. Цей перекір, цю опозицію з їхнього боку Він міг спростувати справедливими, правдивими висловлюваннями про них. Він міг відплатити їм тим самим або й ще більшим. Він міг сказати їм, що в них діє диявол і т. п. Його досконала мова дозволила би з успіхом справитися з ними. Коли вони намагалися зловити Його на слові, Він ловив їх на їхньому слові. Але він не лихословив. Він не платив злом за зло, ані лайкою за лайку. Апостол показує, що це був правильний шлях.
Але в повсякденних справах життя, коли люди усіляко нас лихословлять, коли нас зневажають, для упалої плоті природно думати про щось погане у відповідь. Таким чином, ці речі стають випробуванням для нас. Якщо ми поступимось такому духу, то підемо шляхом ворога, а не шляхом Господа. “Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх”, коли нападає противник, якими б не були його знаряддя і що би не було їхнім камінням. Він не може завдати шкоди, а лише збільшує нашу репутацію в очах Господа, якщо ми будемо зносити це вірно; і противник не може завдати [R4803] жодної зовнішньої кривди, яку Бог не в змозі спрямувати для добра Своєї справи, хоча це добро може означати “відсівання” “полови” та “куколю” від “пшениці”.
Лихослів’я, наклепи й очорнення категорично заборонені Божому народові як цілком супротивні його духу любові, навіть якщо зло є правдою. Як запобіжний засіб проти всякого роду очорнення Святе Письмо дуже виразно подає лише один шлях залагодження конфліктів (Мт. 18: 15-17).

ТІ, ЯКІ ВВАЖАЮТЬ СЕБЕ ХРИСТИЯНАМИ, ЧАСТО Є НАЙГІРШИМИ ПЛІТКАРЯМИ

Деякі навіть з-посеред розвинутих християн, здається, цілковито ігнорують це Божественне правило, і, відповідно, ті, які вважають себе християнами, часто є найбільш знаними пліткарями. Це одна з небагатьох особливих, специфічних заповідей, даних нашим Господом. Розглядаючи її у світлі твердження: “Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую”, бачимо, що постійне порушення цього наказу нашого Господа доводить, що багато хто не зробив достатнього поступу в дружбі – учнівстві. [R4803]
Давайте уважно глянемо на це правило, яке, якщо його дотримуватись, запобігає пліткам, “лихослів’ю”, “наклепам” (Див., як цитувалося вище, Мт. 18: 15-17). Перший пункт, який стосується розмови тільки двох зацікавлених сторін, передбачає відвертість з боку обвинувача, який вважає, що він постраждав. Це також означає, що він не думає погано про обвинуваченого. Вони зустрічаються як “брати”, де кожен вважає, що він має рацію, щоб обговорити справу і побачити, чи можуть вони прийти до тієї ж точки зору. Якщо вони погоджуються, то все добре; справа врегульована; здобуто мир; загрози розриву вдалося уникнути, і ніхто не є мудрішим. У переважній більшості випадків відверта, відкрита розмова між обома сторонами приведе до злагоди. Але обидва повинні бути однаково відвертими і керуватися Духом Господа.
Так наш Господь оберігав своїх справжніх учнів від підступного гріха наклепу, який веде до інших, гірших, вчинків плоті та диявола і зупиняє ріст у Правді та в її дусі Любові. Зазначимо також, що ті, хто слухає наклепи і тим самим підбадьорює наклепників у вчинених ними неправомірних діях, є учасниками їхніх злих вчинків, співучасниками, на яких лежить вина за порушення заповідей Учителя. Справжній народ Бога повинен відмовитись слухати наклепи і вказати переступнику на Господнє Слово та на єдиний метод, дозволений у ньому. Чи ми мудріші за Бога? Досвід вчить, що ми не можемо довіряти власним судженням і знаходимось на безпечному ґрунті лише тоді, коли беззастережно слухаємось голосу Пастиря.

МИ ПОВИННІ ВІДМОВЛЯТИСЯ СЛУХАТИ ПЛІТКИ ТА НАКЛЕПИ

Якщо якийсь брат (сестра) приносить вам злу вістку про інших, зупиніть його одразу, м’яко але рішуче. “І не беріть участі в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте” (Еф. 5: 11). Відмовляйтеся брати будь-яку участь у цьому порушенні заповідей Учителя, яке робить велике лихо в Церкві. Якщо брат (сестра) є лише “немовлям” у духовних справах, зверніть увагу на Господнє правило в цій справі (Мт. 18: 15; 1 Тим. 5: 19). Якщо розмова стосується не вас, а є тільки у вашій присутності, негайно покажіть своє несхвалення, відмовившись бути присутнім при цьому.
Якщо увагу наклепника було звернено на Господню заповідь на цю тему, а він далі наполягає на “лихослів’ї“, “наклепі” і розповідає вам про свої “погані здогадки”, докоріть йому відвертіше, кажучи: “Я не можу, я не повинен слухати тебе, бо коли б я це робив, я був би таким же злочинцем, як і ти, порушуючи Господню заповідь. І навіть коли б я вислухав твою історію, я не міг би в неї повірити. Християнин, який не поважає Господнє Слово і не дотримується його порядку відшкодування кривди, виявляє настільки мало Господнього духа, що довіряти його слову не можна. Той, хто перекручує і спотворює Господні слова, не вагатиметься перекручувати і хибно представляти слова та вчинки співучнів”. Тоді відмовтесь від спілкування  з такою особою, поки вона не визнає своєї помилки і не пообіцяє виправитися. Якщо ви якоюсь мірою прислухаєтесь до такої розмови або висловлюєте “підтримку” їй або пліткареві чи наклепнику, ви є спільником гріха та всіх його наслідків; і якщо при цьому з’явився якийсь “гіркий корінь”, ви, швидше за все, станете одним із тих, хто ним “опоганився” (Євр. 12: 15).
Будьте чистими: бережіть сумління вільним від того, щоб кривдити Бога і людей. Почніть із серця; не затаюйте думок, що хоч в якомусь значенні цього слова могли би бути злом. Щоб переконатися в цьому, візьміть для себе Ісуса Христа за зразок; нехай Він буде скрізь і завжди у вас на думці. Коли зло нав’язує себе ззовні чи зі середини, здійміться серцем в молитві до Нього по обіцяну своєчасну благодать. Постійно майте перед собою молитву: “Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю” (Пс. 19: 15).

ДАВАЙТЕ ВИХОВУВАТИ В СОБІ ВМІННЯ ОЦІНЮВАТИ ПРИНЦИПИ БОЖЕСТВЕННОГО ЗАКОНУ

Прагнучи дотримуватись різних конкретних заповідей Святого Письма, давайте намагатися щораз краще розуміти й сприймати з радістю принципи, які лежать в основі Божественного Закону. Вони дозволять нам судити про правильність і неправильність тих наших слів, думок і вчинків, які не знаходять відображення в Господньому Слові. Справді, наскільки ми починаємо розуміти і сприймати з радістю принципи Божественного Закону, настільки ми отримуємо дух Божественного Слова. Зверніть увагу на свідчення Псалмиста з цього приводу: “Як я кохаю Закона Твого, цілий день він розмова моя! Твоя заповідь робить мудрішим мене від моїх ворогів, вона бо навіки моя! Я став розумніший за всіх своїх учителів, бо свідоцтва Твої то розмова моя! Став я мудріший за старших, бо держуся наказів Твоїх! Я від кожної злої дороги повстримую ноги свої, щоб держатися слова Твого. Я не ухиляюся від Твоїх присудів, Ти бо навчаєш мене. Яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм устам! Від наказів Твоїх я мудріший стаю, тому то ненавиджу всяку дорогу неправди! Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї” (Пс. 119: 97-105).
Уникайте вдачі сперечатися і шукати вади, бо вона суперечить духу, тобто вдачі, Христа – суперечить любові. Певна міра войовничої хоробрості потрібна для подолання світу, плоті, диявола та їхніх різних пасток. Ця войовнича вдача може стати цінною підмогою для нас самих і для справи Учителя, якщо її правильно і мудро спрямувати проти гріха, перш за все в нас самих, і, по-друге, в інших, а також якщо її вжити для Господа та його народу і проти сатани та всіх його сил темряви та забобонів. Це у Святому Письмі називається доброю боротьбою, і ми всі повинні бути доблесними воїнами в цій битві за Право та Правду, з любов’ю захищаючи честь нашого Вождя та свободи Його народу.

СИЛИ ЗЛА РОБИТИМУТЬ ВОЙОВНИЧІСТЬ ГОЛОВНОЮ ЧЕСНОТОЮ

Але таке властиве використання войовничості не подобається князю цього світу, який буде прагнути перекрутити те, чим не може скористатись безпосередньо. Відповідно, для декого він намагається зробити войовничість головною чеснотою. Він заохочує їх боротися зі всім і зі всіма; з братами більше, ніж зі силами темряви; з номінальними церковниками більше, ніж із помилками та незнанням, які засліплюють їх і роблять такими. Справді, його бажання – змусити нас стати “Богоборцями”.
Будьмо обережними з цього приводу. Давайте, перш за все, судити себе, щоб ми не кидали каміння спотикання перед іншими; давайте боротись у власних серцях з поганим духом, який прагне перебільшувати дрібниці і налаштовує нас на те, щоб бути сварливими та сперечатися за несуттєві речі. “Хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста” (Прип. 16: 32). Пильнуймо, щоб наш захист Правди був не з мотивів самовихваляння, а з любові до Правди, з любові до Господа, до Його народу, братів. Якщо любов буде рушійним духом, мотивом, вона, відповідно, проявиться в любовному, ніжному, терплячому, покірному ставленні до всіх співслуг. Будьмо “привітними до всіх”. Нехай відтинає “меч духовний, який є Слово Боже”, блискавичний і потужний.
Остерігайтеся всіх думок, почуттів і станів серця, безпосередньо чи віддалено пов’язаних зі злобою, заздрістю, [R4803] ненавистю, сваркою. Не давайте їм місця у своєму серці ані на мить, бо вони, безсумнівно, завдадуть вам великої шкоди, не кажучи вже про шкоду іншим. Тримайте своє серце, свою волю, свої наміри та бажання повними любові до Бога та всіх Його створінь – найпалкішими до Бога і, відповідно, до всіх, хто має Його дух і йде шляхом, який Він вказує.

НЕ ДОВІРЯЙТЕ ОДНОМУ ТІЛЬКИ СУМЛІННЮ

Якби сумління було достатнім орієнтиром, ви б не мали потреби у Святому Письмі. Більшість людей майже не має сумління, бо люди сліпі до Божих принципів і законів, даних для того, щоб керувати сумлінням. Ще гірші згадуються в 1 Тим. 4: 2. Звідси настійна потреба ретельно дотримуватися Господнього Слова і дбайливо ходити відносно його світла.
Ми не повинні слабнути розумом, ані знеохочуватися, відчуваючи, що стільки всього сказано проти нас, щоб ми відмовились від участі в забігу. Навпаки ми, як і наш Господь, повинні відчувати впевненість, що жодна річ не може спіткати нас без відома Отця, Який все робить нам на добре. Саме так наш Господь був приготований до Свого звеличення. Тож, якщо ми будемо правильно виховані різними випробуваннями і будемо якомога ретельніше дотримуватися наказів, встановлених для нашого керівництва, ми побачимо, що навіть лихослів’я, наклепи, опозиція праведності принесуть нам благословення, як принесли нашому Господу. [R4804]
Багато хто стомлюється, і їм загрожує втрата нагороди, коли вони забувають про те, що Господь вірно витримав опозицію! Якби вони пам’ятали, що Господь, Який був досконалим, страждав у всіх відношеннях несправедливо заради праведності, тоді як їхня власна поведінка недосконала, то не втомились би у добрих ділах, але навчились би вести бій і “терпіти лихо, як добрі вояки Христа Ісуса”; вони продовжували б “змагатися добрим змагом віри”. “Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас [Церкви], окрім гріха” (Євр. 4: 15).

R4802 (1911 р.)