ЧИ ВІРИТЕ ВИ У ВОСКРЕСІННЯ МЕРТВИХ?

“Він їм звіщав Євангеліє про Ісуса й воскресіння” (Дії Апостолів 17: 18).
“Як почули ж вони про воскресіння мертвих, то одні насміхатися стали” (Дії Апостолів 17: 32).
“Як немає ж воскресіння мертвих,.. то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша,.. то й Христос не воскрес,.. ви в своїх ще гріхах, тоді то й загинули й ті, що в Христі упокоїлись” (1 Коринтян 15: 13-18).
Зважаючи на те, що слово “воскресіння” вживається у Новому Заповіті як мінімум тридцять сім разів (крім різних інших слів подібного значення), і пам’ятаючи про те, що всі основні віросповідання християнства проголошують віру у воскресіння як невід’ємну й важливу частину біблійної доктрини та надії на вічне життя (враховуючи ці факти та міцну мову вищезазначених віршів, натхненність яких визнають усі християни), може здатися дивним, коли комусь із християн ми поставимо запитання: чи вірите ви у воскресіння мертвих?
Проте в нас є серйозні підстави сумніватися, що віра у воскресіння мертвих аж так дуже поширена серед християн. Оскільки ми вважаємо, що воскресіння є дуже важливою доктриною в її стосунку до інших вчень Святого Письма (проливаючи світло на інші вчення), ми хочемо звернути загальну увагу на цю тему та заохотити до розгляду нашого запитання у світлі фактів і Писання. Ми сподіваємось, що після ретельного вивчення цієї теми буде набагато більше тих серед Божого народу, хто повірить (послідовно, логічно, на підставі Біблії) у воскресіння.

ВОСКРЕСІННЯ ЗАРАЗ РІДКО ВИБИРАЄТЬСЯ ЯК ТЕМА ПРОПОВІДЕЙ

“Який священик, така і паства” – це стара приказка, яка говорить про те, що погляди класу, який навчає, тобто духовенства, на будь-яку тему можна з упевненістю вважати показником поглядів парафіян. Погляди духовенства всіх конфесій на тему воскресіння мертвих з’ясувати неважко, бо хоча ця тема рідко вибирається для промови, за винятком Великодньої неділі, вона, все ж, нерозривно супроводжує кожне похоронне служіння, і ці численні випадки, на нашу думку, дають нам вагому підставу стверджувати, що як духовенство всіх конфесій, так і їхні прихожани, мало вірять, або й узагалі не вірять у воскресіння мертвих.
Правда, на кожному похороні прийнято читати слова апостола Павла, в яких він представляє воскресіння як надію християнина (1 Кор. 15), але це, здається, лише поступка з боку того, хто проводить служіння. Він вважає своїм обов’язком прочитати щось на цю тему, але його зауваження після прочитаного дуже переконливо доводять, що він абсолютно не вірить у те, що особа, тіло якої ось-ось поховають, мертва, бо він вірує і вчить своїх слухачів вірити в те, що їхній друг і ближній “живіший, ніж коли-небудь раніше”. Часто, справді, він грає прямо на руку “спіритистам” і представникам “Християнської Науки”, розповідаючи слухачам, як дух їх померлого друга перебуває з ними в кімнаті, витаючи над ними, і якби йому дозволили говорити, то він сказав би їм: “Витріть сльози, не плачте за мною. Мені набагато краще в славі”.

ДЛЯ БАГАТЬОХ СМЕРТЬ СТАЛА ІЛЮЗІЄЮ, А НЕ РЕАЛЬНІСТЮ

Справді, серед християн стало загальноприйнятим вірити, що смерть є ілюзією, а не реальністю; що це тільки здається, ніби люди вмирають, а вони – не вмирають, а просто переходять у вищу форму існування; що так звані “християнські науковці” цілком правильно говорять: “Смерті немає”.
Той, хто підтримує такі погляди, не вірить і не може послідовно вірити у “воскресіння мертвих”, бо якщо ніхто не помер, то як може бути воскресіння мертвих? Який сенс говорити про воскресіння мертвих до життя, якщо вони вже мають життя у більшій мірі, ніж володіли ним до того, як, ніби то, померли?
Але тисячі служителів відповіли б нам, кажучи: “Говорячи про воскресіння, ми маємо на увазі просто воскресіння тіла. Тіла?, які ми ховаємо, мають знову всі вийти з могили, і ду?хи, що відійшли від них у смерті, повинні повернутися в ці тіла у воскресінні. Ось що ми маємо на увазі під воскресінням”.

“ПОСЛІДОВНІСТЬ, ТИ – КОШТОВНІСТЬ” (Шекспір)

Ну хто би міг сподіватися такої непослідовності з боку стількох вчених і благомислячих людей! Перш ніж розглядати біблійну сторону питання, щоб показати, що такі очікування суперечать вченню Писання, давайте розглянемо бачення цих служителів у світлі його власної нелогічності.
(1) Вони говорять нам, що померлому “набагато краще”, оскільки він звільнився від “пут плоті”, і тепер “його вільний дух здіймає свої крила до Бога, бо його вже не обтяжує і не стримує смертний порох”. Вони приходять у захват, описуючи велич, свободу і благословення того, хто помер, і хто, звільнившись від тіла, досяг багатшого життя, у сто разів більших знань і невимовних благословень.
(2) На цьому ж подиху вони цитують біблійні вірші, які стосуються воскресіння, і (абсолютно перекручуючи ці вірші) кажуть нам, що згодом, при другому приході Господа Ісуса Христа, ті самі плотські тіла, що були поховані, зазнають перебудови (доктор Талмадж у своїй знаменитій проповіді про воскресіння зобразив ранок воскресіння, де все небо вкрите фрагментами людських тіл, котрі збираються докупи з тих різних куточків землі, де палець, нога або рука були втрачені через нещасний випадок, хворобу або ампутацію). Вони говорять нам, що тоді духовні істоти, які, мовляв, залишили ці тіла при смерті, повернуться до них, як до своїх вічних осель. Оскільки воскресіння у Святому Письмі представлено як величний і славний результат і довершення нашого спасіння, це спонукає їх до того, щоб захоплюватися своїм помилковим представленням воскресіння і розповідати, яким славним і величним буде результат.
Здається, вони повністю ігнорують суперечливість цих двох положень, сподіваючись, що їхні слухачі будуть такими ж непослідовними й нелогічними (і, мабуть, їхні очікування цілком виправдані, оскільки більшість їхніх слухачів приймає цю несумісність без проблем). Так, багато з них, напевно, думають, що чим більш непослідовним і нелогічним буде їхнє вірування, тим більше вони мають підстав пишатися тим, що їхня віра дуже сильна. Однак, насправді, факт полягає в тому, що вони мають дуже сильне легковір’я. Проте вони не отримають нагороди за віру в нерозумні речі, яких Боже Слово не навчало, а суперечило їм.
Хіба це не очевидно (при бажанні), що людина, яка помирає у п’ятдесят років (якщо при смерті вона отримує багатше життя і стократно більше знання, а також свободу “здійнятися в польоті” тощо), буде сильно розчарована воскресінням, якщо воно означатиме для неї повторне ув’язнення в земну обитель з фізичними обмеженнями та людськими границями? І якщо вона таким чином століттями була “вільним духом”, вільно ширяючи по Всесвіту, не стримувана тілом і тілесними обмеженнями, то де була би послідовність з боку Бога в повторному ув’язненні такої особи в людське тіло, чиї можливості та здібності були би повністю забуті протягом тих століть свободи? І якщо бути без тіла – це “досконале блаженство”, як кажуть оратори на похороні, то як можна щось додати до досконалого блаженства через воскресіння тіла та повторне ув’язнення в ньому?

ПИСАННЯ ПРЕДСТАВЛЯЄ ЄДИНУ НАДІЮ, БЛАГОСЛОВЕННУ НАДІЮ, ПОСЛІДОВНУ НАДІЮ

З вищевикладених міркувань ми бачимо, що наше припущення цілком виправдане: переважна більшість християн не вірить у воскресіння – ні в біблійному значенні (“воскресіння мертвих”), ні в тому значенні, в якому вони самі навчають, а саме: воскресіння тіла. З цією передмовою до нашої теми ми звертаємося до Писання, щоб дізнатися, що означає “воскресіння мертвих”; яким чином і чому Писання говорить про воскресіння як про надію, єдину надію, благословенну надію не лише для Господнього народу, який повинен мати частку в “першому воскресінні”, а й для світу загалом, який повинен мати можливість брати участь у воскресінні суду, неправильно перекладеному “воскресінням осуду” (Ів. 5: 29).
Щоб вірити в біблійну доктрину воскресіння, треба також вірити в біблійну доктрину стосовно смерті – що смерть є смертю, припиненням життя. Тоді, і не раніше, можна зрозуміти слова апостола в нашому вірші:  “Як немає ж воскресіння мертвих,.. тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись”. Також це твердження апостола не є винятком і не відрізняється від вчення Писання в інших місцях. Його одностайне [R4792] свідчення говорить про те, що мертві є мертвими; що “того дня їхні задуми гинуть” (Пс. 146: 4). Ще Святе Письмо говорить про померлих: “Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані, того він не відає”; “бо немає в шеолі, куди ти йдеш, роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості” (Йов. 14: 21; Екл. 9: 10).

КОМУ НАМ ВІРИТИ – БОГУ ЧИ САТАНІ?

Ось прямий конфлікт між сучасними вчителями та натхненним Словом, Святим Письмом, яке стверджує, що померлі не знають нічого, а сучасні теологи стверджують, що вони знають все. Біблія стверджує, що мертві насправді мертві і дійсно постраждали з причини Божественного покарання за гріх, даного нашому роду: “Смертю помреш” (Гиж). Опоненти приймають оманливу заяву сатани до матері Єви: “Ні, не помрете”, – і намагаються довести, що мертві не мертві; що Божа кара за гріх не вступила в дію, і що смерть аж ніяк не є вироком чи прокляттям для нашого роду, а є благословенням, кроком у загальному процесі еволюції. Ці дві теорії далекі одна від одної, як полюси, і двома вчителями цих двох теорій (як ми показали) є з одного боку Бог, а з іншого боку сатана, “неправдомовець споконвіку”. Кому нам вірити?
З цим питанням пов’язаний весь План спасіння. Якщо смерть не була покаранням за гріх, отриманим через Адама, то “життя... подостатком” не є нагородою і благословенням від Бога, забезпеченим через Христа воскресінням. Твердження сатани, яке так широко прийняте Господнім народом і яке має настільки засліплюючий вплив на їхній розум, є запереченням (у всіх відношеннях) Божественного твердження, що смерть є прокляттям, покаранням за гріх; що Христос помер, щоб звільнити людину від цього покарання, цього прокляття, і що це звільнення відбувається через воскресіння мертвих, які інакше ніколи не мали б майбутнього життя, як говорить апостол у нашому тексті. Теорія сатани називає смерть благословенням, яке приносить повноту життя, свободу і радість, і яке зробило б воскресіння прокляттям, приносячи ув’язнення і труднощі, обмеження, біль і клопіт.

АПОСТОЛ ПРОПОВІДУВАВ ІСУСА І ВОСКРЕСІННЯ

Не дивно, що під засліпленням цього обману противника більшість великих теологів християнства (а за ними їх численні послідовники) залишають вчення про Примирення, яке проголошує, що “смерть через людину [Адама], і через Людину [Людину Ісуса Христа] воскресіння мертвих, бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” (1 Кор. 15: 21, 22).
Якщо заперечується реальність смерті, то вже й не важко заперечити реальність гріха. Якщо стверджується, що батько Адам був створений не за образом і подобою Бога, а як дуже близький образ і подоба мавпи, то з цього випливає, що в такому низькому стані інтелекту він був непридатний для випробування щодо вічного життя, а це просто подальший крок, щоб заперечити, що він узагалі мав якесь випробування і що він узагалі не встояв і відпав від благодаті. Ну а коли заперечується гріхопадіння, а замість цього висувається твердження, що насправді людина прогресує навіть до теперішнього часу (втрачаючи подобу мавпи і набуваючи подобу Бога), тоді логічно також зробити наступний крок і заявити, що оскільки людина не впала, то не було потреби відкупляти її з гріхопадіння.
І тому, зі всіма такими міркуваннями на неправдивій біблійній основі, здається логічним заперечити часто повторюване твердження Божого Слова, що наш Господь Ісус є нашим Відкупителем і що “Він є ублаганням за наші гріхи [гріхи Церкви], і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу”, віддаючи за нас (як наш Викуп, тобто відповідну ціну) Своє власне життя, щоб відкупити втрачене життя Адама.
Таким чином, ми бачимо, що провідні світила теперішнього християнства відкидають обидві основні риси Євангелія, про які апостол проповідував здавна: “Він звіщав Євангеліє про Ісуса й воскресіння”, – про Ісуса як Відкупителя людства від гріха та його прокляття, смерті, і про воскресіння як величний результат тієї викупної праці, завдяки якій благословення, забезпечене Викупом-жертвою, зможе бути застосованим та доступним для всіх бажаючих прийняти вічне життя на умовах цього Віку. Тут нам пригадуються слова нашого Господа про невір’я нинішнього часу. Він говорить: “Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?” (Лк. 18: 8).

П’ЯТЬ ОРГАНІВ ЧУТТЯ ПОВНІСТЮ ВІДПОВІДАЮТЬ ПИСАННЮ

Твердження Святого Письма щодо смерті повністю відповідають свідченню п’яти органів чуття, які наш Творець дарував нам як людям. І цього слід сподіватися, хоча ми повинні бути готові визнати можливість помилковості наших почуттів, якщо Божественне об’явлення суперечить їм. Та коли нашим почуттям суперечить людська теорія, яка перечить біблійному твердженню, таку теорію слід відкинути, а свідчення почуттів вважати істинними. А коли Святе Письмо й наші почуття об’єднуються в одному свідченні, тоді буде точно неправильним дотримуватися такої теорії про людську смерть, яка суперечить Божественному об’явленню і нашим власним почуттям. А коли хто не зважає на свої Богом дані (хоч і порушені гріхом) почуття і на Божественне свідчення, то його чекає не що інше, як введення в темряву і спотикання. Сьогодні, як і вісімнадцять століть тому, сліпі ведуть сліпих у яму невіри та неправди.

“ЯК ОЦІ ПОМИРАЮТЬ, ТАК САМО ВМИРАЮТЬ І ТІ, І ДЛЯ ВСІХ ОДИН ПОДИХ”

Свідчення наших органів чуття, як і свідчення Божого Слова, полягає в тому, що смерть означає втрату життя, а не збільшення життя. Подивіться на того, хто вмирає, як слабнуть його сили, розумові та фізичні, поки іскра життя не згасне. Ви не бачили, щоб щось із нього виходило, ви не чули нічого, крім передсмертного хрипу, ви відчували поступове послаблення пульсу і зауважили спазми в диханні. Усі ваші органи чуття, які ви можете задіяти в цьому відношенні, говорять вам, що ваш друг, ваша рідна людина мертва – вже не жива. Ви оглядаєтесь, аналізуєте це і запитуєте інших: “Що далі?” Відповідь на ваші почуття: “Наступна річ – тління. Коли гасне іскра життя, тіло має бути поховане. «Порох до пороху, попіл до попелу»”. Ви відзначаєте схожість між смертю вашого друга й рідної людини і смертю тварини, і ваші почуття не бачать між ними різниці. І Святе Письмо стверджує: “Як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один [дух життя] подих” (Екл. 3: 19).
Але з жагою до майбутнього життя, закладеною у вашій природі нашим Творцем, ви запитуєте: – Чи немає надії? Хіба людина не має вищості над твариною? Святе Письмо відповідає на ваше запитання, завіряючи, що з фізичної точки зору людина “не має над твариною вищості”.  Але Писання запевняє нас, що хоча людство не має якоїсь більшої сили життя, ніж тварина, однак Творець передбачив для людини те, чого Він не передбачив для тварини, і ми прагнемо саме того, що Він передбачив, тобто вічного життя. Святе Письмо вказує нам, що Господь подбав про вічне життя для людини ще на початку – не шляхом прищеплення безсмертної якості в організм людини, а через надання життєдайних дерев в Едемському саді як засобу вічно продовжувати її життя. Проте це завбачення мало певні умови й залежало від послуху людини своєму Творцеві.
Святе Письмо вказує на те, що непослух людини призвів до її смертного вироку, і що виконання цього вироку було здійснено шляхом вигнання її з Саду, подалі від життєдайних плодів його дерев. Вигнаний батько Адам відчув на собі вплив вироку “Смертю помреш” поступово, і він дожив майже до кінця першого тисячолітнього дня. У його потомства, яке з кожним поколінням ставало все слабшим і слабшим, сьогодні (незважаючи на багато досягнень у науці, медицині та санітарії) середня тривалість життя скоротилася приблизно до тридцяти п’яти років. “І якщо при більшій міцності вісімдесят літ, то найкраща пора – їхня праця і печаль”, і вони незабаром “з краю живих відрізані будуть”, щоб піти до “краю ворожого” – до великої в’язниці смерті, в якій, за підрахунками, вже є понад двадцять мільярдів нашого роду – “де безбожники перестають докучати, і спочивають там змученосилі” (Йов. 3: 17-19).

ІСУС ПОМЕР, “ПРАВЕДНИЙ ЗА НЕПРАВЕДНИХ”

Святе Письмо відповідає на наші запитання щодо померлих. Запевняючи нас у справедливості Божественного вироку смерті, воно втім стверджує, що наш Творець є Богом милосердя та співчуття, і що коли не було ока, щоб поспівчувати, і руки, щоб визволити нас, Його Рамено принесло нам спасіння. Більше того, Святе Письмо вказує нам на Господа Ісуса Христа як на Рамено Єгови, простягнуте для нашого звільнення від гріха і хвороби, болю та лих, а також для визволення нас із в’язниці смерті та повернення до свобод та привілеїв Божих синів.
Якраз у відповідності з цим Божественним співчуттям Бог свого часу послав у світ Свого Єдинородного Сина для нашого відкуплення, щоб дати за нас ціну Викупу і через воскресіння з мертвих остаточно відновити всіх, хто прийме Божественне милосердя, від усіх наслідків гріхопадіння. Але Божественна Любов не могла знехтувати Божественною Справедливістю. Для Бога було потрібним бути “справедливим, щоб усправедливлювати того, хто вірує в Ісуса”. Тому вимоги Справедливості (покарання за гріх) мали бути сплачені нашим Відкупителем, перш ніж могла початися праця звільнення та реституції. І тут ми маємо найкращі докази того, що є покаранням за гріх, а що ні. Оскільки наш Господь Ісус платить за нас справедливу кару за гріх, то якраз те, що Він склав за нас, [R4793] показує, якою була наша кара. Що Він зробив для нас? Писання відповідає: Він склав за нас Своє життя. “Він умер ради наших гріхів”. “Він умер”, “Праведний за неправедних”. “Він на смерть віддав душу Свою”. “Душу Свою поклав Він як жертву за [наш] гріх” і “Його ж ранами нас уздоровлено” (Іс. 53: 4-6, 10, 12).
Тож абсолютно очевидно, що наш Господь Ісус не зазнав вічності мук в якості ціни нашого відкуплення. І якщо був потрібен доказ, то ми маємо цей доказ: вічні муки не були покаранням за наші гріхи. Навпаки, той факт, що наш Господь Ісус помер за наші гріхи, і що Небесний Отець прийняв жертву Його життя за нас, доводить, що втраченим через гріх було наше життя; що повним покаранням Божественного Закону на нас, як людському роду, було позбавлення життя. Все людство, опинившись під смертним вироком, потрапило до великої в’язниці смерті – могили, шеолу, гадесу. І наш дорогий Відкупитель, віддавши Своє життя за нас, також пішов до шеолу, гадесу, могили. Він зайняв наше місце і поніс замість нас покарання за наші гріхи.
Але як смерть Ісуса відкупляє людину від вироку смерті, так і Його воскресіння зі смерті стало запевненням виправдання всіх, хто приймає і слухається Його. Небесний Отець засвідчив, що ціна Викупу була цілковито задовільною. Наш Господь, Який був слухняний Отцеві, був піднятий з мертвих і як Довірена Особа і Представник Отця незабаром розпочне справу благословення цілого світу, відкупленого Його дорогоцінною кров’ю.

В’ЯЗНИЦЯ СМЕРТІ МАЄ БУТИ ВІДЧИНЕНА І В’ЯЗНІ ЗВІЛЬНЕНІ

Благословення світу означає відчинення в’язниці та звільнення полонених, які вже шість тисяч років потрапляють у цю в’язницю смерті. З цієї причини наш Господь названий Життєдавцем, бо Його велика праця полягатиме у поверненні життя людському роду, який втратив його в Адамі. Оскільки повернення життя людству означатиме усунення болю, хвороб та клопотів, які є частиною процесу вмирання, то наш Відкупитель названий Великим Лікарем.
Пророцтво, в якому згадується відчинення в’язниці смерті та звільнення її полонених (Іс. 42: 7), було застосовано (і абсолютно правильно) нашим Господом до Себе. Але Він не відчинив в’язниці смерті й не звільнив усіх полонених воскресінням відразу після власного воскресіння. Він розповідає нам, коли ця праця буде виконуватись, кажучи (Ів. 5: 25-29): “Надходить година, коли всі, хто в гробах, Його [Людського Сина] голос почують, і повиходять”. “А ті, що почують [послухаються тоді Його голосу, Дії 3: 22], оживуть”.
Таким чином наш Господь оминув проміжок Євангельського Віку і вказав на велике завершення Його праці в наступаючому Віці, оскільки таким був заздалегідь задуманий Отцем План. Отець послав Сина, і Син охоче взявся за справу відкуплення ще задовго до “Часів реституції”, тобто воскресіння й загального благословення світу під час Царювання Месії, щоб залишити проміжок цього Євангельського Віку для іншої праці, а саме для вибору зі світу “Маленької Черідки”, “царського священства”, “обраного народу” (Турк.), “святого народу”, щоб бути співспадкоємцями з Христом Ісусом, їхнім Господом, у почестях Посередницького Царства. Вони разом із Відкупителем будуть задіяні у величній і славній справі знищення Князя Темряви та відчинення в’язниці смерті й звільнення полонених гріха, невігластва та забобонів, а також у виконанні усього, що було передбачено в милостивих Божих обітницях, даних батькові Аврааму, що в його Насінні (у Христі та Його вибраному Тілі, Церкві) “благословляться всі народи” (Гал. 3: 8, 16, 29).

“БЛАЖЕННИЙ І СВЯТИЙ, ХТО МАЄ ЧАСТКУ В ПЕРШОМУ ВОСКРЕСІННІ”

Це нас приводить до біблійного твердження, що є перше, головне, особливе воскресіння, а потім загальне воскресіння. Перше, або найвище, воскресіння включає воскресіння нашого Господа Ісуса Христа і всієї вибраної “Церкви, яка є Його Тілом” – не більше, і не менше. “Блаженний і святий, хто має частку в Першому Воскресінні. Над ними Друга Смерть не матиме влади”, але вони будуть “царями і священиками Богові” і “на землі царюватимуть” – клас Месіанського Царства. Ті, хто матиме участь у цьому Першому Воскресінні, зазнають миттєвої “переміни” з людської природи до божественної – найвищої духовної природи (не людської, не з плоті і крові, бо “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”).* Їхнє випробування і вдосконалення серця відбуваються заздалегідь, і лише “переможці” отримають це благословення. Деякі характеристики їхньої переміни апостол називає переміною від немочі до сили, від неслави до слави, від тління до нетління, від звичайного [людського] тіла до духовного.
*Декого спантеличує цей вираз “тіло і кров”. Вони не можуть зрозуміти, що це означає людську природу. Тому ми запрошуємо таких розглянути вживання цієї фрази в інших місцях тими, хто писав Новий Завіт. Зробивши це, вони переконаються, що наше визначення “людська природа” є правильним, біблійним. Подивіться на наступні вживання цього словосполучення: Мт. 16: 17; Ів. 3: 5, 6; 1 Кор. 15: 50.
Час на це найкраще, головне воскресіння відводиться скрізь у Святому Письмі на кінець Євангельського Віку, коли буде доповнена вся Євангельська Церква. Це включає живих членів, чия “переміна” на духовну природу буде миттєвою, так що мить їхньої смерті як людських істот стане миттю їхньої “переміни” на досконалих духовних істот. Тим часом, Святе Письмо стверджує, що Господні люди, які померли, як і решта людства, справді є мертві як людські істоти і нічого не знають. Та оскільки Бог передбачив їхнє воскресіння і оскільки вони були повідомлені про нього та надіялися на нього, то про них говориться як про тих, що просто заснули – спочивають від своєї праці й чекають на “вінок праведності, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний, і не тільки мені”, – говорить апостол.
І про світ людей (хоча вони ще не знають Господа) також сказано як про “поснулих в Ісусі” (Хом.). Оскільки увесь світ був під осудом смерті через Адама (до того ж без знання чи порушення зі свого боку під час винесення вироку, бо тоді вони були в стегнах свого батька Адама), то тепер (оскільки Ісус віддав Своє життя на Викуп за всіх, і оскільки вони всі будуть пробуджені від смерті) ті, хто знає про Божественне приготування того пробудження, мають право з вірою говорити образно про цей проміжний час як про сон. Таким чином, апостол заохочує нас вірити у воскресіння та сподіватися його для всіх наших дорогих друзів, які сходять до в’язниці смерті, а не лише для тих, хто був освячений у Христі Ісусі (адже це включало б, як правило, лише незначну частину тих, за ким ми сумували б). Він каже: “Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних [усіх наших сплячих друзів], щоб ви не сумували, як інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був помер [як Викуп за всіх] і воскрес [щоб бути Господом і Життєдавцем для всіх], так і [треба вірити, що так само] покійних через Ісуса [всіх, кого Він купує Своєю дорогоцінною кров’ю] приведе Бог із Ним [із в’язниці смерті]”.

ЗАГАЛЬНЕ ВОСКРЕСЕННЯ БУДЕ ПІДНЯТТЯМ ЧЕРЕЗ СУД

Як Перше Воскресіння є воскресінням блаженних і святих, освячених у Христі Ісусі (Його Тіла), так загальне воскресіння, яке є для світу, назване “воскресінням суду”, хоча у загальновживаному [англійському – ред.] перекладі воно неправильно перекладене як “воскресіння осудження”. Хоча Бог усе приготував для того, щоб надати світові людства повне воскресіння, або реституцію, назад до всього, даного на початку Адамові і втраченого через його непослух, щоб повернути це дорогоцінною кров’ю нашого Спасителя, однак це воскресіння називається “воскресінням суду”, бо до цього благословення додаються певні умови, від яких воно залежить, а саме: умови Нової Угоди.
Бог пропонує дар вічного життя через Христа винятково тим, хто щиро цього бажає і кому до душі принципи праведності, які завжди повинні бути Законом Божественного Уряду. Отже, коли світ буде пробуджений від сну смерті, це не означатиме воскресіння, а набагато менше. Адже воскресіння у його повному, абсолютному, біблійному значенні означає повне підняття (з гріха та смерті) до досконалості існування, досконалості життя.
Першою діяльністю Христа і Церкви у світі (для тих, хто зійшов у смерть, у в’язницю) стане їхнє пробудження до фізичних умов, подібних до тих, в яких вони померли. Тоді навколишні умови суспільства будуть значно кращі. Знання займе місце незнання, а царювання праведності й закон любові на той час витіснять панування гріха за законом самолюбства. Сатана буде зв’язаний, щоб більше не зводити народи протягом тисячі років. За сприятливих умов того Посередницького Царства від усього людства вимагатиметься поступ у пізнанні Господа та в приведенні власних сердець [R4794] і життя до згоди з Його законом любові. Коли хтось не докладатиме тоді зусиль у правильному напрямку, той буде відрізаний від життя (у Другій Смерті) після сторічного випробування (Іс. 65: 20), хоча тоді він, за змінених умов, буде справедливо вважатися лише юнаком.
Хоча суд буде проти того, хто не робитиме поступу, позбавляючи його подальшої можливості, той самий суд того самого Судді сприятиме усім, хто буде прагнути праведності й робити поступ у відповідності до законів Царства. Так що з року в рік вони ставатимуть розумово, фізично та морально міцнішими, поступово наближаючись до повного, абсолютного критерію людської досконалості, до образу й подоби Творця, які на початку були представлені в батькові Адамі. Тому у випадку світу воскресіння буде справою поступовою. Його першим кроком буде пробудження від сну несвідомості та неіснування. Його наступні кроки робитимуться згідно з критеріями суду, коли поведінка тих, хто буде на випробуванні, буде або схвалена, або несхвалена, завершуючись або вироком на Другу Смерть як непоправних і недостойних Божого дару, вічного життя, або їхньою досконалістю і остаточним рішенням, що вони достойні володіти й насолоджуватися великим благом Вічного Життя за благословенних умов, які тоді (згідно з обітницею) пануватимуть. Тоді вже не буде зітхання, смерті, плачу, бо вже не буде гріха і жодних покарань за гріх, тому що все попереднє промине (Об. 21: 4).

ПРО СТАН МЕРТВИХ ГОВОРИТЬСЯ ЯК ПРО СОН

Стан усіх померлих (до початку праці воскресіння) – це стан повної несвідомості: “Бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості”. “Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані, того він не відає”. Про кожного з патріархів минулого написано: “І спочив він з батьками своїми”, “він спочив”. І в Новому Завіті ми маємо подібний запис: “Він [Степан] спочив”. Ось що говорить Апостол Павло про тих, хто бачив Господа після Його воскресіння: “А потім з’явився нараз більше, як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили”. Ще він говорить про тих, які “в Христі упокоїлись”, роблячи тут різницю між Церквою, яка перебуває в Христі* як члени Його Тіла, та усім світом людей, які “поснули в Ісусі” (Екл. 9: 10; Йов. 14: 21; 1 Цар. 2: 10; 11: 43; Дії 7: 60; 1 Кор. 15: 6, 18; 1 Сол. 4: 14, Хом.).
*Христос – це титул нашого Господа як Нового Створіння та Його чину, а от Ісус – це ім’я для Відкупителя, через жертву Якого в усіх людей з’являється можливість розділити воскресіння мертвих.
Апостол показує, що такий стан сну матиме місце (навіть по відношенню до Церкви) до часу другого приходу Христа, запевняючи нас, що живі члени Церкви під час Другого Приходу Господа не будуть благословенні раніше від тих, хто заснув, а навпаки: живі “не попередять [стримають] покійних”, бо мертві в Христі встануть першими, а тоді ми, що живемо й зостались, будемо благословенні і врешті-решт зазнаємо своєї “переміни”.

“СІЄШ НЕ ТІЛО МАЙБУТНЄ”

Мить пробудження здаватиметься для тих, хто прокинеться, наступною миттю після їхньої смерті, “бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості”. Тіла, в яких світ буде пробуджений, будуть практично такими ж, як і ті, що померли, хоча не з тих самих атомів матерії, бо в руках нашого Творця один атом пороху так само підходить, як інший у цій великій праці. Тому апостол каже: “Сієш не тіло майбутнє”. Тіла світу (такими, як вони будуть після пробудження) будуть справді новими тілами в тому сенсі, що вони будуть з інших атомів матерії, але це будуть старі тіла в тому сенсі, що вони будуть копіями тих тіл, які померли і вернулись до пороху. Ми не дивуємося, що світський розум, який не знає Бога і не знає Його сили, опирається думці про воскресіння. Це буде найдивовижніша праця, набагато прекрасніша за перше створення людини. І для світу людства, і для небесних ангелів це буде найвеличнішою демонстрацією (зі всіх можливих) Божественної Всемогутності.
Той, Хто на початку сформував людину за Своїм образом, має силу не тільки знову сформувати її із земного пороху і знову запалити іскру життя, але, перевищуючи це, виявити і Свою всемогутність, і Свою Безмежну мудрість у поверненні кожній істоті такого мозку, який вона має сьогодні, записавши в ньому події та обставини, що відбуваються в теперішньому житті (так само, як восковий циліндр фонографа несе в собі записані слова промовця, які можна відтворити в інший час та в іншому місці). Ніхто, крім Неосяжної Істоти, не міг би претендувати на таку силу відтворити ті самі думки мільярдів людей. Той, про Кого сказано, що Він знає, скільки волосся на нашій голові, і що жоден горобець не може впасти на землю без Його відома, – тільки Він міг зробити таку велику і чудову річ. І лише навчившись довіряти Йому через об’явлення Його Слова, ми здатні мати віру в таке величезне чудо, яке Він обіцяв здійснити.
До того ж не треба сподіватися, що світ людства буде пробуджений одночасно. Радше, перша діяльність Месіанського Царства почнеться з тих, хто не пішов до могили, але все ще-таки перебуває в смерті в тому сенсі, що не є живим в абсолютній, повній мірі свободи від влади смерті. Коли праця реституції до певної міри просунеться з ними, ми можемо сподіватися, що хтось із тих, хто раніше заснув смертю, буде пробуджений і розділить благословення того славного Дня. А далі встануть інші, потім ще інші, поки врешті-решт не справдиться те, що в той День, День Христа, “всі, хто в гробах, почують голос Сина Людського” і послухаються наказу: “Вийди!” Вони дізнаються про доброту, любов та милосердя Бога, а якщо захочуть, то остаточно будуть приведені до повної досконалості людської природи. Земля, тим часом, буде пристосована й приготована як Божий Рай для Його відновленої людської родини.
Тим часом, усі “покликані” у теперішньому Віці заохочуються до старань “чинити міцним своє покликання та вибрання” до місця в класі Царства, до зміни природи (від людської до божественної), щоб мати право (згідно з Божественним устроєм) розділити “перше воскресіння” – головне  воскресіння, воскресіння до досконалості Божественної природи з її славою, честю та безсмертям.

R4791 (1911 р.)